Ігор КОВАЛЕНКО: «Зараз шахи – «російський» вид спорту, це факт»

Український гросмейстер Ігор Коваленко розповів про службу в Збройних силах України, відношення до участі росіян у міжнародних шахових турнірах та ситуацію в українських шахах.

– Ігорю, як ви з шахіста-гросмейстера стали військовим? Чи складним було це перевтілення?

– Перші два місяці війни займався волонтерством в Києві, все ж таки є зв'язки, якісь відносини — це були два дуже виснажливі місяці. Потім призов, а в ЗСУ опинився у травні. Перевтілення самого життя було не таке важке, як стрибок від цивільного до військового образу мислення. Зараз в мені добре живуть два Ігоря — цивільний та військовий – й конфлікту в цьому не вбачаю.

– Де саме ви служите і які функції виконуєте (якщо це не секретна інформація)? Чи брали участь в наступальних діях, чи тримаєте оборону?

– Перші місяці я був багато де, а потім мене перевели саме туди, де мої навички шахіста допомагають найбільше. Але чим саме займаюсь останні пів року, мені говорити не можна. Служу в 53-й окремій механізованій бригаді, а наша бригада займається більше стримуванням ворога: минулого року — на Бахмутському, в цьому — на Авдіївському напрямі.

– Чи отримували Ви поранення або контузії за час служби в ЗСУ?

– Бойових поранень та контузій немає. А травми через службу в ЗСУ є. Але це робочий процес.

– Ігорю, чи Ви берете онлайн участь в шахових міжнародних турнірах? Якщо так, то як Вам вдається поєднувати це з військовою службою?

– Я граю онлайн, якщо є час та згода побратимів по позиції. Я не можу тримати стабільність якості гри, але грати треба — тому, що це й тренування, й відволікання від обстрілів. Граю з позиції дуже сильного любителя шахів, а не професійного гравця, тому психологічно мені дуже легко. Серед гравців, яких ще жодного разу не перемагав онлайн за час війни, напевно лише Магнус Карлсен (перший номер рейтингу FIDE, чемпіон світу). Це каже про те, що рівень мій не сильно впав...

– Ігорю, яка ваша думка щодо поточного стану шахів в Україні? Чи можлива поява в найближчі роки українського чемпіона світу?

– Чемпіон світу серед чоловіків родом з України — до 2040 року це казочки для вільних вух. Але шанс на медалі в вікових юнацьких категоріях є. Загалом складна ситуація, але все ж краще, ніж могло бути під час війни. Адекватної заміни золотим часам українських шахів немає навіть в перспективі, але скоріш за все її не було б, навіть якщо все було б так, як хотілося. Просто наші золоті часи — це нонсенс, щасливий виняток.

– Як, на Вашу думку, потрібно реагувати Україні на участь росіян у світових шахових турнірах: забороняти участь українських гросмейстерів, як було з Василем Іванчуком, чи ігнорувати цю проблему?

– Шахи зараз - «російський» вид спорту. Хочемо ми визнавати, чи ні — це факт. Росіяни взагалі не грають у командних змаганнях, та під прапором в особистих — це максимум! Все, що більше у тому світі шахів, який ми маємо — фантазії. Й тут особиста справа кожного, тому що категорично завжди не грати проти всіх громадян росії — це майже припинити грати у великі шахи, або вихід на пенсію... Тож маємо те, що маємо. Мені краще грати й перемагати, ніж взагалі не грати.

– Чи справді світова шахова спільнота є залежною від росії фінансово і політично, про що свідчить зокрема переобрання Аркадія Дворковича головою FIDE?

– Не все так однозначно. Чому більшість європейських федерацій за Дворковича? Вони ж не залежать від російських грошей, а політично - тим більше. В нас дуже погана система виборів у FIDE - це факт. А от залежить вона від росії, чи попри реальність все одно хоче з нею мати спілкування — ось де загадка. Онлайн шахи — це світ Заходу. Шахи федерацій та офіційних змагань — світ Сходу.

– Чи отримували ви підтримку через своє рішення долучитися до ЗСУ від відомих шахістів? Чи було засудження, чи обурення з боку колег? Як відреагували ваші знайомі шахісти з рф на вашу службу в армії?

– Я мав підтримку від 99 % шахістів — складно виділити окремих особистостей. Поляки — усі, вони взагалі найкращі! Під час першого місяця вони більше за всіх надсилали допомогу для волонтерства. Теж є справжніми героями декілька росіян та білорусів, які дуже добре донатили та усіляко підтримували — прізвища казати не можу. Лише декілька колег не зрозуміли мого рішення — але це нормально.

– Ви не жалкуєте, що повернулися з Латвії до України перед повномасштабною війною? Можливо, в Латвії ваша спортивна кар’єра могла б розвиватися швидше ніж в Україні?

– Повернення в Україну — це правильне рішення. Життя – не лише шахи. Я завжди жив не пошуком щастя, а життям сенсу. Зараз моє життя наповнене сенсом як ніколи, тому ми в лісі під Авдіївкою сміємося та жартуємо стільки, як багатьом шахістам навіть в мріях не знайти. Я завжди кажу, що як шахіст зробив два найсильніші ходи не на дошці: це приїзд до Латвії, та своєчасне повернення в Україну — саме так виграються найважливіші партії під назвою «життя».

– Росія постійно звинувачує українців у фашизмі та нацизмі та навіть офіційно заявляла, що спеціальна військова операція розпочалась для «денацифікації» України. Ігорю, що ви з цього приводу думаєте?

– Росія — країна фантастичних дурнів, маячні та психічних захворювань. Єврей-президент нагороджує членів єврейських громад, які служать у ЗСУ на єврейське свято — й це країна нацистського режиму? Я грав у росії багато років — маячня щодо України в них була ще 20 років тому. А з роками маячня мирна переростала в маячню агресивну. Зараз це просто дика тварина, яка сказилася, й вихід лише один — вбити чи приспати тварину.

– Багато військових експертів кажуть, що війна в Україні чимось схожа на шахи, де кожен противник ретельно обмірковує свій крок, щоб поставити суперника в невигідне становище. Деякі аналітики навіть називають ситуацію, що склалася на полі, бою «патовою». Якщо користуватися шаховою термінологією, то на якій стадії війни та в якій позиції ми зараз перебуваємо: пат, ендшпіль чи можливо, цугцванг?

– Ми зараз перебуваємо у стадії «складного ендшпілю» – багато «фігур та пішаків» вже немає на дошці, але ситуація досі напружена. Ціна похибки все ще висока, та й головне — хто гає час, той і стане слабшою стороною. Прикро, що наші західні партнери «люблять гаяти час». Прикро, що багато хто не йде в ЗСУ, бо гадають, що в їхніх захисників є декілька життів.