Він тренує Боснію. Три резонансні історії з життя Саво Мілошевича

21 березня на стадіоні «Біліно Поле» у Зениці в рамках півфіналу плей-оф кваліфікації на Євро-2024 збірна України зіграє проти господарів арени збірної Боснії і Герцеговини. Матч матиме ключове значення для обох команд, тому що виключно його переможець отримає можливість поборотися за путівку на європейську першість у фіналі відбору, де йому належить зіграти із найсильнішою командою з пари Ізраїль – Ісландія.

Збірну Боснії і Герцеговини на матч з українцями поведе за собою 50-річний Саво Мілошевич. Цей фахівець став головним тренером боснійців лише наприкінці вересня минулого року, і поки що провів на посаді всього чотири поєдинки, причому виграв лишень в одному з них: Ліхтенштейн (2:0), Португалія (0:5), Люксембург (1:4) та Словаччина (1:2).

Говорити про стиль управління командою, якісь тактичні та кадрові рішення Мілошевича у збірній Боснії і Герцеговини наразі, мабуть, все ж таки зарано. Констатувати можна лише факт невдалого старту, але це не повинно вводити в оману нікого у збірній України.

Тому зараз ми просто пропонуємо вам трохи ближче познайомитися із Саво Мілошевичем – людиною, яка в період кар'єри футболіста встигла пограти за «Партизан», «Астон Віллу», «Сарагосу», «Парму», «Еспаньол», «Сельту» та «Осасуну», а закінчувала активні виступи разом із Сергієм Ребровим – нинішнім коучем збірної України – у казанському «Рубіні», де навіть ставала чемпіоном росії-2008.

Опустивши енциклопедичну та статистичну інформацію, яку при бажанні у два кліки можна відшукати в гуглі, виділимо три найбільш резонансні історії з життя Саво Мілошевича…

Історія перша. Життєво-політична

Якщо комусь з читачів зараз здасться аж надто знайомим прізвище Мілошевич, причому він точно упевнений, що це ніяк не пов'язане із футболом, то сміємо заспокоїти – вам зовсім не здалося. Вся справа у Слободані Мілошевичі – колишньому президенті Сербії (1991 – 1997), а потім і Союзної Республіки Югославія (1997 – 2000), який був однією з ключових постатей у подіях, пов'язаних із розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії та кровопролитних війнах, що супроводжували цей процес.

Життя та політична кар'єра Слободана Мілошевича закінчилися плачевно. У 2000 році він програв вибори президента Воїславу Коштуніці, але не погодився з цим та почав розгойдувати політичну ситуацію в країні. Це призвело до масштабних демонстрацій, під час яких Мілошевича фактично повалили, й згодом заарештували на власній віллі в рамках поліцейської спецоперації. Влітку 2001 року влада передала Слободана до Гааги, щоб колишнього горе-чиновника міг судити Міжнародний трибунал з військових злочинів у колишній Югославії.

Втім, судовий процес щодо Слободана Мілошевича так і не був закінчений через смерть обвинуваченого. Екс-президент Югославії помер 11 березня 2006 року у в'язниці Гааги від інфаркту міокарда.

Як усе це пов'язане із Саво Мілошевичем? Найпрямішим чином, оскільки екс-футболіст «Астон Вілли» та низки іспанських команд був одним із родичів екс-президента Югославії.

Саво Мілошевич народився у родині етнічних сербів у селі Яховац на території сучасної Боснії і Герцеговини. З цієї причини екс-форвард «Астон Вілли», який на міжнародному рівні виступав за збірну Югославії (Сербії та Чорногорії, а потім просто Сербії), має також боснійське громадянство. Відомо, що мати Саво померла у 2000 році від раку, доля його батька виявилася ще трагічнішою, про що поговоримо трохи пізніше, але саме по батьківській лінії нинішній коуч збірної Боснії і Герцеговини є далеким родичем Слободана Мілошевича.

«Мій двоюрідний брат одного разу дослідив церковні книги та натрапив на інформацію про те, що наш прапрадід і два його брати залишили Лієва Рієку й оселилися спочатку у Герцеговині, в селі неподалік Невесинє. На сьогодні відомі три лінії Мілошевичів: ліва, права та середня. Та, що ліворуч, належить мені та родині Слободана Мілошевича. Як і в одному з найчисельніших і найбільших чорногорських племен, у Васоєвичів, нас багато: і там, і тут. Я думаю, так і має бути. Хоча з того часу я дещо підправив свою думку про Слободана Мілошевича. Тепер я уявляю, як заплуталися ті, хто пішов за ним», – розповідав Саво Мілошевич в інтерв'ю виданню Nedeljnik Vreme у 2014 році.

