Олександр Заваров в Ювентусі: піонер на допомогу Старій Синьйорі

…Кінець 1980-х. Перебудова взяла широкий крок, простуючи Країною Рад. Те, що вчора було зась, стало розглядатися не те, щоб як узвичаєна практика, та принаймні як можливість. Прорубане вікно до футбольної Європи. Першопрохідником серед українських футболістів в європейському суперклубі – «Ювентусі» – став Олександр Заваров. Як же його проводжали в Києві в апеннінську далечінь!

Олександр відіграв останній матч у динамівській футболці на початку вересня 1988 р. Суперником «Динамо» був алма-атинський «Кайрат». Гра зібрала 69-тисячну авдиторію, попри шалений дощолий. Щоправда, він розпочався за лічені хвилини до стартового свистка, й уболівальницькі ряди, якщо й похитнув, то невідчутно. 69-й автобус, сповнений фан-люду з прапорами в розчинених вікнах, прокладав собі дорогу з Борщагівки ближче до стадіону. «Зупинка – вул. Тарасівська, кінцева», – оголошення водія. Пригадується і розмова кількох уболівальників у тому напхом напханому 69-му: мовляв, колись на Тарасівській під час археологічних розкопок знайшли два срібні денарії римського імператора Антоніна Пія, а невзабарі в серії А буде новий імператор – родом із Луганська. Жодної іронії у пасажирів та голосна розмова не спричинила. На думку переважної більшості долучених до полілогу, так і мало бути. Та ось виходимо з автобуса, й далі – відстань до арени вже в щільному натовпі київських тифозі під скандування й пісні на чолі з прапороносцями. Й сама гра… Блискавки коли-не-коли миготіли над Республіканським стадіоном, вболівальники здіймали величезний банер із написом мішаною мовою «Arrividerci, Саша!», кияни громили суперників (3:0), славна футбольна епоха добігала свого кінця…

А опісля ми почали жадібно ловити крихти (тоді саме крихти!) інформації про те, як там наш представник у славнозвісному гегемоні італійського футболу. Жодних телетрансляцій зарубіжних чемпіонатів по радянському телебаченню (епоха 3-х каналів тоді так само добігала кінця) тогочас не практикувалося: мовляв, не до того має бути будівничим комунізму. Отже, дещиця до дещиці, й інфовакуум дав щілину. Та ось раз по раз чуємо: проблеми в Олександра в «Ювентусі». Те не так, се не сяк, із партнерами немає розуміння, природна замкненість і незнання іноземних мов не сприяють налагодженню контактів з апеннінськими газетярами, купа вільного часу для людини, звиклої до життя на заміській базі, – й не знаєш, куди себе подіти. Мовляв, де ти, рідна Конча-Заспа! Зрештою, для радянської людини навіть банкомат був дивовижним агрегатом, яким ще навчись користуватися. Одне слово, радянська преса (яка базувалася, власне, в радянській столиці) повідомляла, що не виправдовує Заваров сподівань босів «Юве». Та от у 1989 р. сусіди по Республіканському (місця за абонементами в нас були поруч) мене переконували в зворотньому: це радянські медійники, не маючи достатньо інформації, химородячи якість химороди, без перегляду матчів «Ювентуса», кидають тінь на ексдинамівця. Насправді «ювентійська» тифозерія його обожнює («Саш’я»!) та запалюється ентузіазмом, коли той підхоплює м’яч… Так хто був правий, зрештою?

