Скромність і традиції. Як Жирона піднялася на вершину Ла Ліги

Щойно ви відчиняєте червоні дерев'яні двері до роздягальні «Жирони» на стадіоні «Монтіліві», вашу увагу привертає дещо незвичайне: набір для настільного футболу.

Він старий, із попільничками на кожному куті, що свідчить про зовсім іншу епоху. Згодом на ньому з'явилися тріщини, відвалилася фарба. Але гравці все ще користуються ним у дні матчів, і серед усіх елементів сучасної роздягальні він залишається недоторканим.

Він є серцем роздягальні «Жирони» з 2007 року і підкреслює, чим відзначаються несподівані лідери Ла Ліги.

У 2000-х роках гравці «Жирони» і ті, хто керував клубом, зустрічалися в центрі міста в барі «Pencil». Це було ідеальне місце для того, щоб випити в довгі післяобідні години, до того ж більша частина розмов велася навколо настільного футболу.

«У 2009 році клуб вирішив звільнити менеджера Рауля Аньє, – розповідає Педро, власник «Bar Pencil», – і в них у роздягальні теж був такий стіл, і вони часто грали. Гравці сказали нам, що Аньє мав забрати настільний футбол, оскільки він дістався йому від друга, і йому потрібно було його повернути.

Гравці були незадоволені, прийшли і запитали, чи можна їм взяти наш. Пам'ятаю, вони навіть заплатили нам щось на кшталт орендної плати, символічно. Ви не уявляєте, як важко було перевезти цей стіл у старовинне приміщення «Монтіліві».

The Athletic

У 2007 році «Жирона» боролася за своє існування і зазнавала труднощів із виплатою зарплати гравцям. На полі ж згуртована команда йшла до двох поспіль підвищень у класі з четвертого до другого дивізіону, що дало їй змогу вперше за 49 років повернутися в іспанський професійний футбол.

Шістнадцять років по тому все виглядає зовсім інакше. Після вступу в 2017 році до City Football Group (CFG) вони вийшли на новий фінансовий рівень і стали сенсацією цього сезону. Мальовниче місто, де знімали «Гру престолів» і де баскетбол колись був найпопулярнішим видом спорту, перетворилося на футбольне вогнище. Але все почалося з настільного футболу – настільки, що клуб встановив ще один комплект на своїй тренувальній базі.

«Настільний футбол нагадує нам про те, звідки ми родом», – каже президент клубу Дельфі Хелі. «Клуб, яким ми завжди були, і те, що нам довелося подолати». Гравці перетворили настільний футбол на свою традицію в той час, коли вони насилу отримували зарплату через фінансові труднощі власників. «Жирона» завжди матиме цей відбиток у своїй ідентичності».

Це історія сходження «Жирони» на вершину, чому сприяв зв'язок із CFG, братом Пепа Гвардіоли (і головою ради директорів «Жирони») Пере, а також надихаюча пара тренер + спортивний директор: Мічел + Кіке Карсель. У цьому матеріалі The Athletic досліджує...

– Сходження «Жирони» з 1999 року, коли вона грала у футбол у п'ятому дивізіоні та збирала всього 200 уболівальників

– Поглинання компанією CFG і побоювання вболівальників з приводу можливої зміни назви

– Про регулярні поїздки керівництва «Жирони» до Манчестера і про те, як вони використовували скаутську мережу CFG для пошуку талантів, таких, як Савіо

– Мічел, тренер, який прив'язався до вболівальників, вивчивши каталонську мову у своїх літніх сусідів

– Карсель, спортивний директор, який щоліта заново будував «Жирону».

– І Пере Гвардіола, брат Пепа, який був поруч із ним від самого початку шляху.

Скромне походження

«Якщо подивитися на її історію, то «Жирона» здебільшого виступала в четвертому і третьому ешелонах», – каже Хелі в інтерв'ю The Athletic. «Ми навіть вилітали в нижчі та регіональні ліги».

У 1999 році «Жирона» грала в п'ятому дивізіоні, а в сезони 2006/2007 рр. вона виступала в Терсера Дивізіоні, який на той час належав до четвертого рівня, що означало, що вона зустрічалася тільки з командами з Каталонії. У 2007 році команда піднялася до Сегунди В (третій рівень), а за рік повернулася до Сегунди, поклавши край майже 50-річній відсутності в професійному футболі.