Примітно, що Саво Мілошевич не лише не підтримував політику свого родича Слободана, а й був одним із небагатьох професійних югославських спортсменів на той час, який публічно виступав проти дій президента країни.

«Я єдиний спортсмен, який відкрито виступав проти Мілошевича. Думаю, що Дівац (екс-баскетболіст НБА Владе Дівац, який пограв за «Лос-Анджелес Лейкерс», «Шарлотт Хорнетс» та «Сакраменто Кінгз») теж був проти нього, він надсилав нам слова підтримки, коли грав за океаном», – стверджував Саво.

Відомо також, що Саво Мілошевич був прихильником, а згодом і членом Демократичної партії Сербії, яку заснував Зоран Джинджич. Останній згодом став спершу мером Белграда, а з 2001 по 2003 роки був прем'єр-міністром Сербії, причому був вбитий (12 березня 2003 року невідомий снайпер вистрілив у Джинджича, коли той перебував у холі будинку уряду. Згодом політик, не приходячи до тями, помер від поранень в область живота та спини) внаслідок спланованого замаху саме перебуваючи на цій посаді. Якраз за правління Зорана Джинджича сербська влада й видала Слободана Мілошевича Міжнародному трибуналу.

«З 1993 року, з того моменту, як я вперше поговорив із Зораном Джинджичем, мене оголосили прихильником Демократичної партії. З Джинджичем мене познайомив мій хрещений батько Ігор Мікля, після чого ми продовжили дружити сім'ями. Хоча мені ніколи не спадало на думку порівнювати себе із цією людиною в якомусь сенсі, я пам'ятаю, що під час тієї першої зустрічі я усвідомив, що у багатьох питаннях перебуваю на одній хвилі із Зораном. Я бачив, що він був єдиним політиком у Сербії, який мав реалістичну картину стану суспільства, в якому ми живемо: він знав, наскільки ми відстали, що нам потрібно зробити, щоб наблизитися до демократичного та цивілізованого світу, в якому напрямку має рухатися Сербія, із якою швидкістю... Я думаю, що у голові Джинджича все було написано з математичною точністю».

«Формально я став членом Демократичної партії вже у 2003 році, після вбивства Зорана Джинджича. Я увійшов до її лав через обурення, агресію... «Я живу в країні, де вбили прем'єр-міністра», – повторював я сам собі. 12 березня 2003 року я був в Іспанії, у Барселоні. Хтось зателефонував мені, я не пам'ятаю хто... У перший момент, вражений цією звісткою, я не знав, про що шкодую більше, що гірше: те, що я втратив друга або те, що Сербія втратила своє майбутнє», – розповідав Саво Мілошевич.

Крім того, варто зазначати, що Саво Мілошевич брав активну участь у демонстраціях, що відбулися на початку жовтня 2000 року та призвели до знищення режиму Слободана Мілошевича. Тоді на центральній площі Белграда – площі Теразіє – зібралося безліч людей, які протестували проти диктатора, й серед них опинився Саво.

«4 жовтня 2000 року я грав у футбол перед двадцятьма тисячами людей на площі Теразіє, одягнений у футболку «Отпору» (політична організація, що існувала з 1998 по 2004 роки та виступала проти політики сербської влади, яку сповідував Слободан Мілошевич – прим. авт.). Це все пам'ятають... Коли ми вийшли на невелике імпровізоване поле, побачивши сяючі обличчя, я зрозумів, що не помилився. Пам'ятаю, що в якийсь момент я побачив у натовпі свою тітку, яка всього на рік старша за мене. Вона була у захваті та пишалася тим, що я був людиною, яка на мить зробила цих людей щасливими», – згадував Саво Мілошевич.

Зрештою, політична епоха Слободана Мілошевича завершилася, а Саво аж до 2008 року продовжував виступати за збірну Сербії. Після завершення кар'єри футболіста Саво працював асистентом наставника збірної Чорногорії, потім обіймав адміністративні посади у Футбольному союзі Сербії, а у 2019 році повернувся до тренерського ремесла, очоливши «Партизан». Також працював у словенській «Олімпії», а з осені 2023 року є коучем збірної Боснії і Герцеговини.

