Його гра його словами. Шевченко пояснює 10 своїх легендарних голів

Якщо в сучасній історії футболу і були більш досконалі форварди, ніж Андрій Шевченко, то їх було дуже мало.

Потужний універсал, здатний забити з дальньої дистанції або проскочити крізь оборону суперника, на піку своєї кар'єри він був найкращим голеадором світу, отримавши у 2004 році Золотий м'яч після перемог у Серії А та Лізі чемпіонів.

З нагоди виходу своєї нової книги «Моє життя, мій футбол» Шевченко розповідає The Athletic про 10 найкращих голів за свою довгу кар'єру. Серед них є голи правою, лівою ногою та головою. Тут і дальні удари, і чистий бомбардирський інстинкт, і потужний дриблінг. Голи за київське «Динамо», «Мілан», «Челсі» і збірну України. Мабуть, ніхто інший не був здатний забивати так багато і настільки різними способами.

Гол у ворота «Барселони» (4:0), листопад 1997 року

– Саме тоді ширше коло людей почало розуміти, наскільки блискучою була команда «Динамо» Київ, а Ви були фантастичним гравцем...
– Так, саме так. Це було немов виставкою для нас, і нашим найкращим виступом. Після цієї гри всі стали говорити про мене, та й про команду теж. Відмінна гра, хороший гол.

– А коли говорять про цю команду, завжди згадують Вас і Сергія Реброва як напарників по нападу. Чому ви так добре спрацювалися на полі?
– Тому що в нас були однакові погляди на футбол. Ми дружили і поза полем, і коли ці дружні стосунки налагодилися, ми стали грати краще.

– Розкажіть про те, як ви забили цей гол...
– Я сам створив собі простір, тому що відчував момент. Багато що залежить від того, коли гравець, який виконує подачу, підійде до м'яча і зробить навіс, від того, як ти розрахуєш траєкторію. А коли ти трохи відійдеш назад, просто перед виконанням штрафного удару...

...а потім гравці починають рухатися, ти починаєш входити в межі штрафного і бачиш траєкторію польоту м'яча. Я вже знаю, куди приземлиться м'яч. Захисники не читають, що м'яч приземлиться в них за спиною. Ось так добре я читав гру.

– Ви дивитеся на захисників?
– На цей зазор між захисниками і на навіс. Пішов навіс, я створив собі найкращу можливість вийти на позицію, з якої можна забити. Тому що, якщо мій забіг буде на дальню штангу, ну, м'яч може прилетіти сюди. Але яка ймовірність того, що я зможу забити? Ось що я підраховував.

Я бачу цей простір (біля ближньої штанги). Я обчислюю, чи прилетить сюди м'яч за цією траєкторією, і якщо я опинюся там, то чи зможу забити. Але якщо я прийду сюди (до дальньої штанги), то шансів немає, навіть якщо м'яч долетить. Але в даному випадку м'яч був ідеально доставлений у той простір, куди я і розраховував.

– Ви бачите, що воротар виходить?
– Я знав, що воротар вийде. Потрібно читати кути. Цього мені вистачило, невеликий дотик перед руками воротаря.

Знаменитий прохід крізь оборону «Барі» (перемога 4:1), лютий 2000 року

– Упевнений, ви пам'ятаєте цей момент. Класичний гол.
– Так, просто забіг... Я знаю, що якщо я біжу з м'ячем... у той час я був досить швидким і просто намагався оббігти першого захисника. Це була одна з моїх сильних сторін, тому що я залишався попереду і чекав, коли щось подібне станеться.

– Тобто Вам ніколи не доводилося повертатися назад, щоб захищатися під час кутових?
– Ні, не доводилося. Тренер поставив мене туди, на цю позицію. Просто чекаю, коли прилетить м'яч. Я хочу бути в найкращій позиції, щоб утримати м'яч. Я обходжу захисника і просто починаю бігти.

– Є кілька таких голів, де захисники весь час намагаються відтіснити вас від м'яча, але у вас величезна міць. У своїй новій книзі Ви розповідаєте про інтенсивну фізичну підготовку в «Динамо». Це було важливим фактором, коли Ви приїхали до Італії?
– Ні, головним фактором був мій низький центр тяжіння, він дуже низький, я досить стійкий.

– Коли Ви тут, Ви завжди знаєте, що підете в простір?
– Ні, я просто йду прямо до суперника і намагаюся не відпускати м'яч далеко від себе. При хорошому контролі м'яча не потрібно йти вправо або вліво, і захисник повинен сам приймати рішення, що йому робити.

– Тут є хороший ракурс для фінту корпусом.
– Я перебуваю в тій точці, де я можу обдурити захисника, тому що відстань між мною і ним невелика, але мені достатньо зробити це (фінт) – тому що якщо я підійду ближче, то він відбере у мене м'яч. А потім, при завершенні, я просто кладу м'яч у кут воріт.

– Ви відмінно грали обома ногами. Це те, над чим Ви працювали в дитинстві?
– Ну... особливо коли я грав в Італії, я почав працювати над лівою ногою.

