Гроші не пахнуть? 6 іноземних тренерів, які працюють в рпл

Після 24 лютого 2022 року, коли російська армія розпочала повномасштабне вторгнення на суверенну територію України, абсолютній більшості наших співгромадян, на щастя, стало відверто начхати, що та яким чином розвивається на території країни-агресора. Тамтешній футбол, який опинився у тотальній ізоляції через санкції з боку ФІФА та УЄФА, також мало кому цікавий в Україні, проте є речі, на які варто звертати увагу.

Зокрема, вже зараз власникам та топ-менеджменту українських клубів потрібно скласти список із іноземних фахівців, які погодилися, незважаючи на війну та мерзенну пропаганду, що лунає з-за порєбріка, працювати з російськими футбольними колективами. Зробити це потрібно хоча б для того, аби навіть у далекому майбутньому нікого з них і близько не було у вітчизняному футболі.

Прямо зараз у російській прем'єр-лізі на посаді головного тренера працює одразу шість іноземних фахівців. Четверо з них приїхали до росії вже після початку повномасштабної фази війни проти України. Ці люди не могли не усвідомлювати, що їдуть виключно заради можливості заробити криваві гроші, адже про розвиток професійної кар'єри у чемпіонаті, який відлучений від європейського співтовариства та не має можливості виставляти своїх повпредів для участі у єврокубках, навіть й говорити не варто.

Що ж, давайте подивимося, хто готовий йти на угоду із совістю та вдавати, що гроші не пахнуть, а спорт поза політикою…

Віктор Гончаренко

Вік: 46 років
Громадянство: білорусь
Місце роботи: «урал»

Віктору Гончаренку довелося дуже рано попрощатися з кар'єрою гравця, оскільки він отримав тяжку травму хрестоподібних зв'язок коліна й лікарі не дали йому шансів на повернення на поле. Після цього Гончаренко обрав для себе тренерське ремесло, й досяг успіху на просторах білорусі із БАТЕ, ставши 6-развоим чемпіоном країни, а також зробивши цю команду завсідником єврокубків.

У 2012 році на офіційному сайті УЄФА навіть з'явилося пишномовне порівняння від одного з кореспондентів старту тренерської кар'єри Гончаренка з тим, що свого часу вдавалося Валерію Лобановському: «Талант [Гончаренка] повною мірою проявився вже на ранніх етапах кар'єри. Нагадаємо, що 36-річний Лобановський ще у 1975-му разом із київським «Динамо» завоював Кубок кубків та Суперкубок УЄФА. На мій погляд, Гончаренко – це своєрідний білоруський Лобановський. Віктор Михайлович дуже добре планує діяльність команди, дотримуючись принципу «step by step». Поступальний розвиток дозволяє брати все нові й нові висоти».

Тоді ж, у 2012-му, Гончаренка кликали до себе «Карпати», але він відмовився. Вирішив попрацювати ще на батьківщині, а у 2013 році відбув до росії, де з того часу й мешкає. Незважаючи на неймовірні аванси, до своїх 46 років Гончаренко, який встиг попрацювати з «кубанню», «уфою», цска, «краснодаром» та «уралом» не зумів хоча б раз виграти навіть чемпіонат країни 404, а тому що вже там й казати про якісь більш знакові здобутки. По суті, білорус замість прогресу скотився до тотальної деградації, тому не дивно, що у 2018-му про це написали навіть деякі європейські видання. Тоді Гончаренко, котрий перебував у статусі головного тренера цска, з добірною кацапською лайкою налетів на нігерійського форварда Ахмеда Мусу, який відмовився потиснути йому руку під час заміни. Щоправда, Муса може похвалитися нехай і невеликим, але досвідом в англійській Прем'єр-лізі, а чого у своїй кар'єрі досяг Гончаренко, котрий колись вважався шалено талановитим? М'яко кажучи, усі порівняння з Лобановським, для цього фахівця виявилися вкрай неспроможними…

Марцел Лічка

Вік: 46 років
Громадянство: Чехія
Місце роботи: «динамо» москва

Тренерську кар'єру Марцел Лічка розпочинав на батьківщині, але з маловідомими колективами. У 2016 році він опинився у тренерському штабі свого батька Вернера Лічки у польському «Радом'яку», а згодом заслужив запрошення до брестського «Динамо», де також працював лишень одним із асистентів. Зірковий час Марцела настав у 2018 році, коли йому на правах виконувача обов'язків було довірено працювати із першою командою «Динамо» Брест. Фахівцю вдалося налагодити справи та суттєво покращити результати «біло-синіх», і водночас Лічка ухвалив рішення позбутися Артема Мілевського, якого відрахували з брестського клубу за п'янку у лазні, про що згодом заявляв сам Марцел.

