Опускаємось все нижче і нижче. Дна поки не видно

Але за фактом це – дно. Жодна з наших команд, яка брала участь у кваліфікації єврокубків, не виконала турнірного завдання. Про муки «Зорі» в цьому сенсі дуже й дуже скромно промовчу: луганці апріорі мали запасний аеродром у вигляді обов'язкової участі у груповому турнірі Ліги конференцій, тому повторити долю «Динамо» та компанії не могли за визначенням.

У підсумку в осінній частині єврокубків Україну представлятимуть аж дві команди – «Шахтар» (група ЛЧ) та «Зоря» (група ЛК).

Провал? Однозначно. Причому цілковитий, приголомшливий. Надривний такий провалище, наче залізом по склу.

Однак, якщо ви приготували пару-трійку цеглин, щоб метнути в Луческу, Кучера чи Скрипника, моя вам порада: не поспішайте. Тому що, на моє скромне переконання, краще навряд чи могло бути. А далі, якщо війна затягнеться, може бути й гірше. Значно гірше.

До речі, ви пам'ятаєте, коли востаннє від нашої країни в осінній частині єврокубків грали лише дві команди? Ні, це було не на зорі становлення вітчизняної футбольної Незалежності. Це було значно пізніше: в 2009 році. У тому благополучному році, в якому «Шахтар» виграв Кубок УЄФА. Тоді до групового раунду єврокубків пробилися лише «Динамо» та «Шахтар».

Зараз на дворі страшний та неблагополучний 2023-й. І ми знову маємо лише дві команди у єврокубках. І якщо 14 років тому ми мали повне право гнівно запитувати – а чому так мало наших клубів бере участь у групових стадіях європейських турнірів, то зараз, на жаль, ми не можемо собі дозволити порушувати аналогічне питання. Тому що наш футбол з моменту кацапського вторгнення втратив не тільки у сріблі, вазі чи в фарбах, але опинився в такому розібраному та непривабливому вигляді (та й місці теж), що кидати каміння у його город – це вже моветон.

***

Давайте цю тезу розглянемо на прикладах.

Що, «Динамо» зараз сильніше за «Бешикташ»? Та ні, звичайно. Стамбульський клуб може собі дозволити трансфери рівня Деле Аллі та Окслейда-Чемберлена, тоді як київський клуб може собі дозволити, хіба що, повернути Андрія Ярмоленка.

Так, і в мене теж є безліч запитань до власників столичного клубу Суркісів, і до головного непорозуміння, вибачте, головного тренера команди Луческу, на які, певен, мої адресати не зможуть предметно відповісти. Але якщо говорити дуже локально, дуже і дуже конкретно, то «Динамо» зараз об'єктивно слабше за «Бешикташ».

Мені теж не сподобався поєдинок у відповідь киян проти команди Гюнеша: без шансів, без ризику, без палаючих очей. Але це, швидше, емоційна складова, яка не перекреслює головного: динамівці в обох матчах були справді слабшими за «Бешикташ».

Те, що ледве проповзли «Аріс» - теж навряд чи може бути важким ляпасом Сироті й товаришам. Тому, що «Динамо» нинішнє – це і є рівень «Аріса». Плюс-мінус.

Про «Дніпро-1» без сліз взагалі говорити не вдасться. Це як же треба було постаратися, викрутитися, загадитися, щоб профукати відразу три єврокубки. Мені здається, що цей дніпровський рекорд ще довго матиме статус унікального.

Але це теж лише емоції. Лише слова.

А насправді… Зізнайтеся, хтось із вас справді був високої думки про тренерські таланти Олександра Кучера? А про селекційний геній Євгена Краснікова, позбавленого відстовбурченої кишені біглого президента «Металіста»? Невже хтось думав, що без суддівського благословення «Дніпро-1» може забратися хоча б до найменш рейтингової єврокубкової групи?

Ну і якщо знову порівнювати потенціали, то «Панатинаїкос» зараз сильніший за «Дніпро-1». Сильніша за дніпрян і «Славія».

Щодо команди з Трнави, то не впевнений, що вони чимось кращі. Але якщо далі пройшов саме «Спартак», то хто кому лікар?

Єдине (крім вильоту одразу із трьох турнірів), чим запам'ятався за грою «Дніпро-1» - грубість. П'ять червоних карток у шести матчах – дуже багато. Грублять та фолять тоді, коли не вистачає майстерності. Це аксіома. Так що пиляйте гирі, Шура.

Про «Ворсклу» говорити взагалі не хочеться. Зізнаюся чесно: ще наприкінці минулого сезону я був упевнений, що п'ята команда в єврокубках для України зараз є недозволеною розкішшю. Згадайте, хто тоді претендував на те п'яте місце: «Олександрія» та «Ворскла». Між першою четвіркою та п'ятою командою УПЛ – майже прірва.

«Ворскла» в підсумку на фінішній стрічці випередила колектив Ротаня. Випередила лише для того, щоб програти грузинській «Ділі».

Я впевнений навіть зараз, що грузинський чемпіонат поступається чемпіонату України. Не так помітно, як у благополучні та хлібні роки, проте. Однак наразі мову потрібно вести не загалом про наш елітний дивізіон, а саме про «Ворсклу». Так ось, саме тепер «Ворскла» - це вершник не тільки без голови, а й без ніг.

Про «Зорю» було згадано вище: команда мала запасний аеродром, на цьому ж аеродромі і влаштовувалася. Хоча за спробу зіграти «поверхом вище» обов'язково треба подякувати бронзовому призеру минулого чемпіонату. Подібною спробою не відзначились ні динамівці, ні дніпряни. Не кажучи вже про полтавців.

У сухому залишку маємо те, що маємо. Лише одна команда зуміла пройти один раунд («Динамо»), «Дніпро-1» зі своїх восьми зустрічей не виграв жодної, «Ворскла» поступилася грузинам, «Зоря» не пройшла чехів.

Я не вірю, що всі наші «кваліфайнери» свідомо «злили воду» чи не хотіли підтримати країну та ЗСУ. Ми зараз просто дуже слабкі на клубному футбольному полі. Ми зараз розібрані, знекровлені, без царя в голові. Тому нам і вказують наше футбольне місце - десь на узбіччі.

Але я впевнений, що коли Україна вкаже місце на цвинтарі кацапській сволоті, все зміниться. І у футболі також. Потрібно набратися терпіння.

І дочекатися.