Жителі міста не забули про своє скромне походження. Жирона, розташована за 60 миль на північний схід від Барселони, це горде каталонське місто із населенням 100 тис. осіб, вона завжди приваблювала безліч туристів, але не завдяки спорту.

До узбережжя Коста Брава, де розташовані одні з найбільш вражаючих іспанських пляжів, можна дістатися за 25 хвилин автомобілем. На північ, до Франції, можна доїхати менш ніж за годину. Місто відоме своїми унікальними висячими будинками біля річки Оньяр і приголомшливим єврейським кварталом, який набув ще більшої популярності 2015 року, коли його використали як одну з головних сцен для зйомки «Гри престолів». Футбольна команда майже не згадується.

«Жиронці здебільшого вболівали за «Барселону», «Реал Мадрид» або навіть «Еспаньйол», – розповідає Хелі. «Це була наша реальність, і найближчий шлях до того, щоб доторкнутися до еліти. Колись у місті була баскетбольна команда, яка грала у вищій національній лізі, але футбол... потрібно було шукати в іншому місці».

Народившись у Жироні та сформувавшись у молодіжній команді, Хелі перейшов до академії «Барселони» «Ла Масія» і став одним із партнерів Пепа Гвардіоли. Він грав на позиції правого захисника в таких клубах, як «Атлетіко Мадрид» і «Алавес», а у 2015 році повернувся в команду свого дитинства й очолив її.

«Я бачив футбольні матчі на «Монтіліві» з 200 глядачами на трибунах», – каже він. «Я пам'ятаю часи, коли вболівальники сиділи на тій половині головної трибуни, де атакувала «Жирона», а після перерви переходили на іншу сторону.

Зараз це зовсім інша історія. На вулицях повно дітей у нашій формі – вони вболівають тільки за «Жирону». У моїй молодості це було немислимо».

Повернення «Жирони» до Сегунди у 2008 році стало поворотним моментом. За словами Івана Кіроса, засновника офіційного фан-клубу «Пенья Хандріста», названого на честь колишнього гравця команди Хандро, саме тоді почалася «футбольна лихоманка».

«Я досі пам'ятаю, як футболісти, які святкували підвищення в класі, роз'їжджали на своїх машинах вулицями Жирони з клаксоном, а за ними слідували всі вболівальники – це більше було схоже на весілля», – каже Кірос.

The Athletic

Але грошові проблеми не змусили себе чекати. У 2013 році, коли команда тільки закріпилася в другому дивізіоні, вона почала процедуру банкрутства, накопичивши борг перед податковими органами Іспанії в розмірі 2,3 млн. євро і ще 800 тисяч євро перед державними медичними службами. Місцевий бізнесмен Жозеп Дельгадо і власники клубу не могли дозволити собі такі витрати і зазнавали труднощів із виплатою заробітної плати. Здавалося, що єдиний вихід – це продаж клубу багатшому інвестору.

Після шести місяців переговорів з аргентинським юристом Рікардо Піні у 2015 році Дельгадо продав йому 80% акцій «Жирони» за 2 млн євро. Про угоду повідомлялося в місцевих ЗМІ, і Піні навіть відвідав кілька матчів, розраховуючи, що очолить команду, але в лютому того самого року угода зірвалася: «Жирона» заявила, що нові інвестори прострочили кілька термінів платежів, необхідних для завершення продажу, а отже, підписаний ними контракт було визнано недійсним. Наразі Піні володіє колишнім клубом Ла Ліги «Ельче».

У цей час з'явився Пере Гвардіола, брат Пепа. Він виступив посередником між «Жироною» і TVSE Futbol – французькою групою, створеною інвесторами Луї Дютаре і Саміром Буджемаа, яка задовольнила запити каталонського клубу. За повідомленнями місцевої преси, нові інвестори повинні були внести додатково 600 000 євро до ціни в 2 млн. євро, щоб допомогти «Жироні» вийти з банкрутства, причому 380 000 євро повинні були піти на покриття короткострокових витрат, таких як зарплата гравців.

З цього моменту почалося перетворення «Жирони». TVSE Futbol був практично невідомий у місті, Дютаре і Буджемаа рідко з'являлися на публіці. Навпаки, Пере більше був присутній і брав участь в ухваленні управлінських рішень. Саме Гвардіола призначив Хелі президентом і деяких топ-менеджерів, таких як Ігнасі Мас-Бага, які залишаються на цій посаді й досі.

