Саррі залишив Лаціо. Чи закінчиться на цьому саррібол?

Мауріціо Саррі залишив «Лаціо». Пішов сам, не чекаючи відставки. Його колишній роботодавець – президент «Наполі» Де Лаурентіс – не втримався, щоб не підколоти свого колишнього улюбленця: «подають у відставку справжні лузери». Мовляв, якщо ти мужик, то мусиш йти до кінця. Мусиш тримати і слово, і удар.

Саррі йти до кінця не захотів. І залишив «б'янкочелесті» на незавидному дев'ятому місці в серії А, після чотирьох поразок в останніх п'яти матчах (з урахуванням поєдинку-відповіді 1/8 Ліги чемпіонів проти «Баварії»).

Наступнику Саррі на тренерському містку «орлів» - його колишньому асистенту Джованні Мартуш'єлло – дістався не найкращий посаг. Про можливість повторити минулорічний успіх (друге місце у чемпіонаті) вже не може бути й мови. Величезним досягненням може стати потрапляння до Ліги конференцій. Власне, ось і все, на що здатний нинішній «Лаціо».

Однак якщо провина Саррі і є в такому невтішному провалі, то найменша.

***

«Містер 33 варіанти» прозоро натякав на свою відставку ще восени, коли команда почала пробуксовувати.

В принципі, пробуксовувати «Лаціо» почав із перших турів поточного чемпіонату. Римський алленаторе намагався знайти вихід із ситуації, але, чіпляючись за нові тактичні варіанти, доводилося ламати все те, що було збудовано за майже два роки.

У зв'язку з цим потрібно розуміти, що Саррі, офіційно визнаний генієм італійського тренерського цеху (в італійській вікіпедії є навіть таке поняття – саррізм, що характеризує манеру гри у футбол), не може поставити команді виразну гру з коліс. Йому потрібен час. Хоча б півроку.

Минулого літа на радощах після завоювання віце-чемпіонства (першого для «орлів» у нинішньому столітті) президент клубу Лотіто зробив серію придбань.

Однак до двору припали далеко не всі новобранці. Лише Маттео Гендузі можна назвати тим, хто зміг по-справжньому проявити себе в «Лаціо» в режимі «з корабля на бал». Частково це стосується Густава Ісакссена та Ніколо Ровелли (але цей хлопець надовго вибув через травму). На цьому поки що все.

Головна ігрова проблема «Лаціо», яку намагався усунути/вирішити Саррі – звичайно ж, придумати, ким чи як замінити Мілінковича-Савича, який виїхав за довгим саудівським нафтодоларом.

Серб у команді грав дуже важливу, а то й виняткову роль, будучи одночасно і опорником, і конструктором атак.

На місце Сергея Саррі довго й не дуже успішно награвав орендованого у «Ювентуса» Ровеллу. Експеримент виявився не дуже успішним, оскільки Ніколо – атакуючий вінгер, а не хвилеріз. Однак інших аргументів у Саррі не знайшлося – лава для запасних у нинішньому «Лаціо» – дуже коротка, не та, що була в команді на зламі століть.

Тим не менш, не миттям, то катанням, але Саррі таки вирішив проблему конструктора атак. Ровелла так і залишився в опорній зоні, а двома іншими вершинами перевернутого трикутника стали Гендузі та Камада (теж куплений минулого літа). Мауріціо розділив плеймейкерські функції між цією трійкою.

Лише в середині грудня гра команди почала проглядатися. У цій грі почав з'являтися сенс та проблиски надії. Але до того часу в серії А майже все було втрачено (якщо судити про перспективи боротьби за зону Ліги чемпіонів).

Єдине, чим міг похвалитися «Лаціо» в осінній частині сезону – вихід із групи з другого місця у плей-оф чемпіонської Ліги.

Але цього виявилося замало. І для самого тренера, і для керівництва клубу.

