Останній писк моди. Як тактичні тренди впливають на трансферний ринок

«У футболі є свої тренди. Це як мода. Якщо хтось носить певне взуття, воно стає популярним».

Так говорив Жоао Нуно Фонсека, колишній помічник головного тренера «Реймса», «Бенфіки Б» і «Нанта», який на початку роботи Пепа Гвардіоли в «Манчестер Сіті» влітку 2016 року обіймав посаду керівника відділу методології.

Гвардіолу часто називають не тільки піонером тактики, а й, висловлюючись сучасною мовою, «інфлюенсером». Але він не перший і не останній: контратакувальний «Арсенал» Герберта Чепмена в 1930-х роках, угорська формація «WM» у 1950-х, тотальний футбол «Барселони» і збірної Нідерландів Рінуса Міхелса та Йохана Кройфа – усе це приклади з минулого століття.

За іронією долі, однією з найсерйозніших причин для критики футболу кінця XX – початку XXI століть була тактична одноманітність. Тактика АПЛ в її ранні роки будувалася на схемі 4-4-2 з двома нападниками і вінгерами. Потім з'явилися 4-3-3, опорний півзахисник, «хибна дев'ятка» та інвертовані вінгери.

Зі зміною тактики футбол став швидшим. У роботі Університету Південної Данії, опублікованій у 2020 році, було встановлено, що в період між чемпіонатами світу 1966 і 2010 років швидкість гри (метри за секунду, що вимірюються за допомогою стеження за м'ячем) збільшилася на 15%, а кількість передач за хвилину – на 35%. При збереженні аналогічних тенденцій до 2030 року швидкість гри зросте ще на 12%, а кількість передач – на 8%.

Аналіз чемпіонатів світу з футболу, проведений Джоном Мюллером для журналу The Athletic, дає змогу зробити кілька вражаючих висновків під час порівняння турнірів:

– Під час чемпіонату світу 1966 року команди пасували м'яч уперед на 6,5 метрів за кожен метр передачі назад. У 2018 році це співвідношення склало менше ніж 3 до 1.

– У 1970 році 62% ударів завдавали з-за меж штрафного майданчика. До 2006 року цей показник знизився до 54%.

– 50 років тому для того, щоб забити гол, було потрібно близько 15 ударів по воротах без урахування пенальті, зараз же цей показник наближається до 10.

– У період з 1966 по 2018 рік час між отриманням м'яча і подальшим пасом скоротився на півсекунди.

«Швидкий футбол залишатиметься майбутнім», – сказав Фонсека, додавши, що «це одна з найбільших еволюцій, які відбулися у футболі за останні роки, і вона відбувається не тільки в Англії, а й у всьому світі».

Футбол може бути тактично одноманітним від природи. Те, що ми називаємо 3-4-3/3-2-2-3, в яку грали в минулому сезоні «Сіті», «Челсі», «Брайтон», «Ліверпуль» і «Арсенал», фактично є «WM», в яку грали Чепмен і Венгер десятиліття тому.

«Немає нічого нового під сонцем. Все це вже було». Можливо, сер Артур Конан Дойл мав рацію.

Подивіться на схожість між «Сіті» та «Арсеналом» у наведених нижче прикладах.

І оскільки провідні команди все ще намагаються грати однаково, вони все ще намагаються підписати одних і тих самих гравців. Це також зробило цінними конкретні профілі гравців.

Лівоногі центральні захисники – найсвіжіший приклад, особливо тому, що вони дозволяють грати як у три, так і в чотири захисники. Минулого сезону «Челсі» заплатив 60 млн. фунтів стерлінгів (76,6 млн. доларів) за Марка Кукурелью і 35 млн. фунтів за Бенуа Бадьяшиля, і генеральний директор «Брайтона» Пол Барбер сказав, що профіль Кукурельї – лівоногий захисник, який може грати і на позиції опорного, і на позиції центрального захисника – робить його більш цінним.

