РЕШФОРД — про критику: «Я не ідеальний, але іноді люди переходять кордони»

Нападник «Манчестер Юнайтед» Маркус Решфорд, п'яні витівки якого набридли головному тренеру «червоних дияволів» Еріку тен Хагу, висловився про критику на свою адресу.

«Зазвичай мені не подобається реагувати на те, що говорять про мене. Це не в моєму характері. Я інтроверт. Мені навіть не подобається говорити про себе із малознайомими людьми. Так що у 99% випадків я можу ігнорувати шум. Але іноді люди переходять кордони. Хочу, щоб люди просто зрозуміли, яка я людина.

Насправді, вони пишуть не про мене. Здається, вони пишуть про персонажа на ім'я Маркус Решфорд. Не йдеться просто про мене як про 26-річного хлопця, який пішов на вечірку, або хлопця, який отримує штраф за неправильне паркування. Йдеться про те, скільки коштує моя машина, про мою тижневу зарплату, мої прикраси або навіть мої татуювання. Йдеться про мову мого тіла, ставляться під сумнів мої моральні принципи, лунають роздуми про мою родину та моє футбольне майбутнє.

Думаю, що дещо з цього походить від пандемії. Я просто намагався використати свій голос, щоб переконатися, що діти не голодують, бо точно знаю, як це. З якоїсь причини, здавалося, це не сподобалося деяким людям. Здається, вони чекали, коли я допущу помилку, щоб вони могли показати на мене пальцем та сказати: «Бачите? Бачите, хто він насправді?»

Я не ідеальна людина. Коли я роблю помилку, то першим визнаю, що мені потрібно діяти краще. Але коли під сумнів ставиться моя відданість «Манчестер Юнайтед», я не можу мовчати. Наче хтось ставить під сумнів усю мою особистість та все, за що я виступаю як людина. Я виріс тут. Я грав за цей клуб із дитинства. Коли був дитиною, моя сім'я відмовилася від грошей, які могли змінити моє життя, щоб я міг носити цю емблему.

Хочете поговорити про автомобілі? Уявіть, вам 5-7 років і ви їдете на чотирьох різних автобусах через усе місто, щоб потрапити на тренування. Це не перебільшення. Запитайте мою маму. Комусь доводилося відпрошуватися з роботи, щоби поїхати зі мною, бо ні в кого в нашій родині не було машини. Ніхто навіть не мав прав. У ті часи до міста йшли лише два автобуси, потім нам доводилося йти пішки, щоб пересісти на інший автобус, щоб дістатися Солфорда. Навіть під зливою. Не було нічого по-справжньому смачного з їжі.

Я годинами тренувався, а мама сиділа та чекала на мене, нічого не знаючи про футбол, просто роблячи це з любові. Просто щоб я здійснив мрію грати за «Юнайтед». І це я не плачуся. Анітрохи. Я насолоджувався кожною секундою цього», – написав Решфорд у The Players' Tribune.