Він навів на Фергюсона рушницю. Як сер Алекс збивав пихатість з зірок МЮ

В топ-клубах періодично виникають серйозні проблеми у взаєминах між головним тренером та зірками із надто великим его. Вболівальники Манчестер Юнайтед в останні кілька десятиліть з легкістю згадають одразу кілька таких історій, серед яких виділяються зовсім свіжі: протистояння між Полем Погба та Жозе Моуріньо, Кріштіану Роналду та Еріком тен Хагом, Джейдоном Санчо і тим таки ж Еріком тен Хагом…

Для того, аби успішно працювати з гарними гравцями, які мають аж ніяк не янгольський характер, головному тренеру необхідно мати певний рівень жорсткості у поводженні зі своїми підопічними. Іншими словами, коуч повинен робити все так, щоб гравці «не вилізли йому на голову», при цьому зберігаючи максимальний градус можливої ​​дружелюбності з ними, або вчиняючи по справедливості з бунтівниками на користь решти колективу.

Алексу Фергюсону в Манчестер Юнайтед вдавалося робити це із завидною регулярністю, бо подібних проблем у шотландця вистачало. Свого часу один з найкращих тренерів в історії світового футболу не побоявся відправити геть з Олд Траффорд таких зірок як Девід Бекхем, Руд ван Ністелрой, Рой Кін, Яп Стам. Робив це шотландець рівно тоді, коли починав розуміти, що подальше перебування цих виконавців у команді загрожує виходом ситуації з-під контролю, хоча аж ніяк не кожне із перелічених вище кадрових рішень сера Алекса було на той момент підтримано фанатами "червоних дияволів". Втім, керівництво клубу завжди поділяло думку шотландського фахівця, а тому гравцям залишалося підкорятися волі Фергюсона, так само як і вболівальникам приймати ті рішення, які вважав правильними сер Алекс.

Заради справедливості, варто зазначати, що тих таки Роя Кіна та Руда ван Ністелроя Алекс Фергюсон "сплавив" з Манчестер Юнайтед у момент, коли футболісти вже не перебували на ігровому піку, а поступово йшли на спад. Проте історія прощання "червоних дияволів" з Полом Інсом, що відбулася у середині 90-х років минулого сторіччя, є абсолютно іншою, адже на той момент півзахисник був настільки важливим виконавцем для першої команди, яким у наш час для манкуніанців є, наприклад, Бруну Фернандеш. Інс в буквальному розумінні керував середньою лінією Манчестер Юнайтед, задавав потрібний темп, додавав у необхідний момент енергійності в пересуваннях, та й взагалі був одним із найкращих футболістів з англійським паспортом на той час.

Але влітку 1995 року Манчестер Юнайтед несподівано ухвалив рішення про продаж Інса в Інтер за 7,5 мільйонів фунтів – більш ніж істотну суму для тодішнього британського трансферного ринку. Вже тоді ні для кого не було секретом, що відхід Пола пов'язаний насамперед із вкрай натягнутими відносинами між футболістом та Алексом Фергюсоном, але деякі деталі тієї історії стали відомі широкому загалу лише набагато пізніше…

Подейкують, що намір позбутися Інса з'явився у голові Фергюсона задовго до сезону-1994/95, в якому Манчестер Юнайтед не зумів відстояти чемпіонський титул у Прем'єр-лізі, поступившись на фініші одним очком Блекберну й посівши другий рядок. Шотландський фахівець вважав, що Пол має суттєвий вплив на роздягальню, через що хавбеку навіть дали відповідне прізвисько – "Губернатор".

Ключовий епізод, що вплинув на подальші взаємини Інса та Фергюсона, стався у квітні 1993 року. Тоді Манчестер Юнайтед вирвав надзвичайно важливу з точки зору боротьби за чемпіонство перемогу у Норвіча (3:1), який також належав до когорти претендентів на «золото». Після гри футболісти поверталися до роздягальні, біля входу в яку на них чекав Фергюсон. Шотландський фахівець звично поплескував кожного з підопічних по плечу, але коли підійшов Інс, сказав: «Я розчарований у тобі, коли ти навчишся дивитися вгору при передачі м'яча? Ти не Марадона, віддай пас кращому гравцю (під таким Фергюсон, вочевидь, розумів Еріка Кантона – прим. авт.)".