«Манчестер Юнайтед» придбав Лісандро Мартінеса з колишнього клубу Еріка тен Хага, «Аякса», за 48,5 млн. фунтів. Тен Хаг сказав, що лівоногі центральні захисники мають «перевагу у володінні м'ячем... тому що лівоногі краще орієнтуються на лівому фланзі, коли володіють м'ячем, у вас є кращі кути для виходу з оборони». Мікель Артета сказав, що лівоногі центральні захисники дають йому «більше варіантів, більше рішень».

Серед інших прикладів – «Ньюкасл», який витратив 35 млн. фунтів на Свена Ботмана, і «Вест Хем», який віддав 26,6 млн. фунтів за Найєфа Агерда. Йошко Гвардіол, 21-річний захисник збірної Хорватії та «РБ Лейпциг», найімовірніше, коштуватиме дорожче за всіх цих гравців.

Інвертовані вінгери стали популярними в 2010-х роках у зв'язку з відмовою від дев'яток. Як приклад можна навести Усмана Дембеле, Кіліана Мбаппе, Неймара (двічі), Гарета Бейла, Едена Азара, Ніколя Пепе, Анхеля Ді Марію, Рахіма Стерлінга і Ріяда Мареза, які входять до топ-50 найдорожчих трансферів усіх часів. Джек Гріліш, Михайло Мудрик, Антоні та Джейдон Санчо – інші приклади з топ-50, які перейшли після 2020 року.

Пік цієї ролі, ймовірно, припав на 2021–2022 роки, коли Мохамед Салах і Сон Хин Мін розділили «золоту бутсу» АПЛ (по 23 голи). Нижче показано їхні удари без урахування пенальті:

В останні роки «дев'ятки» також стали ключовими гравцями. Ерлінгу Холанду, Александеру Ісаку, Джанлуці Скамацці, Рішарлісону і Душану Влаховичу на момент переходу минулого літа було менше ніж 25 років. Модель класичного 9-го номера знову стала модною у зв'язку з тим, що центральні захисники стали менш габаритними, адже тепер більше цінується їхнє вміння грати з м'ячем.

Підвищується попит на фізично розвинених, атлетично складених гравців, а також на тих, хто володіє технічними навичками, що сприяє збільшенню числа топклубів, які купують молодих гравців. Згідно зі звітом CIES, у 2021 році 54% грошей на трансферному ринку було витрачено на гравців віком до 24 років, що є рекордним показником і на 7% перевищує середній рівень.

8 із 10 найдорожчих трансферів у сезоні 2022/2023 припали на гравців віком до 23 років, а в чотирьох попередніх сезонах щонайменше 12 із 25 найдорожчих трансферів припадали на гравців віком до 22 років. У період із сезонів 2018/2019 по 2022/2023 у світі на гравців віком до 25 років припало 72,7% від загальної суми трансферів. Це на 7% більше, ніж у період із сезону 2013/2014 по 2017/2018 роки, а, порівнюючи ці ж періоди, інвестиції в гравців віком 26-29 років скоротилися майже на 9%.

Сучасні тренери, схоже, все частіше готові платити за потенціал і розвивати таланти, а не купувати більш вікових і готових гравців. Це також відображає й еволюцію від менеджера до головного тренера. Є й такі гравці, як Джек Гріліш, коли чудовий виступ у другому сезоні після трансферу показує, скільки часу може знадобитися тренеру, щоб вписати гравця у свою систему.

Але навіть незважаючи на те, що більшість клубів зараз прагнуть до володіння м'ячем, найбільші суми витрачаються не на гравців, які беруть участь у білд-апі – центральних і флангових захисників, а також центральних хавбеків.

Незважаючи на незначне збільшення частки трансферної вартості, витраченої на воротарів, центральних і флангових захисників і півзахисників, на нападників, як і раніше, припадає майже 50% витрачених на трансферному ринку грошей у період із сезону 2013/2014 по 2022/2023.