Те питання звідтоді мене цікавило неабияк. Хотілося скласти власну думку. Й от уже в Інтернет-епоху я дістав змогу передивитися матчі «Ювентуса» кінця 1980-х рр. за участю зірки нашого футболу. Не пошкодував сили-силенної часу для цього. Й, скажу я вам, крім задоволення від, власне, самого футбольного протистояння в найкращій футбольній лізі світу того часу, дістав змогу й належно оцінити гру Олександра. Не претендую на якусь мегаістину, висловлю свою думку: здебільша гра Заварова в чорно-білій футболці мене потішила. Були, звісно, й невдалі ігри, й безсумнівні успіхи. Й от із купи матчів за участю уродженця Луганська в футболці туринського гранда (а хай там що б казали, та він був гравцем основи) обрав найзнаковіші для нього та найрезонансніші, як на мене. Не завше вони закінчувалися командним успіхом, натомість завжди в цих двобоях Заваров був в епіцентрі уваги.

1. 28.09.1988. Кубок Італії. Брешіа. «Брешіа» – «Ювентус» 0:2. Голи: Заваров, 9, 29.

У тій грі Заваров вперше забив за «зебр», відзначився зокрема дублем і взагалі був неперевершеним на полі. Оборона господарів не дала собі ради, так і не відповівши на запитання: як впоратися з прудконогим метикуватим українцем. Перший гол – результат індивідуального проходу, другий – майстерний постріл зі стандарту. Безперечно, найкраща гра Олександра в Італії!

2. 16.10.1988. Серія А. Турин. «Ювентус» – «Чезена» – 2:2. Голи: Заваров, 27, Де Агостіні, 41, з пенальті – Доміні, 35, Куттоне, 81.

Саме того дня українець відзначився першим своїм голом у вже не в Кубку, а в серії А. Той гол став водночас і першим голом туринців у тій грі. Діставши м’яч Олександр просунувся вперед, оцінив ситуацію, побачив, де розташувався воротар суперників, й прицільно пробив лівою ногою з-за карного майданчика. «Splendido goal!» («Блискучий гол!») – не приховував свого захвату коментатор. Узяв Заваров участь і в атаці, яка, зрештою, закінчилася реалізованим пенальті у ворота гостей. У 1-му таймі Олександр мав ще кілька слушних нагод, однораз поцілив у поперечину, мав змогу забити й із гострого кута, проте трохи не влучив у ворота. На думку коментатора матчу, саме Заваров (і ще португалець Руй Барруш) були кращими в складі туринців, надто до перерви. Помітив ще й те, що наш співвітчизник не цурався роботи у відборі, що, до слова, не притаманне було гравцям атакувальної ланки того «Юве» під орудою Діно Дзоффа. Та зрештою, оборона туринців того дня не впоралася зі своїм завданням.

3. 20.11.1988. Серія А. Турин. «Ювентус» – «Наполі» – 3:5 (0:3). Голи: Галья, 48, Заваров, 55, Де Агостіні, 77, з пенальті – Карневале, 3, Карека, 30, 44, 58, Реніка, 85, з пенальті.

О, ця легендарна гра! Олександр Заваров взяв участь в усіх трьох голах «Юве» (зокрема й в атаці, яка закінчилася призначенням пенальті у ворота неаполітанців), а забитий українцем гол – справжній витвір футбольного мистецтва. «Екстраординарне торкання правою!» – зазначив італійський коментатор. Подачу з лівого флангу Заваров перетворив на гол достоту більярдним ударом! Та хай як добре грав того вечора Олександр (навіть краще за Дієго Марадону, який також брав участь у тій грі, проте з боку опонентів), а в суперників феєрію видав бразилець Карека. Саме його хет-трік багато в чому й визначив долю матчу.

У турі по тому, в двобої проти «Лечче» Олександр так само виокремлювався на футбольному полі, зчаста брав гру на себе, однораз завдяки дриблінгу пройшов трьох (!) опонентів, допоки не був збитий суперником. Та от наприкінці матчу (переможного, до слова, для «Синьйори») оборонець «Лечче» Роберто Міджано зірвав небезпечний швидкісний прорив Олександра брутальним фолом, а українець, падаючи, намагався вдарити ногою опонента. Вердикт рефері – червоні картки обом. Певно, в наш час Феміда обмежилася би лише жовтими…

4. 23.08.1989. Кубок Італії. Кальярі. «Кальярі» – «Ювентус» – 0:1 в додатковий час. Гол: Заваров, 108.

