Бразильський титан, що пішов останнім. Пам'яті Маріо Загалло

Мабуть, кожен професійний футболіст точно мріє про одне – стати чемпіоном світу. Досягти цієї вершини вдається зовсім небагатьом, й лише одиницям щастить виграти мундіаль кілька разів. Втім, Маріо Загалло в історії футболу вже давно перебуває на своєму власному Олімпі – висоті, до якої він йшов довго, але остаточно її підкорив, ставши чотириразовим чемпіоном світу. Двічі Загалло ставав тріумфатором мундіалей у статусі гравця, ще раз – як головний тренер, а четверту золоту медаль отримав за роботу асистентом головного тренера.

Напередодні Бразильська конфедерація футболу повідомила сумну новину про смерть легендарного Маріо Загалло. Його називали «Професором» за неймовірну тактичну грамотність, а ще – «Старим вовком» через наявність у повному імені слова «Лобо» (Маріо Хорхе Лобо Загалло), яке означає «вовк». Насправді ж, для бразильського футболу Загалло назавжди залишиться одним із титанів, які кували славу «селесао»…

***

Маріо Загалло народився в містечку Аталає, приблизно за 48 кілометрів від Масейо (штат Алагоас), 9 серпня 1931 року. Коли малюкові було лише вісім місяців його родина переїхала до Ріо-де-Жанейро, де з роками хлопчик на вулицях одного з районів міста освоїв загальні принципи та свої перші фінти у футболі. Маріо збирався піти стопами батька, який грав за одну з команд Алагоаса, проте його батьки мали зовсім інші плани на молодшого сина. Мама та тато хотіли, аби хлопчик вивчився на бухгалтера й після здобуття освіти пішов працювати на текстильну фабрику свого дядька в Алагоасі. На щастя для великого футболу батько Загалло передумав після розмови зі своїм старшим сином Фернандо. Саме той переконав батьків дозволити Маріо піти футбольним шляхом.

На той момент це було не таке значуще явище, як у нинішньому бразильському футболі. Щоб зрозуміти це, варто звернути увагу на слова Альсіни – дружини Маріо Загалло, яка одного разу у спілкуванні з пресою розповіла невеличку історію про те, як із самого початку складалися їхні стосунки із «Професором». Дівчина наголосила, що Маріо спершу приховував, що заробляє на життя футболом. Альсіна дізналася про це від одного з далеких родичів, який активно підтримував «Фламенго» – першу топову команду в кар'єрі Загалло.

«Раніше бути футболістом було не так престижно. Ця робота в суспільстві вважалася несерйозною, її прирівнювали до чогось пов'язаного з обманом або навіть шахрайством», - розповідала Альсіна. «Коли мої батьки дізналися про професію Маріо, то заборонили мені зустрічатися з ним та навіть просто розмовляти по телефону».

На щастя, в особистому житті Маріо Загалло все склалося чудово. Він одружився з Альсіною, у пари народилося четверо дітей, й разом вони жили у мирі та злагоді до 5 листопада 2012 року, коли жінки не стало. Загалло тяжко пережив смерть дружини, на якийсь момент замкнувся та вважав за краще не спілкуватися з пресою…

***

Кар'єру футболіста Маріо Загалло присвятив двом командам – «Фламенго» та «Ботафого» (в «Америці» з Ріо-де-Жанейро молодий фланговий форвард провів зовсім небагато часу на старті своїх виступів у великому футболі). Будучи аж ніяк не велетнем (зріст Загалло – 167 сантиметрів), Маріо на полі брав технічними навичками та високою швидкістю. Його вирізняло прагнення відпрацьовувати як на оборону, так і на атаку, за рахунок чого Загалло дуже цінували його наставники.

Перший гучний успіх до Загалло прийшов у 1958 році. Тодішній головний тренер збірної Бразилії Вісенте Феола вирішив включити Маріо до заявки на участь у чемпіонаті світу, фінальна частина якого пройшла у Швеції. Турнір став тріумфальним для «селесао», які вперше у своїй історії стали найсильнішою командою планети. У фінальному поєдинку бразильці розібралися із господарями мундіалю шведами з рахунком 5:2. По два м'ячі у лавах «селесао» на свій рахунок записали Вава та Пеле, а ще одним м'ячем відзначився саме Маріо Загалло.

В 1962 році збірна Бразилії відстояла титул найсильнішої команди планети, а Маріо Загалло здобув свій другий Кубок світу. На турнірі у Чилі фланговий нападник зіграв усі 6 поєдинків, відзначившись одним забитим м'ячем (у першому для «селесао» матчі на турнірі проти Мексики – 2:0). На той момент Загалло було вже 30 років. З національною командою він попрощався у 1964-му, провівши 36 поєдинків та забивши 5 м'ячів, а вже у 1965 році Маріо вирішив закінчити й з активними виступами на клубному рівні, завершивши кар'єру у лавах «Ботафого».

