Від Динамо до СК Дніпро-1: євровесняні зітхання-сподівання

«Швейцарська» система єврокубків, яку буде впроваджено наступного сезону, якось нівелюватиме сам термін «євровесна». Й цього євросезону про неї у нинішньому значенні цього поняття ми можемо поговорити чи не востаннє.

Цьогорічна весна ще формально не настала (хоча температура на більшій частині України в другій половині лютого була цілком весняна), а українські клуби вже позбавилися єврокубкового головного болю. Оскаржити те, що це більше біль, а не предмет для гордощів (ну, крім Ліги чемпіонів, де є нагода заробити дзвінку й конче-конче потрібну копійчину), можна, та чи варто? Зумовлена діями агресора складна логістика аж ніяк не сприяє нашому переможному поступу європейськими стадіонами. Критикуючи наших європосланців, про цей якнайважливіший чинник ми зчаста забуваємо.

Між палкими симпатиками «Динамо» й «Шахтаря» гостряк суперечок не вщухає навіть, коли клуби не протистоять одне одному, а грають в Європі (навіть, коли грає лише один із них!). Таке враження, що в свідомості вболівальників їхні улюбленці грають не проти «Бешикташа» чи «Порту», а саме проти внутрішнього суперника, хай які літери світитимуться на табло. Й ось кияни підтравлюють донеччан: мовляв, продемонстрували свій справжній клас із «Марселем». Опоненти ж не забарюються з відповідями: «А коли, мовляв, кияни виходили в євровесну?». У відповідь чують: «Виходили більше порівняно з будь-яким українським клубом назагал і з «Шахтарем» зокрема». Суперечки дещо нагадують дитяче шарудіння в пісочниці, та водночас надають елементів нормальності (саме так!) нашому вкрай важкому сьогоденню. Перегинають дискусанти вряди-годи палицю? Не без того, та під час гарячої фази суперечки часто-густо й згадують про подяку ЗСУ (ну, якщо сперечальники, власне, не є проросійськими ботами, які не гребують брудним заболотним срібняком) за саму можливість сперечатися на футбольну тему щодо саме українських клубів.

Власне, «Динамо» спробувало на смак вихід не те, що в євровесну, а радше в другу половину єврозими, вже в дебютному своєму сезоні в єврокубках (1965/66). Офіційні ігри в січні тоді були для наших клубів дивовижею (та й тепер такими є, про прийдешню реформу єврокубків та можливі січневі двобої уже наступного року в нас якось поки що мало кажуть), а в суперниках був тогочасний єврогранд «Селтік». Чи варто було твердити про шанси? «Шахтар» ми вперше побачили в євровесні в 1984 р. (не змогли тоді гірники здолати «Порту»), а вдруге вже в ХХІ ст. «Дніпро» дебютував в євровесні в 1985 р. «Металіст» став мало не завсідником євровесняних баталій на межі нульових і 2010-х рр. «Чорноморець» відкрив нову для себе єврокубкову нішу в половині 2010-х, а СК «Дніпро-1» зустрів пізню зиму в Європі торік. Найпродуктивніший в євровесняному контексті період для українських клубів – 2010-ті. Заледве чи не чверть сотні українських представництв у весняній частині єврокубків упродовж того десятиліття! Тоді й кияни, й донеччани, й дніпряни, й харків’яни регулярно відчували євровесняний подих, та й одесити взяли на спробунок смак євровесни.

Наче звідтоді й не так багато часу пройшло, проте як багато в нас усього змінилося! З позицій сьогодення якось слабко віриться в те, що тучність тих футбольних часів для українських клубів повернеться якнайшвидше. Шлях до ренесансу вбачається надто вже поступовим. Що може наддати йому ходи? Ну, про головний спричинок годі й казати. Без неї будь-який розвиток будь-чого в Україні неможливий. Перемога в герці з кривавим супостатом – обов’язкова передумова, проте недостатня. Розвитку наших клубів можуть посприяти й такі обставини: промоушн української прем’єр-ліги в Європі (наших співвітчизників – потенційних телеглядачів – нині в Старому Сіті чимало, є робота для Андрія Шевченка та його команди), кваліфікація нашої національної команди на Euro-24, а також успіх наших легіонерів за кордоном. Як такої моди на українців в топ-чемпіонатах (і топ-клубах не з топ-чемпіонатів) поки що немає, проте ця мета, як на мене, цілком досяжна. А приклади Зінченка, Луніна, Довбика, Трубіна, Забарного, Миколенка, Циганкова для нинішньої молоді, що грає в українських клубах, – стимул наполегливіше працювати й удосконалюватися. Теперішня гостра конкуренція у внутрішньому чемпіонаті, поява (а деінде й відродження), попри всі бар’єри, що змуровує суворе сьогодення та підступний ворог, амбітних футбольних проєктів, наче контури того, яким буде наш клубний футбол у повоєння. І контури, чого там, рельєфні.

…А справжня євровесна на нашу вулицю обов’язково прийде! Й не лише футбольна!

Кількість виходів українських клубів в євровесну (пізню зиму)

«Динамо» (Київ) – 24

«Шахтар» (Донецьк) – 18

«Дніпро» (Дніпропетровськ – Дніпро) – 7

«Металіст» (Харків) – 4

«Чорноморець» (Одеса) – 1

СК «Дніпро-1» (Дніпро) – 1

Олексій РИЖКОВ