ВАР у законі?

Десь із рік тому написав матеріал, в якому нарікав на вибіркове застосування ВАР на матчах Української Прем’єр-ліги й засуджував фактично гру в одному турнірі за різними правилами. Пам’ятаю, тоді знайшлося чимало скептиків, які, назагал підтримуючи таку думку, висловлювалися в тому сенсі, що такого суцільного ВАРива в нас не буде ніколи, наднамники, мовляв, прагнуть радше ВАРіювати використання відеоасистента на догоду собі. Нині ж, навесні 2024-го практично всі матчі нашого елітного дивізіону проходять під наглядом ВАР. І ми вже не зеленіємо від заздрощів (наче недолугі польські фермери щодо працьовитих українських землеробів) до наших східноєвропейських футбольних сусідів, де повсюдний ВАР став звичним раніше. Однак гострих кутів залишилося ще, чого там.

Власне, ніяк не можу збагнути: ВАР на всіх матчах Української Прем’єр-ліги – це вже норма чи лише позначення намірів? Адже щоразу перед туром читаю в ЗМІ інформацію, зазвичай, подану з офіційного сайту УАФ: «Усі матчі -надцятого туру відбудуться з ВАР». Якщо це норма, то чому інфа про це подається як галаслива новина? Якщо використання ВАР на всіх іграх сильнішої футбольної ліги України ще не унормовано, то чи чекати скасування роботи ВАР на окремих іграх під час заключних турів чемпіонату (адже несподіванка та ще може бути!)? Сподіваюся все ж таки, що винятків у ВАР-застосуванні більше в нас не буде.

Уявімо, що це так. Чи це спонука спочивати на лаврах, чи трамплін до дальшого вдосконалення? Як на мене, зупинятися тут не варто. Дальший крок – впровадження ВАР на всіх без винятку матчах першої ліги (й аж ніяк не завадив би відеоасистент рефері на всіх матчах чемпіонату U-19). Представницький міжліговий обмін зумовлює (принаймні, має зумовлювати) вагому зацікавленість чималої кількості команд у ВАР-контролі. Адже практично до останніх турів у першій лізі кількість команд, які за щось боротимуться, буде солідною. Крім того, гравці, які або разом зі своїми командами, або перейшовши до потужніших клубів, підіймуться до еліти, не зіткнуться з потребою в деякій перебудові ігрового мислення. А то складно подеколи буває змусити себе догравати до кінця епізод, коли підсвідомо розумієш, що перебуваєш поза грою (хоча насправді не факт!) і чекаєш на свисток (а за роботи ВАР він пролунає не одразу). Гірчичник за удар (ба навіть гол!) після свистка? Як на мене, таке покарання має анахронізуватися, як, власне, й квапливі суддівські трелі. Буває, в матчах із ВАР судді переривають атаку, коли їм буцімто ввижається, що нападник зіграв рукою або підштовхнув оборонця. Не розумію, чим такі епізоди різняться з імовірним поза грою? Та у варіанті з потенційним поза грою лайнсмени, зазвичай, стійко тримають паузу, очікуючи на закінчення епізоду, а опісля вже запалюють чи не запалюють прапорець. Так й арбітр має, як на мене, дочекатися кінця атаки, опісля просигналізувати про своє рішення – приміром, фіксація фолу в атаці, а надалі вже чекати на ВАР-підказку, якщо Феміда біля моніторів не згодна з Фемідою в полі. Й обов’язково компенсувати ігровий час, витрачений на імовірну даремність у цьому ігровому моменті.

Ще один нюанс: якась мала досвідченість немалої кількості наших футболістів і тренерів щодо ВАР-технологій. Надто мало вияв в агресії гравців і штабу рівнян, коли арбітр спершу не призначив пенальті на їхню користь в епілозі матчу «Вереса» з «Динамо». Чи не розуміють агресивні лихослови, що якщо порушення справді було, то ВАР це побачить, ухвалить справедливе рішення, а арбітр із ним погодиться? Ну, здебільшого відбуватиметься саме так, не будемо зараз про звинувачення тих чи інших операторів ВАР та інших представників Феміди в продажності, сніговина яких інколи просто накриває покликаних стежити за правилами гри. Вболівальник, власне, так влаштований, що цвікатиме суддям (не в очі, звісно, це трапляється вкрай рідко, а так, інкогніто, під чудернацьким ніком у всемережжі, з до болі знайомим рефреном: мій «Колгоспник» засудили продажні злодії). А ось гравці-тренери-адміністратори… У будь-якому разі тиск на арбітра, який намагається розчути підказки ВАР, – це якийсь рудимент дотехнологічного футболу. Та на нього деякі наші футбольні люди, на жаль, слабують.

Хай там як, а ВАР-прогрес в українському футболі накреслився. Важливо на цьому шляху не гальмувати, а заразом і не нехтувати GLT, або Goal-Line Technology, а то так званий «комп’ютерний гол» киян у Запоріжжі на зорі протистояння «Динамо» – «Шахтар» у нашому футболі незрідка згадують і тепер, а от кроки до унеможливлення подібного суперечливого герцю шириною не відзначаються.

Олексій РИЖКОВ