Від Адеміра до Неймара: символічна збірна бразильських нечемпіонів

Річниця від дня смерті славнозвісного бразильського форварда й політика Роберту «Динаміта», що припадає на 8 січня, змусила мене згадати не лише цю легенду «Васку да Гами», зірку 1970-х – 1980-х рр., а і його співвітчизників, яких так само було обдаровано неабияким футбольним хистом, однак їм так само не пощастило стати чемпіонами світу.

Інколи здається, що слова «Бразилія» та «футбол» – синоніми. На батьківщині пентакампеонів на футбольну хворобу слабують якщо й не геть усі, то принаймні дуже й дуже великий відсоток населення. Звісно, в особливій пошані – чемпіони (й надто мультичемпіони) світу різних років. Проте історія бразильського футболу знає чимало видатних талантів, які, на жаль, так і не дісталися найголовнішої вершини світового футболу. З них складається цілком пристойна команда. Отже, не самими лише Пеле, Гаррінчею, Діді, Вава, Роналду, Роналдінью, Кака знаний бразильський футбол.

Воротар: Аліссон Бекер (народився в 1992 р.)

Кіпер «Ліверпуля» має непогану нагородну колекцію, серед якої є й медаль чемпіона світу серед клубів, і медаль переможця Кубка Америки. Та от стати в складі національної збірної Бразилії чемпіоном світу серед збірних поки що йому не привелося.

Клубна кар’єра в «Ліверпулі» в уродженця містечка Ново-Амбурго складається суперово. Він є основним воротарем мегапопулярного клубу, були часи, коли його ринкова вартість становила 90 млн євро (а мерсісайдці свого часу купляли його в «романісті» більш як за 60 млн євро!). Цьогоріч він в англійській Прем’єр-лізі відіграв уже 6 матчів насухо. Перемога на мундіалі? Ну, на відповідних сподіваннях Аліссону ставити хрест ще зарано (31 рік – хіба це вік для голкіпера!), та от чемпіонська перспектива «селесау» на найближчому мундіалі (а все ж таки навряд чи в ігровій кар’єрі Бекера ще буде більше одного подібного турніру) поки що аж ніяк не простежується.

Захисники: Жуніор (народився в 1954 р.), Маркіньос (народився в 1994 р.), Тіагу Сілва (народився в 1984 р.), Дані Алвес (народився в 1983 р.)

Леовежилдо Лінс да Гама Жуніор, або просто Жуніор аж ніяк не є вихідцем із соціальних низів, якому футбол допоміг стати на ноги. Він народився в заможній родині власника фабрики з виробництва мозаїки для плитки та підлоги. А підвалини респектабельності закладали ще діди-прадіди майбутнього футболіста. Жуніор став легендою «Фламенгу» (рекордсмен цього знаного клубу за кількістю матчів!). Проте через своє непереборне бажання грати саме за цей клуб Жуніор так і не зміг на повен голос заявити про себе в Європі: «Торіно» та «Пескара», кольори яких він захищав, не були грандами кальчо в 1980-ті (хоча талант Жуніора й допоміг «Торо» стати віцечемпіоном серії А). Натомість від переходу до мадридського «Реала» він відмовився. У 1980-ті рр. двічі брав участь у чемпіонатах світу, однак стати чемпіоном йому не судилося. Натомість у пляжному футболі Жуніору пощастило більше. Тут він є 4-разовим чемпіоном світу. Місце для Жуніора – на лівому фланзі захисту. Саме там він відіграв більшу частину кар’єри, вже в Європі перекваліфікувавшись на півзахисника.

Капітан сучасної збірної Бразилії центрдеф ПСЖ Маркіньос має широкий спектр захисних умінь: вибір позиції, вміння читати гру, вправність на 2-му поверсі, чудове бачення поля та ювелірний перший пас тощо. Є представником бурхливого сьогодення. З одного боку нині талановиті бразильці можуть сповна реалізувати себе у багатющих європейських клубах. Натомість, з іншого, збираючись докупи в збірній, вони ніяк не можуть створити звитяжний ігровий ансамбль.

