Поки триває війна, росія не може бути легалізована в жодному виді спорту

Цей 46-річний імпозантний чоловік є одним з найбільших лобістів українських інтересів у світі. Ханно Певкур мав запам’ятатися більшості українців на самому початку повномасштабної війни, коли під час одного з телешоу на центральному телеканалі своєї країни виконав пісню «Браття українці». Відео швидко стало вірусним і поширилося інтернетом. Міністром оборони Естонії він стане через лічені місяці після того, у липні 2022-го. І з того часу докладатиме всіх зусиль, щоб посилювати обороноздатність нашої країни в боротьбі з російським агресором. А ще до того пан Певкур вніс вагомий вклад у підтримку українського спорту. Обіймаючи вже 13 років посаду президента Федерації волейболу Естонії, Ханно посприяв в організації зборів національних команд України навесні 2022-го і цьогоріч. На території Естонії. Всі витрати приймаюча сторона взяла на себе.

У перших числах жовтня Ханно Певкур перебував з робочим візитом в Україні, зустрічався з першими особами нашої держави, відвідав Бучу й Ірпінь. У щільному графіку офіційних заходів пан Певкур дав одне інтерв’ю. Для Sport.ua. В ньому міністр оборони Естонії розповів про те, чим підкріплена його віра в перемогу України, звідки в нього любов до волейболу, як вплинула війна в Україні на естонський спорт і про колекцію вишиванок, яку у ці дні поповнив президент Федерації волейболу України Михайло Мельник. Однак розмову ми розпочали з найактуальнішої теми.

– Головна мета мого візиту традиційна – підтримувати Україну, – бере слово пан Певкур. – Я ще раз підкреслив, що Естонія буде з Україною до завершення війни, як би довго вона не тривала. Ми зустрічалися з Президентом України Володимиром Зеленським, міністром оборони Рустемом Умєровим, секретарем РНБО Олексієм Даніловим. Запевнив їх у нашій всесторонній підтримці.

Ми детальніше обговорили створення у спілці з Люксембургом і Україною в рамках «Рамштайну» ІТ-коаліції. Ця коаліція має допомогти силам оборони України отримувати найкращі системи IT і кіберзахисту. В сучасних реаліях це дуже важливо. Також ми обговорили ситуацію на фронті, те, що ми спільними зусиллями можемо зробити, щоб Україна отримала більше військової і цивільної допомоги. Звісно, обговорювали ми й ті речі, про які у публічному просторі говорити не можна.

– Ви знову відвідали Ірпінь і Бучу. З часу вашого першого візиту, тобто з червня 2022-го, ці міста змінилися?
– Звичайно. Тоді минуло пару місяців з часу, як міста були звільнені. Видно, що не лише в Ірпінь, а й у Бучу повернулося багато людей. Також там оселилося чимало вимушених переселенців зі Сходу України. Міста відбудовуються згідно з планом. Мені було важливо в цьому переконатися. Також мав бажання покласти квіти до Меморіалу 501 загиблому бучанцю поруч із церквою.

– Два місяці тому ви сказали, що сподіваєтеся побачити перемогу України до завершення поточного року. Це ваше бажання чи реальна оцінка ситуації на фронті?
– Це моя надія. На жаль, ми бачимо, що російські війська теж роблять усе для того, щоб Україні було важко відвоювати свої території назад. Та не дивлячись ні на що, Естонія і всі країни-союзники повинні надавати Україні якомога більше допомоги, щоб ця війна закінчилася якомога раніше.

– У ході свого візиту ви не забули й про спорт і знайшли можливість зустрітися зі своїм колегою, президентом Федерації волейболу України Михайлом Мельником. Про що говорили?
– Телефоную Михайлові завжди, коли перебуваю в Києві. В нас дуже хороші стосунки. Ми надали українським збірним змогу тренуватися в Естонії. Дівчата в нас були торік, а хлопці – і в 2022-му і цьогоріч. Я запитав пана Мельника, чим можемо посприяти українському волейболові надалі. Також ми обговорили ситуацію навколо виборів президента Європейської конфедерації волейболу, які відбудуться в наступному році. На нас очікує велика робота в тому напрямі, щоб європейський волейбол розвивався, а не рухався вниз.

