«Трапаттоні для бідних»: на спомин про Карло Маццоне

За плечима в Маццоне-тренера – найбільша кількість матчів у серії А на тренерському містку. Футбольна доля чимало покидала його містами й містечками Італії. Сказати, що він домігся шалених успіхів, не можна, однак його затребуваність як тренера практично до 70-річного віку й є фактично його найбільшим досягненням.

Читайте також:

Помер легендарний італійський тренер Маццоне

Гострослови називали Карлетто «Трапаттоні для бідних». Натомість на це прихильники тренерського хисту уродженця Риму та й сам Маццоне відповідали: «Ні, Трапаттоні – це Маццоне для багатих!». Слушність, як на мне, мають обидва висловлювання, в яких тотожність за ретельного розгляду все ж таки не простежується. А ось й афористика Маццоне, яка багато чого пояснює в цьому контексті: «Техніка – це хліб багатих, натомість тактика – це хліб бідних!».

Аналітики футбольних тактик твердили про прихильність Маццоне до схеми 5–3–2, тоді як сам Карлетто визначав її радше як 3–5–2. Два латералі розташовувалися на рівні півзахисників і виконували напрочуд великий обсяг роботи, встигаючи й в атаці, й у захисті. Й головна відмітна риса команд Карлетто – сувора, якась на межі достотної самопожертви, гра його підопічних в обороні. Її ознакою була наявність ліберо. Власне, сам Маццоне – майстровитий захисник, і мав передати своє вміння та розуміння гри вихованцям. Деякі оглядачі підкреслювали свого роду клаптеву побудову оборони в командах Маццоне (себто жодної гри в лінію!) та смертельну зброю (наче в карате!) контратак його команд.

Якщо інші вагомі італійські тренерські величини, попри подеколи таку саму, як і в Маццоне, калейдоскопічну зміну місць роботи, все ж таки доволі міцно асоціюються з тим чи іншим клубом (Фабіо Капелло з «Міланом», Марчелло Ліппі з «Ювентусом», Невіо Скала з «Пармою» тощо), то для Карлетто-тренера саме його клуб визначити вельми складно. Для нього як гравця, це безперечно, «Асколі», де всі 1960-ті рр. він цементував центр оборони. А от як для тренера… «Кальярі», «Болонья», «Брешіа»? Когось виокремити з цього ряду не ризикну. Проте тепло до нього ставилися тифозі не лише цих клубів.

Він попрацював із видатними гравцями: Роберто Баджо («Це – друг, завдяки якому я в неділю виграю»), Франческо Тотті (цей Принц Риму назвав Маццоне «батьком, містером і маестро»), Андреа Пірло тощо. Саме Карлетто переконав Робі свого часу доєднатися до складу «Брешії». Прикметно, що в контракті Баджо був пункт, згідно з яким він міг покинути клуб, якщо з нього піде Маццоне. Красномовно? І чи знаєте ви якісь аналоги? А Робі називає Маццоне «велетнем людяності».

В 2009 р. Пеп Гвардіола (він також грав у Маццоне в «Брешії») запросив «свого вчителя Карлетто» (формулювання Гвардіоли) на фінал Ліги чемпіонів «Барселона» – МЮ. До слова, коли Пеп його набрав, то Маццоне спершу подумав, що це розіграш і сказав, що ніяк не думав, що Хосеп напередодні фіналу витратить свій час «на такого старого бовдура, як Маццоне». Почувши це, каталонець сказав на адресу Маццоне: «Ви – велика людина!». Власне, перемогу в тому фіналі Пеп присвятив Паоло Мальдіні та Карло Маццоне. Прикметно, що сам Карлетто зазначає, що, мовляв, найтихіші гравці під час тренувального процесу – Пірло та Гвардіола – під час матчу перетворюються на диктаторів, себто власноруч керують командою. А, власне, Маццоне міг і зірвати голос, нагримавши на підопічного (нелегка річ – керувати диктаторами, ага!), й влучно пожартувати, вивівши хлопців зі стану журботи-засмутку.