У такій ось майже патовій ситуації Саррі взявся публічно критикувати всіх і вся: починаючи від Клаудіо Лотіто і закінчуючи своїми підопічними, котрі виявилися не тими, на яких тренер розраховував.

Після поразки в 13 турі серії А від «Салернітани», що перебувала на останньому місці, Мауріціо Саррі пішов ва-банк. «Якби я був впевнений, що проблема в мені, то негайно подав би у відставку. Найближчими днями я оціню ситуацію і обов'язково поговорю з президентом клубу».

Лотіто почув Саррі. І вустами спортивного директора клубу Фабіані заявив, що «якщо хтось і думає, що алленаторе піде, то він глибоко помиляється». Алленаторе залишився.

Більше того, на тлі цих розмов Саррі пролонгував угоду з «Лаціо» до кінця наступного сезону.

Однак ігрові проблеми «б'янкочелесті» нікуди не поділися.

***

На тлі найближчих конкурентів по серії А (не кажучи вже про грандів – два міланські клуби та «Ювентус») «лаціале» виглядали відверто слабко. Відверто слабко з погляду ресурсів.

Кадрове питання в нинішньому «Лаціо» – напевно, в рази важливіше за тренерське.

Адже, крім того, що далеко не всі літні новачки змогли вписатися в гру команди, її нещодавні лідери через різні причини, насамперед вік, втратили колишні кондиції.

Йдеться насамперед про Карлоса Альберто, якого вистачає, у кращому разі, на один тайм. І який дуже схильний до травм. І, безумовно, про Чиро Іммобіле. Автор «Золотої бутси»-2020 вже давно не той. Так, він дуже намагається, але поки що не вдається вийти хоча б у частковий успіх. А Кастельянос, якого взяли саме для підміни Чиро, очікувань не виправдовує.

Демарш Саррі після 13-го туру чемпіонату Італії дав певний поштовх: команда почала вигравати. Але цей поштовх був лише тимчасовим сплеском. Дуже короткостроковим.

Мауріціо сподівався, що клуб цієї зими вийде на трансферний ринок. Але клуб не вийшов. Покупок взагалі не було. Лотіто вважав, що минулого літа він витратився ґрунтовно, тому до літа нинішнього команда має грати на тому багажі, який є.

Але на старих дріжджах команда протриматись не змогла. І цього разу Саррі вважав, що в невдачах «Лаціо» винен саме він. І тихо, без попередньої «канонади», написав заяву про звільнення. Відставку було прийнято.

Чи стане це рішення поштовхом для «лаціале»? Навряд чи. Повторюся, що на тлі всіх «дев'яти сестер» (претендентів на високі місця в серії А) «Лаціо» зараз виглядає найменш привабливим. За складом нинішній «Лаціо» може претендувати не вище, ніж на сьоме місце. І потрапляння до Ліги конференцій вважатиметься чимось схожим на диво.

Інша річ, що Клаудіо Лотіто небезпідставно покладався на геніальність Саррі, на його вміння творити подвиги, нехай і локальні. І віце-чемпіонство «Лаціо» минулого сезону – яскраве підтвердження цього.

Але, виходить, іноді одного тренерського генія мало. Потрібна ще й фінансова складова. І благополучний збіг обставин. Минулого сезону для «орлів» та їхнього тренера майже все склалося ідеально. А ось у нинішньому доля вирішила повернути борг.

Чи означає це, що «саррізм» (чи на британський манер саррібол) перестав бути явищем через кризу його «батька»? Складно сказати. Розраховувати зараз, що 65-річного Мауріціо оперативно покличуть до якогось гранда - достатніх підстав немає.

З іншого боку, немає підстав й стверджувати, що Саррі як тренер закінчився. Він, напевно, ще дасть про себе знати. В умовному «Емполі», в якому і почався його справжній шлях до успіху. Справжня слава – це коли твоє прізвище цінується вище того, чим ти займаєшся.

Прізвище Саррі все ще дуже звучне. Особливо в Італії.