Однак в останні сезони опорні півзахисники й універсальні хавбеки стали більш цінними. Про це свідчать і боротьба між «Арсеналом» та «Манчестер Сіті» за Деклана Райса, і чималі суми, заплачені за Енцо Фернандеса (£113,2 млн; €121 млн; $143,2 млн), Джуда Беллінгема (£89 млн; €103 млн; $112,6 млн), Орельєна Тчуамені (£69,1 млн; €80 млн; $87,4 млн), Френкі де Йонга (£64,8 млн; €75 млн; $82 млн) і Каземіро (£61,3 млн; €71 млн; $77,6 млн). Усі вони перейшли з 2019 року і входять до топ-50 найдорожчих трансферів, до того ж Каземіро – єдиний, кому на момент переходу з «Реала» до «Манчестер Юнайтед» було понад 25 років.

Дедалі більше провідних команд працюють із «коробковим» півзахистом – два опорні хавбеки плюс дві «десятки» попереду – і використовують ігрові моделі, побудовані на контролі центру поля. Заява Пепа Гвардіоли 2016 року про те, що він «хотів би мати тисячу гравців середньої лінії», пояснюється тим, що «можна вигравати матчі з хорошими захисниками і хорошими нападниками, але щоб грати добре, потрібні гравці середньої лінії».

Наявність центрального півзахисника-руйнівника, який водночас добре працює з м'ячем і здатний просувати м'яч, а також грати глибше, здійснюючи ротацію із захисниками або граючи між центральними захисниками, ще ніколи не була настільки цінною. Поки що розподіл грошей на трансферному ринку не повністю відійшов від нападників, але команди усвідомлюють необхідність у якісних центральних півзахисниках.

З огляду на важливість якісного воротаря не тільки з точки зору захисту від ударів, а й з точки зору володіння м'ячем, можна сказати, що в цій сфері дуже багато вигод, але клуби не поспішають купувати гравців на цю позицію.

Прикладом тому слугують «Тоттенхем» і «Манчестер Юнайтед», які так довго тримають/тримали в команді Уго Льоріса і Давіда Де Хеа. Яскравим прикладом ставлення до воротарів є те, що «Шпори» вважають ціну «Брентфорда» в 40 млн. фунтів за Давіда Райю надто високою; Рішарлісон, Тангі Ндомбеле, Крістіан Ромеро і Давінсон Санчес обійшлися клубу дорожче.

У топ-50 найдорожчих трансферів в історії входять лише два воротарі – Кепа Аррісабалага в «Челсі» і Аліссон у «Ліверпуль», обидва влітку 2018 року. Відтоді «Мілан» не зміг домовитися про контракт із Джанлуїджі Доннаруммою, який перейшов до «ПСЖ» після того, як його визнали найкращим воротарем Серії А і він став найкращим гравцем Євро-2020, відбивши два пенальті у фіналі проти Англії та вигравши його для Італії.

Однак, оскільки дедалі більше команд пресингують, воротарі, які добре грають із м'ячем, стають вирішальними гравцями, особливо якщо вони здатні віддавати довгі передачі за спину захисникам. «Найкращі команди грають в 11 осіб, вони не грають тільки в 10», – каже Фонсека. «Команди забувають, що в них є воротар. Я дуже вірю в їхню участь в атаці».

Прикладом тому може слугувати передача Джейсона Стіла на Каору Мітому у «Брайтона» і передача Едерсона на Ерлінга Холанда у «Ман Сіті».

«Одного разу настане день, коли прийде модник, і у нас буде прекрасний продукт», – сказав Шон Дайч після того, як в останньому турі минулого сезону АПЛ врятував «Евертон» від вильоту.

Визнання того, що кінцевою метою для команди АПЛ, яка зазнає труднощів і сама ухвалювала сумнівні рішення останніми роками, є гра, яку можна порівняти з європейською елітою, свідчить про те, наскільки однорідним залишається футбол.

Навіть у міру розвитку тактики елітні клуби загалом підходять до трансферів однаково.

Люди платять за голи більше, ніж за будь-що інше.

Ліам Тарм, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух