Краще б Гаттузо звільнили після повторної гри з Шахтарем

За що я поважаю Дженнаро Гаттузо, так це за його щирість. Він і футболістом був без «подвійного дна», і тренером став таким же: прямим, як дверний отвір.

На футбольному полі він досяг значно більших висот і титулів, ніж на тренерській лаві. Але це таке. Не кожен чудовий гравець може перетворитися на чудового тренера.

Проте з віком багато чудових гравців перетворюються на прижиттєві пам'ятники собі коханим. До яких можна підійти лише за додаткову плату.

Ріно таким не став. Таке враження, що йому досі максимум двадцять п'ять років. Це якщо за паспортом. А в душі – і того менше. Така ось велика дитина, яка завжди, втім, ріже правду-матку. За що йому потім прилітає з усіх боків.

Але саме це його «різання», ця добра прямолінійність, ця щирість і підкуповують.

Де б він не працював, коли пішов тренерським шляхом, скрізь його поважали. Як людину. Як колишнього класного гравця. Як друга. Або як старшого брата. Напевно, у такій повазі не було й частини того, що відчувають від оточуючих маститі, справжні тренери.

Але я певен, що Гаттузо це розумів. І розуміє. Справжнім тренером він ще не став. Та й, зізнатися, навряд чи стане таким, як ті, хто його тренував – Анчелотті чи Ліппі.

Однак це аж ніяк не означає, що після чергового звільнення, цього разу з «Марселя», він не знайде собі нового притулку. Швидше, знайде, ніж навпаки. Тому що не тільки простим людям, звичайним уболівальникам подобаються ось такі добродушні і справедливі «носороги». Але ще й тому, що, як я вже не раз казав, справжня слава – це коли твоє ім'я цінується вище, ніж твоя справа.

Прізвище Гаттузо – все ще дзвінке у досить тісному футбольному світі. До того ж, не дуже багатому на безробітні кваліфіковані тренерські кадри. Тож у якомусь італійському середняку Ріно незабаром обов'язково спливе. А то й десь вище.

Мені здається, не треба перейматися його майбутнім. Воно у нього буде світлим та простим. В будь-якому випадку. Як і личить хорошій щирій людині.

***

Хороша щира людина Дженнаро Гаттузо після поразки його «Марселя» від «Бреста» (0:1) у 22-му турі чемпіонату Франції сказала таке: «Я маю вибачитися перед фанатами. Ми досягли дна, настав час взяти відповідальність на себе. Я винен. Більше сказати нема чого. Не треба згадувати про суддівство, просто треба вміти відповідати за свої вчинки. І брати відповідальність на себе».

Не хочу нікого образити, але, на мій суб'єктивний погляд, умовний Моурінью, якого, як тренера, я дуже ціную та поважаю, на подібну тираду навряд чи наважився б. А ось для Гаттузо подібне зізнання – це навіть не одкровення. Це слова людини, яка не звикла лавірувати чи виляти. Це сказав справжній мужик.

Можливо, він усвідомлював, що настав час йти, що його у будь-якому разі звільнять. Але, на мій погляд, ці ж слова він сказав би у будь-якому разі – і перед неминучою відставкою, і маючи на руках повний карт-бланш від клубного керівництва.

До речі, ще недавно, на початку року, французькі ЗМІ стверджували, що, незважаючи на невелику (тоді невелику) кризу у грі «провансальців», боси «Марселя» не звільнять Ріно щонайменше до кінця поточного сезону. І справа не лише у виплаті неустойки, а й у довірі до нього. А також у наявності серйозних проблем, що виникли після несподіваної втечі попереднього тренерського штабу на чолі з Марселіно.

Ось де парадокс: Марселіно – це якраз справжній тренер, який зробив собі ім'я не завдяки футбольному прізвищу. Але на «Велодромі» в іспанця не задалося. Прийшов італієць Гаттузо – і поступово ситуація почала покращуватися.

Однак постійно покращуватися вона, ця ситуація, просто не могла. І це також треба розуміти. Бо інструментарій тренера Гаттузо – небагатий. Якщо не сказати мізерний. Крім міцного слова, не обов'язково лайливого, і можливості показати все на власному прикладі, у Дженнаро інших опцій, загалом, і не було.

Так що рано чи пізно, але на нього обов'язково чекала б відставка.

Вона його дочекалася після серії із шести матчів без перемог у Лізі 1. Плюс – виліт із Кубка Франції. Плюс – знову невиграш у першому матчі плей-оф Ліги Європи (проти нашого «Шахтаря»).

Тож якщо виходити суворо із результатів, то відставка цілком логічна. Тим більше, якщо ще виходити з гри. Точніше, її цілковитої відсутності.

Отже, Дженнаро Іван Гаттузо, нічого особистого, лише бізнес. З побажаннями подальших успіхів та обіцянками підтримувати зв'язок. Ну, хоча би на Різдво.

***

А новим наставником «Марселя» став не менш несподіваний персонаж, яким був попередній. «Олімпік» очолив Жан-Луї Гассе. Схоже, що на «Велодромі» не шукають легких шляхів.

Якщо Гаттузо зараз фактично на початку свого тренерського шляху, то його змінник у «Марселі» – скоріше вже на фініші. Жану-Луї – сімдесят років. І з практично сорокарічної тренерської кар'єри Гассе можна відстежити лише кілька його практик у ролі повноправного наставника. У тому сенсі, що уродженець Монпельє на Батьківщині уславився саме непоганим асистентом, але не головним.

Він допомагав Луїсу Фернандесу в «Парі Сен-Жермен», а потім і в «Еспаньйолі». Він допомагав Лорану Блану все в тому ж «ПСЖ», і в збірній Франції.

Головний тренер він теж працював. У «Монпельє», на старті кар'єри, у «Бордо» та «Сент-Етьєні». Але похвалитися хоч якимись успіхами у самостійній роботі він не може.

Два роки тому він очолив збірну Кот-д'Івуару, щоб готувати команду на домашній чемпіонат Африки.

Але й там не склалося. За підсумками групового турніру івуарійці під його керівництвом посіли лише третє місце. І лише завдяки додатковим показникам (потрапили до числа чотирьох кращих команд, які посіли треті місця), вийшли до плей-оф КАН. Але там вони вже грали без Гассе: француза звільнили після поразки від Екваторіальної Гвінеї (0:4).

І ось ще один парадокс долі: івуарійці з таким скрипом вийшли з групи, але потім під керівництвом Емерса Фае набрали відмінний хід і виграли турнір! А Гассе мовчки курив осторонь.

Хоча хтось його знає, де втратиш, а де знайдеш. Можливо, якби не було тієї відставки, Гассе ніколи б і не повернувся до чемпіонату Франції. Зараз доля, вивернувшись до неможливості, дала шанс 70-річному тренеру. Можливо, останній справжній шанс у його тренерській кар'єрі.

Можна не сумніватися, що Жан-Луї цим шансом дорожитиме.

І не слід його недооцінювати: свою роботу він знає. Так що дуже можливо, що «Марсель» з його приходом почне вибиратися з крутого піке. Адже часто так буває, коли зіграє ставка, на яку фактично і не розраховував. Якщо вже Гаттузо вдалося розгребти завали після відходу Марселіно, то може вийти і у Гассе з чищенням стайнь після відставки Ріно.

Краще б його призначили після повторної зустрічі з «Шахтарем»…