Матерацці відомий і невідомий: від Зідана до… Елано

«…Хотів би привітати своїх друзів – футболістів збірної Італії – зі звитягою на чемпіонаті світу!» – популярний італійський автор і виконавець, один із музичних гуру Апеннінського півострова Тото Кутуньйо на концерті в Києві взявся до перераховування гордості італійської нації. «Каннаваро, Буффон, Тоні…» – промовляв маестро. Та раптом зупинився, певно, вважаючи, що перелічив уже всіх творців історичного тріумфу. Я зі свого, не найближчого, та все ж таки партерного ряду підказав гастролеру: «Матерацці!» Маестро посміхнувся й, кивнувши та вказавши на мене правицею, додав: «І, звісно, Матерацці». Спершу я прийняв цей жест за невеличку забудькуватість звитяжця Євробачення-1990, та опісля, поміркувавши, дійшов висновку, що Кутуньйо попервах «не згадав» Марко свідомо, адже після зіткнення із Зіданом у вирішальному чемпіонському двобої захисник-гренадер (193 см!) зажив не надто доброї, коли м’яко, слави за межами Італії. Тому автор світових хітів і промовив його прізвище лише після нагадування (в тому разі мого). Та й певну несимпатію тифозо-«міланісто» (Кутуньйо ніколи не приховував своїх футбольних уподобань) до гравця-«інтеристо» так само не варто відкидати.

Зведення цікавинок про ювіляра до спогадів про конфлікт із Зіданом – найпростіша річ. Той двобій пам’ятають усі, хто здатен пам’ятати через вік, зачепив він добряче як прихильників, так і несимпатиків обох гравців. І за мотивами того гарикання створено чимало ба навіть витворів мистецтва. Та, менше з тим, не самою лише чварою із Зізу запам’ятався Матрікс футбольній спільноті.

Перуджа як футбольний університет

Звісно, насамперед, Матерацці асоціюється з «Інтером» (хоча батько Марко свідчив, що в дитинстві його син, уродженець Лечче, палко вболівав за «Лаціо») та його незмінними звитягами в серії А в першій декаді ХХІ сторіччя. Дехто згадає й «евертонівську» одіссею Матерацці. А ось його виступи за «Перуджу» в юному віці мало хто зберіг у пам’яті, адже попервах якось потиху в складі червоно-білих він торував собі шлях до зірок. Натомість саме останній сезон у «Перуджі» перед переходом до великого клубу («Інтера») виявився для захисника, який не цурався залучення до атак, найрезультативнішим. У сезоні-2000/2001 Марко забив за червоно-білих «грифонів» цілих 12 голів у 30-ти матчах. А футболка Матерацці доби виступів за «б’янко-россі» й дотепер має чималий попит у певної категорії тифозі.

Книжкова сторінка: від масних жартів до оповідок для молодшого шкільного віку

Безперечно, найвідомішою «літературною» працею Матерацці стала книжка «Що я насправді сказав Зідану?» Як бізнесмен Марко дуже слушно відчув момент і зробив із цього певний заробіток, потішив прихильників футбольного гумору й дещо підфарбував яскравістю свій назагал негативний імідж. 249 іронічних варіантів, серед яких мені найбільше до вподоби такий: «Звідтоді, як пішов із життя Мішель Фуко, французька філософія – суцільний відстій!» Відзначу й вислів з іншої галузі людських знань: «Ти знаєш, той факт, що квантова механіка й загальна теорія відносності несумісні, наштовхує мене на серйозніші роздуми!»

Менше на наших широтах відома інша книжка, в якій взяли участь відомі італійські журналісти Андреа Елефанті й Роберто де Понті. Та праця, присвячена Матерацці, має назву «Життя воїна». Побачила вона світ, до слова, в 2007 р. – через рік після здобуття Матріксом світового чемпіонського титулу й через рік після «Що я насправді…».

І ще одне видання, до якого мав стосунок Матерацці, – «Розкажу про чемпіонів «Інтера». Зіркові гравці, які ввійшли до історії «Нерадзуррі». Це 240-сторінкова, добре ілюстрована збірка коротких оповідей про легенд чорно-синього Мілана. Адресована юні, а в анотації зазначено: «Для дітей від 7-ми років». А в передмові Матерацці називає себе «генератором любові до «Інтера».

Відлуння удару Зідана

Та берлінська шквара між Зіданом і Матерацці має чи не найдовше відлуння порівняно чи не з усіма нефутбольними ґерцями на футбольних полях в історії улюбленої гри. Славнозвісний велогонщик Валентино Россі через тиждень після берлінського фіналу й резонансу від історії Зідан – Матерацці святкував свою перемогу в гран-прі Німеччині у футболці з прізвищем «Матерацці». Італійський модельєр Алессандро Феррарі за мотивами конфлікту між Матріксом і Зізу випустив лінію одягу. Мета проєкту, за словами дизайнера, полягає в надсиланні позитивного послання молоді. А у Франції музики лейблу Plage Records створили жартівливу пісню під назвою «Удар головою», яку згодом було перекладено кількома мовами.