Як виявилося, успіхи у статусі футболіста були для Загалло лише початком сходження до ще більшого тріумфу та слави. Після завершення активних виступів Маріо став тренером, й за чотири роки роботи із «Ботафого» виграв п'ять трофеїв, в тому числі Чашу Бразилії-1968 – турнір, який на той момент був чимось на зразок чемпіонату країни, хоча офіційно тамтешня Серія А розігрується із 1971 року.

Серйозна криза в національній збірній Бразилії, яка особливо гостро проявилася на чемпіонаті світу-1966 в Англії, коли «селесао» посіли лишень третє місце у групі з Португалією, Угорщиною та Болгарією, показала керівництву тамтешнього футболу, що потрібні кардинальні зміни. Бразильці, у лавах яких виступали Пеле, Гаррінча, Жаїрзіньо, Тостао та інші зірки були просто шоковані тим, як їхні сильні якості завдяки вмілій тактиці успішно нівелювали європейці. Пеле після того мундіалю взагалі заявив, що більше ніколи не поїде на чемпіонат світу, проте згодом, на щастя, відмовився від своїх слів.

Перебуваючи у пошуках відповідного головного тренера Бразильська конфедерація футболу звернулася до молодого фахівця Маріо Загалло. 36-річному наставнику було довірено провести усі необхідні зміни в стані «селесао», аби дворазові на той момент чемпіони світу знову були конкурентоспроможними на міжнародній арені. Втім, перший досвід Загалло у збірній Бразилії виявився недовгим – він поєднував цю роботу із аналогічною посадою в «Ботафого», і вже за рік віддав перевагу тому, щоб повністю сфокусуватися на клубній роботі.

Через два роки, у 1970-му, коли Загалло вирішив попрощатися із «Ботафого», він все ж таки повернувся до збірної Бразилії – якраз напередодні її старту на чемпіонаті світу, що проходив на полях Мексики. Попередник Загалло Жуан Салданья проповідував раціональний футбол, але Маріо був прихильником атакувального агресивного стилю, а тому провів зміну тактики та принципів гри команди. Загалло вважав, що схема 4-2-4 вже віджила себе, і вкотре зробить бразильців уразливими на світовій першості. Замість неї «Професор» узяв на озброєння розстановку 4-3-3 – ту, яка принесла Бразилії тріумф на ЧС-1958. А ще молодий коуч «селесао» вибудував атаку команди на п'яти «десятках» – Пеле із «Сантоса», Жерсона з «Сан-Паулу», Рівеліно із «Корінтіанса», Тостао з «Крузейро» та Жаїрзіньо із «Ботафого».

Неповторний Рівеліно був зайвим в очах попереднього наставника бразильської збірної, і не міг застовпити за собою місце основного виконавця через неймовірну конкуренцію. Проте Загалло зумів знайти для лідера «Корінтіанса» місце на полі, посунувши його на лівий фланг, що, за численними зізнаннями експертів тих років, дало більше можливостей виявити свої найкращі якості головній зірці команди «селесао» Пеле.

Крім того, перед стартом турніру в Мексиці Загалло відвіз своїх підопічних на тритижневий тренувальний збір до Гуанахуато. Це місце знаходиться на тій самій висоті, що й Мехіко, де мав пройти фінал ЧС-1970. Згодом таке рішення головного тренера відіграло надзвичайно важливу роль у тому, що команда безперечно обдарованих гравців вийшла ще й на визначний рівень фізичної готовності.

На груповій стадії ЧС-1970 збірна Бразилії здобула три перемоги, обігравши Чехословаччину (4:1), Англію (1:0) та Румунію (3:2), капітаном якої був Мірча Луческу. У чвертьфіналі «селесао» досить легко розібралися з Перу (4:2), а ось у півфіналі на них чекала найскладніша перешкода на шляху до матчу за золото – команда Уругваю. Причому це протистояння обіцяло стати непростим для бразильців, як з ігрової, так і з психологічної точок зору, адже саме Уругвай у вирішальному матчі фінального раунду домашнього для бразильців ЧС-1950 завдав їм болючої ​​та сенсаційної поразки – 1:2.

Перший тайм півфіналу проти Уругваю бразильці завершили внічию 1:1, а після розмови із Загалло у перерві футболісти «селесао» продемонстрували видатну жагу до перемоги. М'ячі Жаїрзіньо та Рівеліно допомогли збірній Бразилії відсвяткувати перемогу та вийти у фінал, де на них чекали італійці. Вирішальний матч ЧС-1970 виявився для «селесао» набагато простішим, аніж півфінал із Уругваєм. Той фінал взагалі вважається одним з найбільш односторонніх в історії. Граючи на висоті понад 2200 метрів над рівнем моря, підопічні Загалло нарешті пожинали плоди тритижневого виснажливого передтурнірного збору в Гуанахуато. Вони показали неймовірний рівень готовності, виглядали сильнішими та загалом набагато кращими, аніж їхні італійські суперники. Перемога Бразилії із рахунком 4:1 виявилася абсолютно заслуженою.

***

На ЧС-1974 до ФРН збірну Бразилії також повіз Маріо Загалло. Однак цього разу «селесао» не вдалося вийти у фінал, та й у поєдинку за третє місце південноамериканці поступилися Польщі (0:1), після чого Загалло залишив команду, а через кілька років прийняв пропозицію очолити збірну Кувейту.

