Денніс Уайз і Сеск Фабрегас: вийти з Комо

«Найспокійніше місце на Землі» – слова з газетного заголовку, який герой трилера італійського майстра гострих сюжетів Донато Каррізі «Я – безодня» взяв собі чи не за гасло. Йшлося про озеро Комо – свого роду збирача самотностей. Для сюжетної лінії підкреслити озерну усамітненість було важливо, проте футбольна складова містечка Комо, що розташоване безпосередньо поруч з озером, цього сезону вкрай бурхлива, аж ніяк не водна гладь. Гейзерування ще те! Й це той випадок, коли спокій тамтешньому футбольному люду навіть не сниться. Під гаслом «найкраща гра в світі в найкращому місці в світі» «Комо» впевнено йде в групі лідерів і реально претендує на вихід до серії А.

Теперішній «Комо» – амбітний проєкт британської компанії SENT Entertainment, що входить до індонезійської Djarum Group (знаний виробник цигарок). Сучасний клуб є спадкоємцем кількох однойменок, перший з яких було засновано ще 1907 р. Бурхлива історія з банкрутствами та ренесансами, зі здійманням до серії А (й 6-м місцем в еліті!) та карколомними падіннями (коли боси клубу не могли стулити кінці з кінцями), та, певно, ніколи дотепер амбіції комаскі не сягали так високо. Й простим виходом до серії А вони, ймовірно, не обмежуватимуться. Британізації «Комо» – 5 років (клуб було придбано лише за 200 тис. фунтів). Проміжні результати – стрімкий підйом сходинками італійської клубної ієрархії від серії D до чільних місць серії B, істотне поліпшення клубної інфраструктури, успіх акції для глядачів «Побачимося на стадіоні» із продажу абонементів, істотні інвестиції у склад (за вартістю гравців «Комо» – 3-й клуб у серії В). А далі? Має бути!

Із «банди психів» – до управлінського крісла

Звісно, нове життя «Комо» було б унеможливлене без фінансових вливань, однак і суто футбольний менеджмент відіграє тут неабияку роль. Спортивний виконавчий директор клубу – Денніс Уайз. Свого часу він грав за «Уїмблдон», який у 1988 р. дійшов до фіналу національного кубка та який звали «бандою психів». Та більшою мірою як гравець, звісно, запам’ятався нам по «Челсі» та збірній Англії. У тих командах дістався світової слави. Як тренер попрацював у скромних клубах, а як управлінець – у «Ньюкаслі».

Тамтешні боси потребували саме виконавчого директора, пов’язаного з футболом. Три роки тому Уайз став одним з очільникіів суто спортивної складової «Комо» (а фактично ж є таким собі виконувачем обов’язки президента, будучи медійним обличчям). Як свідчать оглядачі, шлях, обраний британцем, специфічний. Не купувати гуртом усіх (хоча можливості у власників «ларіані» доволі широкі), а будувати, цеглина за цеглиною, колектив, здатний на звитяжну ходу. Філософія – створити середовище, яке якнайкраще виявить чесноти кожного. Свою керівну роль Уайз вважає саме тим, що потрібно: «Тепер я можу робити все сам, чого не було в «Ньюкаслі»». Й Уайза дуже тішить те, що він не грав в Італії і відносно незнайомий тамтешній тифозерії. Ну, наскільки взагалі це можливо в футбольній країні. Це унеможливлює надто великий тиск. І ще одна цікавинка: фінансово клубу попервах допоміг Тьєррі Анрі. А газетярі вимислили такий нік для сучасного «Комо»: «Лондонський біном». Це – натяк на поєднання легенд «Челсі» та «Арсеналу» в справі розбудови «Комо» й злиття «аристократичного» й «канонірського» трибу футбольного просування.

Якщо у вас «немає» Сеска

В розбудові ігри (та й у фінансовому розвитку, чого там приховувати!) теперішнього «Комо» вагому роль відіграв Сеск Фабрегас. Славнозвісний іспанець завершив кар’єру гравця саме тут, поблизу озера Комо, й певний час трудився на посаді тренера команди. Однак, не маючи відповідної тренерської ліцензії, змушений був призупинити цю роботу (хоча цілком не виключено, що лише формально). Та запевнив, що дістане відповідну посвідку впродовж кількох місяців. А незадовго до того висловив переконаність, що матиме 30 років тренерської кар’єри, впродовж якої буде «ультраконкурентоздатним». Власне, в «Комо» Сеск Фабрегас залишився, однак офіційно на тренерський місток «б’янко-блу» заступив валієць Осіан Робертс. Йому вже під 60, та досвіду самостійної тренерської роботи в нього негусто. Менше з тим, очолювана ним команда демонструє цікавий футбол, діючи здебільшого за схемою 4–2–3–1 (подейкують, щоправда, що тактична розбудова – робота все ж таки Сеска, та менше з тим…). Які особистості приховуються за цієї цифір’ю?

