Й Фігу з ними: символічна збірна Португалії усіх часів

31 березня Федерація футболу Португалії відзначає своє 110-річчя. За цей більш як віковий шлях збірна цієї країни здобувала титул найкращої на європейському континенті, діставалася п’єдесталу світового чемпіонату, виплекала найкращих футболістів світу різних часів, володарів «Золотого м’яча» зокрема. Здобувалися вагомих успіхів у єврокубках і клубні команди цієї країни. Втім, якщо порівняти зірок різних історичних періодів, то все ж таки саме ХХІ ст. дало найбільшу кількість справжніх майстрів світового класу з португальськими паспортами. Й у португальській збірній всечасся поточне сторіччя перемагає за явною перевагою.

Від чужих воріт до своїх

Воротар: Руй Патрісіу (народився в 1988 р.)

Нині 36-річний Руй Патрісіу, уродженець Лейрії унікальний тим, що послідовно пройшов шлях збірних Португалії абсолютно всіх вікових груп – від U-16 до дорослих. Й за національну команду відіграв уже більш як сотню матчів – найбільше серед голкіперів-співвітчизників. Інша прикметна риса – в юному віці Руй починав як форвард. Й ще одна важлива ознака: в своєму солідному як для гравця віці Руй Патрісіу має в послужному клубному списку лише три команди: лісабонський «Спортінг», «Вулвергемптон» і «Рому». Його не можна назвати футбольним пілігримом. Якщо він кудись переходить, то надовго, й у кожній країні в нього є лише один клуб, принаймні поки що так, і передумов до змін не видко. Ну, й він є чемпіоном Європи-2016. У фіналі виявив свої найкращі чесноти, впоравшись із 7-ма ударами в отвір воріт майстровитих французів. До слова, потрапив Руй Патрісіу й до символічної збірної того Euro. Зберіг свої ворота в недоторканності Руй й у фіналі Ліги націй УЄФА в 2019 р. Щоправда, там завдання було куди легше: опоненти португальців у вирішальній грі – нідерландці – в отвір воріт влучили лише однораз.

Наші кривдники

Захисники: Рафаел Геррейру (народився в 1993 р.), Пепе (народився в 1983 р.), Фернанду Коуту (народився в 1969 р.), Жоау Пінту (народився в 1961 р.)

Вже добрий десяток років Рафаель Геррейру цементує лівий фланг оборони португальської команди. Його характеризує неабияка енергетика, суперпрацездатність, непогані технічні скіли, інколи здається, що цей невисокий моторний захисник є буквально всюдечки: то біля своїх воріт, то біля чужих. Він практично не грав за клуби своєї батьківщини, вже в юному віці попрямував до Франції, а згодом перебрався до Німеччини. В країні-господарці прийдешнього Euro він захищав кольори найімпозантніших клубів: дортмундської «Боруссії» та «Баварії». Утім, минулий час щодо «Баварії» тут недоречний. Геррейру пройшов весь «золотий» шлях із командою Фернанду Сантуша на Euro-2016, а також здійняв над головою Кубок переможця Ліги націй УЄФА в 2019 р.

Визначення «європейський бразилець» (власне, цей самий вислів, лише в множині часто-густо застосовують до всієї збірної Португалії) якнайкраще пасує саме Пепе. Він народився в Бразилії та зміг вдало поєднати в стилі своєї гри південноамериканські та європейські чесноти. Громадянином Португалії є з 2007 р. Майже в 40 років забивав у фінальній стадії чемпіонату світу. Технічний захисник – ворог команди? Може, й так. Та, коли споглядаєш фізичну готовність, технічний вишкіл, вміння обирати позицію та безліч інших чеснот Пепе, крають сумніви в слушності цього твердження. Навкирки віку, часу, добі, Пепе й у 2020-ті роки залишається в’юнким кмітливим набриднем для форвардів команд-суперниць. І він є, звісно, чемпіоном Європи та переможцем Ліги націй УЄФА. Та, на відміну від багатьох партнерів навіть за цією зірковою командою, він назбирав й неабияку колекцію клубних тріумфів європейського рівня. Чого вартують лише 3 звитяги в Лізі чемпіонів! Додам, що за кількістю матчів за збірну Португалії Пепе посідає 3-тє місце.

