Ворскла: запам'ятовується останнє

«Жага – ніщо, імідж – все». Приблизно за цим перекрученим рекламним слоганом можна охарактеризувати тренерську рокіровку у «Ворсклі» напередодні багатостраждального нинішнього сезону.

Юрій Максимов, який міцно прижився у Полтаві, побудував дуже симпатичну команду, яку виводив у фінал Кубка України та єврокубки, все одно не вважався тактичним генієм. А ось Віктор Скрипник, партнер Максимова і за «Дніпром», і за «Вердером», у вузьких колах фахівців котирувався вище за свого колишнього одноклубника.

У Скрипника-тренера був (та й є) інтелігентний лоск, гнучкість, вміння використовувати різні тактичні схеми та синоніми. У Максимова-тренера основним аргументом часто виступала лише харизма. У вигляді потужного кулака.

Загалом, у «Ворсклі» вважали, що команді потрібен більш просунутий, імпозантніший і більш розкручений тренер. Такого тренера полтавський клуб знайшов у «Зорі». Скрипник не захотів продовжувати контракт із луганцями, а полтавці приспіли дуже вчасно.

Загалом «Ворскла» захотіла зробити крок уперед. З погляду амбіцій. Тож і запросила амбітного наставника. Настільки амбітного, що через новий тренерський штаб пішла на суттєве збільшення клубного бюджету. І цей факт справді красномовний сам собою, бо ніхто з вітчизняних клубів (ну, крім хіба що «Дніпра-1») з початком рашистського вторгнення не збільшував бюджет. Скоріше, навпаки.

Збільшення витрат у «Ворсклі» пов'язували не лише з апетитами тренерського штабу Скрипника (за чутками, на тренерів першої команди полтавський клуб у сезоні 2022/2023 «заклав» у два рази більше, ніж у попередньому сезоні). «Ворскла» показала себе активним гравцем на трансферному ринку. Причому не лише на вихідних трансферах, а й на вхідних.

У цьому контексті обов'язково слід зазначити, що «Ворскла» дуже помітно просіла після відтоку легіонерів. Якубу, Тамм, Ранжел, Пуцлін і особливо брати Тілль - відхід цих кваліфікованих гравців не міг не залишитися непомітним.

Проте, з іншого боку, «Ворскла» могла собі дозволити навіть за умов повномасштабної війни повноцінні трансфери. Подібним могли похвалитися лише «Шахтар» та «Дніпро-1».

Прихід минулого літа лише двох футболістів – Сефері та Кравця – обійшовся полтавському клубу в мільйон євро. Гроші не дуже великі за довоєнними мірками. Але за воєнними – справжній атракціон небувалої щедрості.

ФК Ворскла. Таулянт Сефері став одним із відкриттів весняної частини чемпіонату

Були й менш дорогі покупки. І абсолютно безкоштовні придбання вільних агентів. Віктор Анатолійович нарешті відчув себе повноцінним головним тренером, а не додатком до Вадима Шаблія, як було у «Зорі».

16 нових футболістів прийшли до «Ворскли» за один сезон роботи Віктора Скрипника. Але якщо говорити об'єктивно, то окрім Сефері та Кравця, за яких заплатили мільйон, ніхто з новачків по-справжньому так і не заграв. Юрченку завадила травма, Феліпе, Габріелю, Марлісону та компанії – напевно, щось ще.

Загалом, якщо говорити про конкретне питання – трансферну кампанію сезону, що щойно завершився, то вона була провалена. І якщо раніше, тобто в «Зорі», Віктор Анатолійович справедливо міг кивати на всесильного на наших широтах футбольного посередника, то тепер такої відмазки в нього вже не було. Отже, можемо констатувати, що з багатьма запрошеними Скрипник просто помилився.

Але ця полтавська «медаль» має і зворотний бік. Виявляється, тренер дуже хотів отримати у «Ворсклу» свого колишнього підопічного по «Зорі» Леднєва. І одразу кількох легіонерів. Але не тих, хто зрештою опинився в команді.

Тобто заради тієї самої справедливості можна стверджувати, що хоча Скрипник і отримав можливість контролю над трансферами, але можливості запрошувати до команди потрібних йому виконавців у нього не було.

У сухому залишку виходить таке. Заради запрошення Скрипника, точніше, «під» Скрипника «Ворскла» майже вдвічі збільшила клубний бюджет. Команду залишили провідні легіонери. Але майже два десятки нових гравців поповнили колектив. Однак отримати вдалося далеко не всіх, кого хотів новий головний тренер.

Ось таким був «фундамент» для старту «Ворскли» у новому сезоні. За фактом фундамент виявився з піску.

***

Після чотирьох стартових турів «Ворскла» була одноосібним аутсайдером чемпіонату. В активі команди було лише одне очко, здобуте в матчі проти «Олександрії». Перша перемога відбулася лише у п'ятому турі – над «Інгульцем». Далі обіграли «Чорноморець». Все, вихід із кризи? Як би не так! Програли «Металісту», поступилися «Руху». Але далі – нічия з «Динамо». І перемоги над «Минаєм» та «Львовом». Але потім знову поразки.

І так далі, й тому подібне.

Якщо раніше, тобто після стартових турів, Скрипник стверджував, що його підопічним не вистачає концентрації, перш за все на фінішних відрізках матчів, то по ходу сезону (особливо першої частини) він просто сухо констатував те, що відбувається. Мовляв, не забиваємо, робимо помилки в обороні.

