Блукаюча роль Бражка, проблема із флангами, лідерство Циганкова та Судакова

Напередодні ввечері у польському Вроцлаві збірна України таки зробила те, чого від неї очікували численні вболівальники – виборола путівку до фінальної стадії чемпіонату Європи-2024, розіграш якого відбудеться влітку на полях Німеччини. У вирішальній баталії підопічні Реброва знову, як і у півфіналі плей-оф кваліфікації проти Боснії і Герцеговини, відзначилися вольовою перемогою – цього разу над Ісландією (2:1).

Але чи все так гладко було у цьому матчі? Що нового ми побачили і що можна виділити як зі знаком «плюс», так і зі знаком «мінус»? Давайте зосередимося на експрес-аналізі поєдинку на основі статистики Wyscout.

Ребров здивував роллю Бражка

Формально стартовий склад збірної України для більшості оглядачів та вболівальників виглядав більш ніж зрозумілим. Розстановка 4-3-3 читалася настільки явно, що її, в принципі, взяли за основу практично усі. Проте тренерський штаб «синьо-жовтих» на чолі із Сергієм Ребровим таки зумів здивувати. Безумовно, йдеться про роль та функції на полі номінального опорного півзахисника Володимира Бражка, котрий лише у матчі проти Боснії і Герцеговини взагалі дебютував у футболці національної збірної.

Якщо оцінювати гру в цілому, Бражко проти ісландців не був класичним опорним півзахисником. Фактично він виконував функції блукаючого центрального захисника, що нерідко висувався в опорну зону для більш активного пресингу гравців суперника. При м'ячі у наші ворота саме Бражко кілька разів намагався протистояти Альберту Гудмундссону і, зрештою, начебто все зробив правильно, перекривши ударну праву ногу хавбека збірної Ісландії, але той на виконавській майстерності таки завдав шкоди «синьо-жовтим», коли точним ударом з лівої застав зненацька усіх наших захисників та воротаря Андрія Луніна, який вже не міг допомогти команді.

Втім, глобально та невдача виявилася єдиною, за яку можна хоч якось дорікати Бражку. Насправді Володимир виконав колосальний обсяг роботи на полі. За загальною кількістю дій футболіст «Динамо» у цьому матчі поступився лише Миколі Матвієнку, та й то зовсім небагато – 105 дій (78% успішних) проти 106 (79% успішних) відповідно. Тільки цим двом гравцям у складі обох команд вдалося перевершити позначку у сто техніко-тактичних дій, виконаних за матч.

Варто зазначати, що Бражко разом із Забарним виявився найкращим у складі збірної України за показником точності виконаних передач (в обох – по 91%). При цьому, Володимир діяв як свого роду глибинний диспетчер, переважно спрямовуючи передачі на фланги, де намагалися бути активними Миколенко та Конопля, хоча це їм вдавалося значно гірше, ніж проти Боснії і Герцеговини…

Проблемні фланги

Матч проти Ісландії у багатьох викликав побоювання, причому не лише через не найкращий футбол, показаний із боснійцями, а й через горезвісний синдром других матчів у так званих «спарках». Цього разу «синьо-жовтим», на щастя, вдалося уникнути повторення історії, але з ісландцями вкрай слабко виглядали обидва флангові захисники збірної України – Віталій Миколенко та Юхим Конопля.

Говорячи про не найкращу гру наших фулбеків, варто виділяти, перш за все, їхню роботу на атаку. За весь матч Миколенко виконав лишень 4 навіси із зони фінальної третини поля до штрафного майданчика суперника (усього один виявився точним), а на рахунку Коноплі взагалі виявився тільки 1 навіс.

Не виключено, що це було частиною тренерського задуму, враховуючи загалом гарну гру ісландців на «другому поверсі», проте детальніший аналіз дій Миколенка та Коноплі все одно свідчить про проблеми, які обидва відчували у вчорашньому матчі. Зокрема, фулбек «Евертона» проти Ісландії виконав 71 дію на полі (проти Боснії і Герцеговини було 76), проте у фінальну третину Віталій направив лише 2 передачі, хоча проти боснійців у його активі було 9. Крім того, якщо у півфіналі плей-оф кваліфікації на Євро-2024 в активі Миколенка було 63% виграних єдиноборств, то у фіналі з Ісландією виявилося тільки 42%.

Примітно, що за метрикою очікуваних голів (xG), саме Миколенко набрав найвищий індивідуальний показник у лавах «синьо-жовтих». В його активі сумарні 0,28xG за два моменти у різних таймах (0,11xG та 0,17xG відповідно). Але в обох випадках фулбек пробивав повз, і шансами не скористався.

Важливо зазначати, що у перерві поєдинку з'явилася інформація, що протягом двох днів до матчу в Миколенка була висока температура, через що, ймовірно, фулбек «Евертона» не зміг продемонструвати свої найкращі якості.

На правому фланзі не кращою була ситуація із Коноплею. Юхим, котрий чудово показав себе з боснійцями, цього разу видав вельми скромний матч. Якщо у півфіналі в його активі було 65 дій на полі, то у фіналі виявилося лише 48 (за передачами різниця дуже суттєва – 47 проти 31). Причому якщо з Боснією і Герцеговиною Конопля відзначився шикарними довгими передачами (загалом – 7, успішних – 5), то проти ісландців при 3 спробах у нього не було жодної успішної. В обороні представник «Шахтаря» також мав проблеми. Досить сказати, що найкращий у складі ісландців за обведеннями в цьому матчі – вінгер «Левена» Йоун Дагюр Торстейнссон – усі п'ять своїх успішних спроб (з п'яти!) дриблінгу виконав саме у «зоні відповідальності» Коноплі.