Фернанду Коуту – представник більш старшої генерації. Їй не судилося здобути європейське «золото» (на домашньому Euro-2004 та команда посіла 2-ге місце), однак Коуту ще 1989 р. долучився до молодіжного світового чемпіонства португальців («Золотий бутс» на тому чемпіонаті здобув, до речі, київський динамівець Олег Саленко). Запам’ятався тоді він мені, до слова, за півфіналом проти бразильців: був упевненим у собі, холоднокровно гасив ледь не в зародку бразильські атакувальні потуги. Кількість його матчів за національну збірну так само перевалила за сотню, тривалий час Фернанду Коуту й капітанствував у команді. Саме його гол, до речі, вирішив долю матчу відбору до мундіалю-98 Португалія – Україна в Порту. Пас зі стандарту, й захисник португальців зіграв не згірш від нападника, підробив м’яч і другим торканням невідпорно пробив під поперечину.

Правий захисник Жоау Пінту – представник генерації вісімдесятників у цій символічній збірній. Більш як 20 років віддав він національній збірній. У її складі став бронзовим призером Euro-84. До слова на шляху до фінальної стадії Euro португальці випередили у відбірковій групі збірну СРСР. На виїзді португальська команда поступилася 0:5 без варіантів, а вдома перемогла 1:0 завдяки вкрай сумнівному пенальті. Разюча відмінність у грі оборони португальців зумовлена не останньою чергою тим, що на виїзді Жоау Пінту не грав, а в домашньому двобої взяв участь, й атаки команди Валерія Лобановського звів нанівець, погарувавши тоді досхочу. Й Жоау Пінту невисокий, моторний, з’являвся на різних клаптиках поля поскрізь, вміло руйнуючи замислене радянськими гравцями.

Як варіанти в центр захисту Бруну Алвеш і Рікарду Карвалью? Чом би й ні? Та, як на мене, значення саме Пепе та Фернанду Коуту для збірних своїх часів куди більше.

Не без «гнилого яблука»

Півзахисники: Жоау Моутінью (народився в 1986 р.), Нані (народився в 1986 р.), Руй Кошта (народився в 1972 р.), Луїш Фігу (народився в 1972 р.)

Жоау Моутінью – 2-й гравець за кількістю проведених за збірну матчів. Дебютував за збірну ще у 18-річному віці. Крім єврочемпіонства й тріумфу в Лізі націй УЄФА, він долучився й до португальської «бронзи» на «нашому» Euro в 2012 р. Його клубну кар’єру не оминули скандали. Чого вартий лише перехід із «Спортінга» до «Порту». Президент лісабонського клубу Жозе Едуарду Беттенкорт тоді сказав, що «якби Моутінью залишився, то був би гнилим яблуком у саду». Хай там як, а Моутінью, як на мене, попри суперкар’єру в національній збірній, не може похизуватися зіставною клубною кар’єрою. «Вулвергемптон» аж ніяк не був межею його сподівань. Розташую його в опорній зоні. Як на мене, в руйнуванні він аж ніяк не гірший, ніж у креативі.

Нині найкращі ігрові роки лівого вінгера Нані, певно, вже позаду. А колись його вартість перевищувала 36 млн євро, йому оплескував «Олд Траффорд», а зі збірною він тріумфував й на Euro, й у Лізі націй УЄФА. Серед його численних чеснот я би виокремив швидкість ухвалення рішень на полі.

Руй Кошта – знакова постать для португальського футболу. Нині, стежачи за матчами «Бенфіки» (як не повболівати за Анатолія Трубіна!), ми незрідка бачимо його поставну фігуру у віп-ложах португальських стадіонів. У 1991 р. пройшов переможний шлях із португальською молодіжкою на мундіалі, забив зокрема переможний гол австралійцям у півфіналі й вирішальний післяматчевий пенальті бразильцям у фіналі. На жаль, європейського чемпіонства зі збірною в 2004 р. він не дістався (водночас забив тоді й росіянам, й англійцям, щоправда, не реалізував післяматчевий пенальті в двобої з тими самими англійцями, втім, та помилка не стала фатальною для збірної Португалії), проте здобув роком раніше Кубок Ліги чемпіонів з «Міланом» та Андрієм Шевченком. Його називали «маестро середини поля», а головною ігровою чеснотою Руя визначали, вибачте за англіцизм, плеймекінг.