За чотири роки «Жирона» тричі (2013, 2015, 2016) програвала в плей-оф за вихід у Ла Лігу, але все йшло за планом. Нарешті, у 2017 році під керівництвом Пабло Мачіна команда посіла друге місце і вперше вийшла до вищого дивізіону. У 2018 році Мачін покинув «Жирону» і залишився без роботи, але його регулярно бачать у ложі керівників, і на його честь названо групу вболівальників.

Це призвело до того, що в серпні 2017 року «Жирона» оголосила про повне поглинання CFG, викупивши всі акції TVSE Futbol. Остання зміна власників відбулася у 2020 році, коли Пере продав 35% акцій CFG болівійському бізнесмену Марсело Клаурі, який є власником клубу «Болівар» – ще однієї команди, що входить до «City Group».

У 2019 році «Жирона» вилетіла з Ла Ліги, але на той час її фан-база була вже сформована.

«Це також було важливою частиною ідеї, яку Пере виклав мені свого часу», – каже Хелі. «Нам потрібно було пробудити всіх, хто живе поруч із «Жироною», і не тільки вболівальників, а й інститути та впливових особистостей. Клуб мав стати ще одним приводом для гордості за приналежність до Жирони».

Для цього було створено консультативну раду, до якої увійшли видатні діячі регіону. Одним із них є Хоан Рока, один із трьох братів, які народилися і виросли в Жироні, а також Хосеп і Жорді, які входять до числа найвідоміших шеф-кухарів Європи.

Їхній ресторан «El Celler de Can Roca» з 2011 по 2018 рік входив до трійки найкращих ресторанів світу і має три зірки Мішлен. Їм належать ще чотири заклади в Жироні (Bar Can Roca, Normal, Casa Cacao і Rocambolesc) і ще один – Mas Marroch у сусідньому місті Вілабларейс.

«Ми не можемо дивитися всі матчі, оскільки по суботах нам доводиться працювати, тому єдиний варіант – увімкнути радіо або встановити на кухні якийсь прихований планшет, але ця команда з Жирони стала для нас одкровенням», – розповідає The Athletic Хосеп, якого вважають найкращим сомельє в Європі.

«Кілька тижнів тому ми були присутні на Гастрономічному форумі в Барселоні. Чого ми не очікували, так це візитів уболівальників і колег із футболками «Жирони», які хотіли, щоб ми їх підписали».

Mas Marroch навіть став секретним місцем, де керівництво «Жирони» завершує деякі зі своїх найважливіших підписань – саме тут цього літа святкували прихід у команду лівого захисника збірної Нідерландів і колишнього гравця «Манчестер Юнайтед» Дейлі Блінда.

Поглинання «City Football Group» (CFG)

Пере Гвардіола із задоволенням згадує той день, коли він став учасником угоди в червні 2015 року.

«Наше головне завдання під час вступу на посаду полягало в тому, щоб зробити так, щоб стабільна фанатська база купила наш проект і перетворила його на життєздатну структуру», – каже Гвардіола в інтерв'ю The Athletic. «Футбольні клуби легко купити, але набагато складніше зберегти їх і зробити стійкими».

За словами Хелі, CFG гарантував «Жироні» «міцне і світле майбутнє» після багатьох років проблем із власниками. Ті, хто був близький до угоди, не пам'ятають побоювань з приводу продажу групі.

«Не було ніяких суперечок або великих дебатів проти поглинання», – каже засновник групи вболівальників Квірос. «Якщо щось і було, то, можливо, невелика група вболівальників трохи побоювалася можливої зміни назви клубу на «Жирона Сіті» або щось подібне.

Люди бачили приклад Red Bull, коли клуби повністю змінювали свої назви, кольори, емблему... усе.

Але у випадку з «Жироною» жодних серйозних змін не відбулося, оскільки більшість топменеджерів, які керують клубом з боку City Football Group, є місцевими жителями і знають, що таке «Жирона» і що вона означає».

У 2021 році «Жирона» все ж змінила емблему. Герб став більш круглим, щоб нагадувати стиль CFG, прийнятий в інших командах, а корону на вершині емблеми – символ міста – прибрали. Частина вболівальників була задоволена цією зміною, оскільки корона помилково асоціювалася в них з іспанською монархією, проте «Жирона» провела громадську консультацію щодо емблеми і з'ясувала, що цей елемент отримав найгіршу оцінку вболівальників. За словами Кіроса, для вболівальників це не було великою проблемою».