Як же ж чудово українець розібрався на лівому фланзі із захисниками «Кальярі»! Власне, в гольовій атаці Заваров продемонстрував найяскравіші грані свого таланту. Переможний гол було забито в додатковий час, коли справа, здавалося, вже йшла до серії пенальті. Клаудіо Раньєрі, який тренував тоді острів’ян, у післяматчевому інтерв’ю не приховував свого розчарування.

5. 09.09.1989. Серія А. Турин. «Ювентус» – «Асколі» – 3:1 (2:0). Голи: Заваров, 1, Бонетті, 22, Сабато, 70, автогол – Каcагранде, 53.

Напередодні тієї гри футбольна родина «Ювентуса» пережила справжній шок: легендарний захисник, чемпіон світу-82 Гаетано Ширеа загинув в автокатастрофі, й цей матч пройшов під знаком пам’яті про нього. Заваров забив уже на 1-й хвилині, в швидкій контратаці, скориставшись передачею з правого флангу у виконанні португальця Руя Барруша. Ну, й філігранна подача Олександра зі стандарту посприяла результативному удару головою захисника Даріо Бонетті (гренадера зростом 187 см!), який встановив рахунок 2:0. Після цієї звитяги «Юве» затвердився на 1-му рядку турнірної таблиці. Це був єдиний період туринської каденції Заварова, коли «б’янко-нері» вели перед у серії А. Та, на жаль, закороткий, адже вже наступного туру «ювентіні» поступилися на виїзді «Інтеру» й на гору більше не здіймалися.

6. 12.09.1989. Кубок УЄФА. Забже. «Гурнік» – «Ювентус» – 0:1 (0:0). Гол: Заваров, 72.

«Ювентус» зіграв на виїзді в Кубку УЄФА через пару днів після матчу в серії А, у вівторок. Тоді, в ту епоху, коли саме середу називали «великим футбольним днем Європи», це було рідкістю. Спеціально перевіряв, питавcя в італійського колеги, чи це, бува, не похибка футбольних статистиків. Як з’ясувалося, ні. Й обидві гри Заваров провів на високому рівні, в обох відзначився чудовими голами! У Польщі зокрема замкнув простріл Руя Барруша з правого флангу.

7. 19.11.1989. Серія А. Удіне. «Удінезе» – «Ювентус» – 2:2 (0:1). Голи: Орландо, 77, Бранку, 82 – Заваров, 23, Фортунато, 64.

«Великим спектаклем за 41-тисячної глядацької авдиторії» назвав цей матч коментатор з Удіне. Й справді це «біло-чорне» дербі було багатим на яскраві моменти! Запекла боротьба (сім жовтих карток на дві команди!), чимало результативних атак, вишуканих комбінацій, нестандартних дій! Чудово зіграв і наш співвітчизник. Спершу Заваров добре зорієнтувався в штрафному майданчику фріульців і влучним ударом відкрив рахунок. Надалі, вже в 2-му таймі міг самотужки подвоювати рахунок, та не зумів в одному з моментів випередити захисника. Однак у 2-му голі «зебр» у ворота «маленьких зебр» уродженець Луганська все ж таки взяв участь. Саме після кутового, вправно поданого Олександром, «ювентіні» виявилися кмітливішим за удінців і довели перевагу в рахунку до двох м’ячів. Та «фріулані» відігралися, виявивши справжній характер. Менше з тим, Заваров був чи не найпомітнішою фігурою в матчі серед гравців обох команд.