У 2019-му «Динамо» Брест на чолі із Лічкою став чемпіоном білорусі, що відкривало перед чеським фахівцем певні горизонти для кроку вгору кар'єрними сходами. Але Лічка найкращою нагодою для себе побачив переїзд до чемпіонату росії, де очолив «оренбург», причому з цією командою він два роки провів у другому за силою дивізіоні тамтешнього футболу – фнл. Згодом Лічка таки вивів «оренбург» у рпл, а влітку 2023 року прийняв запрошення від московського «динамо», де працює й донині.

Враховуючи кар'єрний вектор, який обрав для себе Лічка, навряд чи ми коли-небудь побачимо його на топ-рівні. Багато чеських наставників на старті кар'єри намагаються виїхати до Німеччини, Бельгії чи Нідерландів, але Марцел спершу подався до Польщі, звідки його занесло до білорусі, а потім «вивітрило» й далі на схід… Що ж, у Монголії чи Китаї також грають у футбол, і, напевно, потребують тренерів, які ставлять гроші вище за кар'єрні можливості та людські принципи.

Владимир Івич

Вік: 46 років
Громадянство: Сербія
Місце роботи: «краснодар»

Під час кар'єри футболіста Владимир Івич вдосталь пограв у Сербії та Греції, але також ненадовго заглядав на «свято життя» до німецької Бундесліги, зігравши чотири матчі за «Боруссію» з Менхенгладбаху. Після завершення активних виступів Івич практично одразу ж отримав роботу тренера молодіжної команди у грецькому ПАОКу, згодом дослужився до наставника дорослої команди цього клубу, а в 2018-му поїхав до Ізраїлю, підписавши контракт із «Маккабі» з Тель-Авіва.

Далі кар'єра Івича розвивалася ще цікавіше. Влітку 2020 року сербського фахівця покликали до англійського «Уотфорда», який за підсумками попереднього сезону вилетів до Чемпіоншипу й ставив перед собою завдання із негайного повернення до Прем'єр-ліги. Амбітний проект, що має непогане фінансування, та ще й в одній із найбільш футбольних країн світу – мрія практично для будь-якого наставника. Але Івич протримався в «Уотфорді» лишень кілька місяців. Вже у грудні 2020-го фахівця було звільнено, хоча на той момент команда виступала цілком непогано і врешті-решт зуміла повернутися до АПЛ за підсумками сезону-2020/21.

Після «Уотфорда» Івич знову повернувся до «Маккабі» Тель-Авів, де продовжував роботу аж до січня 2023-го, коли спокусився на пропозицію з росії. Владимира покликав «краснодар», який запропонував дворічну угоду, й наразі Івич керує цим колективом. На зимову паузу «бики» пішли на проміжному першому місці, але це навряд чи щось означає, адже чемпіоном у країні 404, швидше за все, все одно буде «призначений» пітерський «зеніт», й усі спроби Івича щось показати в ремеслі зведуться нанівець. Та й який сенс у золотих нагородах у чемпіонаті, який не дає можливості спробувати сили в Лізі чемпіонів? Втім, це питання краще адресувати вже самому Івичу, та ось тільки навряд чи ми отримаємо на нього щиру й чесну відповідь…

Гільєрмо Абаскаль

Вік: 34 роки
Громадянство: Іспанія
Місце роботи: «спартак» москва

Рудоволосий іспанець Гільєрмо Абаскаль починав займатися футболом в академіях «Барселони» та «Севільї», проте кар'єру на професійному рівні йому вибудувати так і не вдалося. У 23 роки він зумів увійти до тренерського штабу академічних команд «Севільї», а незабаром – дорости до першої команди, де Абаскаль був відеоаналітиком в Унаї Емері.

Перший самостійний досвід у ролі головного тренера Абаскаль отримав у Швейцарії, де працював із «К'яссо» та «Лугано». Потім керував молодіжним департаментом в італійському «Асколі», а невдовзі став і головним тренером цієї команди, провівши кілька матчів у Серії В. Далі Гільєрмо недовго працював у грецькому «Волосі» та швейцарському «Базелі», де обіймав посаду спочатку асистента головного тренера, а потім виконуючого обов'язки наставника першої команди.

Саме із «Базеля», де перспективи Абаскаля виглядали досить непрезентабельними (йому пропонували стати повноправним головним тренером лише у молодіжній команді клубу), іспанець і перебрався до росії. Там контракт молодому іноземцю запропонував колишній гегемон московський «спартак», який переживає останніми роками далеко не найкращі сторінки в історії. Власне кажучи, і клуб, і сам тренер у цій ситуації, є таке враження, діяли виключно за приказкою «у степу й хрущ м'ясо».

