Автомат для чемпіонів

Певно, до, під час і після італійсько-українського лобового герцю за путівку на Euro хіба що зовсім уже ліногузи не згадали про слова очільника УЄФА Александера Чеферіна про те, що Італія, мовляв, надто важлива для футболу, і якщо «Скуадра Адзурра» не потрапить до Німеччини, то це буде катастрофою. Ну, й ті самі нелайдацюги не цуралися додавання кількаслів’я на адресу іспанської Феміди (до матчу – радше, з насторогою, опісля – вже не скнаруючи висловів-прокльонів). Дехто навіть простежив історичну паралель: Аугусто Ламо Кастільйо – Антоніо Хесус Лопес Ньєто – Антоніо Мігель Матеу Лаос. Ну й тепер у цьому «ланцюжку іспанської ганьби» з’явився черговий персонаж (й не один, адже про загадкову прихильність УЄФА до призначення арбітром ВАР на вирішальні матчі збірної України одного й того самого рефері так само чимало йшлося), а вітчизняні дотепники твердять: мовляв, тепер ми добре знаємо, що таке іспанський сором. Ну, як на мене, пенальті, радше, був, ніж ні. Показово, що La Gazzetta dello Sport по гарячих слідах міняла слова в заголовку передовиці, присвяченій цьому матчу: то в них «хаос» у доданий час (через 10 хвилин після фінального свистка), то вже «острах» у доданий час (десь через годину після гри), а згодом й узагалі прибрали в заголовку згадку про те, що трапилося під кінець гри. Хай там як, а неперегляд ВАРу, який закидають Хесусу Хілю Мансано, пояснюється тим, що думки арбітра на ВАР та арбітра в полі збіглися: не пенальті. Й мене дивує, що навіть футбольні люди рефренують: незрозуміло, чого він не пішов на перегляд. Проглянути телеповтор арбітр міг лише в разі, коли суддя на ВАР вирішив би, що це – пенальті. А так, чого дивитися, якщо вся Феміда одностайна.

Сказати, що наші вболівальники, що називається, впали пляцком від рішення отого Хесуса, було б перебільшенням. Для багатьох це видалося чимось вельми очікуваним. Теорія змови? Ну, як направду, то негарні думки в мене закралися ще під час жеребкування. Звести чемпіона та віцечемпіона Європи в одну групу й додати до них Україну – чи не безпрограшний варіант не пустити на Euro нашу команду? Так, усе, зрештою, вийшло (принаймні, поки що), якщо такий задум був, хоча й висіло на тонесенькій-тонесенькій волосині. Не готовий тепер казати, чи чинитимуть опір нашій команді у березневому плей-оф (може, хоч плей-оф пройде без катастроф?), та заперечувати, що мотиви для остраху в футбольних наднамників є, не стану. Адже Україна перебуває в стані війни. Наш знаний своїм тероризмом ворог здатен на нелюдську підступність. А терактів (та й просто заворушень, спровокованих підпутінською мразотою) під час Euro босам європейського футболу ой як не хотілося б. Ну, й політичні слогани („Free Azov“) на трибунах (а сумніватися в тому, що вони лунатимуть, якщо українська команда потрапить до Німеччини, не доводиться), коли м’яко, дратують удавано позаполітичну УЄФА. Про довоєнний контракт із «Газпромом» так само не варто забувати, хтозна, які там є пункти, й чи не виконуються вони й дотепер.

Мене складно звинуватити в несимпатії до італійської збірної. Вболівальницьке багаття «Скуадра Адзурра» запалила в мені ще далекого 1978-го, коли єдиною звитяжила в двобої зі, здавалося би, безальтернативною тоді Аргентиною з Маріо Кемпесом і Даніелем Пассареллою (і, кортить написати, воєнною хунтою, яка дісталася влади). 1982-го те вогнище запалало в моєму вболівальницькому нутрі ще дужче й дотепер не згасає. І – катастрофа чи не катастрофа – та якась недоладність у неучасті «Скуадри» на великих турнірах є. Проте в контексті сказаного Чеферіном хочу сказати, що, як на мене, не зовсім слушним є неучасть у фінальній стадії Euro не конкретно італійської команди, а саме чинних чемпіонів Європи. То чи не краще чемпіонам Європи (як, власне, й чемпіонам світу) автоматично гарантувати право участі в фінальній стадії наступного подібного турніру? В такому разі й розмов про «катастрофи» буде куди менше, й шукачів «теорії змови» поменшає. І переможець Ліги чемпіонів має ж право участі в наступному розіграші незалежно від місця в національному чемпіонаті. Чемпіонство має право на певний привілей. Чом би таким не бути автоматичній кваліфікації на наступну фінальну частину? Свого часу чемпіони світу мали ж таке пошанування. Його відродження (й поширення на європейські змагання) певною мірою стишить знущальну риторику футбольних владців.

До слова, дещицю вістів до цього переконання додав і матч південноамериканського відбору на прийдешній чемпіонат світу між бразильцями й чинними чемпіонами світу – аргентинцями. Спершу – тривалі вболівальницькі заворушення (в одних – ревнощі до чинних чемпіонів, в інших – до 5-разових, а глота на «Маракані» була ще та, проходів геть не видко, повсюдно – фанство!), відкладений старт, збите налаштування гравців. А опісля – малоцікава гра без воріт, і Ліонель Мессі, що грав останній матч цього календарного року, з думками про відпустку й морський релакс. За xG – 0,45:0,19 на користь бразильців (і не на користь грі як такій!), себто кожна команда не награла бодай на гол. Та аргентинці, зрештою, виявилися, сказав би, на один гол спокійнішими. Статистика фолів – 26:16, відтак виходить, що «чарівники м’яча» фолили майже що три хвилини. А перший удар у площину воріт на дві команди стався аж на останній хвилині 1-го тайму. Так от, якщо би чинні чемпіони мали привілей позбавлення від відбору, то, певно, й інші команди думали більшою мірою саме про гру, а не про те, як боляче вдарити по ногах зазнайків, збити з них чемпіонську пихливість. Натомість самі чемпіони дістали б певний час походити козирем, позбавивши себе головного болю офіційних ігор. А завиди хіба дивилися би заздрими очима, не маючи змоги дати волю своїй злості безпосередньо на футбольному полі. Має бути певний час на охолонення, на подолання постчемпіонського спустошення і постпровального розчарування. І цей час інколи вимірюється роками, чого вже там.

Отже, пропозиція: чемпіонів – автоматом у фінальну частину наступного аналогічного чемпіонату (за 8-ми команд у фінальній частині Euro це було б абсурдом, за 24-х – аж ніяк!). Брак офіційної ігрової практики у володарів титулу? З появою Ліги націй і загальною глобалізацією, як на мене, цю проблему мінімізовано. Й ще: якщо чемпіон світу репрезентує Європу, то саме Старий Світ повинен мати ще на одне місце більше у фінальній стадії наступного мундіалю, якщо Південну Америку – відповідно, південноамериканців має бути на одну команду більше, ніж до того. Дещо стишити ті сусідські завидки-ревнощі таке нововведення зможе: виборов титул – зробив добру справу сусідам.

Олексій РИЖКОВ