Інше
| Оновлено 04 жовтня 2023, 13:03
2285
8

Поки триває війна, росія не може бути легалізована в жодному виді спорту

Міністр оборони Естонії Ханно Певкур дав ексклюзивне інтерв'ю Sport.ua

| Оновлено 04 жовтня 2023, 13:03
2285
8
Поки триває війна, росія не може бути легалізована в жодному виді спорту
Facebook. Ханно Певкур

Цей 46-річний імпозантний чоловік є одним з найбільших лобістів українських інтересів у світі. Ханно Певкур мав запам’ятатися більшості українців на самому початку повномасштабної війни, коли під час одного з телешоу на центральному телеканалі своєї країни виконав пісню «Браття українці». Відео швидко стало вірусним і поширилося інтернетом. Міністром оборони Естонії він стане через лічені місяці після того, у липні 2022-го. І з того часу докладатиме всіх зусиль, щоб посилювати обороноздатність нашої країни в боротьбі з російським агресором. А ще до того пан Певкур вніс вагомий вклад у підтримку українського спорту. Обіймаючи вже 13 років посаду президента Федерації волейболу Естонії, Ханно посприяв в організації зборів національних команд України навесні 2022-го і цьогоріч. На території Естонії. Всі витрати приймаюча сторона взяла на себе.

У перших числах жовтня Ханно Певкур перебував з робочим візитом в Україні, зустрічався з першими особами нашої держави, відвідав Бучу й Ірпінь. У щільному графіку офіційних заходів пан Певкур дав одне інтерв’ю. Для Sport.ua. В ньому міністр оборони Естонії розповів про те, чим підкріплена його віра в перемогу України, звідки в нього любов до волейболу, як вплинула війна в Україні на естонський спорт і про колекцію вишиванок, яку у ці дні поповнив президент Федерації волейболу України Михайло Мельник. Однак розмову ми розпочали з найактуальнішої теми.

– Головна мета мого візиту традиційна – підтримувати Україну, – бере слово пан Певкур. – Я ще раз підкреслив, що Естонія буде з Україною до завершення війни, як би довго вона не тривала. Ми зустрічалися з Президентом України Володимиром Зеленським, міністром оборони Рустемом Умєровим, секретарем РНБО Олексієм Даніловим. Запевнив їх у нашій всесторонній підтримці.

Ми детальніше обговорили створення у спілці з Люксембургом і Україною в рамках «Рамштайну» ІТ-коаліції. Ця коаліція має допомогти силам оборони України отримувати найкращі системи IT і кіберзахисту. В сучасних реаліях це дуже важливо. Також ми обговорили ситуацію на фронті, те, що ми спільними зусиллями можемо зробити, щоб Україна отримала більше військової і цивільної допомоги. Звісно, обговорювали ми й ті речі, про які у публічному просторі говорити не можна.

Ви знову відвідали Ірпінь і Бучу. З часу вашого першого візиту, тобто з червня 2022-го, ці міста змінилися?
– Звичайно. Тоді минуло пару місяців з часу, як міста були звільнені. Видно, що не лише в Ірпінь, а й у Бучу повернулося багато людей. Також там оселилося чимало вимушених переселенців зі Сходу України. Міста відбудовуються згідно з планом. Мені було важливо в цьому переконатися. Також мав бажання покласти квіти до Меморіалу 501 загиблому бучанцю поруч із церквою.

Два місяці тому ви сказали, що сподіваєтеся побачити перемогу України до завершення поточного року. Це ваше бажання чи реальна оцінка ситуації на фронті?
– Це моя надія. На жаль, ми бачимо, що російські війська теж роблять усе для того, щоб Україні було важко відвоювати свої території назад. Та не дивлячись ні на що, Естонія і всі країни-союзники повинні надавати Україні якомога більше допомоги, щоб ця війна закінчилася якомога раніше.

У ході свого візиту ви не забули й про спорт і знайшли можливість зустрітися зі своїм колегою, президентом Федерації волейболу України Михайлом Мельником. Про що говорили?
– Телефоную Михайлові завжди, коли перебуваю в Києві. В нас дуже хороші стосунки. Ми надали українським збірним змогу тренуватися в Естонії. Дівчата в нас були торік, а хлопці – і в 2022-му і цьогоріч. Я запитав пана Мельника, чим можемо посприяти українському волейболові надалі. Також ми обговорили ситуацію навколо виборів президента Європейської конфедерації волейболу, які відбудуться в наступному році. На нас очікує велика робота в тому напрямі, щоб європейський волейбол розвивався, а не рухався вниз.

