Король Ярік. Чому Ракіцькому не варто шукати щастя за межами УПЛ

Напевно, рано чи пізно, а Ярослав Ракіцький мав знову опинитися у «Шахтарі». Після того, як у січні 2019-го «гірники» продали центрбека в «зеніт» за 10 мільйонів євро, менеджмент донецького клубу не хвалив хіба що лінивий – мовляв, вчасно встигли позбутися гравця, котрий старіє, потроху втрачає не тільки кондиції, а й колишню хватку. Частково у цих словах була істина, але загалом не варто забувати, що продаж Ракіцького тоді був викликаний зовсім іншою обставиною – у гравця склалися непрості стосунки з тодішнім головним тренером команди Паулу Фонсекою, і логічно, що футболіст програв наставнику «битву» за місце під сонцем.

Сьогодні ми не ворушитимемо всі ті пласти критики, які прозвучали на адресу Ракіцького за готовність переїхати до росії. Вона була абсолютно заслуженою і, здається, це усвідомив вже й сам Ярослав. Найважливіше інше – після початку повномасштабної фази російсько-української війни Ракіцький своїми діями, а не словами, довів, що є Українцем. Не іванісєнєй, тимощуком чи кулаковим, а саме Українцем.

Навесні та влітку минулого року, здавалося б, Ракіцькому нема куди подітися, окрім як повернутися до «Шахтаря». Ярослав якийсь час підтримував ігрову форму в стані «Металіста», але потім приєднався до «гірників», які проводили благодійні матчі в рамках свого турне Shakhtar Global Tour for Peace.

Проте, всупереч очікуванням, «Шахтар» та Ракіцький тоді так і не дійшли до оформлення офіційної співпраці. У липні Ярослав підписав контракт із турецьким клубом «Адана Демірспор», який був розрахований на один сезон та містив опцію пролонгації ще на такий самий термін при взаємній згоді з обох сторін. Подейкували, що тоді Ракіцький зробив вибір на користь кращих фінансових умов, які йому обіцяли в «Адана Демірспорі», а також – сімейного комфорту.

Хто знає, наскільки скрупульозно та чесно турецький клуб виконував свої фінансові зобов'язання перед Ракіцьким (у тамтешній Суперлізі нерідкі випадки заборгованостей, а також банального обману гравців, коли їм обіцяють одні умови, а за фактом створюють абсолютно інші, куди більш скромні та приземлені), але вже наприкінці минулого року агент українця заявив про бажання свого клієнта повернутися на батьківщину. І скільки б не базікали про нібито варіант із «Дніпром-1», практично для всіх було ясно – в УПЛ Ракіцький може та повинен грати лише за «Шахтар».

Повернення «блудного сина» офіційно відбулося 16 січня. Тоді «Шахтар» повідомив, що підписав з Ракіцьким контракт до кінця сезону, а за неофіційними даними, сторони домовилися, що угода може бути продовжена ще на один рік, якщо кожна з них не висловить своїх зауважень проти цього.

Після повернення Ракіцький постав перед українськими вболівальниками зовсім іншим. Тепер він, як і решта гравців «гірників», перед матчем загортався у національний прапор України, співав гімн та всіляко демонстрував повагу до Батьківщини, тобто робив усе те, чого багато хто від Ярослава чекав до цього, і за що йому жорстко діставалося від критиків.

Власне кажучи, критикували Ракіцького раніше переважно виключно через його поведінку, пов'язану із публічними (не)проявами національної ідентичності. В ігровому плані Ярослав завжди був на дуже високому, а то й найвищому, як за мірками УПЛ, рівні. І нинішнє повернення до «Шахтаря» довело, що Ракіцький навіть у свої 33 роки все ще здатен багато на що.

Судіть самі: у 13 матчах весняної частини сезону Ракіцький провів на полі 1050 хвилин чистого часу та зумів відзначитися 1 забитим м'ячем і 3 асистами. Одразу 4 результативні дії від центрального захисника у 13 поєдинках – це дуже гідний показник, а тому внесок Ярослава до підсумкового, вже чотирнадцятого, чемпіонства «Шахтаря» можна називати досить значним.

Також варто зазначати, що Ракіцький дуже швидко став лідером УПЛ за кількістю виконаних довгих передач. У перерахунку на 90 хвилин ігрового часу Ярослав відмічається 11,3 довгими пасами, що є показником № 1 для вітчизняного чемпіонату (слідом за центрбеком «Шахтаря» у топ-3 йдуть воротар «Львова» Олександр Ільющенков – 11 лонгболів за матч, а також кіпер «Металіста 1925» Олег Мозіль – 10,3 довгі передачі в перерахунку на 90 хвилин). Не варто дивуватися, що через це 33-річний ветеран «гірників» є ще й кращим в УПЛ за індексом просування м'яча, причому як на хвилину (7,96), так і передачами (598,59).

