Еміліано ПУРІТА: «Сподіваюся, що я виправдав довіру»

Аргентинський легіонер «Дніпра-1» Еміліано Пуріта прокоментував перемогу над «Зорею» (1:0) у матчі 8-го туру УПЛ, а також розповів про рішення повернутися з командою у Дніпро.

– Я дуже щасливий, перш за все, за команду, тому що нам дуже потрібна була ця перемога. Ми не стартували у сезоні так, як того хотіли, але в нас чудові гравці, які можуть подолати усі складнощі. Що стосується особисто мене, то почуваюся, наче щасливий хлопчик: я дуже довго чекав цієї гри. Ми перемогли, я почувався комфортно на полі та зміг продемонструвати, що можу допомагати команді.

– Коли ти дізнався, що гратимеш? Була розмова з тренером?

– Протягом тижня я багато разів замислювався над тим, що можу зіграти. А перед матчем тренер покликав мене до свого номеру та сказав, що я гратиму правого захисника. Розмова не була тривалою. Моїм завданням було, перш за все, уважно діяти у захисті, а вже потім ходити в атаку. Сподіваюсь, я виправдав довіру.

– Почувався комфортно на рідній позиції?

– Так, на цій позиції я грав багато разів, але мав довести, що можу це робити. Думаю, це вдалося, і для мене це неймовірні відчуття – усвідомлювати, що можу бути корисним команді.

– Ти не зміг завершити матч. Через брак ігрової практики банально не вистачило сил?

– Саме так. Тривалий час я не грав повний матч. До того ж, у «Зорі» швидкі гравці, проти яких не можна грати, якщо не готовий на сто відсотків. Я мав думати не про власні амбіції, а про команду та результат. Потрібні були свіжі гравці, тож, думаю, моя заміна на той час була найкращим рішенням.

– У психологічному плані значення перемоги над «Зорею» важко переоцінити.

– Згоден, безумовно. До наступної паузи ФІФА ми маємо провести три гри, в кожній з яких потрібно досягати максимуму. Дуже важливим буде наступний матч у Кубку України – прохід далі вирішуватиметься лише в одній зустрічі. Вважаю, такий клуб, як «Дніпро-1», має боротися на усіх фронтах. Будемо прагнути до перемог. Останні два місяці були дуже важкими, багато речей змінилось. Ми грали в Ужгороді, у Кошице, зараз переїхали до Дніпра. Ми вдома: у своєму місті, на нашій базі, на нашому стадіоні – і можемо прямувати до наступних цілей.

– Як ти почуваєшся у Дніпрі?

– До цього тижня дуже важко. Для мене це не звичайна ситуація, і, зізнаюсь, що було важко ухвалити рішення. Переїхав один, а дружина залишилася в Ужгороді. Я багато розмірковував, чи не варто повернутися до Аргентини, тому що не грав, не допомагав команді. Було відчуття, що я просто перебуваю у команді і нічого не роблю. Але врешті-решт, я вирішив залишитися і, як сказав раніше, сподіваюся, що сьогодні довів, що можу приносити користь команді. Було важко, але я отримав велике позитивне відчуття, що можу продовжувати грати тут і допомагати команді підніматися туди, де вона заслуговує бути.

Після 6 зіграних матчів дніпряни займають 9-е місце у чемпіонаті, набравши 9 очок.