The Athletic

Зв'язки з CFG – важлива частина історії «Жирони», але вони не завжди працювали однаково. Коли у 2015 році цей зв'язок тільки зароджувався, каталонці мали стати для «Сіті» клубом-сателітом – місцем, куди можна було б запрошувати молодих перспективних гравців з англійських клубів для їхнього розвитку. Іспанський захисник Пабло Маффео, який нині виступає за «Мальорку» і нещодавно був викликаний до збірної Аргентини, був першим гравцем «Сіті», який перейшов до «Жирони» на правах оренди сім років тому.

Розуміючи, що переконати провідних гравців перейти в команду, яка виступає у другому дивізіоні, буде непросто, «Жирона» і CFG застосували інший підхід до підбору гравців. Вони звернулися до більш досвідчених гравців, яких «Жирона» не могла собі дозволити, але які були підписані «Сіті» і потім віддані їм в оренду. Серед них були Флоріан Лежен, Рубен Собріно і Пабло Марі – гравці, які навряд чи виступатимуть за «Сіті», але могли б відразу підвищити свій рівень.

У 2017 році, коли «Жирона» вперше отримала підвищення в класі, її бюджет все ще перебував на рівні нижньої половини другого дивізіону, але активніша позиція CFG дала змогу залучити гравців вищого рівня. Візьмемо, приміром, Дугласа Луїса, якого у 2017 році група підписала в «Сіті» з «Васко да Гама» за 12 млн євро, а потім відправила в оренду в «Жирону» на два наступні роки. Після переходу в «Астон Віллу» у 2019 році Луїс став одним із провідних півзахисників АПЛ.

Не все так просто: деякі молоді гравці «Сіті» відмовилися від шляху «Жирони». Браїм Діас, якому керівництво «Сіті» запропонувало перейти в «Жирону» в пошуках ігрового часу в 2018 році, відхилив цю пропозицію, вирішив залишитися в Манчестері і в підсумку наступної зими за 15 млн євро перейшов до мадридського «Реала».

Стратегія CFG щодо «Жирони» була поставлена під загрозу в сезоні 2018/2019 роках, коли клуб вилетів з Ла Ліги після 9 поразок в останніх 10 матчах. Різниця в телевізійних доходах між Ла Лігою і Сегундою особливо помітна в Іспанії; в наступні два сезони «Жирона» не змогла повернутися до Ла Ліги, програвши два фінали плей-оф, і тоді її спортивний директор Карсель зрозумів, що потрібно щось змінювати.

«З точки зору бюджету це було складно, тому що бюджет скорочувався, і боротися за підвищення в класі ставало дедалі важче і важче», – розповідає він The Athletic. «Саме тоді ми змінили всю філософію. Ми почали звільняти місце для більш молодих гравців із нижчою зарплатою і підписали Мічела як головного тренера».

Карсель щороку відвідує Манчестер. Він підтримує тісні стосунки з футбольним директором «Сіті» Чікі Бегірістайном. Керівництво «Жирони» почало здійснювати такі поїздки у 2015 році, коли їхні стосунки переросли із зустрічей директорів і тренерського штабу в обмін знаннями. Відтоді «Жирона» провела п'ять передсезонних кампаній на базі «Сіті».

«Синергія з «Сіті» виникла на спортивному рівні», – каже Карсель. «Але на адміністративному, маркетинговому, іміджевому та матеріально-технічному рівні «Жирона» посідає провідні позиції завдяки власникам».

Getty Images/Global Images Ukraine. Ферран Соріано

На думку Пере Гвардіоли, успіх «Жирони» зумовлений довгостроковим підходом CFG.

«З точки зору бізнесу важливо думати про те, як ми діятимемо, якщо одного разу ми не виграватимемо стільки матчів», – каже він. «Як клуб працюватиме над тим, щоб «Жирона» не стала дивом на один сезон.

Це означає, що потрібно знати, що терпіння знадобиться ще не раз, і бути далекоглядним».

Ця закулісна робота дозволила каталонцям зібрати талановитий склад, який вивів їх у лідери Ла Ліги.