Президент серії А Лоренцо Казіні назвав Маццоне «символом кальчо». Італійська прем’єрка Джорджа Мелоні відреагувала в соцмережах на смерть Маццоне такими словами: «Він був справжнім. Маццоне – охоронець найчистіших цінностей спорту. Великий тренер, якого любили всі через те, що він сповідував футбол, близький до народу й своїх тифозі».

Та чи не перебільшує шанована політикиня? Чи справді новоспочилий стояв на чатах спортивної чистоти? Чи є в його біографії суперечливі контрапункти? Допінгові скандали, що торкнулися Карлетто? Це – окрема довга розмова, й я не впевнений, що нині – час для неї. Ані звинувачувати, ані виправдовувати Карлетто в допінговому контексті не прагну. Скажу лише, що за потреби він ладен був обстоювати непричетність своїх гравців до вживання забороненої гидоти, всіляко підтримуючи їх, навіть власною присутністю на відповідних з’ясуваннях.

Серед старої тренерської італійської школи, певно, саме Маццоне можна назвати яскраво вираженим ремісничим футболу. Працював більше за будь-кого, сумлінно, де-не-де з чинними, а десь із майбутніми зірками й завше вкладав у роботу всього себе. Як на мене, його внесок у міжнародні успіхи «Скуадри Адзурри» наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. (1-ше, 2-ге й 3-тє місце на мундіалях, європейські віцечемпіонства) є. Саме такі тренери забезпечували загальний високий рівень серії А, створюючи зі своїми скромними клубами конкуренцію традиційним грандам. Як там написала La Gazzetta dello Sport, «провінційний театр». Та – парадокс чи ні – уродженець столиці (до слова, розмовляв із шаленим римським акцентом, за що дехто брав його на глузи) був у ньому головним режисером. У Маццоне було дещо невловно ментальне й від інших римлян-режисерів – Альберто Сорді й Карло Вердоне. Саме на підмостках такого театру й закладався підмурок успіхів італійського футболу, надто а царині розвою футбольних тактик. Совісна праця футбольних ремісничих давала стиглі плоди! Й недарма італійські медіа називають Маццоне «іконічною фігурою» для кальчо, хоча за великим рахунком він особливих тренерських звитяг і не здобув, повсякчас маючи в своєму розпорядженні лише окремих зірок і купу добротних гравців, які вправно носять рояль, проте не грають на ньому. Та репутаційні нажитки Карлетто сколотив неабиякі!

Пам’ятаю, як в одному з матчів серії А Маццоне-тренер був вилучений. І він, обурюючись радше для годиться, проте в глибині душі розуміючи свою неправоту, почимчикував до роздягальні. Камера попрямувала за ним. Надалі телеглядачам продемонстрували, як Карлетто, зітхнувши, всівся на стілець і припав до телеекрану. Й хоч у тій грі я й не вболівав за очолювану ним команду (здається, то була «Брешіа»), однак якийсь гостряк жалю до маститого «алленаторе» пронизав мене. Карлетто тоді вже йшов із тренерського ярмарку, однак зберігав і харизму, й вплив на гравців, і жадання звитяг. Попереду ще було кілька років тренерської кар’єри й вельми подієва пенсія. Торік, у 85-річному віці Маццоне було включено в списки голосування за президента Італійської республіки. А 19 серпня поточного року він пішов на вічний спочинок в Асколі-Пічено – місті, команді якого віддав десяток років як гравець і більш як пів десятка років як наставник ще на зорі своєї тренерської діяльності.

Один із коментарів новини про смерть Маццоне на сайті La Gazzetta dello Sport: «Ніхто не схожий на нього!». Як на мене, якнайвлучніша характеристика Карлетто. Світла пам’ять, Тренере!

Олексій РИЖКОВ