До роботи в нещодавньому щорічному Конгресі ЄКВ раптово були допущені представники росії і білорусі. Сприймаєте це як сигнал до подальших кроків на шляху до повернення російських команд в офіційні змагання?
– Ви знаєте, що Естонія разом з Литвою, Латвією, Польщею і Україною на знак протесту відмовилися від участі в цьому Конгресі. росія і білорусь не могли там бути представлені, оскільки не мають права виступати в офіційних змаганнях. Ні як учасники змагань, ні як офіційні особи та представники різноманітних комісій. Відповідно в Конгресі вони теж не мали права працювати. Поряд із тим, не бачу жодних передумов, щоб ЄКВ найближчим часом переглянула рішення про участь росії і білорусі в офіційних змаганнях, а також щодо присутності росіян і білорусів у різних комісіях. Втім, ми повинні не втрачати пильності і мати чітку позицію. Сподіваюся, інші країни теж розуміють, чому росію і білорусь сьогодні не можна поновлювати як учасників змагань.

В інших видах спорту ця тенденція стала майже повальною. Буквально нещодавно росіян допустили до участі в турнірах серед команд, не старших 17 років, у футболі…
– Все ж, вважаю, що в інших ігрових видах спорту, так само як і у волейболі, перспектив повернення росії небагато. До завершення війни точно. А про майбутнє говорити складно. Поки триває війна, росія не може бути легалізована в жодному виді спорту. Хоча деякі види спорту роблять певні поблажки. На жаль. Сподіваюся, вони розуміють, навіщо це роблять. Проте вони мають усвідомлювати, що спорт це, на жаль, і політика. І ці рішення – теж частина політики.

Зараз ми бачимо, що Міжнародні олімпійський і паралімпійський комітети залишають варіанти для допуску виступу росіян на Ігри-2024 у Парижі. Якою буде реакція Естонії, якщо це станеться?
– На засіданні Національного олімпійського комітету Естонії ми цього поки не обговорювали. Якщо буде рішення – буде реакція. Хочу вірити, що цього не станеться. Але у МОК – понад 200 країн. Чимало з яких не розуміють, навіщо ці санкції. Тому кінцевий результат непередбачуваний. Але ми спільними зусиллями маємо добитися, щоб російського прапора на Олімпіаді не було.

В Естонії є цілі міста, де переважає населення з російським походженням, є види спорту на кшталт хокею, де російський вплив теж відчутний. Російське лобі в естонському спорті присутнє?
– Ні, такого впливу в нас немає. Щодо хокею, то нещодавно в Таллінні відбувався благодійний турнір на підтримку України. За участі ветеранських команд з різних країн. В ході цих змагань відбувався концерт гурту «Брутто». Я до цих подій долучався. Це хороша ініціатива, яку підтримали зокрема наші військові.

Ханно, судячи з вашої біографії, на владних посадах ви перебуваєте з 20-ти років, були міністром внутрішніх справ, тепер міністром оборони Естонії. Як у вашому житті з’явився волейбол?
– В юності спортом я займався дуже активно. Багато катався на лижах, грав у баскетбол і волейбол. Як волейболіст, дійшов до першого дивізіону чемпіонату Естонії. Вище піднятися з моїм зростом 180 см у такому виді спорту складно. Тим не менш, у волейбольному середовищі нашої країни мене знали і майже 13 років тому запропонували очолити Національну федерацію.

Естонія ніколи не вважалася волейбольною країною. Ми знаємо вашу країну за баскетболом, за видатними легкоатлетами, за блискучими лижниками. Естонський волейбол, мабуть, можна назвати видом, який розвивається?
– Не згоден, що ми не були волейбольною країною. В 1968-му складений з вихованців естонського волейболу талліннський «Калев» став чемпіоном СССР. Совєцький волейбол тоді був, мабуть, найсильнішим у світі, збірна вигравала олімпійське золото. І те, що естонська команда стала переможцем чемпіонату Союзу – показник. Так, з того часу минуло 55 років. Але в нас були успіхи. Скажімо, естонець Вільяр Лоор став олімпійським чемпіоном 1980 року, дворазовим чемпіоном світу. Чимало наших гравців ставали в складі збірної СССР чемпіонами Європи. Волейбол у нашій країні завжди був на хорошому рівні. В часи незалежності ми почали повертатися, коли в 1999-му вперше вийшли на молодіжний чемпіонат світу серед хлопців до 21 року. Великий крок угору ми зробили, запросивши на посаду головного тренера чоловічої збірної в 2014 році Ґеорґе Крету (нинішній наставник збірної Словенії; з ним естонці в 2016-му і 2018-му вигравали Золоту Євролігу – авт.). З того часу ми граємо щораз краще, наших волейболістів запрошують у сильні ліги. Ми розвиваємося.

Показово, що цьогоріч юнацькі збірні Естонії перемогли в рамках відборів на чемпіонати Європи ровесників з України. Як серед хлопців, так і серед дівчат. У нас такий результат був сприйнятий, як велика сенсація…
– Так, це вперше ми обігруємо Україну і серед хлопців, і серед дівчат.