Найяскравіший приклад – 26-річний вінгер Віктор Циганков. Він був підписаний у січні за 5 млн. євро після того, як став найкращим гравцем київського «Динамо» в УПЛ. «Жироні» довелося боротися з конкурентами з «ПСВ» Ейндховен, щоб підписати Циганкова, який сказав, що однією з головних причин, через яку він вибрав Ла Лігу, був Пере Гвардіола, який також працює в агентстві гравця, SEG. У цьому сезоні він забив два голи і віддав два асисти в 11 матчах Ла Ліги.

Артем Довбик, рекордне придбання «Жирони», який перейшов влітку з «Дніпра-1» за 7,5 млн євро, привернув увагу спортивного директора Карселя тим, що в минулому сезоні забив 24 голи в 30 матчах. Переконати його в необхідності переходу в «Жирону» допоміг партнер по збірній України Циганков. Він є найкращим бомбардиром команди з 7 голами в 13 матчах.

«У нас, безумовно, є можливість проводити скаутинг таких ринків, оскільки ми перебуваємо під парасолькою «Сіті», – каже Карсель.

«У цих двох випадках (Циганков і Довбик), я можу сказати, що це було нелегко. Обидва були гравцями збірної України, тому нам довелося зробити сміливий крок. У цьому й полягає перевага близької співпраці з CFG, яка підтримує нас і сміливо йде назустріч».

Getty Images/Global Images Ukraine. Артем Довбик

Найкращим прикладом скаутського таланту CFG є 19-річний вінгер Савіо, більш відомий як Савіньо, який цього сезону став головною зіркою Ла Ліги. Придбаний у 2022 році спорідненим клубом CFG «Труа» з бразильського «Атлетіко Мінейро» за суму близько 7 млн. євро, він так і не зіграв за французьку команду і був відправлений в оренду в «ПСВ» на сезон 2022/2023.

«Ми знали Савіньо кілька років», – каже Карсель. «Ми їздили в Південну Америку і бачили, як він грає за збірну Бразилії на міжнародних змаганнях.

City Football Group ухвалила рішення про його підписання, чому ми були дуже раді. Але в минулому сезоні в складі «ПСВ» він отримав травму, яка зупинила його розвиток».

Савіо вибув з ладу на два місяці і після повернення зіграв дев'ять разів за другу команду «ПСВ». Потім він вирушив до Південної Америки, щоб узяти участь у чемпіонаті світу U-20 у складі збірної Бразилії, і саме там він повністю переконав Карселя.

«Саме там ми побачили гравця, який, на мій погляд, був просто іншим і дуже рішучим», – каже Карсель.

«Було дуже важко переконати тренерський штаб, тому що Савіо практично не грав на професійному рівні... Було нелегко переконати Мічела, але сталося так, що він дуже довіряє клубу, моїй думці, тому, що я думаю – і ми зробили це».

Після 13 матчів у Ла Лізі Савіо записав на свій рахунок 8 результативних дій (4 голи, 4 передачі), і про нього говорять як про трансферну мету для «Барселони». В інтерв'ю каталонській радіостанції RAC1 два тижні тому генеральний директор «Сіті» Ферран Соріано не висловив особливого занепокоєння з приводу цих чуток.

«Савіньо залишиться в «Жироні» до кінця сезону, і я впевнений, що він залишиться і після нього», – сказав Соріано. «Він сказав нам, що щасливий бути в «Жироні».

За словами джерел у роздягальні «Жирони», які, як і інші, згадані в цій статті, попросили залишитися невідомими, оскільки не мають дозволу на коментарі, Савіо є найбільшим талантом, якого бачив «Монтіліві».

«У нього є потенціал стати першим гравцем, який пройшов шлях у зворотному напрямку: з «Жирони» в «Манчестер Сіті», – кажуть джерела.

Мічел і Кіке Карсель – два стовпи успіху «Жирони»

Мічел – не плутати з однойменним легендарним півзахисником мадридського «Реала» і збірної Іспанії – був призначений тренером «Жирони» влітку 2021 року, коли команда перебувала в другому дивізіоні.

Але після 10 матчів у Сегунді Мічел здобув дві перемоги, а «Жирона» посідала 20-те місце в лізі з 22 команд.

Власників «Жирони» не можна було звинуватити в тому, що вони звільнили його, але вони залишили колишнього гравця і тренера «Райо Вальєкано», зокрема, завдяки низці передових показників.

