Томіслав РОГІЧ: «Після 10 днів роботи Луческу сказав, щоб я залишався»

У 2014-16 роках Томіслав Рогіч працював у «Шахтарі». Відповідав за роботу з голкіперами у штабі Мірчі Луческу. Потім почав працювати з Іваном Леко. Разом були в Китаї, Бельгії, а зараз намагаються зруйнувати гегемонію «Динамо» Загреб та виграти для «Хайдука» чемпіонський титул в Хорватії.

Напевно, Рогіч прямо зараз є найкращим тренером воротарів у Хорватії.

***

– Ви успішно працювали в Україні з «Шахтарем», у Бельгії з «Брюгге», у Китаї з «Шанхай Порт». Маєте ім’я у Європі та репутацію. Чому вирішили повернутися додому у Хорватію?
– Я 8-9 років був закордоном. Захотілося додому. Останній час працював разом з Іваном Леко. Були у Бельгії та Китаї. У Піднебесній це був дуже важкий час, коли починалася пандемія коронавірусу. Було майже все заборонено.

Під час кар’єри футболіста Леко грав за «Хайдук». Серце відчуло, що потрібно повернутися у рідне місто Спліт та спробувати виграти для «Хайдука» чемпіонський титул. Команда давно не вигравала золоті нагороди

Було 4-5 варіантів. Але він відчув, що потрібно додому. Це футбол. Ніхто не знає, що буде завтра. Тому жодних гарантій, що у найближчому майбутньому знову буду працювати закордоном.

– В цьому сезоні «Хайдук» лідирує в чемпіонаті Хорватії. Команда зі Спліта готова боротися за чемпіонство?
– На старті сезону все йшло добре. В гостях перемогли чинного чемпіона «Динамо» Загреб. Останні дві гри зіграли трохи невдало. Сподіваюся, що на вихідних зіграємо вдало ( перемогли «Локомотиву» – 1:0 - Прим. авт). Потім чекає дербі проти «Динамо» у Спліті. Після чого вже будуть зрозумілими подальші перспективи.

У цьому сезоні у «Хайдука» хороша команда. Всі дуже хочуть повернути золоті нагороди до Спліта. У футболі загадувати не варто. Всі чекали влітку у «Хайдуку» півзахисника збірної Хорватії та «Тоттенхема» Івана Перишича, але він отримав травму хрестоподібної звя'зки та перехід зірвався. Іван би нам дуже серйозно допоміг у боротьбі за чемпіонство.

– Івана Леко вважають найсильнішим тренером чемпіонату Хорватії та видають великі аванси у майбутньому. В чому секрет цього наставника?
– Він дуже схожий на Мірчу Луческу. В нього немає дрібниць. 24 години на добу його думки зайняті футболом. За дві години до тренування він вже на роботі, після тренування все аналізує. До кожного матчу максимально готовий.

В кожній країні потрібно адаптовуватися до культури країни, звичаїв, побуту. Леко працював на Близькому Сході, в Китаї, Бельгії. Він розуміє менталітет місцевого населення. Сприйняття футболу у нього дуже широке. У Бельгії потрібно бути професіоналом, у Хорватії більше другом, у Китаї – наставником для гравців. Коли він став чемпіоном Бельгії, то дуже багато команд хотіли працювати з Леко.

– Ви починали свою тренерську кар’єру в системі «Хайдука». Зараз повернулися до клубу майже після 10 років роботи в інших командах. Як змінився за цей час Томіслав Рогіч як тренер воротарів?
– Дуже серйозно змінився. Багато чогось навчився, коли прийшов до «Шахтаря». Хочу висловити велику вдячність Містеру Луческу, Даріо Срні та президенту Рінату Ахметову, які повірили у мене та дали шанс.

Я багато чому навчився у Луческу. Мірча - дуже досвідчений тренер, який знає у футболі все. З ним працював 4 роки. За цей час я змінився не тільки у сприйнятті футболу, але і в житті. Луческу – дуже мудра та глибока людина, яка допомагає людям ставати краще.

Після цього було ще 3-4 країни. В кожній команді та кожній країні, щось нове для себе взяв. Не хочу себе хвалити, але став в 3-4 рази кращим як тренер та людина.

***

– Як ви опинилися в «Шахтарі»?
– Завдяки Даріо Срні. Він завжди мене знав. Він не думав, що я такий серйозний тренер. Колишній воротар «Шахтаря» та «Хайдука» Стіпе Плетикоса казав, що я постійно жартую, а на полі інша людина, сконцентрована на своїй роботі.

Даріо сказав про мене Містеру. Луческу запросив мене на збори у Туреччині. Після 10 днів роботи Мірча сказав, щоб я залишався. Я досі не можу забути цієї можливості. Мені «Шахтар» дав все.

