Ярослав ПАНЧЕНКО: «З Кепіталз хочу поборотися за медалі! Золоті!»

Під час кровопролитної війни з окупантами повернення українських хокеїстів додому з Європи – неординарна подія. З урахуванням кадрового дефіциту хокеїстів в Україні це знахідка скарбу. А якщо це гравець статусу збірної України – Топ-новина. Без перебільшення.

Новоствореному столичному клубу «Київ Кепіталз» вдалося здійснити угоду з 21-річним Ярославом Панченком, який дебютував цього року на ЧС-2023 за «синьо-жовтих» та представляв нашу країну на всесвітній зимовій Універсіаді в Лейк-Плесіді. Після підписання контракту новачок «Столичних» поспілкувався із ресурсом Sport.ua

- Ярославе, у столичний «Кепіталз» ти перейшов із благополучної Європи, де виступав у міжнародній Балтійській лізі за литовську «Енергію». Чи не було сумнівів у правильності рішення цього літа?

- Як не крути, дім – є дім. У Києві мешкає сім'я, тут мені комфортно. Я мав варіант залишитися в Литві, продовжити кар'єру в Латвії, вів перемовини з французькою командою, проте вирішив повернутися додому. Так, у мами були неабиякі переживання щодо мого повернення – безпеку під час атак дронів і запусків ракет ніхто не гарантує, але зрештою дійшли висновку, що так буде краще для мене.

- Розраховуєш розвиватися та прогресувати у команді Вадима Шахрайчука?

- Сподіваюся, так воно й буде. У національній збірній України я з Вадимом Валерійовичем працюю другий рік, мені підходить методика, інтенсивність та різноманітність тренувань, тож сподіваюся рости у хокейному плані.

- Ти тренуєшся у «Кепіталз» з початку серпня. Які враження від перебування у колективі?

- Тут доброзичлива, позитивна, атмосфера у команді. Багатьох хлопців знав, а з Пашею Тараном та Владом Куцевичем разом грали ще у «Білому Барсі». У них величезний досвід, як і у Сергія Черненка, Жені Секірка та Костянтина Рябенка. Є чому повчитися. Також справляє враження Микита Олійник, який вміє втекти та віддати пас-цукерку.

Щодо тренувального процесу, то багато чого мені було знайоме із занять у збірній України, але є й нові вправи: тренування дуже цікаві і я б сказав насичені! З ранку у нас дві години льоду, а потім стільки ж – «земля». Іноді буває трохи менше за часом атлетики. Після таких тренувань приходиш додому і хочеться заснути. Звісно, спека в Києві дуже впливає на самопочуття, але це передсезонні збори – легко тут нікому не буває. Ні в спеку, ні в прохолоду.

- В одному з відео в соцмережах бачив, як хокеїсти «Кепіталз» проводять ігрові тренування у баскетбол та гандбол? Хто там у вас лідер у цих видах спорту?

- Вирізняється фактурний Павло Таран, який чудово почувається у силовій боротьбі, а також інтелектуальний Сергій Черненко, котрий вміє віддати такий шикарний пас, що ніхто не здатний повторити! В основному всі досвідчені хлопці тримають марку!

- Як поводиться Ярослав Панченко на тлі ветеранів?

- Теж не гублюсь (сміється).

- А на льоду як відчуваєш у новому колективі?

- На першому льодовому тренуванні було максимально складно (посміхається). Тяжко і дуже незвично було бігати після тримісячної паузи… Зараз вже знаходжу впевненість на ковзанах (сміється).

- Ти жодного разу не згадав про єдиного легіонера у команді – фіна Еету Моксунена.

- У нього все нормально, старається, усміхається, адаптується... Хоча він вже виступав у чемпіонаті України і багато чого йому знайоме. Так, фіну заважає мовний бар'єр, але у нас є хлопці, які допомагають йому спілкуватися англійською. Сам він теж уже знає кілька наших слів.

- Які завдання ставиш перед собою наступного сезону? Чого хочеш досягти?

- Насамперед хочу поборотися з командою за медалі. Золоті! А індивідуальні здобутки в таких історіях відходять на другий план. Головне, допомагати «Кепіталз» демонструвати результативний та переможний хокей.

- Не шкодуєш, що минулий сезон провів не в статусному клубі Європи – литовській «Енергії»?

- Нітрохи! Це був новий виклик для молодого гравця, який ніколи не грав у статусі легіонера у Європі. Так, литовська «Енергія» та внутрішній чемпіонат не належить до сильних, але й слабким його теж не назвеш, адже збірна цієї країни виступала у більш рейтинговій групі A першого дивізіону чемпіонату світу. Лише цього року опустилася до нашої групи. Та й, до того ж, основну масу ігор «Енергія» проводила в рамках Балтійської ліги з командами з Латвії. А це вже зовсім інший клас. Перша четвірка команд була дуже пристойного рівня. Той самий «Земгале» виступав паралельно весь сезон у фінській Местіс-лізі (Д2).

- Чи вдалося розкрити свій потенціал у Литві?

- Гадаю, через те, що «Енергія» була слабшою за інші команди, мені в деяких моментах вдалося розкрити лідерські якості. Плюс спробував себе у першій п'ятірці, потім грав в українській трійці разом із Климом Лисаком та Назаром Ружніковим, а ми були найрезультативнішою ланкою в команді!

- Що найбільше запам’яталося за сезон виступів в «Енергії»?

- Якщо говорити про голи у клубі, то це моя шайба у ворота «Каунасу» в овертаймі. До того ми мали серію з 4-5 поразок, тому перемога додала енергії і підняла бойовий дух.

Також врізалося в пам'ять наше повернення з Ружніковим з турне Канадою та Універсіадою назад у розташування команди в Електренай. Тоді відчули неймовірний контраст. Різниця в якості льоду буквально шокувала нас. Зі знаком мінус. Ми навіть трохи «загубилися» в литовській дійсності, хоча в Електренаї старенька льодова арена вважається головною в Литві.

- Я так підозрюю, що за холодною ареною в Електренаї ти не сумуватимеш?

- Ні (сміється). Зате я сильно сумуватиму за нашою литовською мамою – Жанною. Вона була у нас у місті класним керівником, коли ми з партнерами навчалися у коледжі. Ми підтримуємо зв'язок, але мені не вистачатиме її у спілкуванні.

- Вже чимало українських хокеїстів віддали життя за свободу України, хтось активно продовжує волонтерити, допомагає воїнам закупівлею необхідного інвентарю. Чув, твоя сім'я теж залучена до війни…

- Мій старший брат Павло воює на фронті, можна сказати, з перших днів після повномасштабного наступу рашистів. Паша закінчував військову кафедру в інституті, тому майже одразу йому прийшла повістка, він пройшов навчання і потім відправили на передову. Так і служить досі.

- Що розповідає, чого потребує армія ЗСУ?

- Потребує великої кількості дронів, військового обладнання, іноді навіть у конкретний період необхідний теплий одяг. Коли виграємо війну? Відповідь така: «Дуже сподіваюся, що скоро».

В'ячеслав ВОЛКОВ