Поразка, яка бадьорить. Чому фінал Золотої Євроліги додає оптимізму

Чоловіча збірна України поступилася в фіналі Золотої Євроліги туркам. Третій рік поспіль ми наближаємося до перемоги в турнірі впритул і втретє трохи недобираємо, щоб піднятися на вершину. Так, як це сталося в 2017-му, коли латвійський фахівець Уґіс Крастіньш щойно очолив головну волейбольну команду України. Найцікавіше, що кожен раз протягом цих трьох років українці за рівнем гри виглядали в порівнянні з суперниками за Фіналом чотирьох переконливіше. Проте щоразу нашій команді заважали якісь фактори. У цьому матеріалі спробуємо розібратися, що треба додати Україні, щоб таки опинитися на вершині. І чи настільки важлива перемога в Золотій Євролізі за умови, що в найближчі місяці на нас очікують Кубок претендентів за вихід у Лігу націй, де ми не були ніколи, чемпіонат Європи і перша в історії чоловічого українського волейболу олімпійська кваліфікація.

Два роки тому ми вже програвали туркам фінал того ж турніру. Тоді наша команда погано почала матч, поступалася за сетами 0:2, змогла переламати хід зустрічі після блискучого виходу на заміну діагональника Василя Тупчія і зупинилася, коли Василь підвернув ногу і не зміг продовжити гру. Торік збірна України так само впевнено, з шістьма перемогами в шести матчах, здолала груповий турнір, а потім повністю провалила Фінал чотирьох, поступившись у півфіналі чехам, а в матчі за третє місце – хорватам. Точної відповіді на питання – чому так відбулося – не знайшов ніхто. Чи знайшов, але ретельно приховує її від людей, які не причетні до внутрішньокомандної кухні.

Цьогоріч ситуація виглядала особливою. Груповий раунд українці провели на божевільному піднесені, ставши першою за 19 років існування Золотої ліги командою, яка змогла пройти цю стадію, не втративши жодного сету. Шість перемог у шести матчах над хорватами, бельгійцями і македонцями з загальним рахунком 18:0 – рекорд, який неможливо побити, можна лише повторити. При цьому в інтерв’ю Sport.ua перед двома заключними поєдинками групи Крастіньш згадував приклад річної давнини і попереджував, що така легкість ні про що не говорить. Дуже важливо зберегти переможний ритм до Фіналу чотирьох.

Перші збої стали помітними в дебютному матчі півфіналу проти хорватів. Звісно, то була трохи інша Хорватія в порівнянні з тією, яка посіла останнє місце в групі і пробилася в квартет фіналістів завдяки статусу команди-господарки. Балканців перед півфіналом підсилили два гравці, які відразу взяли на себе лідерські функції – зв’язуючий Цімафєй Жукоускі і догравальник Петар Дірліч. Проте в тому й річ, що то не стільки суперники нас перегравали, скільки розлади виникли у власній грі. В півфіналу ситуацію вдалося врятувати за рахунку 1:1 за сетами і результату 10:13 у третій партії з допомогою заміни зв’язуючих – замість Віталія Щиткова, котрий у груповому турнірі виглядав просто бездоганно, вийшов Юрій Синиця. Щоб знайти порозуміння з партнерами, Юрієві вистачило кількох розіграшів. Надалі він вміло диригував діями команди і в підсумку, після виграного третього сету в четвертому українці просто розгромили опонентів 25:9.

Впоравшись з першими впродовж цього турніру труднощами, на фінал проти турків Крастіньш одначе виставив у стартовій шістці Щиткова, якого добре знає за спільною роботою в львівських «Кажанах». Незмінними були й інші позиції: діагональник Тупчій, догравальники Олег Плотницький та Ілля Ковальов, блокуючі Юрій Семенюк і Дмитро Терьоменко, ліберо Дмитро Канаєв. Логіка в діях тренера зрозуміла, адже ця шістка плюс ліберо виглядали бездоганним механізмом не лише в цьогорічному груповому раунді Золотої Євроліги, а й на торішньому чемпіонаті світу. Де, правда, замість Терьоменка грав Максим Дрозд.

