Ярослав ПАНЧЕНКО: «За моїми очікуваннями, Кепіталз будуть у фіналі»

Він став одним з небагатьох хокеїстів збірної України, хто повернувся додому через півтора роки після початку повномасштабної війни. Рішення несподіване і в цьому інтерв’ю Sport.ua 22-річний нападник Ярослав Панченко пояснює свої мотиви. Також хокеїст згадав, про те, як сповна скористався шансом дебютувати у збірній і яке розчарування пережив, коли відразу після того від його послуг відмовилися в «Соколі». Хоча, звісно, найперше Панченко говорить про свою нинішню команду «Київ Кепіталз», з якою через лічені хвилини, починаючи з 14:00 сьогодні, 1 жовтня, стартує в чемпіонаті України.

- У мене були можливості залишитися в Західній Європі, мав кілька цікавих пропозицій, - бере слово Ярослав. – Зокрема запрошували в італійський «Фальтреґ’яччо», де зараз виступають наші Дмитро Німенко, Владислав Лисенко і Богдан Ступак. Також були варіанти з клубом першого дивізіону Франції, міг залишитися в Балтійській лізі. Пропонували залишитися в «Енергії» з Електреная, міг переходити в один із латвійських клубів. Але після розмови з Вадимом Шахрайчуком, з яким маю дуже гарні стосунки і вважаю його сильним спеціалістом, вирішив повернутися у Київ і виступати за «Київ Кепіталз». Проте вирішальною все ж виявилася можливість повернутися додому. За понад рік перебування за кордоном встиг скучити за близькими людьми, друзями, рідними місцями.

- Крім «Кепіталз», пропозиції з інших українських клубів, зокрема від «Сокола», який цьогоріч виступатиме в Континентальному кубку, надходили?

- Конкретних пропозицій не було. Все на рівні розмов. Предметно зі мною розмовляв лише Вадим Валерійович. Власне, відразу відповів йому згодою й інших варіантів не розглядав.

- Ваше ближче знайомство з Шахрайчуком відбулося у грудні 2021-го, коли тренер запросив вас до лав збірної України для участі в Різдвяному турнірі в польському Битомі. Запросив, можна сказати, за залишковим принципом, бо бракувало виконавців. Але за підсумками трьох матчів Шахрайчук тоді говорив, що Панченко став для нього одним з найбільших відкриттів. Хвалив вас тоді і капітан команди Андрій Міхнов…

- Для мене честь – отримувати запрошення в національну збірну. Звичайно, опинившись у головній команді країни, я виклався сповна, намагався виконувати все, що вимагали тренери. Спочатку, звісно, сприйняв запрошення як велику несподіванку. Але поряд з тим відчував велику радість. І розумів, що то мій шанс. Зробив все від мене залежне.

- Після повернення з Битома очікувала ще одна несподіванка: тренерський штаб «Сокола» вирішив відправити вас в оренду в БСФК. Як це сприйняли?

- Засмутився, звичайно. Хоча радше то було велике здивування. Для мене те рішення тренерського штабу «Сокола» було неочікуваним. Я робив усе від мене залежне, щоб закріпитися в «Соколі». Але в тренера своє бачення.

- Трохи раніше ви засмутилися не менше, коли не потрапили до кінцевої заявки «Сокола» на Континентальний кубок…

- Болісні миті, але через таке теж, мабуть, треба пройти, щоб стати стійкішим морально і просто сильнішим в усіх аспектах. Для мене то був стимул працювати ще більше, своєрідний поштовх.

- Після початку повномасштабної війни ви впродовж літа тренувалися у таборі збірної України і, здавалося, залишитеся вдома й надалі. Як опинилися в Литві?

- Останньої миті і, можна сказати, несподівано. На той час ніхто ще не розумів, що буде з українським хокеєм, чи проводитиметься наш чемпіонат взагалі. Тому коли отримав пропозицію від «Енергії» з Електреная, вирішив нею не нехтувати. Я туди їхав не сам, а з Назаром Ружніковим, Сергієм Логачем. Також за «Енергію» виступали ще кілька українців – Климентій Лисак, Олександр Заруба, Артем Редько, Макс Дуве. Взагалі, для мене Балтійська ліга стала гарним досвідом. Це було щось нове, вперше відчув себе легіонером. Хоча, звичайно, чемпіонат України до великої війни був сильнішим. Він сильно розвивався, в нас грало багато легіонерів. У Балтійській лізі є чотири дуже сильних команди, але вони, мабуть, поступалися провідним українським клубам довоєнного чемпіонату.

- Поговоримо про справи сьогоденні. Дебют за «Кепіталз» вийшов для вас вельми вдалим: у першому матчі проти «Берсерків» на Кубок України ви відзначилися чотирма шайбами…

- Найперше мушу відзначити інвесторів «Кепіталз», які створили найкомфортніші умови для роботи, подбали про всі дрібниці. Ми добре підготувалися і очікували від виступу в Кубку України трохи більшого. Розраховували поборотися за трофей, але програли в групі «Кременчуку». Поки нам чогось бракувало. Але це перший досвід, команда в нас молода, ми продовжуємо розвиватися. Всі хлопці націлені на боротьбу за найвищі місця в чемпіонаті. За моїми очікуваннями, «Кепіталз» будуть у фіналі. Принаймні бажання таке є. Хоча, звісно, за підсумками Кубка «Кременчук» показав нам, що на цю мить є сильнішим. Не скажу, що суперники наразі зіграніші, але команда в нас справді нова. Нам трохи забракло концентрації, дві шайби пропустили в більшості.

- Те саме трапилося й у недавньому контрольному матчі проти «Сокола», який завершився нічиєю 4:4. По дві шайби на матч у більшості – трохи забагато.

- Так, поки це наша ахіллесова п’ята. Але ми багато працюємо над цим компонентом під час тренувань. Сподіваюся, в чемпіонаті підстав згадувати про цей недолік не буде.

- Взагалі, виглядає, що Вадим Шахрайчук зібрав команду бійців. Згодні?

- Не зовсім. У нас гарний і всесторонньо вкомплектований колектив. Одні хлопці сильніші в одних компонентах, хтось має інші сильні сторони. Є бійці, але не бракує й технічних хлопців, швидкісних, здатних віддати передачу, обвести. Є досвідчені гравці, які можуть і вміють вчити молодь. У нас точно не команда тафгаїв. Хоча постояти за себе ми можемо.