Легендарний гол по божевільній траєкторії у ворота «Ювентуса» (1:1), грудень 2001 року

– Цей гол мені представляти не треба. Про нього часто говорять як про Ваш найкращий гол. А це ваш улюблений?
– Один з улюблених. Мушу сказати, що це чудовий гол, але... тут є частка везіння. Тому що я дивився, щоб побачити, де мої товариші по команді... і потім просто спробував пробити, тому що не було шансів, що хтось вбіжить у штрафний. Я просто спробував влучити у площину воріт і вийшло дуже вдало. Це хороший гол, хороша майстерність, залишитися на ногах і потім пробити.

– Пам'ятаю, люди говорили...
– Що я навішував?

– Вони бачили, як ви підняли очі...
– Я завжди це роблю! Тому що я маю розуміти позицію гравців, позицію воротаря. Було б божевіллям, якби я не дивився перед ударом.

– Коли я натискаю на паузу, то не вірю, що це був навіс.
– Ні, звісно.

– І це проти Джанлуїджі Буффона. Коли Ви грали проти такого воротаря, ви змінювали Вашу манеру удару?
– Ні, просто... з такого кута я міг забити тільки так. Якби я бив на силу, то такий удар було б легко відбити. Яке рішення найкраще? Якщо я в такій позиції, я можу тільки перекидати його, спробувати зробити цей удар.

Прихований удар у ближній кут воріт у матчі з «Болоньєю» (3:3), лютий 2001 р.

– Цікавий момент: ми говорили про вашу взаємодію з Ребровим, а тут на м'ячі Піппо Індзагі...
– Ні, це не Індзагі... Здається... (пильно дивиться на екран, виглядає здивованим)... так, це справді Індзагі...

(насправді це Джанні Командіні. Індзагі перейде до «Мілана» з «Ювентуса» лише влітку 2001 року, – прим. Sport.ua).

– Тобто це несподіванка – побачити його в ролі плеймейкера? Якою була ваша співпраця з ним?
– Усе було добре. Піппо – гравець іншого типу. Я мав підлаштовуватися під нього, а не він під мене. Тому що Піппо – типовий бомбардир, він не рухається, він бачить тільки ворота. Тому мені доводиться пристосовуватися, щоб грати разом із ним, і мені вдавалося. Більшу частину часу ми обидва забивали, ми були дуже близькі, тому що в штрафному ми однаково читаємо ситуації.

– Якщо я сповільню відео, можливо, воротар думає, що це буде підкручений удар?
– З цієї позиції я одразу приймаю рішення. Тому що в той момент, коли я зупинився, я прочитав ситуацію, я побачив позицію воротаря і, пробиваючи боком до воріт, я можу обдурити воротаря. Тому що якби я пробив ось так (під дальню штангу), то шансів не було б. Це дуже простий спосіб забити. Він не бачить мого удару сюди (у ближній кут). Це навіть не дуже сильний удар, просто дуже точний.

– Воротар справді робить крок у бік дальньої штанги.
– Так, тому що він думає, що я проб'ю туди. А потім я просто вдарив у ближній кут.

– Це гол, який, здається, часто забиває Кіліан Мбаппе.
– Так. Але переважно звідси (показує на ліву частину поля). Йому подобається такий гол, тому що це завжди спрацьовує! Я забив багато голів у таким стилі: показував на дальню штангу, а потім бив у ближній кут.

Забігання з глибини та переможний гол у матчі з «Реалом» (1:0), листопад 2002 року

– Наступний гол – доволі відомий, у ворота мадридського «Реала».
– Так, простий. Тут чудовий пас Руя Кошти. І до того моменту, коли м'яч прилетів до мене, я вже підготувався, відкрив простір. Я вже встиг добігти. Якщо ви бачите мій таймінг, то він був ідеальним. Я відкрив простір (зміщуючись у фланг)... чекаю, чекаю, чекаю... і коли він бачить мене, я роблю ривок. Але я створив простір, щоб не потрапити в офсайд, а потім зробив три або чотири кроки й отримав м'яч.

А завершення досить просте. Я дуже добре контролюю м'яч. Контролюю і б'ю. Перша частина важливіша – те, як ви контролюєте м'яч.

– У цей період ви часто граєте з Андреа Пірло, Кларенсом Зеєдорфом, Руєм Коштою і Кака. Це, напевно, мрія – стільки пасів на тебе.
– Так, особливо за такої якості цих гравців.

– Пас настільки хороший, що м'яч майже не потрібно контролювати.
– Ну, насправді потрібно. Але це перший дотик, якщо я його контролюю трохи довше, під праву чи ліву ногу, то ні.

Вирішальний «гол на виїзді» – на домашньому стадіоні – у матчі-відповіді півфіналу з «Інтером» (1:1), травень 2003 року

– А, ось цей. Це великий гол. Великий, великий, великий гол. Бачиш трюк із Піппо?

