Від Пуппо до Монтелли: італійські тренери на чолі збірної Туреччини

В сиву сивину, коли очільники турецького футболу закликали на допомогу своїй національній збірній іноземців, то робили вибір здебільша на користь англійців та угорців. Італійців було менше, однак певний слід вони залишили, навертаючи босфорців у свою футбольну віру. Успішніше з національною збірною Туреччини працювали саме турки, а не заброди звідкілясь? Це твердження не позбавлене слушності, однак за кордон (як висловився один турецький газетяр, «зокрема й за кордон можливого!») зверхники турецької футбольної федерації дивляться пильно. Останнім часом італійський тактичний вектор став вельми помітним у турецькому футболі. Це така собі 4-та апеннінська тренерська хвиля в Туреччині. 1-ша припала на межі 1950-х – 1960-х рр., 2-га – на початок ХХІ ст., 3-тя мала місце в 2010-х рр., нинішня триває від початку 2020-х.

Суперечливі пісні Пуппо

Першим італійським тренером у збірній Туреччині став Сандро Пуппо. Народився він у П’яченці, а дитинство провів у Шанхаї, де гастролював його батько-віолончеліст. У Китаї, власне, й почав грати у футбол. Як гравець (плеймейкер!) він відіграв чимало матчів за «Венецію» під час Другої світової війни, є олімпійським чемпіоном 1936 р. А тренерська доля закидала його й у «Барселону», й у «Ювентус», й у «Бешикташ». Тифозі «Юве» довго не могли йому пробачити нищівну домашню поразку своїх улюбленців (0:4) від «Фіорентини» в сезоні-1955/56. В Мережі є фрагменти того ганебного для «Синьйори» двобою. Оборона туринців являла собою жахливу діру, крізь яку «фіалки» просочувалися раз по раз. А атака на чолі з Джамп’єро Боніперті була геть безпорадною. Хай там як, а справжнє «вічне повернення» Пуппо відчув у Туреччині. Чотири каденції він мав на чолі збірної цієї країни! Безумовно, найподієвішою стала перша, коли його команда зіграла на Олімпіаді-52 в Гельсінкі (матчі турецької команди пройшли в Лахті й Котці) та на чемпіонаті світу в Швейцарії. У Фінляндії команда Пуппо зазнала нищівної поразки від майбутніх чемпіонів – угорців (1:7) – в чвертьфіналі, у Швейцарії не змогла впоратися так само з майбутніми чемпіонами – західними німцями – ще на груповій стадії. Водночас на полях вічно нейтральної країни підопічні Пуппо продемонстрували атакувальний хист у матчі проти південних корейців, відвантаживши тим аж 7 сухих м’ячів! Надто феєрив тоді лідер турецьких атак Саргин Бурхан. «Монстр» (саме таке прізвисько мав форвард) відзначився хет-тріком. Додам, що Бурхан дожив до нашого часу й відійшов у засвіти цьогорічного вересня в 94-річному віці.

Та, попри участь у фінальних стадіях великих турнірів у 1-шу каденцію, все ж таки найсильнішою за Пуппо турецька команда була під час другої його появи на тренерському містку. Його підопічні в офіційних матчах тоді двічі доводили свою перевагу над норвежцями, двічі мінімально поступалися вельми потужній збірній СРСР і нарешті достойно протистояли угорцям, поступившись із різницею в один м’яч на виїзді у товариському матчі. Саме тоді Пуппо знайшов підхід до турецьких гравців та якнайкраще використовував бомбардирський хист рекордсмена за кількістю пошанувань кращим бомбардиром у чемпіонаті Туреччини (6 разів!), легенди «Галатасарая» Метина Октая. «Некоронований король» (характерне прізвисько для турецьких футболістів тієї пори, адже про, скажімо, єврокоронування й мрій тоді не було) якраз у тогочасся спробував свої сили в Італії (без протекції Пуппо не обійшлося!) й відіграв низку ігор у складі «Палермо». Забивав там пересічно однораз на чотири матчі. Октай мав і гольове відчуття (від природи!), й тактичну грамотність (прищеплену саме Пуппо), от і зміг використати надалі італійський досвід і в збірній, і в «Галатасараї».

Найгіршою каденцією Пуппо була 4-та, вже в половині 1960-х: чотири безваріантні поразки від португальців (двічі), румун і болгар, і відставка після неповних чотирьох місяців роботи.