Луїш Фігу входить до елітного клубу португальців – володарів «Золотого м’яча» (здобув його 2000 р.). У 1991 р. долучився до світового молодіжного чемпіонства Португалії (забив зокрема в післяматчевій серії пенальті бразильцям у фіналі). У 1994 р. на молодіжному Euro задовольнився «сріблом», водночас ставши найкращим гравцем турніру. Золота пора Фігу – межа сторіч. Спершу – «Золотий м’яч», а в 2001 р. його було пошановано титулом Гравця року ФІФА. Є в його нагородній колекції і малопомітний, на перший погляд, приз, проте він якнайкраще його характеризує: в сезоні-2004/05 він став найкращим асистентом Ліги чемпіонів! Чесноти Фігу-гравця: швидкість, елегантний дриблінг (його переступи дотепер перед очима!), чудове бачення поля, потужний удар. Перехід із «Барселони» до «Реалу» звісно, з морального погляду суперечливе рішення, натомість із футбольного в той час – цілком виправдане, вибачайте вже, симпатики «Барси».

Як щодо Бернарду Сілви та Сімау? Все ж таки Нані, як на мене, харизматичніше за Сімау, а Бернарду Сілва ще далеко не сказав свого останнього слова в збірній. Цілком імовірно, що під час складання подібної збірної через десять років він і займе місце відтягнутого нападника. Рікарду Куарежма як правий вінгер? Майстровитий гравець, та все ж таки не рівня Луїша Фігу.

Чи є ще рекорди?

Нападники: Кріштіану Роналду (народився в 1985 р.), Ейсебіу (1942–2014)

У цій лінії усуціль і низкою володарі «Золотого м’яча», зокрема й мультиволодар. Що сказати про Кріша? Ця людина й у 39-річному віці (розміняв уже третю сотню матчів за національну збірну!) має голод до звитяг-тріумфІв. Він, як і в юні роки, прагне бути кращим за всіх. І хто скаже, що він не має для цього ігрових аргументів! «Помилкою буде сказати, що я не виживу без м’яча. Проте я не можу уявити собі життя без тренувань, без футбольного поля, без матчів, без адреналіну та хвилювання під час змагань» – слова 22-річного Кріштіану. Впевнений, під ними він би підписався й у 30-річному віці, й навіть тепер, на порозі 40-річчя! Й ще одна цитата. Колись, двічі забивши за «Реал» у ворота «Мальме» в Лізі чемпіонів, Кріш запитав у газетярів: «Чи є ще якісь рекорди, які можна побити?» Це запитання цілком може послугувати за життєве кредо легенди з острова Мадейра!

Ейсебіу – представник 1960-х у цій команді. Зазначу, що в його активі не лише «Золотий м’яч» 1965 р., а й два 2-х місця в опитуванні тижневика france football. Що це, як не ознака стабільності! Мундіаль-1966 став для нього фактично зірковою годиною. «Європейський Пеле» (сам по собі нік уже красномовний) забив 4 голи у ворота збірної КНДР. А назагал на англійських полях Чорна перлина відзначився 9 разів!

Паулета, Нуну Гомеш, Елдер Поштіга – чудові результативні форварди, проте за всієї поваги до них усе ж таки не легенди, на відміну від зазначених вище.

***

Чи йдуть в минуле кращі часи португальської збірної? Такі думки можуть виникнути, коли ми дивимося на вік лідерів нинішньої команди: хлопці здебільшого вже на 4-му десятку. Нещодавній безваріантний програш словенцям у товариській грі із сухим рахунком 0:2 підкидає хмизу в це багаття (епізод чи початок тенденції?). Втім, футбольні таланти в Португалії народжуються повсякчас, і «честолюбні дублери» Роналду й компанії невдовзі прийдуть всерйоз і надовго. Думка про менш яскраве покоління, яке зростає, як на мене, хибна й здебільшого висловлюється тими, хто не спостерігає уважно за чемпіонатом Португалії. А там є на що подивитися. Завдяки різниці в часі між Києвом і Лісабоном часто-густо ігри португальської ліги можна дивитися в нічній тиші. Відтак є змога уважно, не відволікаючись, спостерігати за ростом і розвитком юних португальських талантів (та й принагідно за українцями, які там грають). Переконаний, невзабарі вони заявлять про себе якнайголосніше!

Олексій РИЖКОВ