Роки по тому автори біографії Зізу Жан Філіп і Патрік Форт виснують у своїй літературній праці: «Шахрай зіпсував фінал видатного гравця… А улюбленець Зізу враз стає винуватим, гідним бути закутим в усі ланцюги світу». І надавали словесних почубеньків Матріксу, французи ж бо… Ба більше: переможеним у тій історії вони називають… футбол. Як на мене, перебільшення, адже такою увагою, власне, до футболу, як тоді, мало яка сфера людської діяльності може похизуватися.

Ну, й, безперечно, запам’яталася статуя Зідана з Матерацці авторства алжирсько-французького скульптора Аделя Абдесеммеда (до слова, крізь усю його творчість проходить червоною ниткою тема насильства в світі), що прикрашала набережну в катарській Досі. Щоправда, через суперечність із принципами ісламу її вирішили прибрати звідти й перенести до Арабського музею сучасного мистецтва в Досі.

Та й тепер, пародіюючи манеру гри Зідану, інтернет-жартівники зчаста використовують саме той удар, а не, скажімо, «фінт Зідана».

Скажу так: коли йдеться про титул чемпіонів світу, то сантиментам і перфекціонізму якось мало місця знаходиться на полі. Гравці обох команд під час того матчу кількараз уїдливо, на грані, а незрідка й за гранню фолу шпетили супротивника образливими висловлюваннями. Та чомусь лише Зідан зреагував так, як зреагував. Менше з тим, не думаю, що саме вилучення Зідана якось вплинуло на кінцевий результат. Тодішня помилка Давида Трезеге в післяматчевій серії пенальті – це саме помилка Давида Трезеге. Не більше й не менше, а Італія, зрештою, продемонструвала, що має на дещицю міцніші нерви, ніж у суперника.

Індійська епопея: в краю футбольної екзотики

Незвична футбольна сторінка для чемпіона світу – індійська. Матрікс був водночас і гравцем, і тренером у цій країні, доскочив зрештою звитяги в тамтешній суперлізі як наставник у 2015 р. А очолюваний ним клуб «Ченнаїн» спромігся тоді здобути чемпіонський титул через рік після свого заснування. Та найголовніше, чого домігся італійський титулованець тоді, – те, що на 40-тисячних трибунах арени в Ченнаї під назвою «Джавахарлал Неру» (саме там, до речі, торік відбулися церемонії відкриття та закриття тріумфальної для нашої жіночої збірної Шахової олімпіади) щораз було напхом напхано вболівальників. А італійське розуміння футболу (жорстка тактична дисципліна) Матрікс вдало приплюсував до індійського темпераменту й ігрової спраги. Надто виявив того сезону свої ігрові чесноти під орудою італійця ексдонеччанин Елано. Та й співвітчизник Марко півзахисник Мануеле Блазі так само чемпіонського варива тій команді не зіпсував.

Додам, що тренер Матерацці тоді в Індії переграв тренерів-суперників Роберту Карлоса, Зіку, Девіда Платта й Ніколя Анелька. Компанія ще та!

Акторська кар’єра

Про цей напрям діяльності Матрікса якось мало твердять на наших широтах. Менше з тим, він задіяний у серіалі «Вулиці Макса», в комедійному фільмі «Тренер м’яча-2». Взяв участь Марко й у документальному фільмі «Мене звуть Франческо Тотті», який вийшов на екрани в 2020 р. Свого часу Марко долучився й до популярної італійської розважальної телепрограми «Емігратис».

Як колись сказав мені французький колега, «падіння після удару Зідана засвідчило неабиякі акторські здібності цього футболіста, й він відтоді просто приречений на пропозиції від відомих режисерів». Далі справді буде?

***

«В конфлікті Зідан – Матерацці ми на боці «ювентино», – подружня пара молодого пенсійного віку з Турина, палкі вболівальники «Юве», чітко позначили свою позицію. Наша некваплива бесіда під оригінальну туринську піцу раптом набула динамізму. В моїх співбесідників запалав вогонь в очах. Я спробував був сказати, що, мовляв, у 2006-му Зізу вже не був «ювентино», та дістав цілком прогнозовану відповідь: мовляв, колишніх «ювентино» (як, власне, й колишніх «інтеристо») не буває. Щось схоже я чув і від представника угруповання Brigate Rossonere, яке активно підтримує «Мілан» ще від 1975 р.: мовляв, «інтерист» є «інтерист», що ви хочете.

Хай там як, а ювіляр здобув собі ім’я у футболі, став чемпіоном світу, здіймав над головою кубок за звитягу в Лізі чемпіонів, купу разів тріумфував на внутрішній арені. Жорсткий непоступливець на смарагдовому газоні (явно не з тих, хто хилиться од вітру), «розбійник стадіонів» за одним із визначень (яку ж він зібрав колекцію карток жовто-червоного забарвлення!) зводив справжній мур для форвардів суперників. І завдяки цьому зробив приголомшливу кар’єру. А стосунки із Зіданом… Почекаймо ще з десятиліття. Може, тоді поважні футбольні персони, чемпіони світу різних років і спроможуться розпити разом пляшку доброго апулійського вина, згадуючи минуле й перепросивши одне в одного за недобре (попри всі голосні заяви «швидше помру, ніж перепрошу в нього»). Час стишує емоції, чи не так?

Олексій РИЖКОВ