Ніколя Анелька: бука, кочівник та невизнаний геній англійської Прем'єр-ліги

Французький форвард Ніколя Анелька є одним із найкращих бомбардирів в історії англійської Прем'єр-ліги. У 360 поєдинках, зіграних в рамках цього змагання, футболіст записав на свій рахунок 125 забитих м'ячів, що дозволяє Анелька й понині входити до двадцятки топ-голеадорів турніру (якщо говорити точніше, то займати 18-те місце) за увесь час його існування. В АПЛ Ніколя забивав аж за шість різних команд («Арсенал», «Ліверпуль», «Манчестер Сіті», «Болтон», «Челсі» та «Вест Бромвіч»), а також двічі піднімав над головою чемпіонський трофей цього змагання (у 1998 році в лавах «Арсенала» та у 2010-му – «Челсі»).

Однак належного рівня поваги та шанування з боку вболівальників Анелька в Англії так і не отримав, і причиною цього послужили зовсім не його професійні якості, а публічний образ й прізвисько «Le Sulk», яке можна перекласти як «бука» або «похмура людина».

Ніколя Анелька вперше у кар'єрі опинився на Туманному Альбіоні в лютому 1997 року, коли йому було лишень 17. За юного таланта з академії «Парі Сен-Жермен» лондонці, головним тренером яких за кілька місяців до цього був призначений Арсен Венгер, заплатили воістину смішні гроші – 500 тисяч фунтів. Французький коуч одразу після призначення в «Арсенал» почав підшуковувати усі можливості для омолодження команди, яка на той момент була більш ніж віковою. Зокрема, у нападі в лондонців виблискував Іан Райт, котрий встиг відсвяткувати на момент приходу в клуб Венгера вже 33-й день народження.

Анелька не одразу заграв в «Арсеналі», що цілком логічно, враховуючи його юний вік, однак у сезоні-1998/99 француз забив 17 м'ячів у 35 поєдинках, відзначившись в обох матчах проти «Манчестер Юнайтед» (3:0, 1:1), якому на фініші «каноніри» програли у чемпіонській битві тільки одне очко.

Незважаючи на чудову результативність та неймовірний потенціал, вболівальники «Арсенала» Анелька особливо не шанували. За його похмурий образ, показну недружелюбність, непривітність та навіть пригніченість французького форварда й назвали «Le Sulk». Як показав час, цю пляму на репутації Ніколя до кінця кар'єри змити так і не вдалося…

Своє прізвисько Анелька частково заслужив тим, що в останній сезон перебування в «Арсеналі» (1998/99) часто в інтерв'ю різноманітним ЗМІ говорив, що його недооцінюють вболівальники, які, як підозрював француз, були незадоволені тим, що Ніколя вдалося витіснити з команди їхнього колишнього кумира Іана Райта, котрий пішов ще влітку 1998-го у «Вест Хем». Крім того, вже після відходу з табору «канонірів» Анелька також відчув усю нелюбов до себе вболівальників, про що згодом знову ж таки розповів журналістам.

«Коли Майкл Оуен перейшов до «Реала», все було гаразд. Коли Девід Бекхем перейшов до «Реала», ніхто не відреагував на це негативно. Але коли я пішов у «Реал», в мене було таке відчуття, ніби я когось вбив. І все ж через рік Петі й Овермарс вирушили в «Барселону», і нічого подібного з ними не сталося. І пам'ятайте, «Арсенал» купив мене за 500 тисяч фунтів, а продав за 23 мільйони», – заявляв Анелька.

І хоча формально Анелька абсолютно правий, подейкують, що він став жертвою двох своїх братів, які виступали такими собі радниками Ніколя під час розвитку його професійної кар'єри. Негативна репутація француза багато в чому стала наслідком тієї поведінки та коментарів, які демонстрував й давав Анелька, перебуваючи під впливом своїх найближчих родичів. Ті увесь час переконували Ніколя, що його недооцінюють у клубах, і в певний момент це все позначилося на сприйнятті усього, що відбувається, вже самим Анелька.

Щоправда, багато екс-партнерів Анелька категорично спростовували міфи про те, що французький форвард був інфантильною та примхливою людиною. Навпаки, Ніколя описували як тиху та стриману, сором'язливу і якоюсь мірою навіть дуже самотню людину, котра вкрай рідко порушує правила та статути, що існують усередині колективу, і вже точно не прагне продемонструвати комусь свою зневагу.

Наприклад, після того, як Анелька залишив «Ліверпуль», два лідери «червоних» тих років Джеймі Каррагер та Стівен Джеррард публічно жалкували про те, що французькому форварду довелося піти, а у «Челсі» екс-асистент Сколарі, Хіддінка та Анчелотті Рей Вілкінс стверджував, що для нього було «величезною радістю працювати разом із Ніколя».

