Від Ювентуса до Картахени: смугаста стежина футбольних «зебр»

31 січня в світі відзначають Міжнародний день зебри. Ті, хто започаткував це свято, мали на меті збереження цих чудових тварин. «Зебри» у футболі – не таке часте явище, як, приміром, «орли», однак і до занесення до Червоної книги їм далеко. Якщо подивитися на історичну долю клубів на прізвисько «зебри», то яскраво виражене чорно-біле двосмужжя супроводжує їх шлях спрадавна. У багатьох «зебр» ця чорно-білість зчаста має вияв і в окремих сезонах і навіть по ходу одного конкретного матчу. Погляньмо зблизька на ці контрасти.

Ювентус: усім «зебрам» – «зебри»!

О, «Юве», ти є найкричущим прикладом мінливості футбольної долі! Ти повсякчас потрапляєш у шторми. То гребінь хвилі виштовхує тебе на найвищу гору футбольної могутності (першим в Європі виграв всі три єврокубки), то опиняєшся на моральній і футбольній мілині (падіння в серію В після скандалу «кальчополі»). То ти кметий-статечний, то нужденний безштанько. Надто багата на контрастність історія «Юве» вже в ХХІ ст. То безпросвітні 7-мі місця в серії А, то 9-поспільна чемпіонська серія (така от словогра!), то цілком пристойний рівень, власне, самої гри, то очковий штраф і позбавлення місця в Лізі чемпіонів, а згодом і в єврокубках назагал. І ставлення тіфозі по всій країні: від сліпого обожнювання, приміром, на Сицилії до неприхованої ненависті в нетрях Неаполя. А з чим в «Юве» ніколи не було нестачі, так це з розмовами про нього. Повсякчас туринців супроводжує якась патяканина: то зізнання в щирій залюбленості, то дурномова, то лестощі, то просторікування на суддівську тематику, то ще якесь марнослів’я. І те теревеньство не знає спочинку, хай як би грала, власне, сама команда.

Що сказати про нинішній сезон «б’янко-нері»? Певна двоякість наявна. Команда не обтяжена єврокубками, відтак начебто має змогу зосередитися на чемпіонаті. Водночас сезон без єврокубків певною мірою позначається на комплектуванні: деякі амбітні гравці покинули Турин, а з придбаннями негусто. Поль Погба – це взагалі якийсь синонім «Ювентуса»: його кар’єра так само багата на карколомні злети й щонайболючіші падіння. Яскравим прикладом двосмужжя став й останній матч січня для «Старої Синьйори». Від перших хвилин матчу туринці заповзялися напосідати на ворота «Емполі» так, що, здавалося, от-от і посипляться голи, як із рогу достатку. Та надалі відбувся незрозуміло брутальний фол у центрі поля Аркадіуша Міліка, як наслідок, червона картка, й для «ювентіні» почалася чорна смуга в, як попервах здавалося, безхмарному матчі. Проте 2-й тайм туринці розпочали оптимістично: Душан Влахович краще від усіх розібрався в тисняві біля воріт суперників після кутового й відкрив рахунок. Коли скидалося на те, що туринське білосмужжя триватиме до фінального свистка, Войцех Щенсни пропустив прикрий гол: несильний, проте напрочуд влучний дальній удар виявився для польського кіпера «Синьйори» нездоланною проблемою. Ініціатива до кінця двобою переходила з рук у руки, міг «Юве» й забити переможний гол, та не впорався з цим завданням. А хвацький проноза Влахович, який перебуває нині в чудовій формі, йшов із поля по закінченні матчу, не приховуючи свого роздратування, щедротно вивергаючи прокльони на адресу футбольної долі. Хоча саме в нього нині – біла смуга (забиває регулярно й у різному стилі), а ось у його партнера по нападу Аркадіуша Міліка – чорна, що й казати (хоча в нещодавній кубковій грі на рахунку поляка й був хет-трик!).

Якщо твердити назагал по сезону, то, як на мене, білосмужжям може похизуватися Федеріко Гатті. Наче, й номінально незадорогий центрдеф (18 млн євро – куди менше порівняно, скажімо, з 50-мільйонним Бремером!) цього сезону розкрився в усій красі. Встигає цей 190-сантиметровий ворушкий гренадер скрізь: і впоратися зі своїми прямими захисними обов’язками, й створити небезпеку біля воріт суперників (ба навіть забити, ба навіть вирішальний гол під завісу матчу!), зокрема й проасистувати тому самому Влаховичу. Ну, й у читанні гри Гатті істотно додає по ходу сезону! Федеріко щиро люблять туринські тифозі, адже свій, народився в Ріволі – 50-тисячному західному передмісті Турина. Жорсткий, непоступливий, із чудовими бійцівськими якостями – таких завше поважали тифозі з чорно-білими шаликами. 5 жовтих карток по ходу нинішнього сезону – й це певною мірою характеристика Федеріко.

Однак якщо назагал твердити про жорсткість, то в цьогосезонному «Юве» в цьому контексті немає рівних Адрієну Рабьо. В нього 6 жовтих карток і водночас 6 балів за системою гол + пас. Француз є опорником, який однаково добре діє і в руйнуванні, і в креативі. Й зовсім невипадково за оцінками whoscored.com він із відчутним відривом веде перед цього сезону серед гравців «Ювентуса». Та от як бути з травмами? Й Рабьо, й Федеріко К’єза перебувають нині в лазареті, а це – не аж яка гарна новина перед «дербі д’Італія», яке відбудеться вже найближчого вікенду. Не погоджуюся з тими, хто надає прийдешньому матчу «Інтер» – «Ювентус» вирішального значення в боротьбі за скудето, адже попереду ще тривала турнірна дистанція. Вага перемоги в Мілані буде радше психологічною. Та менше з тим…

Удінезе: віцечемпіон, що вилетів у нижчий дивізіон

«Удінезе» звуть «малими зебрами», або «зебретте». Й справді амплітуда їхніх турнірних коливань не така вже й завелика порівняно з туринцями, проте… Скажімо, віцечеміпонство в 1950-ті (після 16-го місця попереднього сезону) й одразу ж пониження в класі не за грою. Чому? Річ у тім, що фріуланців покарали за спробу корумпувати арбітра ще в 1953 р. Два роки йшов процес з’ясування всіх обставин. І, зрештою, чи найуспішнішу команду сезону-1954/55 (яка, до слова, ще п’ятьма роками раніше грала аж у серії С) викинули за борт серії А. Скажу, що той – найуспішніший за місцем, що посіли, сезон – «б’янко-нері» розпочали з трьох поразок поспіль: «Інтер», «Наполі» й надто «Катанія» («слони» пошматували «маленьких зебр» із рахунком 5:0) не знали милосердя до удінців. А от далі фріульці понеслися справжнім галопом по турнірній дистанції, зрештою, поступившись лише «Мілану» чотирма очками. Та суворий вердикт – пониження в класі – фріулані сприйняли стійко, й переконливо виграли наступного сезону змаг у серії В.

Опісля знов були гойдалки: серія С у непізні 1970-ті, й беззупинкове прямування до серії А вже наприкінці 1970-х, п’єдестал наприкінці 1990-х, Ліга чемпіонів на початку 2010-х і жевріння ближче до кінця турнірної таблиці надалі. Торік – чудовий старт, проте снаги розвинути успіх «маленьким зебрам» не вистачило. Цього сезону «зебретте», вочевидь, боротимуться за збереження місця в серії А, адже поки що принаймні не надто виблискують. А матч минулого туру проти «Аталанти» запам’ятався мені голом у ворота «б’янко-нері» після ауту. Виявляється, що й цей стандарт може стати нерозв’язною проблемою: аут – скидка Шарля де Кетеларе – влучний удар Джанлуки Скамакки. Чорна смуга в «Удінезе» цього сезону триває. Команда пропустила ледь не більше за всіх у серії А. Коментуючи цей факт, оглядачі нарікають на тактичну схему 3–5–2, яку сповідує алленаторе удінців Габріеле Чоффі. Центр поля перенасичено креативними гравцями, які знехотя працюють на захист. Звідси, мовляв, і проблеми. Так, таланту й метикуватості лідера атак фріулані Лоренцо Лукки, вистачає на регулярні гольові та асистентські здобутки, та покрити всі оборонні хиби навіть він не в змозі.

Дуйсбург: «зебри» наздогнали «горобців»

«Дуйсбург» – ті ще «зебри»! Ця команда веде перед (спільно із «Санкт-Паулі») за кількістю останніх місць у бундеслізі. Чотири рази «зебри» приходили на фініш у самому хвості. Причому в 2-й половині нульових зробили це двічі за три сезони! А, опісля, вже в 2010-ті сягнули фіналу Кубка Німеччини. Натомість у половині 1960-х клуб із міста з найбільшою мечеттю в Європі був одним із законодавців футбольної моди у ФРН, став віцечемпіоном у сезоні-1963/64 (вище «зебр» опинилися тоді лише «козли» з «Кельну»), виходив у фінал Кубка, дістав найбільшу виїзну звитягу в своїй історії (9:0 над «Тасманією»). Та то вже давноминувшина, днедавнина, а нині «Дуйсбург» у третій за снагою німецькій лізі посідає передостаннє місце.