Провальні матчі «Ворскла» чергувала із вдалими. Причому, показово, у поєдинках проти більш статусних команд («Динамо», «Дніпро-1», «Шахтар») полтавці показували соліднішу гру, а очки втрачали найчастіше там, де за визначенням мали брати.

При цьому «Ворскла» стабільно залишалася однією з найкращих команд чемпіонату за показником очікуваних голів. І за кількістю ударів по воротах. Якщо говорити «на око», то і з «фізикою» у «біло-зелених» особливих проблем не було.

Але була кульгаюча на всі наявні ноги стабільність. Прозирала незіграність, психологічна невпевненість, що нашаровується після кожної поразки. Ось такий підсумок виступу «Ворскли» у першій частині сезону. Провальний, якщо коротко (дев'яте місце). І для Скрипника насамперед, адже за фактом «тренер-новатор» таким не виявився.

***

Але у другому колі футбольний Бог частково повернув полтавцям те, що відібрав у них на старті. На зимових зборах Скрипнику вдалось зробити те, що не вдалося на літніх: стабілізувати склад. Та й гру загалом.

Віктор Анатолійович дуже болісно впроваджував «ромб» у ігрову структуру команди. Власне, із цим «ромбом» він грав і у «Вердері», і в «Зорі». Нова ігрова модель у Полтаві тяжко приживалася. Але в другому колі нарешті почала приносити свої плоди.

І це при тому, що знов-таки бажаних футболістів у зимове міжсезоння Скрипник не отримав. А він хотів Ковальця, Назарину, Криськіва та Булецу. Отримав лише Кане, який повернувся на круги своя.

ФК Ворскла. Ибрагім Кане і Віктор Скрипник

Проте, навесні за змістом це була вже інша «Ворскла». Футболісти вивчили кожен свій маневр, притерлися один до одного. Бомбардирські навички виявив Сефері, а лідерські – Кравець. Розквітнув Степанюк. Відновився від травми Юрченко. Акліматизація Кане виявилася недовгою. Нарешті вийшли на колишній рівень Скляр та Пердута. Незважаючи на відхід у «Шахтар» голкіпера Різника, молодий Ісенко дуже органічно влився до першої команди. Як і інші колишні юніори – Павлюк та Хрипчук.

Напередодні рестарту сезону «Ворскла» відставала від п'ятої «Олександрії» на шість очок. Але в підсумку полтавці фінішували вище за команду Ротаня на один бал.

Безумовно, у такій пертурбації потрібно шукати не лише чесноти полтавської команди, а й явні прорахунки команди з Олександрії. Руслан Ротань, ще один наш «тренер-новатор», відверто провалився. Як і Віктор Скрипник після першого кола у Полтаві.

Але, на відміну від Ротаня, Скрипник мав можливість у вигляді зимової перерви перевести подих і провести певну роботу над помилками.

До 25-го туру включно «Ворскла» займалася тим самим, що й у першій частині чемпіонату: справно чергувала бляклі матчі з вдалими. Але після поразки від «Миная» команду прорвало: вона здобула п'ять перемог поспіль.

Хоча й за такого розгону, набравши непоганий хід та впевненість після виграшу над «Дніпром-1», підопічні Скрипника все ще плелися у хвості претендентів на п'яте єврокубкове місце. Однозначно кращу диспозицію мала «Олександрія». Але «Олександрія» примудрилася бездарно розбазарити все те, що по крихтах збирала на старті і в середині сезону. А ось «Ворскла» на переможному куражі таки зуміла застрибнути в останній вагон поїзда.

***

Проте за рахунок проваленого першого кола підсумкова статистика полтавської команди виглядає непереконливо. М'яко кажучи. 11 поразок – це дуже багато. Наприклад, у «Металіста-1925», який фінішував на 11 місці, їх десять. Пропущених м'ячів – цілих 37 (у «Інгульця», що опинився в стиках - на три менше), різниця забитих і пропущених – всього плюс один.

На виїзді ворскляни здобули лише п'ять перемог. А всього – 18 очок. І за цим показником вони лише дев'яті у лізі. Але за рахунок домашніх матчів їм вдалося скрасити непривабливу картину: у таблиці домашніх поєдинків «Ворскла» четверта. При цьому слід розуміти, що для команди Скрипника поняття «рідні стіни» – буквальне. На відміну від багатьох опонентів.

Загалом у благополучному полтавському фініші є як частка роботи, так і частка везіння. Є ще очевидні помилки конкурентів. Насамперед «Олександрії». Але якщо знову говорити про «сухий залишок», то «Ворскла» спочатку і мріяти не могла про те місце, на якому опинилася. Адже вище – команди, які за грою були точно вищими.

Але якщо називати речі своїми іменами, то Скрипник справився з «квестом». Нагадаю, що перед початком чемпіонату віце-президент полтавського клубу Олег Лисак сказав, що для Скрипника перший сезон у Полтаві буде квестом.

Так і було. Але запам'ятовується останнє. Останньою стала перемога над «Шахтарем», яка підняла команду на п'яте місце. Очевидно, тепер обидві сторони – клуб і Скрипник – повинні знайти більше точок дотику. У клубу немає особливих підстав не довіряти Скрипнику, у Скрипника немає особливих підстав звинувачувати клуб у небажанні плідно співпрацювати.

Цікаво буде подивитися на цей симбіоз у новому сезоні.