Дерев’янченко знову спірно програв. Мунгія показав, що він вразливий

Сергій Дерев’янченко знову програв, і знову спірно. Хайме Мунгія виявився міцним суперником, не зламався під натиском візаві і знайшов нокдаун, який формально його врятував, у кінці поєдинку.

Цей бій був більше потрібен Мунгії, ніж Дерев’янченку. Але українець мотивувався та не мав програвати

Поєдинок Сергія Дерев’янченка (14-5, 10 КО) проти Хайме Мунгії (42-0, 33 КО) сприймався, як шанс для обох боксерів. Але, якщо для Сергія це був черговий варіант заявити про себе та завоювати хоча б якийсь титул, то для Мунгії – отримати когось більш серйозного у свій роздутий рекорд.

Відверто сказати, рекорд Хайме перенасичений мішками. Звісно, він перемагав їх на класі, а для цього той клас треба мати. Але з ким більш топовим він боксував? Хіба що Ліам Сміт згадується. Всі інші – мішки, гейткіпери, просто непогані боксери. Тож мексиканець потребував українця навіть більше, ніж той мексиканця.

Якщо так подумати, Дерев’янченку взагалі не було, що доводити проти Мунгії. Хіба те, що він здатний на щось у 37 років проти суперника, який молодший на одинадцять років. Тому що Сергію малоймовірно було б потрапити на титульний бій. Зараз поясами володіють люди, яким точно не до Дерев’янченка, і яких треба хіба що зобов’язувати битись проти нього. Тож виходить, що єдина актуальна мотивація українського боксера була – просто перемогти.

Мунгії ж було, що доводити. Роздутий рекорд без імен та голосні заяви несуть за собою відповідальність. В один момент доводиться тримати слово, пояснювати та показувати, звідки ці цифри і чому ти збираєшся битись то з Чарло, то з Головкіним, то з Канело, то з усіма разом.

Але, щоб дістатись до чемпіонів, треба пройти повноцінне випробування. А нікого кращого для цього, ніж Дерев’янченко, немає. Він і здаватись не буде, і темп дасть, і не такий небезпечний, як раніше. Принаймні, так вважалось. Начебто і в роботі ніг втратив, і сили удару немає. А тут ще й молодий великий суперник з довгими руками та ударом.

І воно начебто все так. Роботи ніг стало менше – ну не може організм у 37 рухатись так само, як у 29 років. І сила удару ніколи не була скаженою. Щоб підтримувати темп, треба віддати всього себе в тренувальному таборі, а й все одно може не вистачити. Але вистачило. Для того, щоб заганяти молодого здорованя, так точно.

Дерев’янченко почав нормально працювати з третього раунду. Перший, більш рівний, хай буде чемпіону. Другий виявився точно програним. Мексиканець полетів вперед з ударами, влучав і робив супернику дуже некомфортно. А у третьому прилетіло у відповідь.

Сергій зміг вийти на зручну дистанцію і дістати. Поки що тестово, але вже дуже неприємно. Ліві бокові дістали суперника декілька разів і тому було дуже неприємно. Хто ж знав, що такі влучання Сергія матимуть саме таку реакцію в організмі Мунгії.

Хайме спробував перехопити ініціативу у четвертому раунді – вийшло рівно, але з невеликою перевагою українця. Спробував і у п’ятому, але отримав стільки, що здавалося, зараз же все може і скінчитись.

Дерев’янченко не робив нічого екстраординарного – просто був собою у хорошій формі. Бив багато, рухався активно, зближався швидко, пробивав джеб. Повільний Мунгія точно здивувався, коли в голову почали прилітати бокові у такій кількості, а йому довелось боротись з суперником у клінчі і утримувати того з усіх сил.

Після цього умови диктував уже Дерев’янченко. Він задавав темп протистояння, він більше бив та більше влучав.

У відповідь теж летіло, але не стільки, скільки хотілось би «срібному» чемпіонові. Все ж довгі руки, хороші рефлекси роблять свою справу. Мунгія влучав то боковим, то аперкотом, але цього було занадто мало, щоб перебити тоннаж суперника.

Наступний дійсно вдалий епізод для Мунгії склався аж у восьмому раунді. Тоді Дерев’янченко зблизився, але отримав боковий і підсів. Сергій не потрапив у нокдаун тільки дивом, завдяки своїй витривалості, яка дозволила йому підсісти та одразу встати. А потім продовжити атакувати.

Хайме було важко і у дев’ятому, і у десятому раундах. Навіть, коли українець вже точно втратив сили і бився на мотивації – мексиканець все одно не міг зрівнятися з ним кількісно та якісно.

Дванадцятий раунд для мексиканця нарешті склався нормально. Навіть добре. Після доброго старту від Дерев’янченка, суперник пробив йому тулуб. Тут перечекати неможливо. Сергій впав, перечекав до рахунку «вісім» і продовжив тільки на характері.

Навіть з нокдауном саме українець виглядав переможцем. Але судді побачили щось інше – 115-112, 114-113 та 114-113. Все це на користь мексиканця. Дуже дивно.

Що далі?

Дерев’янченко хоче реваншу. У ринзі він заявив, що хотів би повторно зустрітись з мексиканцем. Але віриться в це не дуже. Тому що, для чого ці ризики? Хіба що знову маринувати Сергія рік, щоб він ще більш старшим став? Ризики зависокі, рішення можна списати на бачення суддів і взагалі, поєдинок-то рівний – та й все.

Де Ла Хойя вже бачить більші поєдинки. Каже про Чарло. Точно цікавиться Головкіним. Ось ці всі люди цікаві Мунгії та Оскару, як його промоутеру. А не Дерев’янченко, який б’є хлопця, але не має сильного промоутера за спиною.

Хочеться сказати, що топів у вазі Сергія вдосталь, але він завжди мотивувався тільки найбільшими поєдинками. Менші можуть бути не цікаві йому, а він може бути занадто небезпечним для більших. З іншого боку, ми ще після бою з Джейкобсом переживали за Дерев’янченка, а йому от скільки шансів дала доля.

Мунгія з таким боксом влетить Чарло. Можливо, і Головкіну. Перевірку на топовість не пройдено. Хайме виглядав нормально, але боксери стилістики, а головне, вмінь та габаритів Сергія, для нього будуть надскладними завжди. На щастя мексиканців, таких одиниці.