У Сімоне Індзагі найкращий відсоток перемог серед усіх наставників серії А

Матч «Інтера» проти «Дженоа» у рамках 27 туру чемпіонату Італії став ювілейним для наставника нерадзуррі Симоне Індзагі – трьохсотим у тренерській кар'єрі. І ось у цих трьохстах поєдинках Індзагі-молодший здобув 178 перемог. Подібним досягненням (тобто кількістю вікторій упродовж вищезгаданого відрізка) не може похвалитися жоден італійський алленаторе: ні Анчелотті, ні Ліппі, ні Трапаттоні, ні Аллегрі. Отже, Симоне Індзагі потрібно поспішати записувати до числа прижиттєвих тренерських пам'яток?

А ось це передчасно. Тому що, будучи справді непоганим наставником, Симоне все ще продовжує залишатися «річчю в собі». Тому не зовсім зрозуміло, чим більше викликаний його рекорд – щедрим даром, удачею чи тренерським безриб'ям.

***

За всієї поваги до нинішніх колег-опонентів наставника «Інтернаціонале», але, крім Макса Аллегрі, який намагається знову витягнути «Юве» на світ божий, справжніх «локомотивів» у теперішньому італійському футболі немає. Саррі, Гасперіні та Піолі вже не ті (не кажучи вже про Раньєрі). Джилардіно та Мотта – ще не ті. Анчелотті вчить футболу іспанців, Де Дзербі – англійців, Спаллетті – «Скуадру адзурру», а Конте – поки що вчиться відпочивати.

Зараз серія А – дуже конкурентне, але не дуже яскраве середовище. Моджигейт її добряче потріпав. Причому за всіма іпостасями. Клуби втратили і у фінансах, і у зірках, і у звучності тренерських імен.

На цьому тлі «Інтер» залишається чи не єдиним справжнім футбольним грандом, здатним відстоювати історичні цінності італійського футболу у Лізі чемпіонів. Симоне Індзагі дуже пощастило, що влітку 2021-го його покликали на «Джузеппе Меацца».

Так, його покликали не лише за красиві очі, адже Сіма за короткий час зумів побудувати дуже привабливий «Лаціо». Але ось римську команду він очолив приблизно так – волею випадка.

У 2016-му його, наставника молодіжки «лаціале», закликали як тимчасовий варіант замінити в першій команді Б'єлсу, який самоусунувся. Але Симоне вдалося стартувати з місця в кар'єр, тому керівництву «Лаціо» залишалося лише затвердити як постійне те, кого спочатку вважали тимчасовим.

Це успіх, однозначно. Цей успіх не применшує профільних заслуг та характеристик молодого тренера, але все одно підтверджує лише виняток із правил. Тому що, як правило, італійські тренери-початківці стартують з роботи в серії В. Це в кращому випадку.

Наш сьогоднішній герой за щасливим збігом обставин уникнув перевірки на вошивість у нижніх дивізіонах.

Десять перемог поспіль, здобутих Індзагі як наставника «лаціале» 2020-го, послужили йому чудовою службою. Стали його своєрідною візитною карткою. Сіма почав високо котируватися у серії А.

Тому не дивно, що після того, як Антоніо Конте несподівано залишив «Інтер», боси міланського клубу звернули свій погляд на перспективного і, водночас, неконфліктного тренера «Лаціо», який звиклий працювати в умовах скромного бюджету.

За три роки, проведені на чолі «Інтера», Симоне Індзагі практично не змінився. Він працює майже за тими самими лекалами, за якими працював і в Римі. Різниця лише в тому, що бюджет «Інтера» зараз – один із найвагоміших у серії А. Можна лише здогадуватися, ким був би Індзагі без грошей китайських власників клубу й без приголомшливого селекційного чуття Беппе Маротти.

Він цілком міг би повторити долю свого старшого брата Філіппо, який так само швидко стартував на тренерському шляху, але потім щось пішло не так. Індзагі-молодшого доля поки що береже від різких падінь. Швидше навпаки: вона йому симпатизує.

***

Чим же він їй симпатичний? Та тут все просто, як на мою думку. Симоне Індзагі намагається відповідати найстарішому принципу медичної етики – «не нашкодь», що залишається дуже актуальним і в тренерському ремеслі. Ні в «Лаціо», ні в «Інтері» Сіма не шарахався з боку в бік, не намагався шукати Ельдорадо там, де в кращому разі міг бути оливковий гай.

Він просто та зрозуміло будував команду з того, що мав під рукою. Індзагі-молодший – це типовий приклад грамотного, винахідливого та успішного будівельника. Ну, або виконроба. Однак у жодному разі не скульптора.

Як на мене, геніальністю Ліппі, Анчелотті чи бодай Де Дзербі Симоне похизуватися не може. Він навряд чи здатний вигадати нову творчу методику чи нову схему. Але він цілком здатний працювати, причому успішно, у межах вже існуючих методик, вже розроблених схем. І в цьому він суттєво відрізняється (на краще) від свого старшого брата. Та й від багатьох своїх молодих італійських колег із тренерського цеху.

Однак, повторюся ще раз, велике йому навряд чи по плечу. Але гідне – однозначно так.

***

В «Інтері», власне, як раніше і в «Лаціо», Індзагі став свого роду заручником ігрової схеми. 3-5-2 – фактично єдина формація, без найменших транскрипцій, за якою грає команда Симоне. Причому показово, за цією моделлю команда грає і першим номером, і другим.

Запорукою успіху цієї схеми для «Інтера» та його тренера є універсалізм футболістів. Дуже високий універсалізм. Тобто фактично всі гравці основного складу чітко знають свій маневр. Своє призначення на полі, й у рамках схеми.

Тобто, вони знають, де мають бути через кілька секунд, і мчать на те місце, отримуючи м'яч не в ноги, а собі на хід. Якщо опонент класом трохи нижче, плюс через травми чи дискваліфікації не випадають гравці основи, то тоді на цей «Інтер» приємно дивитися. Але якщо цей хиткий ідеал руйнується, цей «Інтер» перетворюється на пересічну команду.

Іншими словами, Індзагі має чіткий план. Але цей план лише один. І якщо план А з якихось причин не спрацьовує, плану Б просто немає.

Більше того, чіткість роботи плану А підтримує не так тренерська майстерність Симоне, як селекційні можливості клубу. І в цьому сенсі є певні відмінності між Індзагі, який очолював «Лаціо», і зразка наставником «Інтера». У Римі він відштовхувався від того, що мав. Зараз він більше покладається на кадрові засіки.

Це також варіант. Тим більше, що поки що цей варіант здатний давати результат. Та й сам Сіма поки що здатний вичавлювати з нього максимум, штампуючи перемоги.

Але якщо за великим рахунком, то нинішній варіант Симоне Індзагі дуже залежить від частки випадку. А де впевненість, що удача від нього не відвернеться й надалі?