Антон ЦАРЕНКО: «Готовий грати там, де принесу більше користі»

Антон Царенко робить свої перші кроки на рівні дорослого футболу. Півзахисник «Динамо» у поточному сезоні дебютував за першу команду, зіграв у єврокубках та забив гол в УПЛ. 18-річний хавбек все більш наполегливо стукається у двері першої команди «Динамо». Вже у найближчому майбутньому він може стати важливим гравцем атаки команди.

Царенко пройшов всі щаблі Академії «Динамо» та у 16 років виступав за команду U-19. Один із лідерів збірної України 2004 року та викликався у збірну на рік старших футболістів.

– Матч проти «Шахтаря» став першим вашим українським «класичним». Які емоції?
– Враження хороші. Навіть на лаві запасних перебував у вирі ігрових епізодів. Коли виходиш на поле – немає часу на «розкачку». Потрібно відразу давати результат, створювати більше гостроти. Опинився в епізоді. Перехопив м'яч – заробив штрафний, з якого забили гол.

«Шахтар» - завжди принциповий суперник. Ці матчі особливі, як на рівні дорослих, так і юнацьких команд. За ними слідкує вся країна.

– Як вам рівень «гірників»? Вони заслужено лідирують у чемпіонаті?
– На сьогоднішній день команди із лідируючої групи приблизно на одному рівні. Результат матчів залежить від багатьох факторів: індивідуальна майстерність, бажання перемогти, командна гра та інше.

– Вашим візаві був Тарас Степаненко. Ви заробили штрафний, посилили гру. Як було діяти проти такого кваліфікованого та досвідченого опорника?
– У «Шахтарі» – Степаненко, у нас – Сергій Сидорчук грає на цій позиції. Це люди з великим досвідом виступів за наші гранди та збірну. Звісно, проти Тараса виходити було непросто. Потрібно було віддати першу точну передачу, зробити вдалий дотик до м'яча, щоб мати впевненість. Далі вже вийшло заробити штрафний, який допоміг зрівняти рахунок.

– Як відбулося ваше становлення у першій команді?
– Весною минулого року мене почали залучати до тренувального процесу основної команди. Дебютував за основну команду у благодійному матчі проти естонської «Флори». Влітку поїхав на збори із командою до Швейцарії. Містер сказав, що ще не досягаю рівня першої команди. Але все-таки дебютував у матчі кваліфікації Ліги чемпіонів проти «Бенфіки». Пів року грав за U-19. Під час зимових зборів себе непогано зарекомендував. Луческу помітив мій прогрес. Мені дають шанси, які маю використовувати. Ніякого попуску не має. Працюю на рівні із всіма.

ФК Динамо Київ

– Як спілкуєтеся із Луческу?
– Через його помічника Еміля Караса. Він поруч із ним постійно – підказує, перекладає, дає настанови. Мірча завжди говорить із нами. Може зупинити тренування, якщо хтось неправильно робить. Особливо це стосується молодих гравців. Та потім пояснити, як потрібно було діяти в тій чи іншій ситуації.

– Ви вже забили дебютний гол в УПЛ. Спали після матчу проти «Миная»?
– Спав. Мрією дитинства було дебютувати за першу команду «Динамо», забити гол. Так, звісно, можливо, мені трохи пощастило(Царенко опинився перед воротами суперника після рикошету). Але таке везіння потрібно заслужити своєю працею на тренуваннях. Тоді був мій шанс проявити себе, бо три матчі дискваліфікації отримав Віталій Буяльський після матчу проти «Дніпра-1». Опинився в потрібному місці, в потрібний час. Емоції переповнювали.

– Хто привітав першим?
– Батьки зателефонували після гри. Привітали із першим голом, але також сказали, що декілька разів обрізався. Тому потрібно уникати таких помилок. Потрібно також дивитися на інші дії у матчі, завжди вдосконалюватися.

– Як ставляться старожили до вас? Допомагають чи ставляться, як до конкурента?
– Коли прийшов, то придивлялися. В колективі дуже добре всі ставляться. З почуттям гумору все нормально.

– У вас зріст – 162 см. На скільки антропометрія для футболу важлива?
– Зріст не так важливий у футболі. У сучасній грі більш пріоритетними є швидкість прийняття рішень, бачення поля, мислення. Я не відчуваю, що мені не вистачає зросту. Це все психологія. Я знаю свої сильні сторони, завдяки яким показую свій рівень гри.

– На якій позиції на вас розраховує Мірча Луческу?
– Містер пробує мене на різних позиціях. Я довіряю його досвіду. І буду грати там, де принесу найбільшу користь команді.

– Шовковський став в.о. тренера. Щось змінилося?
– Олександр Володимирович завжди на зв'язку з Містером. Більше уваги та часу стали приділяти стандартним положенням та вправам на завершення.