Матч минулого туру «Ульм» – «Дуйсбург» – це просто калейдоскоп різнобарвних емоцій. Спершу – повна перевага «Ульма», підбадьорюваного своїми вболівальниками. Два голи, й жодних спроб «зебр» якось попресингувати, принаймні якось попрацювати у відборі. Надалі «зебри» прокинулися, поатакували, та якось безнадійно. Й ось на допомогу прийшла помилка кіпера суперників. Невдала подача з лівого флангу Томаса Кьотера не знайшла адресату в особі партнера по команді, та м’яч полетів у напрямку воріт, вдарився о землю, а воротар «горобців» спіймав облизня, а не м’яч. От так, навіть не пробивши по воротах, «зебри» скоротили відставання в рахунку. В компенсований час «Ульм» мав забивати, та їх форвард не влучив по порожніх воротах. Й буквально в зворотній атаці «Дуйсбург» зрівняв рахунок: влучно пробив із гострого кута Робін Мюллер. 2:2, й який матч! Фантастична зміна настрою у вболівальників «зебр» із Дуйсбурга!

Картахена: молодо – «зебрено»

«Картахена» не може похизуватися такою давньою історією, як інші європейські «зебри», адже цьому клубу немає і 30-ти років. Нині ці «зебри» пасуть задніх у сегунді. Поточного сезону грають здебільшого кепсько, однак інколи вистрілюють своєрідними серіями. Скажімо, в листопаді в картахенців була серія з трьох поспіль нічийних матчів з однаковим рахунком – 1:1. У грудні була накреслилася серія з поразок із рахунком 0:3. Натомість у січні вже є три звитяги поспіль, що для аутсайдера вельми непогано, погодьтеся. Ще в «Картахени» на початку січня був цікавий кубковий матч. У суперниках була імпозантна «Валенсія», а «зебри» спромоглися дати неабиякий бій, вигравши зокрема перший тайм. Просто перед перервою представники сегунди залишилися в меншості, й у 2-му таймі пропустили, а в додатковий час «кажани» забили й вирішальний гол. Менше з тим, той матч «зебри» цілком можуть записати собі в плюс.

Екзотична іншина

Є «зебри» й у куди екзотичніших футбольних застумах. Скажімо, в Східному Тиморі існує клуб, який так і зветься: «Зебра». Базується в другому за величиною східнотиморському місті Баукау та грає домашні матчі на 5-тисячному тамтешньому стадіоні. Форма – у біло-чорних вертикальних смугах.

«Зебрами» звуть і збірну Ботсвани. Однак до грандів африканського футболу вона аж ніяк не належить. Цікавим проєктом у свогочасся був клуб «Брунсвік Ювентус» з австралійського Брунсвіка. Його було засновано після Другої світової війни італійськими емігрантами, а до повного імені входило й слово «зебри». На емблемі, до речі, є голова зебри. У 2022 р. на клуб очікував ренеймінг, і звідтоді його назва «Брунсвік Зебрас».

***

…Тримаю в руках старі вже числа популярного в свогочасся серед юної вболівальницької спільноти «Ювентуса» журналу Juve Squadra mia: колись, у давність 1990-х одержав їх від туринських тифозі. «Зебряча» тема в ньому наскрізна: смугастий гібрид коня й віслюка ледь не що дві сторінки, ну, й набір стикерів такої самої тематики – повноправна частина видання. В дітлахів то медіа мало чималий попит: зображення зебри зробило певний внесок у розкручування бренду «Ювентуса»!

Вже ближче до наших часів мав бесіду з італійським колегою, палким шанувальником «Ювентуса». Пригадую цікавинку, яку від нього почув: «Як направду, то кожен футбольний клуб – «зебри»: смуга біла, смуга чорна, й так – повсякчас. Проте справжні «зебри» то «ювентіні», адже в нас ширина таких смуг завелика». Хай там як, а й білими смугами турнірна доля неоднораз пошановувала футбольних «зебр». Й кому-кому, а прихильникам «Старої Синьйори» нарікати на долю не варто. Головне, щоб білі смуги були куди ширшими за чорні.

Олексій РИЖКОВ