Після роботи у «Шахтарі», коли дізнавалися, де я працював, то завжди було захоплення та велика повага у кожному клубі. У кожному куточку світу знають про «Шахтар».

Молодь «Хайдука» не так давно запитала, який найкращий стадіон у світі? Іншої відповіді, ніж «Донбас Арена», у мене бути не може. Це не стадіон, це був музей. Таким він був красивим. Я дуже вдячний Містеру, Даріо та президенту за все, що вони для мене зробили.

– Як ви для себе оціните період в «Шахтарі»?
– Це спогади на все життя. Ми стали чемпіонами, виграли Суперкубок України, двічі грали в ЛЧ та дійшли до півфіналу Ліги Європи.

З «Шахтарем» нікого не боїшся, не важливо, це ПСЖ чи «Реал». Спокійно їдеш на матч, бо ти сильний. Є повага, але страху немає.

Особливо запам’ятався матч у білорусі проти БАТЕ. Ми перемогли 7:0. Луческу після гри був дуже задоволеним. Містер завжди прагне мати рекорди.

Після 6 місяців мого перебування в команді переїхали з Донецька до Києва. Розпочалося нове життя. Замість звичного комфорту бази у Кірші у нас почалися постійні роз’їзди. Кожні 2-3 дні ми сідали в літак.

– В чому особливість Мірчі Луческу?
– Мірча – другий в історії наставник за досягненнями. Коли просинається, то думає про футбол. За сніданком, обідом, вечерею говорить про футбол. В ресторані можна говорити про авто, родину, але він завжди говорить про футбол. Він 24 години думає про футбол.

– Як ви охарактеризуєте Містера?
– Одну річ ніколи не можу забути. Під час обіду на тарілці у Мірчі залишився маленький шматочок їжі. Можливо, в розмір пів пальця. Я хотів взяти тарілку у Містера та поставити на місця для миття посуду. Він забрав мою руку. «Томо, потрібно все доїсти. Коли я був маленький, то був голодний. Ніколи не повинно залишатися залишків їжі».

Зараз люди зі світу футболу заробляють великі гроші, але ніколи не потрібно відмовлятися від своїх принципів. Завжди потрібно залишатися людиною та проявляти повагу до маленьких речей.

– Півфінал ЛЄ. Чого не вистачило в матчах проти «Севільї»?
– Дуже хотіли у фінал. Все було десь поряд. Не вистачило удачі в обох матчах проти «Севільї». В Андалусії команда вже виглядала втомленою фізично.

– Андрій Пятов завершив кар’єру у 39 років. До цього багато років був основним воротарем «Шахтаря» та збірної України. В чому його феномен?
– Коли ви кажете «Шахтар», то є чотири людини, які асоціюються з клубом - президент Ахметов, Луческу, Срна та Пятов. Андрій – символ не тільки команди, але й клубу.

З кожним роком кар’єри він ставав тільки кращим, як хороше вино. Ми завжди з ним розмовляли. У питанні харчування я просив його бути уважним. Один зайвий кілограм може мати серйозне значення. Він ставав краще з кожним роком завдяки власному професіоналізму. Перед його кар’єрою знімаю капелюх. Це один із найбільш відомих гравців в історії України, а не тільки «Шахтаря».

– Зараз ви підтримуєте стосунки?
– Так. Коли почалася війна, то відразу йому написав, що якщо щось потрібно для нього чи родини, то готовий все зробити. Бачилися під час благодійного матчу у Спліті.

– В чому особливість воротарської школи Хорватії?
– У кожної школи є свої особливості. Тут нічого такого немає. У Німеччині, Італії, Франції чи Іспанії є свої воротарські традиції.

У нас у Хорватії є гравці з «Реала», «Манчестер Сіті», «Баварії». Ми ще не зробили воротаря для найкращих клубів світу. Ми працюємо добре, але потрібно вдосконалюватися.

У Хорватії високі чоловіки. Зараз важко бути воротарем із ростом 185-186 сантиметрів. Футбол змінився, м'ячі стали швидше. З такою антропометрією зараз важко розраховувати на успіх. Потрібно шукати воротарів понад 193 сантиметри.

– Наскільки важлива гра воротарів ногами у сучасному футболі?
– Це важливий компонент, але його перебільшувати не варто. Воротар – не півзахисник. Перед ним стоять інші завдання. Це все має бути в комплексі - реакція, гра на виході, гра ногами. Один якийсь компонент не може бути вирішальним.

– Даріо Срна вже четвертий сезон працює директором з футболу «Шахтаря». Не кликав вас на роботу?
– Не склалося. Війна тут не має жодного значення. Якщо запросять, то я поїду. «Шахтарю» все віддам. Готовий працювати навіть безкоштовно. Війни не боюся. Прожив під час війни майже 5 років у Хорватії.