– Розкажіть мені про рух. У цей момент здається, що Фабіо Каннаваро тримає вас, Іван Кордоба тримає Індзагі, а ви просто заплутуєте їх цим рухом, який створює простір.
– Так, ви бачите, що ми рухаємося в тому ж напрямку, і тепер ми обидва відкриті. По-перше, захисники, вони грають персонально. За такої гри, у захисників немає жодної структури. Потрібна лінія, чотири захисники, або три проти двох.

– Це Матерацці.
– Так, Матерацці вийшов, він мав залишитися позаду. У цьому випадку ми б ніколи не забили цей гол, тому що в такій позиції, якщо вони захищаються втрьох проти двох, шансів немає. Але Матерацці висунувся вперед, і з'явився відкритий простір.

Кларенс зробив класний пас. М'яч летить, я маю увійти в штрафний, м'яч проходить у Кордоби між ніг. Мені трохи пощастило, бо м'яч залишився в мене. А потім міг бути пенальті, тому що він б'є мене по ногах, але я просто підсікаю м'яч.

– І це чудове завершення, тому що потрібно було встигнути підчепити м'яч у падінні.
– Так, треба було випередити воротаря. Я був на 100 відсотків упевнений, що зможу забити.

– А Кордоба намагається поставити вам підніжку.
– Так, він це зробив, але я залишився на ногах!

Переможний пенальті у фіналі Ліги чемпіонів, травень 2003 р.

– Пам'ятаю, як я дивився, а потім почув свисток. Я прийняв рішення, коли побачив рух воротаря. Почекав, почекав, почекав... і коли побачив, що його корпус іде вліво, поклав м'яч вправо. Це було дивовижне відчуття для мене.

– Буффон виходить далеко за лінію...
– Так, але я бачив його рух. Він намагався обдурити мене, але я просто чекав досить довго, щоб побачити його рух. Так, це прекрасно. Гарний спогад.

Гол у ворота «Тоттенхема» (2:1) у березні 2007 року.

– Це неймовірний гол. Абсолютно неймовірний. Один із моїх улюблених голів. Швидкість польоту м'яча, коли я вдарив по ньому, була божевільною.

Ви бачили реакцію Дрогба? Він не міг повірити в цей гол. Тому що в динаміці це... подивіться, які в мене компактні й короткі кроки. Зміщення в центр – і бум!

– Це один суцільний рух?
– Ні, я зупиняюся, а потім - бам... Я вклав у той удар стільки сили! Бум. Це неймовірно. Чудовий гол, сила удару... гарне зміщення в центр. Мені дуже подобається.

Два голи головою в емоційній перемозі над Швецією (2:1) у Києві, червень 2012 р.

– Ах так, мої два голи. Це цікаво. Перший гол - це витвір мистецтва для мене.

Я чекаю, тому що мене ніхто не опікує, бачите, як я знаю наперед, що трапиться? Тому що я знаю, що Андрій Ярмоленко зупиниться з м'ячем. Я вже подивився. Він зупинить м'яч, зміститься в центр, я знаю, що він це зробить.

Але перед рухом я повинен створити простір, куди я хочу увійти. І я повинен подивитися на нього (Ярмоленка) і сказати: подай мені м'яч сюди (на ближню штангу).

– Ви дивитеся на те, як далеко один від одного розташовані центральні захисники?
– Тільки на цього (поруч із ним – №3 Олоф Мелльберг). А не на цього (далі на ближній штанзі – №4 Андреас Гранквіст) – я не дивлюся на цього гравця. Я вже знаю, що робити. Я зупиняюся, йду. Я знаю, що хочу піти сюди (на ближню штангу). Але я не дозволяю Мелльбергу зрозуміти це завчасно, тому що якщо я покажу йому завчасно, він помітить мене. Я повинен тримати його трохи позаду. Потрібно просто добре читати кроки і передбачати. Це чудовий гол.

– Чи змінилася Ваша гра до цього моменту?
– Так, тому що в мене вже не було колишньої швидкості. І мені довелося набагато краще вибирати позицію для себе. Я вже не був колишнім гравцем.

– А другий...
– Так. У нас був кутовий із того самого флангу п'ятьма хвилинами раніше. У тому випадку я зробив рух уперед, а потім зупинився.

Але в цьому випадку я спочатку зробив рух назад, а потім зробив ривок. Я рухаюся назад, а потім опиняюся попереду нього.

– Так, ми бачимо це на задньому плані, ви виринаєте з-за спини...
– Бачите? Тому що я знаю, що Златан Ібрагімович біля ближньої штанги збирається закрити мене спереду, тому я заходжу за нього, щоб він не бачив мого руху, а потім м'яч був близько, я просто зробив цей крок, граючи на випередження.

– Це було неймовірно – мабуть, Ви дуже довго думали про цей турнір.
– Це було... для мене... я б сказав, українізація завершення моєї кар'єри. Мені було 35 років, майже 36. Це був останній турнір у моїй кар'єрі... і я старався... і я забив два голи в цій дивовижній грі.

Майкл Кокс, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух