Де вони зараз? 6 тренерів, які вигравали чемпіонат Європи у XXI столітті

Цієї осені у Європі завершиться черговий кваліфікаційний турнір, який допоможе виявити більшість учасників наступної континентальної першості. Фінальна частина Євро-2024 відбудеться у Німеччині, і поки що зарано загадувати, хто ж буде фаворитом турніру, і кому в результаті вдасться його виграти.

А ось із попередніми переможцями ситуація набагато більш визначена, і зараз ми пропонуємо вам згадати тренерів, які приводили свої команди до перемог на чемпіонатах Європи у нинішньому столітті. Таких лише шість, проте активну діяльність у нинішній час продовжує тільки один…

Роже Лемерр – тріумфатор Євро-2000 із Францією

Роже Лемерру пощастило прийняти збірну Франції у 1998 році, одразу після того, як з посади головного тренера «триколірних» пішов тріумфатор чемпіонату світу-1998 Еме Жаке. Фахівець-чемпіон вирішив завершити тренерську кар'єру, і про це знали ще до початку мундіалю, а тому керівники Федерації футболу Франції придивлялися до потенційних наступників Жаке й зупинили вибір на одному із його тодішніх асистентів – Роже Лемеррі.

Лемерр спершу вивів Францію на Євро-2000 через непросту кваліфікацію, де «триколірні» випередили у відбірковій групі Україну, росію, Ісландію, Вірменію та Андорру, а ось безпосередньо на полях Бельгії та Нідерландів продемонстрували дуже якісний футбол, вийшовши із групи з Данією, Чехією та Нідерландами, а потім обігравши у чвертьфіналі Іспанію, а у півфіналі – Португалію.

В фіналі Євро-2000 Франція у вкрай непростому поєдинку обіграла Італію (2:1), причому врятувалася від поразки на 90+3-й хвилині, а потім завдяки «золотому голу» Давіда Трезеге вирвала перемогу! Цей успіх дозволив Лемерру продовжити роботу із національною командою, проте після форменого фіаско на ЧС-2002 фахівця все ж таки відправили у відставку.

Після відходу зі збірної Франції Лемерр очолив національну команду Тунісу, яку повіз на ЧС-2006, а потім у його кар'єрі стався спад. По суті, на топ-рівні Роже ми більше не побачили, а останнім часом фахівець то очолював, то залишав посаду наставника туніського клубу «Етуаль дю Сахель». Зокрема, після чергової відставки Лемерра, яка відбулася у березні минулого року, найстарішим тренером у світовому футболі на той момент виявився Мірча Луческу, котрий вже також встиг нещодавно залишити свою посаду у київському «Динамо»

Наразі Роже Лемерру 82 роки. Цікаво, що фахівець офіційно не оголошував про завершення кар'єри, а це означає, що теоретично ми все ще зможемо побачити чемпіона Європи-2000 на чолі тієї чи іншої команди.

Отто Рехагель – тріумфатор Євро-2004 із Грецією

Німець Отто Рехагель у своїй тренерській кар'єрі тричі вигравав Бундеслігу (два рази із «Вердером» та один – з «Кайзерслаутерном»), а також перемагав у Кубку кубків сезону-1991/92 (з «Вердером»). Проте найвидатнішого успіху Рехагель сенсаційно досяг на посаді головного тренера національної збірної Греції, яку очолив влітку 2001-го.

Спершу греки із Рехагелем не змогли кваліфікуватися на ЧС-2002 до Японії та Південної Кореї, проте на Євро-2004, фінальна частина якого відбулася в Португалії, вийшли вкрай впевнено – із першого місця у групі, випередивши Іспанію, Україну, Вірменію та Північну Ірландію.

Втім, на Євро-2004 Греції ніхто не видавав гучних авансів. Дуже скромна, нехай і вкрай дисциплінована команда Рехагеля, поступалася в багатьох аспектах значно більш маститим командам Англії, Франції, Німеччини, Португалії, Нідерландів, Іспанії… Однак першу сенсацію греки створили на груповій стадії, коли вийшли у плей-офф, залишивши за бортом іспанців, а потім на шляху до фіналу усунули з дороги спочатку французів (1:0), а потім – чехів (1:0). У вирішальному матчі Греція також із мінімальним рахунком 1:0 здолала Португалію на чолі з Луїшем Фігу, а також молодим, але вже вкрай амбітним Кріштіану Роналду.