Історія друга. Життєво-трагічна

У 2011 році родина Саво Мілошевича пережила справжню трагедію. 11 червня засоби масової інформації в Сербії повідомили, що 83-річний дід екс-футболіста, якого також звали Саво, застрелив 58-річного Стево Мілошевича, котрий був батьком чинного коуча збірної Боснії і Герцеговини.

Вбивство сталося у сімейному будинку Мілошевичів у селі Главичиці, коли один чоловік вистрілив у іншого з югославської гвинтівки Застава М48.

За даними ЗМІ, віковий чоловік дуже сильно посварився із сином, після чого на короткий час вийшов з дому та повернувся туди зі зброєю. Потім був постріл у груди потерпілому, внаслідок чого Стево Мілошевич помер дорогою до лікарні, а 83-річного діда Саво Мілошевича затримали місцеві поліцейські. Стверджувалося, що основою конфлікту стали невирішені майнові суперечки між чоловіками.

Згодом Саво Мілошевич направив заяву до сербської щоденної газети «Танюг» (Tanjug), в якій вимагав, аби засоби масової інформації ставилися до його родини із повагою та порядністю в цей час «нестерпної агонії».

«Пощадіть родину та дайте нам час упоратися із катастрофою, щоб ми могли взяти себе в руки», – звернулися до журналістів Мілошевич та його родичі.

Відомо, що дід Мілошевича, який був заарештований, помер всього через рік після злочину – у 2012-му. Після того Саво неодноразово просив журналістів поставитися із розумінням до особистого життя його родини та не виявляти зайвої старанності у вивченні додаткових обставин цієї справи.

Історія третя. Футбольно-кар'єрна

В 1995 році молодий та перспективний форвард «Партизана» Саво Мілошевич залишив батьківщину і за 3,5 мільйони фунтів перебрався до «Астон Вілли». У англійській команді він провів три сезони, протягом яких зіграв 111 офіційних поєдинків за бірмінгемців та відзначився в них 32 забитими м'ячами і 16 результативними передачами. Однак розвинути кар'єру в англійській Прем'єр-лізі загалом і в «Астон Віллі» зокрема Саво завадив його ж скандальний вчинок, який стався у виїзному для «вілланів» протистоянні із «Блекберном».

Матч проти «волоцюг», який відбувся 17 січня 1998 року, команда Мілошевича проводила на «Івуд Парк». Гра з самого початку пішла не за сценарієм «Астон Вілли», яка до кінця першого тайму поступалася в рахунку 0:2, а закінчила поєдинок й зовсім ганебною поразкою 0:5.

Саво Мілошевич по ходу поєдинку згаяв кілька гарних гольових можливостей, і в якийсь момент не стримався, коли вболівальники почали ображати його та скандувати: «Ти не гідний носити цю футболку». В результаті форвард плюнув в одного з фанатів, які брали найактивнішу участь у вигуках у його бік, а від бійки із кривдником Мілошевича ледь втримали партнер по команді Дуайт Йорк та центрбек «Блекберна» Колін Хендрі.

Цей вчинок, по суті, став фатальним у кар'єрі Мілошевича в «Астон Віллі». Після нього тодішній головний тренер бірмінгемської команди Браян Літтл оштрафував югославського легіонера на 13 тисяч фунтів, а також негайно виставив форварда на трансфер, тому що вболівальники «Астон Вілли» висунули ультиматум, що бойкотуватимуть усі домашні матчі, які залишилися до кінця сезону, якщо участь в них прийматиме Саво.

«Я думаю, що це перший поганий вчинок, який я зробив відколи приїхав сюди, і я розумію, що це було неправильно. Але, на мій погляд, це не було дією проти усіх вболівальників «Вілли». Люди очікували, що я вибачусь, але вони повинні розуміти, що це не було спрямоване проти них усіх. З того часу, як я приїхав сюди, групка фанатів постійно піддавала мене нападкам. Я побачив одного з них у натовпі в суботу і відреагував, коли вони знову почали нападати на мене. Я вважаю, що більшість уболівальників все ще думають, що зі мною все гаразд, я сподіваюся, вони зрозуміють, що це було спрямоване не проти них. Я був злий, тому що ми програвали із рахунком 0:5. Можливо, комусь байдуже, але я завжди засмучуюсь, коли програю. Я така людина. Було прикро, що мене включили до трансферного списку, але мені доводилося чекати на якесь покарання за те, що я зробив. Якщо мені доведеться покинути «Віллу», то це не найкращий варіант. Я б вважав за краще, аби усе владналося, і, поки я гравець «Вілли», я робитиму усе можливе для клубу», – коментував тодішні події Мілошевич.