Ювентіно та лаціале

Між каденціями Пуппо турки зверталися за тренерською допомогою до Джованні Варльєна (зірка «Юве» 1930-х – 1940-х рр., 5-разовий чемпіон Італії як гравець) та Леандро Ремондіні (кращі ігрові роки провів у складі «Лаціо»). Команда під орудою Варльєна запам’яталася вольовою домашньою звитягою над португальцями – 3:1 (й тут першу скрипку відігравав уже згадуваний Октай), а також достойним опонуванням не абикому, а самим бразильцям. Джалма Сантос лише однораз зумів пробити турецьку оборону. Щоправда, злі язики подейкували, що італійський арбітр Армандо Маркетті посприяв команді, очолюваної своїм співвітчизником, у тому, щоб виключити розгромне фіаско. Та то таке…

Натомість Ремондіні запам’ятався кількома знаковими звитягами. Турки за його керівництва вигравали в голландців (на виїзді за 60-тисячної авдиторії з дублем упродовж пари хвилин того самого Октая!), румунів і збірної Чехословаччини. Може, зрештою, Ремондіні зміг би сягнути й більшого з турецькою національною командою (як гравець він був знаним півзахисником захисного штибу, а відповідне розуміння гри – якраз те, що потрібно було тогочасній збірній Туреччини), однак після трьох років на берегах Босфора (працював й у тамтешніх клубних командах) повернувся додому, на рідні Апенніни. Як причину цього медіа тоді називали родинні обставини, та й виключати елементарний сум за звичним трибом життя не варто.

Клубні спалахи

На межі 1950-х – 1960-х у клубному футболі Туреччини без особливого успіху попрацював Іво Буццеджолі. Очолюваний ним ізмірський «Алтай» зірок із неба не хапав, і якщо брати середню кількість набраних за матч очок, то Буцеджолі є найгіршим серед італійських тренерів у Туреччині. У 2000-ні на берегах Босфора намагалися себе виявити на клубному рівні алленаторі Невіо Скала та Вальтер Дзенга. Скала мав певний успіх (пересічна кількістю очок за матч – 2,0 – найвища серед усіх італійських клубних тренерів у Туреччині!), однак надовго у «Бешикташі» не затримався. Надалі турецький клубний досвід дістали Роберто Манчині, Чезаре Пранделлі, а вже в 2020-ті – Андреа Пірло (як влучно Пранделлі свого часу висловився про Пірло: «Андреа народився, щоб ми мріяли»), Франческо Фаріолі (очолював «Аланьяспор» і «Карагюмрюк», та все ж таки як тренер голкіперів він приносить більше користі, ніж як головний) й Вінченцо Монтелла. От про вересневе призначення Монтелли на посаду головного в збірній Туреччині й поговоримо ґрунтовніше.

«Аеропланчик» готовий до злету?

Отже, Вінченцо Монтелла дебютує на чолі збірної Туреччини (контракт укладено до 2026 р.). «Аеропланчику» нині під 50, він нагромадив певний тренерський досвід («Рома», «Фіорентина», «Мілан», «Сампдорія», «Севілья», «Адана Демірспор» тощо). На берегах Босфора працює вже два роки, проте дотепер у нього був лише клубний досвід роботи.

Якщо твердити про тактику, то Монтелла – яскраво виражений прихильник схеми 4–2–3–1. Ця розстановка еластична. Приміром, під час нападу, або, якщо точніше, у фазі володіння м’ячем, вона являє собою 2–4–3–1, адже флангові захисники в такому разі грають вище. Якщо ж м’яч у супротивника, то трансформація виливається фактично в 4–4–1–1, позаяк два флангові атакувальні гравці відходять трохи назад, утворюючи лінію з півзахисниками, а центральний півзахисник, що розташований під нападником, має відчайдушно пресингувати разом із форвардом.

Таку схему Монтелла сповідував за межами батьківщини, зокрема в «Севільї» та «Адана Демірспорі». Є в його творчому доробку матчі, що якнайкраще ілюструють слушність обраної тактики. Приміром, торік його хлопці з Адани розібрали на запчастини оборону «Гьозтепе». А та команда виходила на гру з п’ятьма оборонцями! Менше з тим, Маріо Балотеллі того вечора був неперевершеним, відправивши у ворота опонентів цілих 5 м’ячів! Загальний же рахунок матчу – 7:0. Майже 10-тисячна авдиторія на стадіоні «Єні Адана» побачила ідеальну роботу схеми 4–2–3–1, коли форвард на вістрі щонайефективніше завершує атакувальні намагання партнерів по команді.