І нехай згодом перемогу Греції на Євро-2004 назвуть тріумфом антифутболу, проте заслуги Отто Рехагеля і виконаної ним роботи це жодною мірою не применшує. На своїй посаді німець залишався аж до літа 2010 року, причому встиг ще раз перейти дорогу збірній України, коли у плей-офф європейської кваліфікації на ЧС-2010 залишив «синьо-жовтих» без можливості поїхати до ПАР (0:0, 1:0). На самому мундіалі греки виступили невдало: фінішували третіми у групі з Аргентиною, Південною Кореєю та Нігерією, після чого Рехагель й пішов.

До тренерського ремесла Рехагель повернувся у лютому 2012 року, коли прийняв пропозицію від «Герти». Берлінську команду Отто врятував від прямого вильоту з Бундесліги, але у перехідних матчах «Герта» таки поступилася «Фортуні», через що пішла на пониження, відправивши Рехагеля у відставку, після чого фахівець твердо вирішив закінчити тренерську кар'єру.

На даний момент Рехагелю 85 років, і про нього, як правило, згадують напередодні гучних матчів або історичних розповідей, особливо, якщо мова заходить про один із найбільш сенсаційних розіграшів чемпіонатів Європи, який відбувся в Португалії у 2004-му.

Луїс Арагонес, якого в пресі нерідко називали «Мудрецем із Орталеси» (Орталеса – один з районів Мадрида), кар'єру тренера розпочинав ще у далекому 1974 році. До моменту призначення наставником збірної Іспанії, яке відбулося влітку 2004-го, Арагонес встиг виграти чемпіонат Іспанії-1976/77 із «Атлетіко», а також чотири Кубки Іспанії, проте найбільш видатне його досягнення припало саме на період роботи із «Червоною фурією».

У 2004-му Іспанія, як вже згадувалося вище, не вийшла навіть у плей-оф фінальної частини чемпіонату Європи, тому Арагонес мав виконати величезний пласт роботи, аби зробити команду знову успішною та сильною, перш за все, ментально. На ЧС-2006 іспанці пробилися до 1/8 фіналу, де програли майбутньому фіналісту – збірній Франції (1:3). На щастя для шанувальників «Червоної фурії», після цього Арагонес не був відправлений у відставку й продовжив розпочате, вивівши іспанців на Євро-2008, фінальна частина якого відбулася на полях Австрії та Швейцарії.

Кваліфікацію на той чемпіонат Європи команда Арагонеса пройшла без особливих проблем, фінішувавши на першому рядку у своїй групі. А ось на самому Євро-2008 піренейцям пощастило із групою, бо гідного опору ані росіяни, ані шведи, ані греки «Червоній фурії» зчинити так і не змогли. У чвертьфіналі іспанці зі скрипом та лише у серії пенальті здолали італійців, але вже у півфіналі розбили в пух та прах росіян, які й так аж надто далеко зайшли в тому турнірі, – 3:0.

У вирішальному матчі Євро-2008 Іспанія виявилася сильнішою за Німеччину (1:0), а автором єдиного м'яча у лавах піренейців виявився Фернандо Торрес, який на той момент представляв «Ліверпуль». Втім, контракт Арагонеса із Королівською іспанською футбольною федерацією продовжений не був, і досвідчений наставник був змушений залишити свою посаду, хай і зробив це на мажорній ноті.

Влітку 2008 року Арагонес погодився очолити «Фенербахче», але в непростому з організаційної та психологічної точок зору турецькому чемпіонаті не досяг успіху. «Жовті канарки» фінішували лишень на четвертому місці, внаслідок чого Луїс був звільнений, незважаючи на підписаний іх самого початку дворічний контракт.