***

Помітили, що найкращі свої матчі на Апеннінах Заваров зіграв восени? Був ще цікавий кубковий герць у січні 1990-го, де Олександр провів переможний гол у ворота «Пескари». Не знайшов ту гру у всесвітній павутині (хіба фрагменти), тому мені складно судити саме про той двобій. Та осінь – час, коли вихованці Лобановського зазвичай перебували в оптимальній формі. Власне, італійська кар’єра Заварова – свідчення цього. Швидко втратив місце в основі? Не знаю, звідки бралися ті інсинуації, адже в перший свій італійський сезон українець зіграв у 32-х матчах серії А, провівши назагал на полі в матчах чемпіонату 2600 хвилин. Більшим є показник лише в чотирьох гравців того складу «б’янко-нері», один з яких воротар, другий – ліберо. Другий сезон Олександра в «Юве»: 28 матчів у серії А й більш як 2200 хвилин на полі. Про яке випадання з основи йдеться?

У будь-якому разі Олександр Анатолійович Заваров став піонером серед українських гравців у зарубіжних суперклубах. Наскільки наш піонер зарадив «Старій Синьйорі»? Два сезони, проведені легендою київського «Динамо» в складі «б’янко-нері», безперечно, не можна назвати кращими для туринського гранда на внутрішній арені. Два поспіль 4-х місця в серії А – не той результат, якого прагнули керівництво, тіфозі та й самі гравці, зрештою. Натомість на євроарені було виграно Кубок УЄФА (відповідний постер із зображенням святкової туринської роздягальні з Guerin Sportivo довго прикрашав мою юнацьку кімнату!). Алленаторе тодішнього «Юве» Діно Дзофф був у тогочасся тренером-початківцем. Й починати відразу з такої величини як «Стара Синьйора» складнувато. Дзофф борсався, щоснаги намагався стабілізувати гру клубу, що став для нього рідним, та за великим рахунком це в нього не вийшло. Надто показовою стала нищівна поразка (0:4) в сезоні-1988/89 від «Мілана» під орудою Арріго Саккі. Засобів боротися з двома опорниками-«міланісті» (ще й якими: Роберто Донадоні та Карло Анчелотті!) Дзофф не знайшов. Ловлю себе на думці, що цікаво було би поспостерігати за Заваровим в «Юве» траппатонієвського зразка. Та, на жаль, такої можливості футбольна історія не надала…

Кінець 80-х для нас став часиною, коли ми стрімко, неоглядки поринали в нову реальність. Вдарялися в непевні пригоди, починали гасати галасвіта (незрідка не надто ходячи до голови по розум, ніде правди діти!), одне слово, шукали себе, поки все не пішло на гаразд (ну, це, звісно, в кращому разі). Представники «Золотої команди» Валерія Лобановського половини 1980-х обрали різні шляхи продовження свого життя у футболі. Багато хто мастив п’яти салом, прагнучи виїхати із Союзу, який починав агонізувати, у звабливі закордонні задалеки. «Там» у будь-якому разі вважалося краще, ніж «тут». Чи схибив Заваров, пристаючи на пропозицію «Ювентуса»? Та годі вам, яка тут може бути помилка! Став українським патфайндером у зарубіжному топклубі! Порівняння із сьогочассям? Нині куди менше відмінностей між тутешнім і західним трибом життя, іноземці з розвинених країн для нас, теперішніх, уже не інопланетяни. Крім того, відмінність ще й у тому, що тоді Заваров переходив з одного суперклубу (не маю на увазі капіталістичну організацію, тоді на наших широтах у її бік було зроблено лише перші кроки, йдеться про рівень суто футбольних єврозазіхань: у 1988 р. в Динамо» та «Юве» вони були цілком зіставні) до іншого суперклубу. Натомість тепер суперклубів на наших теренах немає. Буремність тієї та нинішньої доби так само не порівняєш. Тоді, за всього сповзання Країни Рад у прірву, принаймні, в нас не було війни. А нинішня агресія північно-східних недалеків спонукає замислитися про від’їзд за кордон багатьох українських футболістів. І часто-густо йдеться про від’їзд абикуди, хоча й у суперклубах українських прізвищ побільшало, чого там.

Олексій РИЖКОВ