З 1976 по 1990 роки Маріо Загалло чергував роботу на батьківщині зі спробами досягти успіху на Близькому Сході. Там, окрім Кувейту, наставник очолював «Аль-Хіляль», збірну Саудівської Аравії та збірну Об'єднаних Арабських Еміратів. У 1979 році Загалло привів «Аль-Хіляль» до другого в історії цієї команди чемпіонського титулу в Саудівській Аравії, а ось із національними командами цього регіону справи в бразильського фахівця не склалися: хоча збірна ОАЕ й зіграла у фінальній частині ЧС-1990, куди її вивів Маріо, але вже під керівництвом Карлоса Алберто Паррейри.

У той період на міжнародному рівні бразильський футбол наче впав у сплячку. Після 1978 року «селесао» жодного разу не пробивалися навіть у півфінал мундіалю, а чергову спробу штурмувати вершину на ЧС-1994 керівництво бразильського футболу довірило Карлосу Алберто Паррейрі. Цей фахівець працював пліч-о-пліч з Маріо Загалло ще на тріумфальному мундіалі 1970 року, коли відповідав за фізичну підготовку команди. Коли у 1991-му вже Паррейра отримав пост головного тренера національної збірної, він звернувся до свого екс-боса за допомогою. Так Маріо Загалло опинився у тренерському штабі збірної Бразилії, а та, маючи у своєму складі таких майстрів як Дунга, Бебето, Ромаріо, Алдаїр, Таффарел, а також 17-річного майбутнього генія світового футболу Роналдо, повторила успіх 1970 року, діставшись фіналу, де на неї знову чекала Італія.

На цей раз у вирішальному матчі довелося зіграти 120 хвилин, але глядачі забитих м'ячів так і не побачили. Переможця мундіалю визначали в серії післяматчових пенальті, де Бразилії раптово «допоміг» найкращий гравець того складу італійської команди «Божественний хвостик» Роберто Баджо, котрий пробив вище воріт…

Незважаючи на те, що Маріо Загалло на ЧС-1994 був тільки помічником головного тренера, його вплив на успіх команди був дуже серйозним. Той тріумф на мундіалі призвів до відродження бразильського футболу, яким Загалло одержав можливість керувати наступні чотири роки – до фінальної частини ЧС-1998.

У 1997 році збірна Бразилії із Маріо Загалло на чолі виграла Кубок Америки, а також стала тріумфатором Кубка конфедерацій, що ще проводився на той час. Абсолютною зіркою «селесао» став молодий бомбардир Роналдо, котрий відзначився у 1997-му 15 забитими м'ячами та 10 результативними передачами в 20 поєдинках!

У Франції на ЧС-1998 бразильці знову показали себе чудово. На шляху до фіналу вони забили 14 м'ячів, а Роналдо був автором чотирьох з них. У фіналі на «Стад де Франс» лідер атак «селесао», як здавалося, має підтвердити свій видатний рівень, але напередодні поєдинку із «Зубанчиком» сталося щось незрозуміле. Дивний епілептичний напад не дав Роналдо можливості стати зіркою вирішального матчу, а лаври найкращого гравця фіналу із задоволенням перехопив француз Зінедін Зідан. Франція тоді обіграла бразильців з рахунком 3:0, і цей епізод по суті поставив крапку на тренерській кар'єрі Маріо Загалло…

Читайте також:

Три теорії змови, або Що сталося з Роналдо на ЧС-1998

Справжній масштаб таланту «Професора» з Алагоаса стає очевидним лише якщо оцінити терміни, протягом яких він досягав успіху у футболі. Срібні медалі на ЧС-1998 у Франції прийшли до Загалло через 40 років після того, як він вперше підняв над головою Кубок світу, ще як футболіст, і через 28 років після того, як він в перший раз повторив це досягнення вже у статусі тренера (до речі, саме Маріо Загалло став першим в історії, хто зміг стати чемпіоном світу як футболіст, так і як тренер. Згодом цей успіх повторили лише двоє – німець Франц Беккенбауер та француз Дідьє Дешам).

За відведений йому час Маріо Загалло зробив неймовірно багато для бразильського футболу. У 2021-му, коли «Професору» виповнилося 90 років, він отримав спеціальне послання від Пеле: «Колись ми були партнерами по команді. Колись ми були суперниками. Колись я був твоїм гравцем, а ти був моїм тренером. Але перш за все ми завжди були великими братами. Ти – лідер, наставник, кумир та друг із величезним серцем, якого бразильський футбол ніколи не забуде».

Пеле залишив цей грішний світ наприкінці грудня 2022-го, а через рік із невеликим за ним до лав «Небесної команди» приєднався і Маріо Загалло. «Професор» пішов останнім зі складу чемпіонської бразильської команди 1958 року (з числа тих, хто брав участь у фінальному поєдинку), і виявився абсолютним титаном футболу, якого не забудуть уболівальники одразу кількох поколінь, адже для кожного він привніс у гру щось незвичайне та запам'ятався чимось особливим. Спи спокійно, Маріо Загалло, спасибі за все!..