Згодом Саво пропустив наступні три гри команди, але потім повернувся до складу та дограв сезон у футболці «Астон Вілли» до кінця. Проте влітку 1998 року Мілошевич все ж таки був проданий – в іспанську «Сарагосу» чи то за 3,5, чи то за 8,5 мільйонів фунтів (дані у різних джерелах з цього приводу відрізняються, причому кардинально, а деякі, як до прикладу Transfermarkt, й зовсім стверджують, що перехід був здійснений на правах вільного агента, що все ж таки викликає великі сумніви).

За одного із найкращих гравців команди тоді не постояв головний тренер Браян Літтл, який також залишив «Астон Віллу» влітку 1998-го, прийнявши запрошення від «Сток Сіті».

«Хоча Саво і висловив смуток щодо своїх дій, вони залишаються неприйнятними. Я не тягнув із цим питанням. Все було залагоджено за 36 годин, включаючи розмови з футболістом, головою, радою директорів та секретарем клубу перед переглядом відеодоказів. Моє рішення було ухвалене на користь «Астон Вілли», тому що я думав, що ситуація вийшла з-під контролю», – заявив Літтл.

Редактор фанатського журналу «Герої та лиходії» Дейв Вудхолл тоді також категорично виступив проти Мілошевича, наголосивши, що своїм вчинком форвард принизив усіх вболівальників, після чого більше не повинен грати за «Астон Віллу».

«Простіше кажучи, Саво Мілошевич ніколи більше не має грати за «Астон Віллу». Фактично своїми діями він принизив уболівальників своєї команди. Якби все було навпаки і хтось із фанатів плюнув би в Мілошевича, його викинули б зі стадіону й згодом на дуже тривалий термін заборонили б відвідувати «Вілла Парк»!» – написав Вудхолл.

Складно сказати однозначно, проте не варто виключати, що через цей резонансний вчинок Саво Мілошевич більше ніколи у футбольній кар'єрі не ризикнув повертатися до Англії, хоча такі варіанти із працевлаштуванням в нього, якщо вірити чуткам зі ЗМІ, на початку «нульових» виникали й неодноразово.

P.S. На завершення не можна пройти повз недавніх слів Саво Мілошевича про те, що «ситуація в Україні – це їхні проблеми» . Їхні – це, звісно, наші, українські. Некрасиво та негуманно? Звичайно! Без співчуття? Так, бачите, саме так…

Однак дозвольте автору цих рядків, який проробив і без того чималу роботу в аспекті висвітлення персони Саво Мілошевича, а також непростих віражів його життя та кар'єри, не заглиблюватися у ці смердючі субстанції, а просто відзначити, що в зв'язку із цим треба згадувати ще й коментарі, які нинішній коуч збірної Боснії і Герцеговини в 2022 році давав пропагандистським журналістам з росії. Тоді Мілошевич, зокрема, називав дискваліфікацію російських футболістів та спортсменів «катастрофою», розмірковував про якусь там «несправедливість», котру нібито «відчують усі серби», а також задавався питанням, «навіщо карати людей, які не мають жодного стосунку до політики та військових дій».

Найгірше те, що ці висловлювання Мілошевича російським пропагандистам, які охоче витаскували із Саво подібні слова, активно постили в себе на сторінках чимало сербських видань (вибачте, але наводити ці мерзенні цитати ми не будемо, а усім, кому це важливо залишимо можливість пройти по лінку, який міститься вже у наступному реченні та, скориставшись гугл-перекладачем, ознайомитися зі словами Мілошевича самостійно та в повному обсязі). Одне з них, хайпуючи в буквальному значенні слова на крові, й зовсім «креативно» відзначилося гучним заголовком: «Відчуваю абсолютну несправедливість! росія чи Україна? Саво Мілошевич обрав сторону!»

Додавати щось до цього чи коментувати подібне, вибачте, немає жодного бажання. Якщо Саво зробив саме такий вибір, тим більше переживши режим Слободана Мілошевича, з яким він боровся довгі роки, то нам залишається сподіватися лише на одне – що збірна України та її головний тренер Сергій Ребров врахують усі ці резонансні риси характеру головного тренера боснійців, і 21 березня не дадуть своєму супернику жодного шансу на успіх. Пробачте, боснійці, але це ваші проблеми, що у вас такий головний тренер…