Вже цього календарного року підопічні Монтелли ефективно реалізували тактичні задуми алленаторе в двобої турецької суперліги проти «Істанбулспора». Проблема стамбульського клубу полягала в тому, що за схеми 4–1–4–1, яку сповідував їхній тодішній тренер Фатіх Текке, чимало залежить від тієї одиниці між четвірками, за якою криється опорник. Меліх Кабасакаль, який грав на цій позиції у стамбульців, не має належного рівня майстерності, щоб протистояти потужній півзахисній ланці аданців. Відтак і поразка «жовтих биків» була радше закономірністю, ніж випадком. Натомість у команди Монтелли виокремлювалися трійко піднападників, які й забили більшість із шести голів «блакитних блискавок» того вечора. Відзначу й інший показовий момент: форвард, який грав на вістрі – норвежець Фредрік Гульбрандсен, – виступив у ролі ідеального асистента, віддавши гольову передачу й самотужки заробивши два пенальті! Ну, й, звісно, чинник добре знайомого нам по київському «Динамо» Юнеса Беланди. Він тоді був достоту «блакитною блискавкою», адже геть-чисто переграв уже згадуваного Кабасакаля.

Чи може бути ефективною улюблена схема Монтелли 4–2–3–1 для збірної Туреччини? Власне, якщо брати матчі турецької збірної у поточному відбірковому циклі, то таку схему було застосовано однораз – у Латвії, та гра в Ризі закінчилася складною турецькою звитягою, здобутою на 5-й компенсованій у 2-му таймі хвилині, – 3:2. В домашньому двобої з вірменами було щось на кшталт 4–1–4–1, де на вістрі діяв молодий нападник із «Галатасарая» Бариш Йилмаз. Та от заковика: не надто комфортно він себе почуває там, адже звик грати правого вінгера. Натомість тодішній наставник турецької збірної німець Штефан Кунц на це не зважав. Нічийний результат домашнього двобою проти команди українського тренера Олександра Петракова явно не задовольнив гарячих турецьких уболівальників, як і керівництво футбольної федерації країни. Відтак і відбулися зміни на тренерському містку.

За 4–2–3–1 вагома роль належить клюзі атак. Поки що гравець із турецьким паспортом, підхожий для цієї ролі (на кшталт Балотеллі), не надто проглядається. І ще один момент: у клубах Монтелла звик працювати в мультикультурному середовищі. Наявність легіонерів буквально звідусіль давала змогу, ретельно проаналізувавши їхні чесноти, виокремити здатних втілити задуми «Аеропланчика» на футбольному полі. Натомість збірна – це купа людей з однаковою ментальністю. І чи знайдуть точки дотику футбольна ментальність Хакана Чалханоглу та компанії з італійською тактичною складовою? Історично в апеннінців за великим рахунком не виходило прищепити збірній Туреччини своє розуміння футболу. Втім, співвітчизники-попередники працювали в добу, коли світ (зокрема й футбольний) не був таким глобалізованим, й іноземцям у Туреччині доводилося долати куди більше перешкод, ніж тепер. На користь Монтелли, як на мене, свідчить його саме 2-річний турецький досвід. Було би більше – може, і його тренерська філософія дещо змінилася, стала би менш італійською. Було би менше або взагалі б не було – й на з’ясування, що до чого, пішло би чимало часу. А так, є і певний досвід, і розуміння снаги турецького чемпіонату (а нині приблизно 50% гравців національної збірної репрезентують саме турецьку суперлігу, водночас в усіх без винятку клубах турецької суперліги кількість легіонерів вираховується двозначними числами!) й до того ж немає занурення до теплої ванни великих грошей і невеликих амбіцій. Може, все й вийде. Однак уже перший суперник на шляху підопічних Монтелли виглядає потужно – призер двох попередніх чемпіонатів світу збірна Хорватії. Втім, аргументи проти лідерів групи у Вінченцо та його підопічних цілком зможуть відшукатися. На виїзді порпатися в пошуках складніше? Та поки що пілігримство приносить туркам звитяги: два свої виїзні двобої у цьому циклі вони виграли.

Олексій РИЖКОВ