Ханно Певкур біля Меморіалу 501-му бучанцю

Повернемося однак до українських реалій. Наразі в умовах повномасштабної війни в нас проводяться національні чемпіонати з усіх видів спорту. Наскільки це доречно з вашої як міністра оборони і водночас спортивного функціонера точки зору? В Україні є різні думки. Одні кажуть, що треба зберегти види спорту і людей у них. Інші – що треба зосередитися на війні, всі зусилля та ресурси спрямувати на боротьбу з ворогом…
– Думаю, Збройні сили України прекрасно усвідомлюють, скільки людей і кого треба брати в армію вже і зараз. Це по-перше. По-друге, життя навіть попри війну повинно тривати, а країна розвиватися. Зокрема в спорті. Якщо функціонують підприємства і школи, то молоді люди мають отримати змогу займатися спортом. А тим, для кого спорт професія, треба дати змогу змагатися. Повномасштабна війна триває вже майже 600 днів. Якби весь цей час люди не змагалися, це вплинуло б на види загалом і окремо взятих спортовців дуже сильно. Тому, певен, якщо зараз є змога займатися спортом і проводити змагання, це треба робити. Крім того, ми маємо усвідомлювати, що без проведення національних чемпіонатів Україну не допустять до участі в Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. А там Україна повинна бути. Синьо-жовтий прапор повинен підійматися.

Як війна в Україні вплинула на спортовців з Естонії? Бо в нас навіть після 2014-го і до початку повномасштабного вторгнення вистачало атлетів, які повторювали російську мантру про «спорт поза політикою»…
– Безперечно, ця війна вплинула на всіх людей. Не лише на політиків і бізнесменів. Ми всі бачили ситуацію з вашою спортсменкою Ольгою Харлан на чемпіонаті світу з фехтування. Наші представники теж у цю мить мали вирішити, чи продовжувати виступати у змаганнях. Таких ситуацій можна уникати, якщо не допускати участі росіян у змаганнях. Але реалії такі, що, скажімо, в тенісі вони представлені. І таких видів спорту вже чимало.

Ханно, в той час, коли росія розпочала повномасштабну війну на території України, ви виконали в талант-шоу «Маска» пісню «Браття українці». І влучили нею в «десятку». Як виникла така ідея?
– Хотілося підтримати людей, які взяли до рук зброю і стали на захист України. До того, зізнаюся, практично не слухав українських пісень. Але коли мені запропонували взяти участь у тому шоу, відразу вирішив, що оскільки почалася війна, виконаю пісню українською. Обирав між двох варіантів – «Ой, у лузі червона калина» і «Браття українці». Зупинився на останній.

Судячи з фото під час цього вашого візиту в Україну ви маєте в колекції мінімум три вишиванки. Самі купували чи подарунки?
– Дві вишиванки мені зараз подарував президент ФВУ Михайло Мельник. Темно-синю, в якій був одягнений в Бучі та Ірпені – ще раніше перший заступник голови Верховної ради України Олександр Корнієнко. Ще дві – червоно-чорну і в тонах естонського стяга – презент Міністерства оборони України. Дуже ціную ці подарунки. Намагаюся і намагатимуся вдягати ці сорочки під час візитів в Україну.

Ханно Певкур і Михайло Мельник

Ханно, на завершення скажіть, чим надихатися українцям після уже року і семи місяців великої війни і майже десяти років війни загалом?
– Треба жити надією на краще майбутнє. Ви повинні вірити, що переможете в цій війні. Це дуже важливо. Україна зараз воює не лише за себе, за свій народ і за свою незалежність, а й за весь вільний світ. Це теж має для вас слугувати своєрідним драйвером.

В Україні побоюються миті, коли світ втомиться від війни і перестане нам допомагати. Це може статися?
– Українці не повинні про таке думати. Якщо ви будете вірити самі в себе, то у вас віритимуть всі інші. Віритимуть у вашу перемогу.

Іван Вербицький
Оцініть матеріал
(10)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Налаштувати стрічку
Налаштуйте свою особисту стрічку новин

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Дубль Мактомінея, штанга та асист Мудрика. Ман Юнайтед переграв вдома Челсі
Футбол | 07 грудня 2023, 00:18 8
Дубль Мактомінея, штанга та асист Мудрика. Ман Юнайтед переграв вдома Челсі

Михайло Мудрик у першому таймі міг забити, але не вийшло

ФОТО. Обличчя Зінченка завірусилося у соціальних мережах після шоу в Лутоні
Футбол | 06 грудня 2023, 07:20 9
ФОТО. Обличчя Зінченка завірусилося у соціальних мережах після шоу в Лутоні

«Арсенал» у суперматчі вирвав перемогу у «Лутон Таун» з рахунком 4:3

Коментарі 8
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Cruyff
Що з цього приводу думає колишній очільник олімпійського комітету "цар жердини"? 
⬆️
"когда мир устанет от войны..."   От какой?   Пан Вербицкий не знает что войну никто никому  не объявлял?   А эстонец точно в курсе дел.  Если бы одна из стран  объявила войну, то она тут же  была бы изолирована мировым сообществом.   Вот потому то это война только для Украины и  её граждан.   А для других - "операция", "конфликт", и т.д.