Зараз кожен тренер приходить зі своїм штабом, 4-5 асистентів. Якби було запрошення, я пішов би пішки. Настільки я вдячний клубу та Даріо. Він – легенда для клубу та збірної Хорватії. Зробив дуже багато для України. Об'єднує наші країни.

– Чи було для вас несподіванкою, що Срна став менеджером?
– Мене це не здивувало. Даріо не вміє програвати. Кожна поразка давалася йому дуже важко. В роздягальні могли бути емоції. Для тренера такі риси не найкращі. Великий тиск, коли програєш. На посаді менеджера Срна може себе проявити. У нього є величезний досвід на рівні «Шахтаря» та збірної Хорватії. Він розуміє, як будувати успішну команду.

– Зараз ви слідкуєте за матчами «Шахтаря»?
– Так. Дивився Лігу чемпіонів проти «Порту». Я завжди слідкую за матчами своїх колишніх команд. Тут «Шахтар» на першому місці.

– Вас здивувало, що Луческу очолив київське «Динамо»?
– Не дуже. Містер дуже любить Україну. Він думав, що буде далі працювати із «Шахтарем». Але контракт не продовжили. Коли ми працювали в інших командах, то запитував Ніколіні чи мене, як «Шахтар» зіграв та всі деталі гри.

Для «Шахтаря» його рішення стало дуже важким. Але це футбол. Мірча – доросла людина та сам здатен приймати рішення. Він хоче працювати тренером та дуже любить футбол. Як показало життя, його прихід до «Динамо» себе виправдав – у перший рік виграв три трофеї та вивів команду в Лігу чемпіонів. «Динамо» почало продавати гравців у провідні чемпіонати Європи.

– Зараз ви спілкуєтеся з Містером?
– Так. Коли «Хайдук» грав у кваліфікації Ліги конференцій проти ПАОКа, то я підійшов до сина Луческу – Развана. Я йому сказав, що це не твій батько, а мій, бо він мені дав все. Разван почав дуже сміятися. Потім я набрав Містера, ми також поспілкувалися. Я кожні 3-4 місяці телефоную Луческу. Запитую про роботу, здоров’я, мадам Неллі, родину.

– Це правда, що Луческу у 2020 році, коли очолив «Динамо», хотів бачити у своєму штабі не тільки Ніколіні та Спірідона, але й вас?
– Так. Він розмовляв зі мною. Ми всі знаємо, що у «Динамо» працює Михайло Михайлов. Це легенда «Динамо». Було важко. Сказав, що подивимося, чи будуть варіанти. Потім зателефонував та сказав, що не хоче ні на кого тиснути. Тому не вийшло.

– Спірідон та Ніколіні відмовилися від пропозиції «Динамо», бо у них було значне минуле у «Шахтарі». Чи не стало б для вас проблемою працювати із головним конкурентом «гірників»?
– Я теж пов’язаний із «Шахтарем», але не так довго, як Містер, Карло та Олександр. Якби Луческу сказав би, що бери ракету та лети на Місяць, то іншого варіанту б не було. Потрібно було б виконувати. Для мене Луческу авторитет. Не було б жодних питань. Пішки в Україну – рюкзак на спину та вперед. Неважливо, йти потрібно було б місяць чи два.

– Мірчі Луческу вже 78 років. Він – найстарший тренер серед діючих. Де Луческу бере мотивацію працювати далі?
– Я теж задавався цим запитанням 100 разів. Я йому пропонував купити яхту та плавати в Італію на вихідних. Він дуже любить цю країну, знає мову. Він нікого не хоче чути. Ціла доба – тільки футбол. І так 365 днів на рік. Тільки бокал червоного вина ввечері і музика можуть його ще зацікавити.

Це справжній феномен – у такому віці працювати. А тут потрібно відповідати за 20-30 осіб. Кожного дня тренування.

– Контракт Луческу з «Динамо» діє ще рік. Завершить чи буде працювати далі?
– 78 років – це вже поважний вік. Можливо, захоче працювати до 80 років, а далі подивимося. Можливо, це вже буде посада не тренера, а менеджера. Містер не покине футбол. Головне, щоб у нього здоров'я було, а там можна рухатися і до 100 років.

– Хорватія – невелика країна із населенням у 4 мільйони. На двох останніх чемпіонатах світу збірна здобула срібні та бронзові нагороди. В чому секрет хорватського футболу?
– Талант та прагнення результату. У нас такий характер трішки сильніший за інших, бо ми хочемо виграти. Робимо все, щоб виграти. Ми можемо бути друзями в житті, але коли починаємо грати в будь-яку гру, то всі хочуть перемогти. Все це переноситься у професійний спорт. Немає значення, це футбол, баскетбол, чи інші види спорту.