Старт фінального поєдинку начебто довів правильність обраних ходів. У першому сеті українці Туреччину просто не помітили. 25:14 – перевага як для поєдинку з таким статусом непристойна. Лідера суперників Адіса Лаґумджію наші волейболісти нейтралізували настільки, що він був взагалі непомітним. Однак тренерський штаб турків на чолі з італійцем Альберто Джуліані вніс суттєві корективи в дії і поведінку підопічних. Тактичні зміни були характерні для турків упродовж усього поточного євролігового турніру, протягом якого вони виграли «всуху», 3:0, лише один із восьми матчів.

Окрім того, турецька команда проявила найгірші риси, притаманні землякам, які виступають в інших ігрових видах. Турки збагнули, що в разі, якщо вони не зіб’ють українців з набраного ігрового ритму, ловити їм нічого. Так, збірна Туреччини змогла вибити нашу команду з прийому, що потягнуло за собою передбачуваність з нашого боку атакуючих комбінацій, продемонструвала просто вражаюче жертовну гру в обороні, відмінно увійшов у гру з лави догравальник Ґюрбюз, який приніс команді 19 очок. Проте є відчуття, що всі ці складові були б не такими ефективними, якби опоненти не вмикали брудних методів. Без суперечок – усних чи офіційних, з допомогою перегляду відеочеленджів – вони не залишали майже жодного програного розіграшу. А є ж ще два допустимі тайм-аути на кожен сет, які Джуліані теж брав, навіть коли вони не були вкрай необхідні. В підсумку гра української збірної втратила динаміку, в діях наших земляків щез кураж.

Турки вигризли в України «на жилах», усіма правдами і неправдами два сети. А коли почали вести (4:6) у четвертому, Крастіньш вдався до перевіреної попередньою грою заміни – Синиця замість Щиткова. Чи не запізно? Юрій знову вніс у дії команди елементи свіжості й непередбачуваності, завдяки чому Україна вирівняла становище і перевела гру на тай-брейк. А що трапилося там – це справжня катастрофа: сім очок з 15-ти наші волейболісти програли після власних результативних помилок і при цьому запустили в сітку чи в аути п’ять подач. Така кількість похибок у відповідальний момент, звісно, неприпустима. Однак виглядає, що таке явище стало наслідком морального навантаження, накопиченого в попередніх сетах.

Звісно, до такої гри теж треба бути готовими. Особливо з урахуванням, що з тими ж турками нашій команді доведеться зустрітися наприкінці липня в рамках Кубка претендентів, у боротьбі за вихід у Лігу націй. Крім того, варто звернути увагу на ще одну важливу рису, яка допомагала туркам перемагати впродовж усього сезону цьогорічної Золотої Євроліги – глибину складу. В ході фінального матчу Джуліані зробив шість замін. Номінально запасні виконавці на кшталт Ґюрбюза стали справжніми джокерами.

І при цьому не скажеш, що турецькі резервісти переважають наших. Здається, якраз навпаки. Просто в цій грі і на турнірі загалом ротацію Джуліані проводив рішучіше.

Зрештою, в кожного тренера – свої підходи і своя концепція. Торік Уґіс Крастіньш після відверто провального Фіналу чотирьох Золотої Євроліги блискуче підготував збірну України до серпневого чемпіонату світу. На якому наша команда вперше в історії дійшла до чвертьфіналу. Є певність, що правильно розставить пріоритети наш тренер і цього разу.

Наприкінці липня наші волейболісти матимуть змогу вперше в історії пробитися в Лігу націй. Мабуть, основним нашим конкурентом у Кубку претендентів, який відбудеться в Катарі, буде якраз збірна Туреччини. Є враження, що турецька команда в Золотій Євролізі продемонструвала свій максимум. Тоді як наша команда здатна додавати. А програші на довгому турнірному шляху іноді важливіші, ніж постійні перемоги. Бо дозволяють подивитися на власні дії критичніше і внести корективи. Головне, щоб ці програші були своєчасними і ще дозволяли виправити ситуацію. А в нашому випадку це саме так. Бо ж, по-перше, через місяць буде змога обміняти Золоту Євролігу на Лігу націй. По-друге, в серпні буде Євроволей, де Україна теж здатна перевершити історичний максимум і дійти в турнірі вище чвертьфіналу. І, нарешті, кінець вересня – жовтень, Бразилія, олімпійська кваліфікація. На Олімпійських іграх наш волейбол у часи незалежності не був представлений ніколи.

На нас чекає великий шлях. Ми здатні пройти його найдостойніше.