Подібна репліка виявилася для Інса чимось на кшталт крижаного душу. Футболіст ледь-ледь пішов з поля, де відзначився результативною передачею на того ж таки Кантона і допоміг "червоним дияволам" взяти дуже важливу перемогу на виїзді, а тут його при всіх повчають, немов зеленого пацана. Між розлюченим футболістом та тренером сталася суперечка, в ході якої Інс намагався накинутися на Фергюсона з кулаками, але його вчасно зупинили одразу чотири партнери по команді. Втім, усі виразно чули, як Пол прокричав на адресу тренера: "Якщо ти так думаєш, чому б тобі не продати мене, брудний вир*дку? Продай мене! Тобі не вистачає сміливості, так?"

Тоді ситуацію вдалося погасити капітану команди Стіву Брюсу, котрий сказав наступне: "Чи можу я нагадати усім присутнім, що ми щойно виграли в Норвіча?". Після цієї репліки Інс сів у своє крісло, а Фергюсон вийшов із роздягальні, аби бути присутнім на прес-конференції. Здавалося б, історія на цьому закінчиться…

Однак за кілька днів, коли Алекс Фергюсон спокійно сидів у своєму кабінеті на тренувальній базі клубу в Каррінгтоні, відбулося продовження, на яке тренер аж ніяк не очікував. В якийсь момент у щілину прочинених дверей кабінету шотландця просунулося дуло рушниці, після чого до приміщення увійшов Інс та направив зброю прямо у груди Фергюсону. Кілька секунд у повітрі панувала тиша, а потім півзахисник сказав: «Не хвилюйтеся, зброя не заряджена".

Цю історію в ті роки знало лишень кілька людей в ​​Манчестер Юнайтед. Вболівальникам вона стала відома тільки через довгі роки, коли її розповів екс-голкіпер манкуніанців Лес Сілі, який раптово помер у серпні 2001 року від серцевого нападу.

Фергюсон чудово усвідомив, що таким чином Інс вирішив над ним лише пожартувати, без якихось кримінальних підтекстів, проте вже тоді шотландець, вочевидь, прийняв рішення позбутися пихатого підопічного за першої ж нагоди. Коли за два роки "червоні дияволи" залишилися без трофеїв, а міланський Інтер запропонував за Інса непогані відступні, питання з від'їздом хавбека з Олд Траффорд було вирішено дуже швидко.

Що стосується спогадів Сілі, які збереглися на відеокасетах, то в них міститься ще одна цікава та повчальна напутня промова від шотландця. Якось Фергюсон сказав Лесу, що після того, як він приймав рішення позбутися когось із гравців, шляху назад для нього вже не існувало.

"Пам'ятаю, як одного разу я разом із Фергюсоном пив каву в готелі перед виїзним матчем, і він сказав, що ніколи не вагався, вирішивши позбутися гравця. Фергі сказав мені: "Лес, якщо ти тренер, то коли ти повертаєшся з роботи додому, не турбуйся про те, як житимуть гравці, яких ти прибрав з клубу, або про те, як проживуть їхні родини. Є дві речі: по-перше, якщо ти залишиш гравців, які не дуже якісні або їм не вистачає мотивації, тебе звільнять. А по-друге, роби усе заради процвітання клубу, а не для себе, футбол – це бізнес", – розповів Сілі.

Щоправда, у своїх спогадах Сілі також додавав, що єдиним футболістом, на якого Фергюсон ніколи не підвищував голос, як би той погано не грав, залишався Ерік Кантона. Екс-голкіпер Манчестер Юнайтед припускав: таким чином шотландець остерігався, що французький геній, який раніше вже "побив горщики" із багатьма фахівцями, відвернеться тепер і від нього, а сер Алекс допустити подібного аж ніяк не хотів. І це теж цілком підходить під слова самого Фергюсона, коли тренеру треба робити усе заради процвітання клубу.

Текст: meta.ua/sport