– На ваші позиції грає Віталій Буяльський. Всі шанси повернутися влітку має Сергій Булеца. Тут можуть використовувати Богдана Леднєва. Не боїтеся конкуренції?
– Конкуренція – це нормально. Коли ти приходиш до першої команди, то там зрозуміло, що рівень гравців високий. Ти задаєш собі питання: «Чим я гірший? Я можу та хочу грати». Конкуренція йде на користь як мені, так і моєму партнеру. Все по місцях розставить тільки час, робота над собою.

– Якщо наступного сезону не буде ігрової практики – задумаєтеся про оренду?
– Так, думав про це не раз. Завершиться сезон та буде зрозуміло, чи розраховує на мене «Динамо» у першій команді. Я готовий піти в оренду набратися досвіду в дорослому футболі та повернутися більш досвідченим, більш упевненим у собі гравцем. Якщо розраховують, то буду доводити свої амбіції.

ФК Динамо Київ

– Ви граєте за першу команду під 37-м номером. Чому?
– Я не обирав. Так сталося. Була кваліфікації ЛЧ. Я був у першій команді. Зателефонував адміністратор. Каже, що заявили за першу команду під 37-м номером. Перша реакція була перетелефонувати та запитати, чи є інші номери. Потім вирішив не робити цього. Заявили – уже добре.

– Козирні номери 7, 8, 9, 10, 11 потрібно заслужити чи можна брати відразу?
– Потрібно заслужити. В Академії завжди грав під 5-м номером. Хоч міг взяти десятку.

– Які головні фактори переходу з юнацького у дорослий футбол?
– Найголовніший фактор – психологія. Коли ти приходиш в дорослу команду, ти наче всіх знаєш. Але до тебе ще не сформувалося ставлення. Є якась скованість. Потрібно бути собою. Показувати свої найкращі якості.

– Наставник юнацької команди «Динамо» Ігор Костюк порівнює вас із Хаві та Іньєстою. Близькі Вам ці футболісти?
– Так. Я завжди вболівав за «Барселону». Слідкував за ними, коли там грали Хаві, Андрес Іньєста, Ліонель Мессі.

Не знаю, чому він мене порівнював із ними. Можливо, через зріст, а, можливо, через позицію в середині поля чи через схожість гри. До речі, мені Лука Модрич теж імпонує. Я маленький, тому до маленьких більш прихильний.

Лоренцо Інсіньє грав за «Наполі» та збірну Італії. В клубі – легенда та зі збірною виграв Євро.

– Костюк майже 6 років очолює U-19. Багато гравців першої команди пройшли через його руки. В чому його фішка?
– До кожного гравця є індивідуальний підхід. Відчуває футболіста. Додає стійкості та віри в себе. Він детально пояснює свої ідеї. Що ти робиш на полі правильно, а де припускаєшся помилок. Може запитати, чому в певному епізоді зіграв так чи інакше. Це дуже великий плюс для молодих футболістів. Подивіться, скільки гравців пройшли через Ігоря Володимировича у першій команді. Це все показник його кваліфікації.

Він запросив мене у U-19, коли ще мав рік виступів за Академію. З U-16 він мене взяв в юнацьку команду. Думав, що буду на заміні, а я відразу вийшов в старті у першій грі проти «Олімпіка». Я був приємно здивований. Все це додає мотивації та робить сильнішим.

– Костюк – це тренер для юнаків, чи він може також бути успішним у дорослому футболі?
– Ігор Володимирович такий наставник, який має мотивацію для тренерського зростання. У нього є бажання перейти на дорослий рівень, розвиватися, рухатися вперед, досягти успіху на новому етапі тренерської кар’єри. Не знаю, це буде «Динамо» чи якийсь інший клуб. Але у мене немає жодних сумнівів у його кваліфікації та перспективах.

– Минулого сезону «Динамо» називали одним із фаворитів Юнацької Ліги УЄФА. Реально могли виграти турнір?
– Безумовно. Минулорічна юнацька команда могла дійти до фіналу чотирьох та поборотися за перемогу. У нас були всі шанси, але війна внесла свої корективи.

– Проти якої команди було найважче грати в Юнацькій Лізі УЄФА?
– Проти «Бенфіки» вдома, коли перемогли 4:0. У першому таймі було доволі важко. Для мене це була перша гра в цьому турнірі. І саме в ній я відчув високий рівень команд.

– За кимось із колишніх суперників слідкуєте?
– Сподобалися два португальці – захисник Антоніо Сілва з «Бенфіки» та опорник Даріо Ессуго зі «Спортінга». Обоє зараз виступають за дорослі команди.

– Ви сказали, що вболіваєте за «Барселону». Які враження, коли грали проти них в Юнацькій Лізі УЄФА?
– Перед кожною грою був якийсь мандраж. Це нормально. Після свистка він зникає, і ти в грі. Проти «Барси» важко було грати, відчули на собі іспанську «тікі-таку». Хотілося себе показати як командно, так і індивідуально. Вважаю, що у нас вийшло.