У футболі дуже добре працює селекція. Якщо у дитини немає таланту – немає часу, щоб возитися. Якщо дитина талановита, то клуб працює з нею, щоб потім продати. У доволі молодому віці людина їде за кордон, де ментально змінюється. На цьому тримається збірна.

– Зараз у системі «Хайдука» є український воротар Давид Фесюк. Як його справи?
– Це наш основний воротар юнацької команди. Ми його запрошуємо до тренувань із першою командою. Давиду тільки 18 років. Для воротаря це зовсім юний вік. У нього все попереду. Потрібно тільки працювати над собою далі. Я задоволений його роботою та ставленням до футболу. Його більше нічого у житті не цікавить, окрім кар'єри футболіста.

У нас у команді різні воротарі. Ловро Калинич та Іван Лукіч – вже досвідчені воротарі. Давид ще дуже молодий та тільки починає своє становлення. Тут методи роботи тренера мають відрізнятися. Одні вже сформовані, готові грати на високому рівні та потребують тільки вдосконалення та стабільності, а Давиду потрібно пройти всі щаблі становлення. Українець має хороші якості, добре працює. Потрібна стабільна практика та досвід дорослого футболу. Можливо, це буде нижча ліга. Я розумію, що всім хочеться грати якомога швидше. Але потрібно мати терпіння та багато працювати.

– Є перспективи у Давида вирости у першого воротаря «Хайдука»?
– Так. Такої швидкості я ще не бачив. Фесюк не має антропометрії Тібо Куртуа чи Ловро Калинича, які під 2 метри зростом. Тому у нього добре розвинені швидкісні якості.

Швидкість – топ, але потрібно бути спокійним. Працювати над спокоєм, холоднокровністю.

– В нас пишуть, що Давидом цікавляться іноземні клуби. Йому варто формуватися у Хорватії чи їхати у сильніший чемпіонат?
– Кожним шансом потрібно користуватися. Головне, щоб тут не було психологічних проблем, що не прийняв ту чи іншу пропозицію чи не відпустили до сильнішого клубу. Тоді концентруватися на футболі важче. Жодних образ. У нього має бути мотивація дуже велика. Українці сильні характером, тому сподіваюся, що ніяких проблем не буде.

– Фесюк грає за збірну України свого віку. Важливий фактор міжнародних матчів для клубу та чи слідкують за цими виступами?
– Це дуже важливо. Це не тільки честь, але й можливість себе проявити та капіталовкладення. Ми намагається слідкувати за всіма молодими футболістами, які їдуть не тільки до національних, але й юнацьких команд своїх країн. Дуже раді, що Фесюк отримав виклик у свою юнацьку команду на турнір в Корею. Будемо слідкувати за його виступами там.

– Зараз в Україні війна. Ви у 2014 році були свідками подій у Донецьку, які передували нинішнім подіям. Які у вас залишилися спогади?
– Я згадую ці моменти. Як не дивно, я не боявся. Можливо, тому, що вже пережив війну у Хорватії. У місті почали палити автомобільні покришки. Я гуляв містом. Все бачив своїми очима. Я не вірив до кінця, що щось із цього може бути.

Після чемпіонату пішли у відпустку, а потім збори в Австрії. Назад вже не повернулися. Залишилися у Києві. Після цього вже не був ніколи в Донецьку.

Події 2022 року були іншими. Я відразу згадав всіх своїх друзів з України та кожному прагнув допомогти. Ми, хорвати, дуже близькі до українців. Для мене українці – найкращі люди, яких я бачив. Я розумію все, бо таке було в Хорватії. Серце болить.

У мене є ресторан у Задарі. Я ніколи не думав, що у моєму ресторані буде в гостях Академія «гірників». На нашій базі кожен день бачив форму «Шахтаря», бо юнацькі команди перебували у Спліті та тренувалися на сусідньому полі. У місті можна побачити автобус «Шахтаря». Серце хоче розламатися на тисячу частин. Молюся Богу, щоб ця війна завершилася та «Шахтар» повернувся додому.

Ніхто не може відчувати краще ситуацію за тих, хто пройшов війну. Хорвати все це пройшли. У нас було багато руйнувань, біженців, були проблеми зі світлом, теплом, самим необхідним. У моєму рідному місті Задар ми жили на останньому поверху п'ятиповерховому будинку. Будь-який приліт означав загибель. Тому дуже багато часу провели у підвалі.

Ми відчуваємо біль українців, тому прийняли багато біженців, намагаємося допомагати, чим тільки можна. Ми схожі люди. Завжди Хорватія та Україна були близькими ментально. Дуже сподіваюся, що Україна скоро повернеться до мирного життя.

Сергій ТИЩЕНКО