«Ще в жовтні 2021 року ми оцінили ситуацію з «Жироною», але штучний інтелект і всі метрики, які були в розпорядженні CFG для аналізу наших виступів, підказали нам, що ми повинні зберегти віру в Мічела», – заявив минулого тижня генеральний директор «Сіті» Соріано.

«Жирона» і Мічел продемонстрували відданість один одному. У «Жирону» він прийшов із репутацією експерта з підняття в Ла Лігу з другого дивізіону з «Райо Вальєкано» і «Уескою». В обох випадках його було звільнено до Різдва після того, як він вивів команду у вищий дивізіон.

«Що тобі потрібно, так це час», – сказав Мічел в інтерв'ю The Athletic. «На щастя, в «Жироні» він у мене був.

Коли я прийшов до клубу, він щойно пережив два травматичні моменти: невдачу в плей-оф за підвищення в класі. Футболісти перебували в складному емоційному стані.

Наше уявлення про гру було набагато агресивнішим, ніж у «Жирони», і це зіграло свою роль. Гравцеві, який переніс дві важкі травми, набагато складніше розкритися і ризикувати в умовах конкуренції. Можливо, цей психологічний процес був найскладнішим моментом у роботі з гравцями, але це не допомогло б, якби у мене не було часу».

Крім тренерських здібностей, Мічел продемонстрував свої людські якості – здатність адаптуватися до місцевої культури і самобутності клубу.

Уродженець глухого району Вальєкас, розташованого на південний схід від Мадрида, і легенда «Райо» за часів, коли він був гравцем, Мічел привернув увагу вболівальників «Жирони», вивчивши каталонську мову і використовуючи її під час прес-конференцій у свій перший сезон.

«Я вивчив каталонську мову не для того, щоб отримати для себе вигоду, як популістський хід, і не для того, щоб заслужити прихильність уболівальників», – каже він. «Я просто хотів висловити подяку клубу, який зробив на мене ставку.

Коли я побачив, що в клубі є рідна мова – каталонська, і зрозумів, що мова досить консолідована, я зрозумів, що якщо я хочу прижитися серед усіх цих людей, стати одним із них та інтегруватися, то мова мені допоможе».

Мічел переїхав до міста Жирона у 2021 році, залишивши в Мадриді дружину та двох синів. Один із них грає в академії «Реала», інший – у другій команді «Жирони». Він вирішив оселитися в центрі міста, щоб підтримувати зв'язок із місцевими жителями.

У перший рік роботи в Жироні до нього прийшли сусіди з його багатоквартирного будинку, які постукали в його двері, щоб привітати його в місті. Подружжя пенсіонерів запросило менеджера до себе в гості в п'ятницю вдень, щоб скуштувати «pa amb tomaquet» – традиційний каталонський томатний хліб – та іспанський омлет. Але Мічел попросив їх навчити його каталонської мови, і цю вимогу він поширив на співробітників «Жирони», які досі переписуються з ним своєю рідною мовою.

П'ятничні зустрічі Мічела з сусідами стали регулярними в перший рік його життя і допомагали йому, поки його сім'я була у від'їзді. Тепер у Мічела є особистий учитель, який продовжує вдосконалювати його каталонську мову.

«Мічел – це профіль тренера, якого ми давно шукали», – каже президент Хелі. «Завдяки його підходу ми заробили репутацію клубу для розвитку молодих гравців. Ми надаємо талантам платформу для розвитку та зростання».

Ця репутація допомогла залучити 22-річного колишнього центрального захисника «Сіті» Еріка Гарсію, який був узятий в оренду в «Барселони» минулого літа. Це призвело до підписання колишнього вихованця академії мадридського «Реала» Мігеля Гутьєрреса, 22-річного гравця, який став ключовою фігурою у грі «Жирони» в якості лівого захисника, що проникає всередину. За ним пильно стежать представники АПЛ.

Алеш Гарсія є прикладом підходу Мішеля. Колишній півзахисник «Сіті», який провів два невдалих роки в оренді в «Жироні» у 2017-2019 роках, у 2020 році після закінчення контракту з «Сіті» випав з еліти, перейшовши в румунське «Динамо» Бухарест. Але «Жирона» повернула його у 2021 році як вільного агента, і нещодавно 26-річний футболіст дебютував у збірній Іспанії після вражаючого початку сезону; на його рахунку 3 голи та 4 результативні передачі.

