Історична перемога Кобаясі та українські рекорди. Підсумки Турне-2024

Історична перемога Кобаясі

72-ге в історії Турне чотирьох трамплінів завершилося перемогою Рьою Кобаясі. Перемогою, яка стала багато в чому історичною. Японець виграв третє Турне у своїй кар'єрі та увійшов до елітного клубу 3-разових чемпіонів Турне, приєднавшись до німця Хельмута Рекнагеля, норвежця Бьорна Вірколи і поляка Каміля Стоха. Частіше вигравали Турне тільки німець Єнс Вайссфлог і фін Янне Ахонен – чотири і п'ять тріумфів відповідно. Враховуючи, що Кобаясі лише 27 років, час замахнутися на, здавалося б, вічний рекорд «літаючого фіна» ще є.

• Більше про біатлон та лижні види спорту читайте в Telegram-каналі «Зимовий спорт на Sport.ua».

При цьому Рьою виграв нинішнє Турне без жодної перемоги на етапі. Специфічне досягнення, яке до нього підкорялося лише вісьмом стрибунам, при чому, здебільшого, в досить давні часи: попереднім стрибуном, який виграв Турне без перемог на етапах, був той самий Ахонен у 1999 році, коли фін виграв своє перше Турне в кар'єрі. При цьому Кобаясі став першим, хто став другим на всіх чотирьох етапах. Весело, враховуючи, що до старту нинішнього Турне на рахунку Рьою було 8 подіумів на етапах Турне, і всі 8 з них – це перемоги!

twitter.com/Bucholz_Adam

Японець не був очевидним фаворитом Турне перед стартом, але до числа претендентів його безсумнівно зараховували. Варто визнати, що Рьою на нинішньому Турне вдалося те, чого зробити раніше зробити не виходило: точково вивести себе на пік форми саме до головного старту сезону. Раніше Кобаясі вигравав великі трофеї тоді, коли був на ходу, і що дві попередні перемоги на Турне, що золото Олімпіади в Пекіні були логічним продовженням вражаючої переможної ходи Рьою на дистанції всього сезону. Виступи ж Кобаясі на старті нинішнього сезону, хоч і були солідними, але все ж під визначення «переможна хода» точно не підпадають: лише один подіум у 8 стартах Кубка світу в листопаді та грудні.

З трьох перемог Кобаясі на Турне, ця, безумовно, була найважчою. У двох попередніх випадках він був на голову сильнішим за всіх суперників, тут же дотиснути Андреаса Веллінгера вдалося тільки на фіналі в Бішофсхофені. І це при тому, що з чотирьох трамплінів Турне саме «Пауль Ауссерляйтнер Шанце» був найменш успішним для японця в плані результатів у попередні роки. Однак цього року Кобаясі найсильніше виглядав саме на фінальному етапі, і забрав свого третього Золотого орла.

Skijumping.pl. Рьою Кобаясі

Варто зазначити, що і на Турне, і впродовж усього нинішнього сезону Рьою домагався успіхів на тлі дуже скромних виступів своїх партнерів по команді. Винятком є тільки Рен Нікайдо. Японець, який раніше домагався великих успіхів тільки в рамках Літнього Гран-прі, останнім часом домігся дуже відчутного прогресу, і вже протягом 7 поспіль стартів на Кубку світу не випадає з топ-20, при цьому вже впритул підбираючись до десятки найкращих.

Веллінгер зняв прокляття Інсбрука. Але цього виявилося недостатньо

Це звучить досить дико, але така велика стрибкова країна, як Німеччина, не знає перемог на Турне з далекого 2002 року, коли Свен Ханнавальд став першим в історії володарем «Великого шолома», тобто переможцем усіх чотирьох етапів в одному сезоні. Ба більше: з 2002 по 2015 роки німці навіть окремих етапів на Турне не вигравали!

Ту чорну серію перервав Ріхард Фрайтаг в Інсбруку, але після цього саме підступний «БергІзель» рік за роком ховав німецькі шанси в загальному заліку. З огляду на те, що на цьому ж трампліні в рамках ЧС-2019 збірна Німеччини виграла золото+срібло зусиллями Маркуса Айзенбіхлера і Карла Гайгера, а також командне золото з рекордним розривом в історії, якогось раціонального пояснення систематичним провалам в Інсбруку в рамках Турне знайти неможливо.