Безумовно, Анелька не був святим та інколи аж зовсім не підбирав слів у спілкуванні з партнерами й навіть наставниками. Широко відомим є випадок, коли влітку 2010 року Ніколя у присутності партнерів по збірній Франції образив тодішнього наставника «триколірних» Раймона Доменека. Той висловлював невдоволення роботою Анелька на оборону та погрожував залишити форварда на лаві запасних, за що Ніколя просто обізвав фахівця «брудним сучим сином».

Втім, подібні інциденти відбувалися у кар'єрі практично усіх знаменитих футболістів: хтось сварився із тренером, хтось не знаходив спільної мови з уболівальниками, а хтось й зовсім поводився неналежним чином поза полем, демонстративно порушуючи режим та показуючи оточуючим, що йому закон не писаний. Тому те, як прямо позначилася репутація примхливої ​​та скандальної людини на кар'єрі Анелька навряд чи є справедливим результатом подій.

Перехід у «Реал», по суті, ще більше підкосив Анелька. У лавах «бланкос» француз не відчував себе зіркою, у статусі якої й перебирався до Мадрида. Більше того, Ніколя підозрював, що якості його дій на полі та рівню таланту заздрять улюбленці місцевої публіки Фернандо Єрро та Рауль, а тодішній наставник «Реала» Вісенте Дель Боске лише підтверджував відсутність порозуміння у роздягальні команди між Анелька та іншими гравцями.

«Анелька був гравцем, який коштував нам багато грошей. «Реал» витратив на нього 23 мільйони фунтів, і він був підписаний як зірка. Якось він прийшов у роздягальню та сказав нам, що ми не радіємо його успіхам, що ми не святкуємо його голи. Після цього Анелька не приходив на тренування день чи два, і клуб оштрафував його», – розповідав Дель Боске.

В якийсь момент Анелька почав міняти клуби буквально один за одним, через що заслужив друге прізвисько – «Кочівник». Незважаючи на те, що Ніколя після «Арсенала» пощастило пограти за багатьох грандів європейського футболу («Реал», «Парі Сен-Жермен», «Ліверпуль», «Манчестер Сіті», «Ювентус»), він надто часто опинявся на периферії у цих командах, а згодом й зовсім пішов на пониження, подавшись спершу у «Фенербахче», а потім і в «Болтон».

Повернутись на топ-рівень Анелька поталанило у «Челсі». До лав «синіх» француз приєднався, коли йому було вже під 29. Більше того, за трансфер француза лондонцям довелося заплатити 15 мільйонів фунтів, і багато фахівців та фанатів стверджували, що «Челсі» лише дарма витратив гроші. Але саме у таборі «синіх» Ніколя вперше за довгі роки нарешті знайшов свій дім: у сезоні-2008/09 він став найкращим бомбардиром у Прем'єр-лізі, а через рік допоміг «Челсі» взяти чемпіонство у непростій боротьбі із «Манчестер Юнайтед».

Втім, саме «Манчестер Юнайтед» та їхній тодішній воротар Едвін ван дер Сар роком раніше, у травні 2008-го, підклав величезну свиню Анелька у його періоді кар'єри за «Челсі». Саме француз виявився тим невдахою, хто не реалізував останній пенальті у післяматчовій серії у фіналі Ліги чемпіонів, і цей провал назавжди залишиться в пам'яті шанувальників «синіх», як і жахливий промах Джона Террі, котрий послизнувся…

Догравав Анелька на значно скромнішому рівні – спершу у «Вест Бромвічі», а потім й зовсім в індійському «Мумбаї Сіті», де наприкінці 2015-го остаточно зав'язав із професійними виступами.

Можливо, частина зіпсованої репутації Анелька пов'язана з тим, яким він міг би бути порівняно до того, ким він був. Претензія полягає у тому, що після того, як Ніколя так яскраво засяяв в «Арсеналі», решта його кар'єри була марною спробою повернути собі те вранішнє сонячне світло, яким він виблиснув на зорі професійних виступів.

Натомість Анелька може похвалитися великою кількістю справді топових трофеїв та 210 забитими м'ячами на клубному рівні, а також видатною перемогою зі збірною Франції (69 матчів, 14 голів) на Євро-2000. Все це в Ніколя вдавалося робити не попутно, а замість того, щоб посміхатися журналістам й заводити серед них друзів. Так сталося, що він виявився заручником прізвиська, отриманого ще в юні роки. Прізвиська, яке значною мірою зробило Анелька невизнаним генієм англійської Прем'єр-ліги…