Ефективні інсайди

З огляду на проблемність флангів, особливо з точки зору роботи на атаку, колосальну роль у матчі відіграли наші інсайди – Михайло Мудрик та Віктор Циганков. Перший зібрав чимало критики за матч проти боснійців, хоча виглядав там вельми непогано з точки зору працездатності та розігнав одну з гольових атак «синьо-жовтих», а другий й зовсім ледь-ледь повернувся на поле з лазарету, і його поява у складі до останнього не виглядала очевидною.

Циганков абсолютно випадав із гри у першому таймі, однак в другому суттєво змінився. Якщо до перерви 55% усіх дій Віктора виявлялися вдалими, то у другій половині гри цей показник у вінгера «Жирони» зріс до 70%. Забитий м'яч та активна участь у другому взятті воріт ісландців – це, безумовно, головне, чим запам'ятався Циганков учора, але метаморфоза, яка сталася із самим гравцем після перерви – це найкращий показник неймовірного потенціалу, який є у футболіста і на який ми всі дуже розраховуватимемо вже під час фінальної частини Євро-2024.

Щодо Мудрика, то Михайло несподівано не став найкращим технарем у складі збірної України у вчорашньому матчі. В активі вінгера «Челсі» лише 3 спроби дриблінгу, з яких успішною видалася тільки одна. Цікаво, що до перерви Мудрик у матчі з Ісландією виглядав більш збалансовано (51% успішних дій на полі), а от у другому таймі його гра розділилася на фрагменти, що підтверджує невисокий відсоток (31%) вдалих дій у цей період.

Однак в аспекті Мудрика варто виділяти інше: Михайлу вдалося налагодити вражаючу взаємодію із Георгієм Судаковим. Саме центрхав «Шахтаря» виявився свого роду «паличкою-рятівницею» для вінгера «Челсі». Із Судаковим Мудрик найчастіше грав у пас (7 дій або майже половина усіх вдалих передач Михайла, яких виявилося лише 15). З рештою партнерів вінгер взаємодіяв значно рідше (3 передачі із Миколенком, 2 – з Яремчуком, по одній – із Матвієнком, Бражком та Циганковим). Логічно, що саме передача від Судакова допомогла Мудрику забити другий м'яч збірної України, який вивів «синьо-жовтих» на Євро-2024. Хоча, з іншого боку, традиційна післяматчова нагорода, якою вдостоїли Михайла, виглядає вельми дивною…

Чому Судаков – MVP поєдинку

Мабуть, найкориснішим та найціннішим (не говоритимемо найкращим, бо найкращими вчора виявилися усі українці, причому мова не лише про футболістів, а й, насамперед, про тих захисників країни, титанічні зусилля яких і дозволяють нам дивитися футбол, а гравцям виходити на поле та продовжувати займатися своєю роботою) у вчорашньому матчі з ісландцями виявився саме Георгій Судаков.

Центральний хавбек, якого багато хто встиг захейтити після матчу з Боснією і Герцеговиною, вчора показав, чому за нього готові боротися найкращі клуби європейського континенту. Усього в активі Судакова виявилося 86 дій на полі, з яких 61 була успішною (71% – це дуже солідно для гравця такого амплуа).

Саме Судаков найбільше у складі збірної України вдавався до використання техніки. У його активі 6 спроб дриблінгу, причому усі вдалі. Також в Георгія 60% виграних єдиноборств, 81% – точних передач, 67% – точних довгих передач, 5 точних пасів у фінальну третину та 2 – до штрафного майданчика суперника. Не дивно, що саме Георгій найчастіше опинявся у центрі всіх значущих командних взаємодій гравців збірної України, і відіграв ключову роль у ефективній роботі більшості виконавців.

Втім, і тут перехвалювати не будемо. Наприклад, Георгій начисто програв усі дуелі лідеру ісландського півзахисту Альберту Гудмундссону – чотири з чотирьох, хоча над рештою опонентів мав перевагу.

Потенціал – серйозний, здатність його реалізовувати – поки що під питанням

Ключовий висновок, який напрошується не лише зі вчорашнього поєдинку, а й за мотивами матчу збірної України проти Боснії і Герцеговини, полягає в тому, що у команди Сергія Реброва справді серйозний потенціал. Це збірна вже абсолютно іншого рівня, аніж ми мали раніше.

Нині у збірній України ключовими фігурами є легіонери, причому не один, два чи три, а набагато більше – Лунін, Миколенко, Забарний, Зінченко, Маліновський, Циганков, Довбик, Яремчук, Мудрик. Від кожного з них серйозно залежить результат конкретного протистояння. Чи варто й підкреслювати, що всі чотири м'ячі збірної у крайніх двох поєдинках забили саме наші легіонери.

Футболісти «Шахтаря» та «Динамо» більше не є «наріжними каменями» у складі національної команди. А це означає, що тим самим Судакову, Коноплі, Бражку та Ванату варто вже найближчим часом наполегливо вимагати від своїх клубів трансферу за кордон. Для власного професійного розвитку, насамперед. Домогтися цього буде значно простіше, якщо збірна України вдало покаже себе на Євро-2024. Як мінімум виходити з групи, де нашими суперниками будуть Бельгія, Румунія та Словаччина, «синьо-жовті» зобов'язані, а далі… Далі дивитимемося, хоч і сам вихід у груповий етап Євро-2024 поки що виглядає «обов'язковою програмою» лише на папері . Як ми усі знаємо, збірна України може дивувати у будь-якій полярності – як позитивній, так і негативній. І в Німеччині головне підшукати відповідний готель, де не було б поруч гучних жаб та інших «порушників спокою», аби футболісти мали лише одне завдання – порадувати своїх співвітчизників і, перш за все, сміливих захисників із чемпіонської команди ЗСУ.