«Мудрець із Орталеси» помер 1 лютого 2014 року у Мадриді від лейкемії у віці 75 років. Вже наступного дня в столиці Іспанії відбулося поховання Арагонеса, яке відвідало багато відомих футбольних особистостей, зокрема Карлес Пуйоль, Сеск Фабрегас, Андрес Іньєста, Хаві та інші.

Вісенте дель Боске – тріумфатор Євро-2012 з Іспанією

Опинитися одним із топ-тренерів свого часу Вісенте дель Боске на прізвисько «Лісник» пощастило наприкінці 90-х років минулого століття. Тоді фахівцю було довірено очолити «Реал», із яким Вісенте виграв два чемпіонства у Іспанії, а також два розіграші Ліги чемпіонів.

Втім, влітку 2003 року Флорентіно Перес вирішив позбутися дель Боске, після чого фахівець більше ніколи не працював у рідному для нього «Реалі», проте саме Вісенте пощастило замінити в 2008-му Луїса Арагонеса на чолі збірної Іспанії. «Лісник» не став починати масштабних революцій у національній команді, й зберіг усе найкраще, чим встиг відзначитись його попередник. Ця стабільність багато в чому допомогла Іспанії підтвердити в 2012 році звання найкращої команди європейського континенту. Щоправда, спочатку Іспанія із дель Боске на чолі встигла виграти чемпіонат світу у 2010 році, коли у вирішальному поєдинку з рахунком 1:0 здолала Нідерланди – у додатковий час завдяки м'ячу Іньєсти.

На Євро-2012, що відбувся на полях Польщі та України, іспанці кваліфікувалися без особливих проблем. Підопічні «Лісника» впевнено виграли групу із Чехією, Шотландією, Литвою та Ліхтенштейном, взявши максимально можливі 24 очки та пропустивши тільки 6 м'ячів у власні ворота, забивши у чужі аж 26.

Матчі групової стадії Євро-2012 іспанці проводили у Польщі, вигравши квартет з Італією, Хорватією та Ірландією. Потім у чвертьфіналі піренейці на «Донбас Арені» обіграли Францію (2:0), а у півфіналі на тому ж таки донецькому суперстадіоні здолали в серії пенальті (4:2) португальців. У вирішальному поєдинку, який відбувся на головному стадіоні України – НСК «Олімпійський» у Києві – іспанці сенсаційно розбили вщент Італію (4:0), втретє у історії ставши найсильнішою командою континенту.

Вісенте дель Боске продовжив роботу на чолі збірної Іспанії аж до літа 2016 року, коли завершив кар'єру. Втім, спершу «Лісник» невдало звозив свою команду на ЧС-2014 до Бразилії, де іспанці у ранзі чинних чемпіонів світу навіть не вийшли з групи (фінішували третіми, за Нідерландами та Чилі, але випередивши Австралію), а потім вилетів вже у 1 /8 фіналу на Євро-2016. Після цього стало очевидним, що для Іспанії настав час змін…

Наразі 72-річний дель Боске спокійно сидить на пенсії, але про нього час від часу згадують фахівці – зокрема, нещодавно портал Goal.com знайшов для Вісенте місце у топ-10 найкращих тренерів світового футболу в XXI столітті.

Фернанду Сантуш – тріумфатор Євро-2016 із Португалією

Для Фернанду Сантуша збірна Португалії також стала свого роду вінцем тренерської кар'єри. Фахівець прийшов у ремесло ще в 1988 році, проте до вересня 2014-го, коли Фернанду й очолив португальську національну команду, на його рахунку було не так вже і багато титулів: чемпіонство, два Кубки та два Суперкубки з «Порту», ​​а також перемога у Кубку Греції з АЕКом.

Вже на першому серйозному турнірі, яким для Сантуша став Євро-2016, підопічні тренера сенсаційно взяли трофей. Кваліфікуватися на турнір, який проходив у Франції, піренейцям вдалося без особливих проблем, оскільки вони виграли 7 із 8 матчів у групі, легко обійшовши Албанію, Данію, Сербію та Вірменію.