– До роботи в нещодавньому щорічному Конгресі ЄКВ раптово були допущені представники росії і білорусі. Сприймаєте це як сигнал до подальших кроків на шляху до повернення російських команд в офіційні змагання?
– Ви знаєте, що Естонія разом з Литвою, Латвією, Польщею і Україною на знак протесту відмовилися від участі в цьому Конгресі. росія і білорусь не могли там бути представлені, оскільки не мають права виступати в офіційних змаганнях. Ні як учасники змагань, ні як офіційні особи та представники різноманітних комісій. Відповідно в Конгресі вони теж не мали права працювати. Поряд із тим, не бачу жодних передумов, щоб ЄКВ найближчим часом переглянула рішення про участь росії і білорусі в офіційних змаганнях, а також щодо присутності росіян і білорусів у різних комісіях. Втім, ми повинні не втрачати пильності і мати чітку позицію. Сподіваюся, інші країни теж розуміють, чому росію і білорусь сьогодні не можна поновлювати як учасників змагань.

– В інших видах спорту ця тенденція стала майже повальною. Буквально нещодавно росіян допустили до участі в турнірах серед команд, не старших 17 років, у футболі…
– Все ж, вважаю, що в інших ігрових видах спорту, так само як і у волейболі, перспектив повернення росії небагато. До завершення війни точно. А про майбутнє говорити складно. Поки триває війна, росія не може бути легалізована в жодному виді спорту. Хоча деякі види спорту роблять певні поблажки. На жаль. Сподіваюся, вони розуміють, навіщо це роблять. Проте вони мають усвідомлювати, що спорт це, на жаль, і політика. І ці рішення – теж частина політики.

– Зараз ми бачимо, що Міжнародні олімпійський і паралімпійський комітети залишають варіанти для допуску виступу росіян на Ігри-2024 у Парижі. Якою буде реакція Естонії, якщо це станеться?
– На засіданні Національного олімпійського комітету Естонії ми цього поки не обговорювали. Якщо буде рішення – буде реакція. Хочу вірити, що цього не станеться. Але у МОК – понад 200 країн. Чимало з яких не розуміють, навіщо ці санкції. Тому кінцевий результат непередбачуваний. Але ми спільними зусиллями маємо добитися, щоб російського прапора на Олімпіаді не було.

– В Естонії є цілі міста, де переважає населення з російським походженням, є види спорту на кшталт хокею, де російський вплив теж відчутний. Російське лобі в естонському спорті присутнє?
– Ні, такого впливу в нас немає. Щодо хокею, то нещодавно в Таллінні відбувався благодійний турнір на підтримку України. За участі ветеранських команд з різних країн. В ході цих змагань відбувався концерт гурту «Брутто». Я до цих подій долучався. Це хороша ініціатива, яку підтримали зокрема наші військові.

– Ханно, судячи з вашої біографії, на владних посадах ви перебуваєте з 20-ти років, були міністром внутрішніх справ, тепер міністром оборони Естонії. Як у вашому житті з’явився волейбол?
– В юності спортом я займався дуже активно. Багато катався на лижах, грав у баскетбол і волейбол. Як волейболіст, дійшов до першого дивізіону чемпіонату Естонії. Вище піднятися з моїм зростом 180 см у такому виді спорту складно. Тим не менш, у волейбольному середовищі нашої країни мене знали і майже 13 років тому запропонували очолити Національну федерацію.

– Естонія ніколи не вважалася волейбольною країною. Ми знаємо вашу країну за баскетболом, за видатними легкоатлетами, за блискучими лижниками. Естонський волейбол, мабуть, можна назвати видом, який розвивається?
– Не згоден, що ми не були волейбольною країною. В 1968-му складений з вихованців естонського волейболу талліннський «Калев» став чемпіоном СССР. Совєцький волейбол тоді був, мабуть, найсильнішим у світі, збірна вигравала олімпійське золото. І те, що естонська команда стала переможцем чемпіонату Союзу – показник. Так, з того часу минуло 55 років. Але в нас були успіхи. Скажімо, естонець Вільяр Лоор став олімпійським чемпіоном 1980 року, дворазовим чемпіоном світу. Чимало наших гравців ставали в складі збірної СССР чемпіонами Європи. Волейбол у нашій країні завжди був на хорошому рівні. В часи незалежності ми почали повертатися, коли в 1999-му вперше вийшли на молодіжний чемпіонат світу серед хлопців до 21 року. Великий крок угору ми зробили, запросивши на посаду головного тренера чоловічої збірної в 2014 році Ґеорґе Крету (нинішній наставник збірної Словенії; з ним естонці в 2016-му і 2018-му вигравали Золоту Євролігу – авт.). З того часу ми граємо щораз краще, наших волейболістів запрошують у сильні ліги. Ми розвиваємося.