«Жирона» – найбільш забивна команда Ла Ліги (31 гол), і вона набрала найбільше очок на виїзді (19).

«Насамперед, я відчуваю гордість за те, що вболівальники представляють команду, а суперники та інші команди цінують те, як ми діємо, – це визнання в нас у голові», – каже Мічел.

Getty Images/Global Images Ukraine. Мічел

Спортивний директор Карсель також зіграв ключову роль. Він один із небагатьох керівників, які прийшли в команду до участі «Сіті», – його призначили у 2014 році, але ні в кого в CFG не було сумнівів щодо нього.

Колишній гравець «Ла Масії», Карсель виступав за команду «С» «Барселони», а потім провів свою ігрову кар'єру в нижчих дивізіонах, граючи за такі клуби, як «Кадіс», «Леганес», «Сабадель» і «Л'Оспіталет». У 2011 році він уперше обійняв посаду спортивного директора в клубі третього дивізіону «Л'Оспіталет», де його й помітило керівництво «Жирони».

Здатність Карселя знаходити таланти і будувати команду навколо кожного менеджера – одна з його найсильніших якостей. Частиною його роботи є постійний процес перебудови, коли гравці та менеджери приходять і йдуть, а клуб залишається успішним.

«Щороку я повинен вміти розуміти, що станеться те, чого ти не хочеш», – каже Карсель в інтерв'ю The Athletic.

«Просто подивіться на минулий сезон, скільки гравців пішло. Санті Буено зараз у «Вулверхемптоні», тому що вони зробили хорошу пропозицію. Родріго Рікельме, який перейшов на правах оренди з мадридського «Атлетіко», зараз грає в основі за свій клуб і збірну Іспанії. Нападника Таті Кастельяноса (орендованого у клубу CFG «Нью-Йорк Сіті») продали в «Лаціо», потім ми зіткнулися з ситуацією з Оріолем Ромеу (півзахисника продали в «Барселону»).

«Завжди складно утримати всіх, але водночас відходи дали нам змогу зберегти воротаря Пауло Гассанігу і підписати півзахисників Янгеля Ерреру та Івана Мартіна, які були ключовими для тренера».

«Жирона» забезпечила майбутнє Карселя: два місяці тому він продовжив контракт на два роки до 2027 року. Мічел також уклав новий контракт до 2026 року. Багато вболівальників «Жирони» вважають, що Мічел може посісти головне місце в проекті CFG, змінивши Пепа Гвардіолу в «Сіті», коли каталонець піде. Мічел сміється.

«Я чув ці чутки, так, але вони перебільшені», – каже він. «Це те, що ми не можемо зупинити, і, очевидно, ми переживаємо щасливий момент, але не більше того.

Поки що ми живемо уві сні, і найбільше ми хочемо, щоб він тривав».

Отже, чи може «Жирона» виграти Ла Лігу? Opta дає їм 1,2% шансів утриматися на першому місці і каже, що найімовірніше, що вони посядуть четверте місце (з імовірністю 36,1%).

Незважаючи на це, «Жирона» – лише четверта команда після «Барселони», «Реала» і «Атлетіко», яка виграла 11 із 13 стартових матчів у Ла Лізі. І, як сказав Соріано в інтерв'ю RAC1: «Якщо в березні «Жирона» опиниться в тій самій ситуації, що й ми зараз, ми постараємося – і захочемо – виграти Ла Лігу».

Проте каталонці воліли б не чути розмов про титул, особливо якщо врахувати, що на початку сезону ставилося завдання залишитися на вершині. Клубні джерела повідомили, що «Жирона» вже розглядає можливість модернізації «Монтіліві» з метою проведення єврокубків у наступному сезоні.

Але Пере Гвардіола чітко відповів на запитання, чи зможе команда, з якою він працює вже вісім років, пройти весь шлях.

«Ми повинні прожити все це день за днем», – каже він. Отримувати задоволення і пишатися, не надто піклуючись про майбутнє».

«Футбол – це кидок монети. Можуть бути травми, залишається багато матчів... Не треба загадувати наперед. Будемо думати, що Савіньо залишиться на довгі роки, Циганков теж, Довбик і далі забиватиме голи, і подивимося, чи зможемо ми в січні здійснити ще одну угоду, щоб поліпшити команду».

Пол Бальюс, Гільєрмо Раї, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух