Київське Динамо: 4-те місце – трамплін чи крок до провалля?

Безумовно, в нашому футболі переважна більшість клубів 4-те місце в національному чемпіонаті сприйме як справді заохочувальний приз (саме таким зазвичай пошановують тих, хто опинився 4-м на різноманітних музичних конкурсах-фестивалях). Чого там, до єврокубків путівка, а значить, можливість кадрово підсилитися. Вболівальники зазвичай співають оди радості, керівництво задоволене, гравці дістають преміальні. Та от для київського «Динамо» безмедальні реалії – це аж ніяк не успіх, а без перебільшення провал із провалів. Власне, 4-ми впродовж своєї історії динамівці фінішують уп’яте. Перші три «заохочувальні призи» припали на дочемпіонську еру, себто до 1961-го – року першого динамівського чемпіонства. Тоді, в половині минулого століття клуб із столиці України ще не був беззаперечним фаворитом будь-яких внутрішніх змагань. Відтак і 4-те місце сприймалося коли як відносна невдача, компенсована локальними успіхами (1938), іншим разом як промінь світла (1947) в темряві сутужних реалій, а ще раз як щось абсолютно безсенсаційне (1956): мовляв, відіграли в свою силу. Прикметно, що тоді за 4-м місцем киян у чемпіонаті щоразу йшов дальший регрес, наслідком якого ставало ще більше падіння наступного сезону.

А от 4-ті місця киян уже в ХХІ столітті – це яскраво виражені провали, претекстом яких стали коли тренерські прорахунки, коли логістичні головоломки. Натомість спільним для обох 4-х місць киян у чемпіонатах України стала певна недооцінка спромог конкурентів. Якоюсь не надто чутливою та вчасною була реакція менеджменту киян на підсилення інших пошукачів високих місць у чемпіонаті України. Відтак й опинялися столичні титулованці за межею призерів. Утім, у половині 2010-х рр. кризу було швидко подолано, й чемпіонство знову прописалося на пару сезонів на динамівській вулиці. Отже, згадаємо «заохочувальні сезони» динамівців, подивимось заразом, як вони почували себе через сезон після 4-го місця в чемпіонаті, й спробуємо зазирнути в майбуття: чи спрогресує динамівська молодь у сезоні наступному.

1938: Із найкращим бомбардиром у складі. 1939: 8-ме місце

Київське «Динамо» в 1930-ті рр. стрімко ввійшло до лав фаворитів радянського чемпіонату. У трьох перших чемпіонатах колишнього СРСР кияни двічі сягали медальних вершин (однораз здобували «срібло» й однораз доскочили «бронзи»). Були в столиці України сподівання на продовження медальної тенденції і в 4-му союзному чемпіонаті. Однак, зрештою, на одне очко динамівці відстали від призерів – московських ЦДКА та «Металурга» – й трьома очками поступилися тогорічному чемпіону – московському «Спартаку». Та, попри не надто прийнятний безмедальний підсумковий результат, кияни той сезон усе ж таки можуть записати собі певною мірою до активу. Забили динамівці більше за всіх у чемпіонаті – 76 голів у 25-ти матчах, або пересічно 3,04 гола за гру! Саме зі своїх рядів кияни висунули кращого бомбардира чемпіонату: легендарний Макар Гончаренко відзначився 20 разів. У двох матчах київська команда забивала аж по 7 голів, ще в двох – по 6. У 25-ти матчах динамівці святкували 9 перемог із великим рахунком! В історичних хроніках дбайливо зберігаються відомості про феєричні 7:0 в матчі проти ленінградського «Спартака» в 2-му турі (перша для киян домашня гра того чемпіонату), коли Гончаренко забив 4 голи. Щоправда, деякі статистики наголошують на тому, що ленінградці в одному разі «відзначилися» автоголом, тоді в Гончаренка «лише» хет-трік у матчі й «лише» 19 голів у чемпіонаті. Та все одно кращий бомбардир! Одне слово, тоді, ймовірно, 4-те місце видавалося радше трампліном для майбутніх перемог, ніж заохочувальним призом для перманентних невдах.

Та не так сталось, як гадалось. Чемпіонат-39 кияни провалили й посіли 8-ме місце – найгірше на той час для себе в чемпіонатах СРСР. А надалі тенденція щодо 8-го місця вималювалася чітка. І в сезоні-40 кияни були 8-ми, й навіть у чемпіонаті-41, який не було завершено через Другу світову війну, йшли 8-ми на час його припинення.

1947: Із від’ємною різницею. 1948: 10-те місце

Сезон-47 став для київського клубу найуспішнішим серед перших повоєнних. Таким собі протуберанцем серед купи невдач, нендзи тієї голодної доби. Прогрес порівняно з попереднім чемпіонатом, коли кияни стали останніми, був відчутний. Однак стабільності команді явно бракувало. Звідси й від’ємна різниця забитих і пропущених м’ячів – унікальний випадок для команди, яка посіла 4-те місце. Навіть московський «Спартак», що став 8-м, мав позитивну різницю! Від медалістів кияни відстали відчутно (тбіліське «Динамо», що фінішувало 3-м, набрало на 6 очок більше від киян), проте й доволі впевнено випередило команди-середняки. Дошкулили дві болісні домашні поразки з рахунком 0:4 від московських і тбіліських одноклубників.

А в 1948-му кияни фінішували аж 10-ми, зазнавши чотирьох крупних поразок, з яких три припали на своє поле.

1956: У московському оточенні. 1957: 6-те місце

У сезоні-56 київські динамівці стали єдиною немосковською командою в першій п’ятірці класу «А». На одне очко відстали від «бронзових» армійців, водночас на одне очко випередили автозаводців. Різниця м’ячів знов незвична для команди, яка розташувалася ближче до гори турнірки, – лише +1. Прикметно, що по ходу чемпіонату наші земляки перемагали й столичне «Динамо», й ЦДСА, а от провал трапився в двобої із «Зенітом» – 1:5 в останньому турі. Манливо для знаттєлюбів те, що та звитяга стала для «Зеніта» єдиною того сезону на своєму полі. Цікаво, що єдину свою перемогу з великим рахунком тогоріч кияни здобули так само на невських берегах, так само з рахунком 5:1 (дубль на рахунку Віктора Терентьєва), а постраждали «Трудові Резерви».

Наступного сезону кияни зробили два кроки назад і посіли 6-те місце, поступившись усій московській п’ятірці. Те, що опинилися, зрештою, вище за всі немосковські команди, – слабка втіха.

2013/2014: Від Блохіна до Реброва. 2014/2015: 1-ше місце

Той сезон став чи не найконкурентнішим в українському футболі. Команда Олега Блохіна, зрештою, не витримала конкуренції і, маючи цілком пристойний склад із недешевими легіонерами та українськими збірниками, вперше за добу української незалежності опустилася на 4-те місце. На 4 очки динамівців випередив бронзовий призер – «Металіст». Аж 7 поразок у 28-ми матчах зазнали в тому чемпіонаті кияни. Четверту частину всіх матчів програвали!

Не знаю, як дібрати антонімічне словосполучення до вислову «піррова перемога», проте, якщо такий вислів існує, то він якнайкраще пасує заохочувальному 4-му місцю киян у сезоні-2013/2014. Адже в квітні, наприкінці невдалого сезону до команди прийшов головним тренером Сергій Ребров, і надалі динамівці двічі поспіль виборювали чемпіонство.

2022/2023: Під ворожими обстрілами. 2023/2024: ?

Отже, кияни на свіжо 4-ті. Хоча перед стартом сезону саме їм віддавали пальму першості численні фахівці. Багато хто списав другий в історії безмедальний сезон для динамівців у чемпіонатах України на воєнночасся. І справді: команду покинуло чимало й легіонерів, й українців. Логістична криза, що виникла через повномасштабну збройну агресію росіян, так само не сприяла відновленню, приміром, на старті сезону, та й, можливо, нездоров’я Мірчі Луческу позначилося на боєздатності динамівського колективу. Одне слово, причин неуспіху – безмір. Власне, всім командам, які розташувалися вище в турнірній таблиці, кияни здебільшого програвали. Виграли лише в «Дніпра-1» у 2-му колі (щоправда, з рахунком куди меншим, ніж звитяжили своєю чергою дніпровці киян у 1-му колі), та й із «Шахтарем» розписали мирову навесні.

Щодо перспектив «Динамо» на сезон наступний можу сказати, що песимістом себе не вважаю. Як там сказав Олександр Караваєв, «очікування від сезону, як завжди, дуже позитивні». Проте… Звісно, головною умовою перспектив узагалі будь-яких українських клубів є українська перемога над кривавим супостатом. Крім того, поки що складно прогнозувати кадрові розклади. Якщо «Динамо» знову втратить своїх лідерів у різних лініях, то про прогрес твердити буде складнувато. Та все ж, як на мене, спричинити сходження киян турнірними сходинками зможуть кадрові негаразди в «Дніпрі-1» і «Зорі», які цілком можна спрогнозувати. Однак чи стане ймовірний, уможливлений цим підйом киян у призери втіхою для численної динамівської торсиди? Безумовно, динамівський уболівальник за своєю вибагливістю може дати фору практично всім тифозі Східної Європи, й на менше, ніж чемпіонство не буде згоден.

Та чи здатний нинішній склад «Динамо» демонструвати чемпіонську гру? А, знаєте, я би не поспішав відповідати на це запитання негативно. Талановита динамівська юнь наприкінці сезону-2022/2023 дещо накреслила контури майбутнього малюнку гри киян. І не сказав би, що ті, ще ледь вловні обриси не виглядали принадливо. Криза таж зчаста буває потужним поштовхом (слово «двигун» поки не використовуватиму в цьому контексті) прогресу. Й дуже сподіваюся, що 4-те місце киян не засвідчить їх резиґнацію від амбіцій, а – навпаки – послугує таким собі претекстом для формування більшого рівня зазіхань.

Олексій РИЖКОВ