Там, де Зоря веде перед

Колись-заколись один вітчизняний вельми іменитий тренер під час інтерв’ю порекомендував мені спосіб визначення клубу, достойного чемпіонства. Я щось мекекетив про об’єктивність турнірної таблиці, а він, якось зверхньо посміхнувшись (мовляв, що за наївний молодик!), порекомендував складати іншу таблицю – міжусобиць серед першої п’ятірки, себто серед команд, які здобувають право грати в єврокубках.

На моє уточнення він пояснив: «Зазвичай, між ними є справжня боротьба, немає її імітації та фінансового заохочення за її ведення або фінансового (чи будь-якого іншого) потурання її неведенню». Я зрозумів співбесідника, проте тему розвинули згодом, після інтерв’ю, вже за вимкненого диктофона, під коньячок і чудову закуску й за моєї обіцянки не вдаватися в деталі почутого в своїй публікації. Звідтоді я регулярно складав бодай для себе таблиці мінітурнірів 5-ти перших команд різних чемпіонатів. Результати діставав різні, виснування так само різнилися (був у мене й скепсис щодо таких табличок, надто коли в призерах в Україні ходили дві команди з Донецька), та кожен турнір – то окрема історія. На фініші цього сезону в українській прем’єр-лізі згадав пораду помітного представника української тренерської спільноти. Й дістав доволі цікаві дані.

«Зоря», хай як вона провалила матч проти «Шахтаря» (куди й поділися міць, витривалість, незламність, характерні для луганців нинішньої весни!), менше з тим, веде перед у цій табличці міжусобиць майбутніх полпредів України в єврокубках. Шанси втриматися на 1-му рядку цього символічного мінітурніру в «Зорі» є (в разі нічиєї між «Дніпром-1» і «Шахтарем», наприклад), проте цілком імовірним є і один крок униз. Менше з тим, першість у цьому змагу цілковито в руках луганців: виграш в «Олександрії» – і вони недосяжні в міжсобойчиках лідерів чемпіонату. Та у будь-якому разі нижче 2-го місця тут (на відміну від турнірної таблиці всього чемпіонату) вони не опустяться. Вміє коуч «Зорі» Патрік ван Леувен налаштувати команду на двобої із потужними суперниками? Якщо би не два великі провали в матчах із «Дніпром-1» (на початку чемпіонату України) та «Шахтарем» (в епілозі турніру), то відповідь можна було би дати позитивну. А так… Результати лідерських розбірок відгонять якоюсь багатозначністю.

Ймовірно, мало що вже може завадити «Шахтарю» виграти поточний чемпіонат України, а ось відносні неуспіхи в матчах проти команд, зіставних із ним за снагою, певно, бентежать вболівальників гірників. Очкову перевагу над конкурентами здобуто здебільшого через вдалу гру команди Ігора Йовічевича зі скромнішими клубами. А із сусідами по турнірці боротьба йшла з перемінним успіхом, або, якщо хочете, з багатьма перемінними.

Кияни програли всім основним конкурентам, крім «Олександрії», бодай однораз (а тій самій «Зорі» й двічі), тим самим наче підкресливши закономірність свого 4-го місця (в обох таблицях, що прикметно!). Олександрійці певною мірою навчилися ламати гру досвідченіших опонентів, однак ще не в змозі власноруч командувати парадом: поки що в представників Кіровоградщини жодної звитяги в матчах проти команд, що стоять вище в турнірній таблиці.

Символічний мінітурнір п’яти перших команд поточного чемпіонату України

Зрештою, «Дніпро-1», певно, саме через невдалу гру в 2-му колі проти сусідів по турнірній таблиці (поразки від киян і луганців, нічия з олександрійцями), позбавив себе чемпіонських амбіцій. Кортить поставити у цей ряд і свіжу-свіжесеньку поразку від «Ворскли», яка йде 6-ю. Формально наче те фіаско сюди не пасує, а ось ментально – цілком! Водночас відзначу, що підопічні Олександра Кучера пропустили в лідерських міжсобойчиках найменше за всіх. Принаймні поки що, адже, щоб сформувати підсумкову таблицю матчів між нашими європосланцями, потрібно зіграти ще два матчі: «Шахтар» – «Дніпро-1» та «Олександрія» – «Зоря».

І всім без винятку нашим володарям футбольних євровіз бракує стабільності – от що є актуальною проблемою. Так, нестабільність – той чинник, який робить боротьбу за місця на п’єдесталі видовищнішою, однак обґрунтовані сумніви щодо конкурентоздатності українських клубів на євроарені прийдешньої осені крають уболівальницьку душу. Ще й складна логістика через війну, що триває, додається до песимістичного кошика.

Та й роль уболівальника нині, коли країна потерпає від агресії знавіснілого супостата, якось зійшла нанівець. Без уболівальника на трибунах і за мінімальної телеглядацької аудиторії мало в кого виходить занюшити дух падлини в тому чи іншому дуже вже компромісному двобої, а надто здійняти галас із цього приводу. Хай там як, а в очних матчах між пошукачами футбольних євровіз справжності все ж таки, певно, більше, ніж у будь-яких інших футбольних двобоях на наших широтах. Мав, імовірно, рацію мій досвідчений співбесідник. Утім, чемпіонські (та й інші) медалі все ж таки дають не за успішні розбірки із сусідами по турнірці, а за стабільнішу від конкурентів ходу впродовж усього турніру. Тому, хай які симпатії ми би висловлювали грі «Зорі» під орудою Патріка ван Леувена, місце на вищому щаблі п’єдесталу дістане не звитяжець символічного мінітурніру п’яти найкращих, а той, хто набере найбільше очок назагал. Хоча й не можна не віддати належне луганцям принаймні за тривале лідерство в міжусобних перегонах грандів.

Олексій РИЖКОВ