Skijumping.pl. Андреас Веллінгер

Цього року головною надією збірної Німеччини на Турне був Андреас Веллінгер, який на старті сезону був дуже стабільний, але все ніяк не міг дістатися до своєї першої перемоги. Вона прийшла до Анді на першому ж етапі в Оберстдорфі, при чому стала для нього першою в кар'єрі на Турне. Веллінгер захопив лідерство в загальному заліку Турне і утримав його за підсумками другого етапу в Гарміш-Партенкірхені. Однак, пам'ятаючи про «прокляття Інсбрука», його шанси на підсумковий успіх оцінювали обережно.

І випробування «БергІзелем», напевно, найспецифічнішим трампліном у всьому календарі Кубка світу, Веллінгер пройшов гідно. Так, він посів лише п'яте місце і втратив лідерство в загальному заліку Турне, проте перед фіналом у Бішофсхофені програвав Кобаясі лише 4,8 бала. Відіграти таке відставання було більш ніж до снаги, про що говорила і статистика. З 11 випадків, коли віце-лідер Турне перед фінальним етапом поступався лідеру менш ніж 5 балами, 5 разів у Бішофсхофені вдавався камбек, 5 разів лідер зберігав своє перше місце, а ще раз, у 2006 році, Янне Ахонен та Якуб Янда набрали в сумі абсолютно однакову суму очок і розділили звання переможця Турне.

twitter.com/Bucholz_Adam

Камбек був реальним, але зробити його Веллінгер не зумів – в Бішофсхофені він виглядав за своїми мірками блідо, і в підсумку був ближче до того, щоб втратити друге місце в загальному заліку, ніж до Золотого орла.

Причини відносної слабкості Веллінгера в Бішофсхофені варто шукати в швидкостях на розгоні. Саме цей фактор протягом усього нинішнього сезону був головним чинником успіхів Андреаса: за швидкостями на столі відриву він тотально домінував на Кубку світу. При чому справа не тільки і не стільки в якості сервісу Бундестіму, адже Веллінгер помітно випереджає за цим показником і партнерів по команді. Однак у день фіналу в Бішофсхофені йшов мокрий сніг, і в таких умовах Анді був не такий швидкий, як зазвичай, і навіть програв в обох спробах за швидкістю швейцарцю Грегору Дешвандену.

Веллінгер подолав прокляття Інсбрука і був близький до перемоги в Турне як ніхто з німців з часів Ханнавальда, але в підсумку вдруге в кар'єрі був змушений задовольнитися другим місцем у загальному заліку. Попереднього разу Андреас фінішував другим у 2018 році, проте тоді жодної реальної боротьби за Золотого орла він не вів, і на екваторі програвав у загальному заліку вже дуже багато: на другу сходинку його винесло тільки завдяки падінню партнера по команді Ріхарда Фрайтага в тому ж таки Інсбруку.

Загалом же збірна Німеччини після домінування на стартовому відрізку сезону на Турне відступила на другий план. Хоча початок був дуже потужним: Веллінгер і Гайгер посіли перші два місця в кваліфікації, а Філіп Раймунд став четвертим.

У першій спробі Оберстдорфа Гайгер ще виглядав реальним претендентом на титул, але після цього лише відступав на все більш далекі місця, перетворившись лише на міцного середняка. Помітно збавив на Турне і П'юс Пашке, але це якраз було доволі передбачувано: він завжди вважався яскраво вираженим «декабристом», і не зумів позбутися цієї особливості навіть у найкращий сезон у своїй кар'єрі.

В Оберстдорфі Пашке вперше в сезоні випав з топ-10, в Інсбруку – вперше не пробився до другої спроби. На двох інших етапах П'юс фінішував у десятці найкращих, і в загальному заліку Кубка світу має у своєму активі 525 очок на даний момент. Це вже найкращий результат у його кар'єрі, при тому, що сезон ще навіть не дістався до свого екватора. Хоча в другій половині сезону темп набору очок напевно знизиться: тут і динаміка форми, і наявність великої кількості польотних етапів, які Пашке дуже не любить.

Відзначимо, що в цьому сезоні німці на першому етапі в Оберстдорфі вирішили не виставляти свою національну групу – резерв у ці дні змагався на етапі Континентального кубка в Енгельберзі. У Гарміші ж національна група була заявлена, і найкращим з резерву став Константін Шмід: 17-те місце, при тому, що за результатами тренувань і кваліфікації він цілком міг замахнутися і на топ-10.