Інший центральний захисник Тіаго Сілва нині є заслуженим, мало не 40-річним ветераном, який водночас не псує каші в складі «Челсі» в англійській Прем’єр-лізі. Щоправда, ніде правди діти, вряди-годи й програє боротьбу молодшим, завзятішим і моторнішим опонентам. За кількістю проведених матчів у футболці «селесау», теперішній «аристократ»-«пенсіонер» (чи личать Тіагу Сілві прізвиська його теперішнього клубу?) входить до чільної п’ятірки бразильських футболістів за всю історію.

А от Дані Алвес у цьому списку гвардійців «селесау» – другий. Його законне місце – правий фланг захисту. Невеличкого зросту, в’юнкий, метикуватий, зухвалий, заряджений на боротьбу Дані Алвес зробив собі ім’я у футболі. За збірну грав упродовж 16-ти років. А світове чемпіонство так і залишилося для нього нездійсненною мрією.

Півзахисники: Каземіро (народився в 1992 р.), Зіко (народився в 1953 р.), Сократес (1954–2011)

Опорник – це, безперечно, Каземіро. Особливість його європейської клубної кар’єри – гра лише за топові клуби: «Реал», «Порту», МЮ. 5 Кубків чемпіонів і 3 світових чемпіонства серед клубів йому підкорилися. Однораз, до речі, тріумфував із «Реалом» у фіналі Ліги чемпіонів у Києві. Чемпіоном світу в складі бразильської збірної він, радше, вже й не стане. Звитяга в Кубку Америки-2019 і світове чемпіонство U-20 – компенсація, та чи достатня?

Звісно, абикого «Білим Пеле» не назвуть. Зіко це прізвисько заслужив сповна. Він є легендою «Фламенгу», йому належить рекорд результативності цього клубу за сезон, має в своїй колекції безліч індивідуальних відзнак (приміром, двічі в роки проведення мундіалей 1974-го та 1982-го ставав кращим футболістом Бразилії), володіє і медаллю за 3-тє місце на чемпіонаті світу-1978, а от найголовнішого «золота» світового футболу не здобувся. Вишуканий дриблінг, шалена працездатність, спромога забивати якнайфайніші голи, зокрема й на мундіалях (чого вартий лише його гол ударом через себе новозеландцям на чемпіонаті світу-1982!), вміння зіграти нестандартно – це все про нього, «Білого Пеле», або «Короля Артура»!

Капітан збірної Бразилії на мундіалях 1980-х рр. Сократес – на правому фланзі півзахисту. Маючи 192 см зросту, син прихильника грецької філософії (звідси й ім’я) міг похизуватися і винятковою координацією рухів, і винаходженням нестандартних ходів на футбольному полі, й своєрідною кидковою манерою пробиття пенальті. Такий стиль називають Паненкою на честь видатного чеського гравця. Мені ж у цьому контексті більше запам’ятався саме Сократес. Він був цікавою, хоча й суперечливою особистістю поза футбольним полем: лікар, інтелектуал, слабував на політичне лівацтво, був у захваті від Че Гевари. Хтозна, може, мішанина різноманітних сенсів, зрештою, і завадила йому виграти «золото» на мундіалі. Так, у 1982 р. він був у гарній формі. Проте, як виснувало чимало оглядачів, Італія тоді грала в футбол, а бразильці, що ті діти, – в забавки з м’ячем. Саме футбол, врешті-решт, тоді переміг, хоча Зіко день поразки своєї команди від італійців, назвав «днем, коли помер футбол». Сократес цілком був не проти підписатися під цими словами свого партнера по команді.

Нападники: Неймар (народився в 1992 р.), Адемір (1922–1996), Роберту «Динаміт» (1954–2023)

Найкращий бомбардир збірної Бразилії усіх часів (цілком може в найближчому майбутньому стати й рекордсменом за кількістю матчів за «селесау») Неймар, як на мене, уособлює всі вади й принади нинішньої генерації бразильських футболістів. Маючи футбольний талант від Бога, він знайшов себе в Старому Світі, доробився й фінансового, й певною мірою репутаційного багатства, проте от мундіальну вершину так і не підкорив. У цій збірній Неймар – ліворуч у нападі. Цікавою, до слова, була би гіпотетична їхня взаємозамінність з Адеміром.

