Вони! Це! Зробили!

Одразу після жеребкування плей-оф Євро-2024 Sport.ua, анонсуючи майбутні стикові матчі нашої національної команди – проти збірної БіГ та переможця пари Ізраїль – Ісландія – написав таке: «Якщо не перемагати цих суперників, то на Євро робити нічого».

З того часу ситуація у глобальному плані не змінилася. Збірна України виглядала фаворитом і у півфіналі, і у фіналі. На мою думку, фаворитом явним.

Проте від часу жеребкування змінилася локальна ситуація. І наш перший суперник, і наш другий опонент додали з моменту проведення відбіркового турніру на ЧЄ. А ось про прогрес нашої національної команди говорити з різних причин не доводиться.

Повторюся востаннє: обидва наші конкуренти за вихід у фінальну частину чемпіонату Європи грали в одній відбірковій групі. І грали непереконливо. М'яко кажучи. Вони апріорі не боролися за перші дві позиції в групі. Не боролися і за третє місце, яке посів Люксембург.

У балканській збірній під час відбору змінилися три головні тренери, у скандинавській – два. Поряд із Ліхтенштейном, БіГ та Ісландія були аутсайдерами своєї групи. Натомість збірна України практично на рівних боролася у своєму відборі – в одній групі з чемпіонами та віце-чемпіонами Європи.

Здавалося, що ключовим визначенням для нашої команди впродовж відбіркового турніру буде епітет стабілізація. Стабілізувалася гра. Склад. Тренерська рука. В нашій національній команді уперше за довгий час з'явився, прорізався клас. З'явилася можливість маневру. З'явився вибір. І кадровий, і тактичний.

На цьому тлі і боснійці, і обидва можливі суперники у фіналі виглядали гірше.

Але футбол тим і хороший, що ярлики в ньому не грають. І що будь-який прописний андердог, маючи час, а головне мрію, може налаштуватися на головний матч року.

Саво Мілошевич і Оге Гарейде зробили все від них залежне, щоб якнайкраще підготувати своїх підопічних до поєдинків проти фаворита.

Боснія та Герцеговина у грі проти України видала свій найкращий матч за останній рік. Влучно підібрана тактика - з трьома центрбеками, мотивація і терпіння - набір цих нехитрих інструментів змусив подивитися на те, що відбувається, під іншим кутом. Збірна України опинилася в некомфортному для себе середовищі. Збірна України виявилася досить громіздкою, вразливою. Знадобилося багато часу, щоб оклигати, прийти до тями і перебудуватися.

По грі в Зениці було чітко видно, що в плані загальнокомандного класу, техніки і навіть руху наша команда помітно перевершує нехитрого опонента, який переживає хворобливу зміну поколінь. Але ж ми знаємо, що у футбол грають не пам'ятники. А люди. Люди, які або здатні на щось, що виходить за звичні рамки, або не здатні.

Наші люди виявилися здатними на це щось.

Ще у відбірковому турнірі наша команда продемонструвала неабияке вміння виривати перемоги, по ходу програючи. Так було у матчі проти Мальти. Так було й у незабутньому виїзному поєдинку проти Північної Македонії. Так сталося й у матчі проти Боснії та Герцеговини. Так сталося й у грі проти Ісландії.

Мені здається, що тепер до чеснот нашої головної команди країни додалася ще одна. Як на мене, найважливіша: воля до перемоги. Вона, ця чеснота, зараз, у цей історичний момент, просто не могла не додатись. Україна бореться на фронті з переважаючими силами агресора. Бореться в умовах, в яких багато хто вже склав би зброю.

Україна футбольна не повинна і не може відставати у цьому аспекті. І я дуже хочу вірити, що саме в цьому аспекті вона вже ніколи не відставатиме. Вже ніколи не поступатиметься суперникам у мотивації. У характері, настрої. І у волі до перемоги.

У матчі проти Ісландії, як і в попередньому поєдинку, ми теж довго запрягали. Теж довгий час гра проходила не за нашим сценарієм. Хоча, як і в матчі проти БіГ, загальнокомандний клас «синьо-жовтих» був вищим. Але чи то слизький газон дався взнаки, чи то феноменальна техніка Гудмундссона, чи то настанови старовини Гарейде – і цей наш вищий клас виявився нівельованим.

Довелося використовувати інші налаштування. Інші резерви. І це дуже круто, що вони знайшлися.

І це дуже добре, що збірна України пробилася на Євро-2024 саме у такому – вольовому стилі.

Цю збірну та її тренера можна і потрібно критикувати. Тому що приводів для критики справді вистачає. Деколи ці приводи збірна дає нам сама. Як і її тренер.

Але водночас цю збірну України обов'язково треба похвалити. За прагнення до мрії.

А ще її треба поважати.

Бо вона гідна своєї країни.