Шмід зараз явно у чудовій формі, і в день фіналу Турне у двох стартах Континентального кубка спершу здобув перемогу з перевагою в майже 15 балів, а потім став третім. Константін уже фактично гарантував собі додаткову квоту на наступний період Кубка світу, а за його підсумками, цілком можливо, вже закріпиться і в основі Бундестіму.

А ось у зіркового Маркуса Айзенбіхлера справи кепські: на КоКу в Гарміші він жодного разу навіть не потрапив в очки. Форми немає зовсім, та й динаміка її зміни негативна. Судячи з усього, в кар'єрі Маркуса настав глибокий і системний спад, і я дуже сильно здивуюся, якщо в нинішньому сезоні ми хоч раз побачимо його на Кубку світу.

Крафт програв Турне не в Гарміші

Якщо для збірної Німеччини протягом багатьох років нездоланним бар'єром на шляху до перемоги в Турне був Інсбрук, то лідер збірної Австрії Штефан Крафт втрачав усі свої шанси в Гарміш-Партенкірхені. Починаючи з 2018 року він на новорічних стрибках жодного разу не піднімався вище 13-го місця, двічі пролітав повз другу спробу, а одного разу – навіть не пройшов кваліфікацію.

При чому, якщо «БергІзель» в Інсбруку вважається найспецифічнішим трампліном Кубка світу, на якому до того ж дуже часто панують дуже важкі і мінливі погодні умови, то про «Олімпіашанце» в Гарміші нічого схожого сказати не можна.

Цього року Крафт, незважаючи на домінування на стартовому відрізку Кубка світу, знову залишився без перемоги в Турне, але загалом не можна сказати, що Золотого орла він програв саме в Гарміші. Так, там він посів лише шосте місце і програв Кобаясі та Веллінгеру півтора десятка балів, але порівняно з тим, що було в попередні роки, такий результат був уже безсумнівним успіхом.

Skijumping.pl. Штефан Крафт

На середині дистанції Турне Крафт програвав дуету лідерів 25 балів, проте шанси відіграти таке відставання були. І тренувальні стрибки в Інсбруку давали надії на камбек лідера Кубка світу. Однак мінлива погода на «БергІзелі» цього разу була неприхильною до Крафта в день змагань. І замість контратаки – лише шосте місце зі збільшенням відставання від Кобаясі та Веллінгера.

За великим рахунком, уже тоді стало зрозуміло, що Крафт нинішнє Турне не виграє. Ба більше: за підсумками етапу в Інсбруку Штефан втратив навіть третє місце в загальному заліку, пропустивши свого партнера по команді Яна Хьорля, який і виграв турнір на «БергІзелі». Тож, перемога на фактично домашньому етапі в Бішофсхофені стала для Крафта не лише голом престижу, а й повернула йому подіум загального заліку.

Це звучить приблизно настільки ж дико, як 22 роки без німецьких перемог на Турне, але третє місце Крафта стало для Австрії першим місцем на подіумі загального заліку Турне за вісім років – з часів третього місця Міхаеля Хайбьока у 2016 році. Ну і до того ж перемога Крафта в Бішофсхофені дозволила йому відновити запас лідерства в загальному заліку Кубка світу фактично до того рівня, що був до Турне, хоча за перші три етапи його перевага потроху танула.

Загалом, незважаючи лише на третє місце в загальному заліку Турне, Крафту за час багатоденки підкорилася низка історично значущих досягнень. Перемога в Бішофсхофені стала для нього 36-ю в кар'єрі на Кубку світу – за цим показником він зрівнявся з Янне Ахоненом. Подіумів у австрійця наразі 107 – лише на один менше, ніж у того ж «Літаючого фіна».

Також у Бішофсхофені Крафт став четвертим стрибуном в історії, який подолав позначку в 13000 очок за кар'єру на Кубку світу і вже обійшов за цим показником Адама Малиша. Більш детальне порівняння статистики двох легендарних стрибунів – нижче:

twitter.com/marcin_szemraj

Повертаючись до Хайбьока, він в Інсбруку став третім, і для нього це був перший подіум на Кубку світу з 1 березня 2020 року. Загалом же для збірної Австрії змагання на «БергІзелі», попри невдачу Крафта, стали дуже успішними. Сумарно вони набрали в загальний залік Кубка світу 281 бал – це їхній найкращий результат з 18 березня 2011 року. І це при тому, що через жахливий порив бокового вітру не потрапив у другу спробу Мануель Феттнер, якому цілком до снаги було фінішувати в топ-6.

Дуже сильно в Інсбруку виглядала національна група австрійців на чолі з 17-річним Штефаном Ембахером, який у своєму дебютному старті на Кубку світу посів 13-те місце. Це один з найуспішніших дебютів в історії Кубка світу, і, незважаючи на це, на етап у Бішофсхофені його не заявили, відправивши на Континентальний кубок. Дивне рішення тренерського штабу австрійців, але, мабуть, вони щось знали: на КоКу він посів лише 14-те і 26-те місця, при тому, що до нового року в Енгельберзі переміг і став другим.

twitter.com/Tomek1Golik

Повертаючись до Хьорля, він мав призовий потенціал фактично на кожному з етапів Турне (на перших трьох, наприклад, він виграв трайл-раунди), проте австрійцю не вистачало стабільності. Своїм третім місцем у загальному заліку він поступився Крафту фактично в першій спробі в Бішофсхофені, де показав лише 23-й результат. У другій спробі Ян прорвався на десяте місце, але цього виявилося недостатньо.

Провал Гранеруда і Польщі, сильний виступ Словенії

Титул чемпіона Турне в цьому сезоні захищав Халвор Егнер Гранеруд, проте він це завдання провалив. Це стало зрозуміло ще на першому етапі в Оберстдорфі, де він в пух і прах провалив першу спробу – 48-е місце. Не пробився норвежець до другої спроби і в Гарміші, але загалом його рівень не був настільки безнадійним: у тому ж Оберстдорфі один із тренувальних стрибків у нього був на топ-рівні.

Австрійська частина Турне для Гранеруда вийшла помітно сильнішою: 16-те місце в Інсбруку і 7-ме – в Бішофсхофені. Форма Гранеруда зростає? Та ні, скоріше норвежець зараз просто катастрофічно нестабільний.

Головною ж надією Норвегії на нинішньому Турне був не Гранеруд, а Маріус Ліндвік. Однак, якщо результати Гранеруда з кожним етапом поліпшувалися, то у Маріуса – рівно навпаки. П'яте місце в Оберстдорфі виглядало підтвердженням його серйозних претензій на загальний залік, проте надалі Ліндвік лише відступав і в підсумку фінішував на дев'ятій позиції в генеральній класифікації. Не провал, але, відверто кажучи, автор шанси Ліндвіка перед стартом Турне оцінював навіть вище, ніж Кобаясі.

Провалила Турне і збірна Польщі, хоча, виходячи з рівня підопічних Томаса Турнбіхлера на старті сезону, це було очікувано і закономірно. До старту Турне ми рахували, скільки вже стартів поспіль жоден з польських стрибунів не може потрапити в топ-10 на Кубку світу. По ходу Турне ця серія не перервалася, і досягла позначки вже в 13 стартів – повторення антирекорду 21-го століття:

Попереду в календарі Кубка світу – перше в історії Польське турне, і, ризикну припустити, що під час нього, на домашній території, ця чорна серія перерветься. Так, збірна Польщі надалі дуже слабка за своїми мірками, але під час Турне певний прогрес намітився. Це не стосується Давіда Кубацкі, який в Інсбруку навіть не пройшов кваліфікацію, але ось у Каміля Стоха і Пьотра Жили під час нинішнього Турне в тренуваннях і кваліфікаціях вже були стрибки на рівень топ-10.

У тому ж Інсбруку Жила йшов четвертим навіть після першої спроби основних змагань. І якщо Пьотр все ще нестабільний, то у Стоха проглядається систематичний прогрес у рівні стрибків. Так, все це – поки що катастрофічно далеко від того рівня, до якого польські фанати звикли за останні років 10, але поки що доводиться задовольнятися ось такими дрібними кроками у вірному напрямку.

Skijumping.pl. Анже Ланішек

А ось збірна Словенії на нинішньому Турне виглядала дуже солідно. Анже Ланішек виграв другий етап у Гарміші і фінішував п'ятим у загальному заліку. Словенець був здатний і на більше, але в Оберстдорфі та Інсбруку йому явно не щастило з вітровими умовами. Так чи інакше, проблеми спаду форми під час Турне йому вдалося позбутися.