Віднедавна найважливіша постать у центрі захисту – 30-річний Едоардо Гольданіга. В нещодавньому інтерв’ю він зізнався, що є доволі гнучким щодо позиції у захисті, проте, якщо би мав змогу обирати, то перевагу віддав би позиції правого оборонця в схемі з трьома захисниками. «Та, власне, й правим центрдефом за чотирьох захисників так само можна, чого там», – додав Едоардо з посмішкою. 193-сантиметровий гренадер вправно діє на другому поверсі, читає гру, добре обирає позицію, небезпечний під час стандартів біля воріт суперників (зокрема, як же блискуче він зорієнтувався в штрафному майданчику після кутового в матчі проти «Лекко» й відкрив рахунок ударом правою ногою вже в дебюті зустрічі). Прізвища капітана команди Алессандро Беллемо та Олівера Абільдгора якраз і криються за тією цифрою «2» в розстановці. Два опорники? Ну, можна сказати й так, а можна назвати їх і двома кістяками ігрової схеми «ларіані». Абільдгор (права на нього, до речі, належать клубу з татарської столиці в країні-агресорі) все ж таки більш захисного штибу гравець, Беллемо більш креативного, однак обидва володіють секретами універсальності. Й обидва відзначилися забитими голами в тій самій грі проти «Лекко»: Беллемо краще від усіх розібрався в штовханині коло воріт суперників, а Абільдгор – потужним ударом лівою здалеку спрямував м’яч у ціль. Та все ж таки є кому забивати в «Комо» й, так би мовити, за штатним розкладом. У цьому контексті відзначу молодого франко-португальського вінгера (двофлангового!) Лукаса да Кунью. Він і забиває, й асистує регулярно. Найкращий його матч – січневий проти «Спеції». Лукас спершу більярдно пробив лівою ногою з доволі гострого кута, попри опір захисника, по тому віддав гольовий пас на Патріка Кутроне, а підсумував свій внесок у звитягу знов таки більярдним ударом, тільки вже з правої ноги.

Знає свою справу й 31-річний досвідченець Сімоне Верді. Так, його нинішня ціна (2,5 млн євро) вдесятеро менша від максимальної (5 років тому тодішній неаполітанець вартував 25 млн євро), та все ж і зараз він у змозі витворяти гольові витвірки на футбольному полі. Цей невисокий атакувальний півзахисник має важливу чесноту: однаково потужний удар з обох ніг. Цього сезону відзначу його гол пармезанцям, коли Верді, одержавши пас від да Куньї, якнайшвидше оцінив ситуацію та майстерно пошив у дурні двох оборонців і кіпера «Парми» (під слова англомовного коментатора, що це, мовляв, «найбільший матч сезону для «Комо»»). Верді забив землякам свого знаного однойменки-композитора! Відзначу принагідно, що в матчі з лідером і головним фаворитом серії В «б’янко-блу» виглядали не гірше опонентів, і нічия 1:1 – за грою. Якщо в двох словах: «Комо» грав у володіння (за пасами – 518:348 на користь «ларіані»), а «Парма» – в контратаки й удари. А у вкрай важливому двобої проти «Венеції» Верді відкрив рахунок несильним, проте напрочуд влучним ударом з-за штрафного майданчика, застукавши зненацька кіпера венеціанців кремезного фіна Єссе Йоронена.

Алессандро Габріелоні так само має неабиякий досвід за плечима й так само забиває чимало. Трохи б йому уваги під час передач партнерів, то й менше опинявся би поза грою, і результативність була б іще більшою. Та й так свою роботу він виконує вельми сумлінно. Ну, й, звісно, як же без Патріка Кутроне?! Саме він – найкращий бомбардир комаскі поточного сезону. Тій самій «Спеції» Кутроне так само, як і да Кунья забив більярдним ударом із гострокуття, тільки з правого флангу й відповідно правою ногою. На жаль, опісля дістав травму, якийсь час пропустив. Слідно, без головного снайпера атака «вольтіані» (а так звуть команду через земляцтво зі славнозвісним піонером електрики Алессандро Вольтою) дещо стишила оберти. Однак до принципового двобою проти «Венеції» Кутроне відновився і на 90-й хвилині шаленим ударом лівою злету після довгої передачі приніс перемогу «Комо». Краса, вчасність, доленосність – у цьому гольовому успіху 26-річного краянина (народився Патрік саме в Комо!) поєдналося все!