А, власне, найкращий бомбардир чемпіонату світу 1950 р. (й, безперечно, найпопулярніша людина у Бразилії на межі 1940-х – 1950-х рр.) Адемір здатний прикрасити будь-яку команду. Розташую його в центрі нападу, однак він починав свою кар’єру ліворуч, згодом перейшовши саме до центру. Домашній для Бразилії мундіаль-1950 обернувся сенсаційною поразкою від уругвайців, і «золото» буквально вислизнуло з рук чудової бразильської команди. Взяти реванш у футбольної долі Адемір мав намір у 1954 р. Та, на жаль, травмувався, а ще через 4-річчя перший бразильський світовий футбольний тріумф уже в 1958 р. відбувся без участі уродженця Ресіфі: в 1957-му Адемір Маркес де Менезес завершив ігрову кар’єру.

Роки футбольної творчості Роберту «Динаміта» якраз припали на панування тотального футболу в Європі й певного роду легіонерський прорив у Старому Світі. Ймовірно, це й стало завадою на шляху до здійснення мрії Роберту про світове чемпіонство. Проте був один варіант… Прізвисько «Динаміт» футболіст дістав від газетяра Апарісіу Піреса, який працював у спортивному виданні Jornal dos Sports, після рідкісного за красою забитого м'яча в дебютному для себе матчі в головній команді «Васку да Гама» 25 листопада 1971 р. проти «Інтернасьйонала» на «Маракані». Журналіст написав у газеті такий коментар: «Динаміт-бой вибухнув на «Маракані»». На аргентинському мундіалі-78 Роберту «Динаміт» відзначився тричі, тогочасні «трекампеони» не програли жодного матчу, проте дістали лише неофіційний титул «моральних чемпіонів» (авторство цього визначення належить тренеру тієї команди Клаудіу Коутіньйу). Карека? Якщо твердити саме про бразильську збірну, то в «Динаміта» середня результативність була вищою. Суто бомбардирський талант у Роберту «Динаміта» більший.

***

«Скласти команду з бразильських нечемпіонів? Немає нічого простіше: візьми весь склад 1982 р. й матимеш таку збірну», – порада колеги після того, як я повідомив йому про свій задум. Запропонований ним шлях вельми простий, малозатратний щодо докладених зусиль і… не позбавлений слушності. Команда тоді в Теле Сантани була на заздрість багатьом. Та от цікаве питання: команда чи збіговисько індивідуальностей? Усе ж таки, як на мене, саме команда, однак не надто збалансована, з очевидними проблемами в певних лініях. Натомість сьогодення, як на мене, недарма делегувало до складу символічної команди бразильських нечемпіонів таку купу гравців. Неймар і компанія вельми успішні в клубних справах, у конвертуванні свого футбольного таланту в гроші, а також у впізнаваності (неабияка активність модерних футболістів у соцмережах – тому сприянок). Та от скласти звитяжну єдність на футбольному полі в жовтих футболках під час мундіалей у них ну ніяк не виходить. Зі зміною поколінь усе налагодиться? Як на мене, певна проблема бразильської збірної якраз і полягає в тому, що її гравці надто успішні в європейських клубах, які зчаста є непримиренними суперниками на полі. Й от те суперництво між бразильцями з різною клубною пропискою хай і опосередковано, проте має вплив на чемпіонську неспромогу «селесау». В золоті часи Пеле бажання здійняти знамено саме бразильської збірної було куди більш пекучим, ніж тепер, коли в думках ПСЖ-МЮ-«Реал» тощо.

І ще. Дещо офтопове, та вкрай важливе. Чимало бразильських нечемпіонів (щоправда, не рівня цієї збірної, та все ж…) свого часу пограло в Україні, запомоглося, вбилося в достатки. Як прийшла ворожа навала на нашу землю, то немало з цих забагатіїв чомусь якщо й твердить щось проукраїнське, то якось стиха, так, що мало хто почує. Футболісти у Бразилії дуже-дуже шановані люди, незрідка вони йдуть у політику, до їх думок дослуховується народ. Чи не варто якось використати цей інфопотенціал на користь нашій країні, а то Бразилія, коли м’яко, не надто засуджує діяння кремлівської орди? Чи не хочуть володарі бразильських паспортів, які доробилися до бундючного життя саме в Україні, вголос заявити про трагедію, яку переживає нині наша країна, й про потребу в приборканні кривавих зайд?

Олексій РИЖКОВ