А ось у фінальній частині Євро-2016 Португалія виявилася лише третьою у групі з Угорщиною, Ісландією та Австрією, зумівши пройти в плей-офф лише як одна із чотирьох найкращих команд, які фінішували поза топ-2 у своїх квартетах. Ще більше фортуна посміхнулася підопічним Сантуша безпосередньо у вирішальних матчах: в 1/8 фіналу португальці у додатковий час обіграли Хорватію (1:0), у чвертьфіналі – в серії пенальті пройшли Польщу, у півфіналі вже достатньо спокійно обіграли Уельс (2:0), а у вирішальному матчі у додатковий час сенсаційно нокаутували господарів турніру французів (1:0).

Цей успіх підніс Сантуша на батьківщині буквально до небес. Тренер отримав новий контракт на покращених умовах, причому одразу – до літа 2024-го, що стало ознакою колосальної довіри до фахівця. На своїй посаді коуч провів три наступні великі турніри – на ЧС-2018 та Євро-2020 португальці вилетіли у 1/8 фіналу, а на ЧС-2022 пройшли до чвертьфіналу, де сенсаційно поступилися збірній Марокко (0:1), після чого Сантуш і був відправлений у відставку.

Згодом Фернанду перейшов на роботу головного тренера збірної Польщі, але там затримався лишень на шість матчів – із січня до вересня цього року. Через незадовільний результат Сантуш був відправлений у відставку, й наразі 69-річний фахівець сидить без роботи, але поки що не планує завершувати наставницьку кар'єру.

Роберто Манчіні – тріумфатор Євро-2020 з Італією

Тренерську кар'єру Роберто Манчіні розпочав у 2000 році, і з того часу встиг обзавестися низкою серйозних титулів. Зокрема, італієць тричі приводив «Інтер» до перемог у Серії А, також вигравав англійську Прем'єр-лігу з «Манчестер Сіті», та піднімав над головою менш значущі трофеї, на кшталт національних кубків, з «Фіорентиною», «Лаціо», «Галатасараємо».

У 2018 році Манчіні вперше у кар'єрі прийняв пропозицію попрацювати із національною збірною, причому – командою своєї батьківщини, Італією. Роберто прийшов на посаду, коли вболівальники гостро переживали кризу, викликану непопаданням «Скуадри адзурри» до фінальної частини ЧС-2018, і зміг втішити італійців чудовими виступами на чемпіонаті Європи.

Фінальна частина Євро-2020 через пандемію коронавірусу була відкладена на рік й відбулася влітку 2021-го на одинадцяти стадіонах у одинадцяти різних країнах. Апеннінці легко виграли групу, набравши 9 очок у квартеті з Уельсом, Швейцарією та Туреччиною, а потім дійшли до фіналу, поетапно усунувши зі шляху Австрію, Бельгію та Іспанію. У вирішальному поєдинку на «Уемблі» Італія після нічиєї 1:1 у основний та додатковий час обіграла Англію в серії пенальті – 3:2.

Втім, вже у відборі на ЧС-2022 Італія знову осоромилася, не зумівши завоювати путівку на другий поспіль мундіаль. Підопічні Манчіні фінішували другими у відбірковій групі, пропустивши вперед Швейцарію, а вже у півфіналі плей-офф сенсаційно програли Північній Македонії (0:1).

Щоправда, невдача у відборі на ЧС-2022 не вартувала Манчіні посади наставника збірної Італії, й фахівець продовжив роботу, у тому числі із завданням вивести апеннінців вже на Євро-2024. 13 серпня 2023 року, вже під час відбіркового циклу, Манчіні несподівано залишив свою посаду, а невдовзі очолив збірну Саудівської Аравії, де, за неофіційними даними, йому запропонували значно кращі умови щодо оплати праці.

Наразі 58-річний Манчіні намагається адаптуватися до нових реалій у Саудівській Аравії, де першочерговим завданням для нього є успішний виступ на Кубку Азії-2023, фінальна частина якого відбудеться з 12 січня по 10 лютого наступного року у Катарі.