Твердячи про кадровий потенціал «б’янко-блу», звісно, не можна не згадати орендованого в «Лечче» бразильця Габріеля Стрефеццу. На сьогодні цей 8-мільйонний правий вінгер – найдорожчий гравець «Комо». Ну, й Жан-П’єр Нзаме – людина, яка коли-не-коли заміняє Кутроне на вістрі. Наскільки вдало? Не скажу, що вповні, проте всі дані для успішності в цього франко-камерунського нападника є: міць (188 см зросту!), почуття голу, вміння вибрати позицію, потужний удар і, зрештою, вміння грати на команду – не самими лише голами живиться форвард!

Слушне, до речі, питання: коли нині пишуть про цікавість якогось абстрактного клубу серії В до того чи іншого українського гравця, чи не йдеться, власне, про «Комо»? Хай там як, а британізований проєкт на півночі Італії виглядає цілком амбітно, й стратегічне планування є однією з чеснот його менеджменту.

З видом на озеро

Стадіон із майже 100-річною історією «Джузеппе Сінігалья», де приймають суперників «ларіані», розташований просто на березі озера Комо. Колега-рівнянин, побувавши на цій арені, з усмішкою порівняв її зі стадіоном у Млинові на Рівненщині: мовляв, їх озеро Комо видко просто, як нашу річку Іква з трибун млинівського «Колоса». Як писала свого часу The Sun, «озеро Комо одна з найкрасивіших місцин світу, не враховуючи дещо закинутого стадіону на його березі». Як там кажуть, сноби снобами, та мають же рацію. З ареною пов’язана не надто приємна історія, адже італійський журналіст Анжело Сазо свого часу ініціював розслідування, звернувши увагу на те, що чимало гравців «Комо» 1970-х – 1980-х рр. страждали від бічного аміотрофічного склерозу. Найвідоміший випадок – Стефано Боргоново, проте було й із півдесятки інших. Сазо стверджував, що причина того – використання гербіцидів, отрут і своєрідних фарб під час догляду за газоном на «Джузеппе Сінігалья». Справою опікувався відомий італійський юрист Раффаеле Гуаріньєлло. Та, зрештою, ніхто не був обвинувачений, а муніципалітет міста Комо назвав такі підозри «чудернацькими гіпотезами».

Хай там як, а ті не надто світлі сторінки цієї арени в минулому. З трибун, на яких теоретично може розміститися авдиторія в 13 602 особи (на практиці цього сезону так звана комерційна місткість становить 6988 осіб через реконструкцію), відкриваються мальовничі краєвиди. Денніс Уайз сповнений рішучості втілити в життя проєкт зведення на місці старого стадіону модерної арени на 26 000 глядацьких місць, де не соромно буде приймати й суперників із серії А. Ну, а поки так, як є. Чим багаті, як то кажуть. Проте ж гостинні! Ціни на квитки прийнятні: від 7 до 50 євро. Й глядачів цього сезону густо-густісінько. Вони наче заприсяглися зламати славу найспокійнішого міста.

Чи зможе команда порадувати свою тифозерію виходом до серії А? Зауважу, що рік тому 68,6% опитаних читачів The Sun, відповідаючи на це гамлетівське щодо «Комо» питання, запропоноване поруч із статтею на відповідну основицю, висловили переконаність у позитивному його розв'язанні якнайближчим часом. Звитяга в минулий вікенд у матчі за 6 очок над «Венецією» на якийсь час підняла «б’янко-блу» на 2-ге місце, що дає право прямого виходу до елітного дивізіону. Щоправда, дещо згодом «Кремонезе», вигравши на виїзді, повернувся на 2-й рядок таблиці. Й матч найближчого вікенду в Кремоні між кремонцями та комаскі – це важлива складова суперечки за 2-ге місце та знову битва за 6 очок. Нагадаю, що 1-ше й 2-ге місце в серії В дають змогу автоматично підвищитися в класі, а колективи, що опиняться за підсумками регулярного сезону в серії В на місцях із 3-го по 7-ме, розіграють у герцях між собою ще одну путівку до серії А. Місія для комаскі цілком здійсненна, чи не так?

Олексій РИЖКОВ