– Показово, що цьогоріч юнацькі збірні Естонії перемогли в рамках відборів на чемпіонати Європи ровесників з України. Як серед хлопців, так і серед дівчат. У нас такий результат був сприйнятий, як велика сенсація…
– Так, це вперше ми обігруємо Україну і серед хлопців, і серед дівчат.

Ханно Певкур біля Меморіалу 501-му бучанцю

– Повернемося однак до українських реалій. Наразі в умовах повномасштабної війни в нас проводяться національні чемпіонати з усіх видів спорту. Наскільки це доречно з вашої як міністра оборони і водночас спортивного функціонера точки зору? В Україні є різні думки. Одні кажуть, що треба зберегти види спорту і людей у них. Інші – що треба зосередитися на війні, всі зусилля та ресурси спрямувати на боротьбу з ворогом…
– Думаю, Збройні сили України прекрасно усвідомлюють, скільки людей і кого треба брати в армію вже і зараз. Це по-перше. По-друге, життя навіть попри війну повинно тривати, а країна розвиватися. Зокрема в спорті. Якщо функціонують підприємства і школи, то молоді люди мають отримати змогу займатися спортом. А тим, для кого спорт професія, треба дати змогу змагатися. Повномасштабна війна триває вже майже 600 днів. Якби весь цей час люди не змагалися, це вплинуло б на види загалом і окремо взятих спортовців дуже сильно. Тому, певен, якщо зараз є змога займатися спортом і проводити змагання, це треба робити. Крім того, ми маємо усвідомлювати, що без проведення національних чемпіонатів Україну не допустять до участі в Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. А там Україна повинна бути. Синьо-жовтий прапор повинен підійматися.

– Як війна в Україні вплинула на спортовців з Естонії? Бо в нас навіть після 2014-го і до початку повномасштабного вторгнення вистачало атлетів, які повторювали російську мантру про «спорт поза політикою»…
– Безперечно, ця війна вплинула на всіх людей. Не лише на політиків і бізнесменів. Ми всі бачили ситуацію з вашою спортсменкою Ольгою Харлан на чемпіонаті світу з фехтування. Наші представники теж у цю мить мали вирішити, чи продовжувати виступати у змаганнях. Таких ситуацій можна уникати, якщо не допускати участі росіян у змаганнях. Але реалії такі, що, скажімо, в тенісі вони представлені. І таких видів спорту вже чимало.

– Ханно, в той час, коли росія розпочала повномасштабну війну на території України, ви виконали в талант-шоу «Маска» пісню «Браття українці». І влучили нею в «десятку». Як виникла така ідея?
– Хотілося підтримати людей, які взяли до рук зброю і стали на захист України. До того, зізнаюся, практично не слухав українських пісень. Але коли мені запропонували взяти участь у тому шоу, відразу вирішив, що оскільки почалася війна, виконаю пісню українською. Обирав між двох варіантів – «Ой, у лузі червона калина» і «Браття українці». Зупинився на останній.

– Судячи з фото під час цього вашого візиту в Україну ви маєте в колекції мінімум три вишиванки. Самі купували чи подарунки?
– Дві вишиванки мені зараз подарував президент ФВУ Михайло Мельник. Темно-синю, в якій був одягнений в Бучі та Ірпені – ще раніше перший заступник голови Верховної ради України Олександр Корнієнко. Ще дві – червоно-чорну і в тонах естонського стяга – презент Міністерства оборони України. Дуже ціную ці подарунки. Намагаюся і намагатимуся вдягати ці сорочки під час візитів в Україну.

Ханно Певкур і Михайло Мельник

– Ханно, на завершення скажіть, чим надихатися українцям після уже року і семи місяців великої війни і майже десяти років війни загалом?
– Треба жити надією на краще майбутнє. Ви повинні вірити, що переможете в цій війні. Це дуже важливо. Україна зараз воює не лише за себе, за свій народ і за свою незалежність, а й за весь вільний світ. Це теж має для вас слугувати своєрідним драйвером.

– В Україні побоюються миті, коли світ втомиться від війни і перестане нам допомагати. Це може статися?
– Українці не повинні про таке думати. Якщо ви будете вірити самі в себе, то у вас віритимуть всі інші. Віритимуть у вашу перемогу.