Недивно, що вже зараз багато вболівальників та експертів називають Ракіцького одним із кращих футболістів у нинішній УПЛ, а деякі фахівці, як наприклад екс-коуч «Львова» Олег Дулуб, передрікають, що влітку у Ярослава будуть пропозиції з «більш сильного чемпіонату».

Не можна виключати, що варіанти у Ракіцького справді будуть, і деякі з них реально можуть дозволити Ярославу перед завершенням кар'єри спробувати власні сили на топ-рівні. Проте не варто надто зачаровуватися тим, що досвідчений захисник зумів продемонструвати у другій частині сезону УПЛ-2022/23. Так, низка ігрових показників Ракіцького реально дуже високі, як для гравця його амплуа. Так, його довгі передачі, які нагадують такі ж трюки Дмитра Чигринського у найкращі його роки та виглядають немов радіокерованими, справді зачаровують й не можуть залишити байдужим будь-якого шанувальника футболу.

Але… Як відомо, все пізнається у порівнянні, а тому варто просто глянути, як той самий Ракіцький виглядав у першій частині нинішнього сезону в «Адана Демірспорі». Причому буквальне порівняння ігрових показників досвідченого центрбека буде вельми коректним та відображатиме всю різницю, яка є на даний момент між інтенсивністю та якістю футболу в середньому між турецькою Суперлігою та українською Прем'єр-лігою.

Навіть побіжний аналіз ключових показників дає зрозуміти, наскільки зросла інтенсивність та ефективність дій Ракіцького на полі після від'їзду з Туреччини до України. Наприклад, за «Адану Демірспор» у середньому за 90 хвилин центрбек виконував 72 дії, з яких 73% були успішними, а ось у «Шахтарі» аналогічний показник у Ярослава дорівнює вже 101 при 83% успішності.

При цьому важливо відзначати, що «Адана Демірспор» у нинішньому розіграші турецької Суперліги знаходиться у лідируючій групі, а попереду йдуть лише визнані гранди тамтешнього футболу – «Галатасарай», «Фенербахче» та «Бешикташ». Тому щоб там не казав агент Ракіцького, а нинішня «Адана Демірспор» - це команда досить високого рівня, яка має, до того ж, в особі Вінченцо Монтелли ще й вельми прогресивного з точки зору втілення ідей сучасного футболу головного тренера.

Тому всерйоз говорити про те, що Ракіцький, який у серпні відсвяткує свій 34-й день народження, здатен виявитися успішним на більш високому, аніж нинішня УПЛ, рівні буде явним перебільшенням. Краще просто констатувати, що для теперішнього «Шахтаря» та українського чемпіонату досвідчений центрбек справді величина топ-калібру. Проводячи деякі аналогії з Кантона часів його виступів за «Манчестер Юнайтед», можна навіть називати Ракіцького не інакше, як «Король Ярік», але з припискою, що це тільки на внутрішній арені.

У єврокубках «Шахтарю» із його нинішнім кадровим потенціалом все-таки буде дуже непросто. Це вже зовсім не та команда, яку намагався вибудовувати Роберто Де Дзербі, а тому «гірників» варто навчитися сприймати по-різному, виділяючи, так би мовити, експортну та імпортну версії.

Але Ліга чемпіонів, Ліга Європи чи Ліга конференцій для «Шахтаря», як і для інших представників УПЛ, на найближчі роки ризикують стати не більш ніж приємним бонусом, який при вдалому розкладі дозволить заробити кругленьку суму. Обов'язковою програмою був і буде національний чемпіонат, де «гірникам» наступного сезону належить вирішити не менш складне, аніж у цій першості, завдання – відстояти титул чемпіона. І тут команді Йовічевіча був би дуже доречним Ракіцький з усіма його «фішками», та й самому Ярославу, схоже, у таборі «гірників» себе почувати буде набагато приємніше, ніж в умовній Туреччині, або десь ще. Як то кажуть, краще бути першим хлопцем на селі, ніж триста тридцять четвертим – у столиці. А якщо так, то не дивуйтеся, коли незабаром побачите у стрічці новин на Sport.ua щось на кшталт: «ОФІЦІЙНО. Ярослав Ракіцький залишається у Шахтарі ще на один сезон». І наразі це не інсайд, а констатація того, що в народі характеризують ще однією приказкою – від добра добра не шукають.

Думка автора статті може не збігатися з думкою редакції.