А ось Ловро Кос якраз відомий тим, що додає саме під час Турне. Так сталося і цього разу, але в підсумку словенець фінішував лише сьомим – багато в чому завдяки тотальному провалу в другій спробі в Бішофсхофені, де він відлетів з четвертого місця аж на 26-те.

Не просто міг, а однозначно повинен був фінішувати в топ-10 на Турне Петер Превц, проте в Інсбруку він не пробився до другої спроби і в підсумку фінішував у генеральній класифікації 18-м. Лише в 22,4 балах від Петра Жили, який на всіх етапах потрапляв у другу спробу, і, відповідно, у якого в залік пішли 8 стрибків замість 7. Своє третє місце в кваліфікації в Оберстдорфі Превц-старший назвав «різдвяним дивом», але словенець повівся занадто скромно: він справді набрав дуже хорошу форму.

Неоднозначний виступ України

Успіхи Євгена Марусяка в минулому сезоні дозволяли українським фанатам стрибків розраховувати на порцію національних рекордів на нинішньому Турне. Тим паче, що історія взаємин збірної України з найпрестижнішим стрибковим турніром відверто невдала, і бити рекорди було не дуже-то й складно.

У підсумку українцям дійсно вдалося переписати практично всі можливі національні рекорди, але при цьому виступ на Турне залишив дуже неоднозначні враження. Тому що, незважаючи на рекорди, очікували більшого, насамперед – від Марусяка, який у підсумковому загальному заліку Турне фінішував навіть нижче, ніж його досвідченіший партнер по команді: 55-те місце проти 58-го.

До Калініченка запитань жодних: проходження кваліфікації на двох етапах з чотирьох – це, напевно, максимум того, на що він здатний. Хоча не зайвим буде зазначити, що в Гарміші в нього був дуже непоганий шанс пройти до другої спроби: у КО-раунді йому в суперники попався дуже нестабільний італієць Джованні Брезадола. І першу спробу італієць провалив, однак Віталій таким подарунком скористатися не зумів.

Skijumping.pl. Євген Марусяк

А ось від Марусяка, який домігся стількох успіхів у минулому сезоні, та й у нинішньому вже не раз був близький до очок, чекали більшого. Однак Євген виглядав безнадійно слабко, за великим рахунком, скрізь крім Інсбрука. Кваліфікація на «БергІзелі» взагалі стала для українців казковим днем: Калініченко та Марусяк показали 24-й і 26-й результати відповідно, але в раунді КО потрапили на Дешвандена та Клеменса Айгнера відповідно. Попри вищі результати у кваліфікації, суперники набагато сильніші, ніж Брезадола для Калініченка в Гарміші.

В основних змаганнях в Інсбруку Марусяк і Калініченко були дуже конкурентоспроможні, але і пари свої програли, і як лакі-лузери до другої спроби не пробилися, посівши 35-те і 40-те місця відповідно. Втім, скаржитися на незручну турнірну сітку не доводиться: якби змагання відбувалися за стандартною для Кубка світу системою, обидва фінішували б лише на один рядок вище.

У Бішофсхофені в день основних змагань до Марусяка повернулися старі проблеми зі швидкостями на розгоні, які, здавалося б, у нинішньому сезоні вдалося вирішити. Однак, схоже, сервісмени нашої збірної не зуміли знайти правильне рішення у важких погодних умовах.

Загалом, порівняно зі стартовим відрізком сезону на Турне Калініченко трохи додав, а Марусяк – навпаки, трохи здав, і обидва опинилися приблизно на одному рівні. У минулому сезоні прорив Євгена на якісно новий рівень раптово трапився наприкінці січня, тож час ще є. Будемо сподіватися на перші очки в Кубку світу вже на польських етапах, де збірна України планує виступити.

Усі національні рекорди, які Марусяк і Калініченко побили на нинішньому Турне:

– Найкращий результат у кваліфікації (Калініченко 24-й в Інсбруку)

– Найкращий результат в основних змаганнях (Марусяк 35-й в Інсбруку)

– Найбільша кількість учасників основних змагань на етапі (Калініченко і Марусяк в Інсбруку)

– Повторення найкращого результату в загальному заліку Турне (55-те місце Калініченка і Віталія Шумбарця у 2010 році)