Давид Деограсія

Вік: 50 років
Громадянство: Іспанія
Місце роботи: «оренбург»

Давид Деограсія – ще один іспанський тренер-ноунейм, який вирішив, що якщо йому вже не судилося стати успішним у ремеслі, то хоч варто спробувати «зрубити» на цій справі якомога більше грошей. Примітно, що свого часу Деограсія не зміг стати професійним футболістом, відмовившись від цієї ідеї на користь тренерства. Спочатку Давид був таким собі «теоретиком» - працював у різних футбольних університетах та школах, без можливості виявити таланти у реальних умовах.

В певний момент, усвідомивши неможливість ривка у кар'єрі в рідній Іспанії, Деограсія, очевидно, скориставшись модою на іспанських фахівців, яка панувала у ті часи, вирушив до Азії, де встиг попрацювати у Таїланді та Омані. Навесні 2017 року Деограсію запросили керувати академією брестського «Динамо», а у 2022 році він перейшов фактично на аналогічну посаду до «Шахтаря» з Солігорська.

У березні 2023 року Деограсія наважився переїхати до росії. Він прийняв пропозицію стати керівником академії «оренбурга», й провів на цій посаді трохи менше, аніж півроку, перш ніж отримав шанс очолити першу команду клубу, від якого не відмовлявся. Втім, для всіх давно очевидно, що ніякого «нового Гвардіоли» із цього фахівця не вийде, а тому Деограсія – це банальний приклад людини, яка прагне за будь-яку ціну та без якихось моральних терзань вичавити максимум із ситуації, що склалася. Зараз вона така, що клубам з росії треба показати світу, що до них, незважаючи на санкції, все одно їдуть тренери з Європи. Щоправда, це фахівці вкрай сумнівного рівня та ступеня заслуг, але це питання, вочевидь, за порєбріком нікого навіть не напружує.

Роберт Морено

Вік: 46 років
Громадянство: Іспанія
Місце роботи: «сочі»

Мабуть, найдивнішою фігурою у цьому списку є Роберт Морено. Він ніколи не грав у футбол в якості професіонала, але в певний момент вийшов на вельми пристойний рівень у тренерському ремеслі. Починав Роберт Морено у статусі відеоаналітика, а у 2008 році доля звела його із Луїсом Енріке. Останній запросив Морено до себе в асистенти у молодіжній команді «Барселони», а згодом Роберт входив до штабу Енріке в «Ромі», «Сельті», «Барселоні» та навіть збірній Іспанії.

У 2019 році Луїс Енріке на тлі проблем особистого характеру залишив посаду головного тренера збірної Іспанії, а виконувачем обов'язків наставника було призначено саме Роберта Морено. Згодом фахівця затвердили на посаді, і він провів на посту коуча «червоної фурії» 10 матчів (8 перемог, 2 нічиї), готуючись повезти команду на Євро-2020. Але 19 листопада 2019-го Луїс Енріке повернувся до збірної Іспанії, а Роберт Морено оцінив такий вчинок як зраду, й пішов з команди назовсім, не побажавши більше ходити у помічниках.

Втім, кар'єра Морено після відходу з поста коуча збірної Іспанії пішла вгору. Він отримав запрошення від «Монако», де відпрацював півроку, а потім повернувся на батьківщину, уклавши трудову угоду із «Гранадою». В обох випадках співпраця іспанця із клубами переривалася достроково – відставками.

Без роботи Роберт Морено залишався з 6 березня 2022-го й до 15 грудня 2023-го. Очевидно, така велика перерва і схилила іспанця до рішення прийняти пропозицію від «сочі» - безпросвітного аутсайдера рпл. Щоправда, контракт сторони із самого початку підписали короткостроковий – до кінця сезону-2023/24 (є й інша інформація, протилежного характеру – про те, що контракт довгостроковий, але без подробиць), однак охарактеризувати інакше цю співпрацю, окрім таким чином, що Морено «вляпався у лайно по самісінькі вуха», навряд чи можливо. Причому вляпався іспанець не лише з точки зору спортивних показників «сочі», на які переважній більшості європейських вболівальників абсолютно начхати, а й репутаційно: поїхати в стан російського аутсайдера після досвіду роботи зі збірною Іспанії – це ледве не верх нерозсудливості та явна ілюстрація неймовірної жаги до великих грошей, причому без урахування їхнього «походження»…