– Тоді було багато розмов про талант та перспективу Самба Діалло. Як він як людина та футболіст?
– Я пам’ятаю, як він прийшов до команди – такий смішний, скромний хлопець. Зараз трохи змінився. Став дорослішим – 20 років уже виповнилося. Даси йому пас – він зможе протягнути, обіграти. Завжди комфортно із ним грати. З ним важко було спілкуватися через мовний бар'єр. Особливо на футбольному полі, коли потрібно крикнути щось, підказати чи віддати йому пас. Але потім вже почали спілкуватися мовою футболу та розуміти один одного із пів слова.

– Ігор Горбач. Йому видавали великі аванси, але заграти поки не може. Що з ним відбувається?
– Він перейшов до юнацької команди раніше на пів року за мене і відразу почав забивати. Я був радий за нього.

Горбач не такий, що буде сумніватися у собі. У нього є всі якості, щоб бути успішним форвардом та заграти у першій команді. Можливо, трохи не вистачає концентрації, десь заважають емоції.

ФК Динамо Київ

– Хто ваші друзі у «Динамо»?
– Спілкуюся зі всіма. Найбільше з молодими – Назаром Волошиним, Навіном Малишем, Антоном Болем, Олександром Яциком, Денисом Ігнатенком.

– Збірна України 2004 року не змогла пройти кваліфікацію на Євро. У першому відборі у Швеції виграли три матчі, а в еліт-раунді тричі програли. Що не вийшло в Іспанії?
– У нас були кадрові втрати порівняно з першим раундом кваліфікації. Олег Федор, Єгор Ярмолюк, Олександр Пастух були травмовані. Можливо, хотіли себе більше індивідуально проявити, ніж командно. Хотіли зарекомендувати себе, забували за командні дії. Така ситуація в країні, повинні десь були хоч одну перемогу здобути. Двічі перемагали по ходу матчу 1:0. Можливо, не вистачило концентрації.

Поразка від Люксембурга була дуже болючою. Але потім зібралися. Порахували, що дві перемоги дозволили б пройти, але не склалося.

Матчі у Швеції були перші офіційними для збірної 2004 року. Кваліфікацію до Євро U-17 скасували через ковід. Потім намагалися збиратися у Києві, але знову були позитивні тести на коронавірус. Дуже образливо, бо у нас була хороша команда. Могли пройти кваліфікацію. Можливо, те, що суперники більш зіграні, частіше збиралися, вплинуло на результат.

– Сергія Нагорняка вважають спеціалістом, який вміє працювати із молодими футболістами. В чому його особливість?
–У «Дніпрі» працював із молодими гравцями. Вміє просто і доступно донести інформацію, у нього в пріоритеті лише футбольні якості гравців. Я вдячний Сергію Миколайовичу, що він завжди довіряв мені й викликав у збірну.

– Розкажіть про ваше футбольне становлення. Як потрапили до першої команди «Динамо»?
– У 6 років мене батьки привели на перегляд до Академії «Динамо». Коли прийшов, то м'яч був до колін. Потім закрутилося. Перший тренер –Ястребинський Юрій Іванович. Підтримую контакт із всіма наставниками. Вдячний всім, з ким працював. Кожен із них дав мені щось нове, зробив сильнішим.

– З 2004 року ви один у першій команді?
– Так. З набору до юнацької команди мало дійшло. Є спокуси, конкуренція, перехідний вік. У мене самого таке було. Багато чого хотілося. Важко було концентруватися. Але вирішив поставити собі правильні пріоритети.

– Колишній методист «Динамо» Гільєрмо Самсо високої думки про ваш талант. Що вам дала робота з аргентинцем?
– Гільєрмо вніс позитивну атмосферу в команду, прийшло відчуття легкості. Найголовніше, що він дав – це ставлення до футболу. Перед тренуванням завжди всі сконцентровані, налаштовані. Він запитує: «Чому ви такі сумні? Потрібно виходити на футбольне поле з усмішкою». Коли я почав це робити, то ще більше став отримувати задоволення від гри.

– Іспанську мову знаєте?
– Ні. З Самсо вивчив деякі фрази іспанською, але не більше. Дуже хочу вивчити. Одна із моїх цілей – вільно розмовляти іноземними мовами.

– Зараз із ним підтримуєте зв’язок?
–Трохи. Коли Аргентина перемогла на чемпіонаті світу, то він прислав фото із Мессі. І ми привітали один одного з перемогою.

– Це правда, що ви закінчили школу із золотою медаллю?
– Ні. Я добре вчився, але не більше.

– Десь навчаєтеся після школи?
– В Національному університеті фізичного виховання і спорту. На спеціальності – тренерська діяльність. Навчаюся на денному. Але маю індивідуальний графік. Можливо, колись стану тренером. Але загалом ці знання мені не будуть зайвими.

– Розкажіть про свою родину.
– У мене дідусь був футболістом. Грав не на високому рівні. Він прищепив мені любов до футболу. Дуже вдячний батькам, що записали на секцію. Можливо, вони тоді в цьому не бачили великого сенсу. Повірили у мене. Зараз дійшов до першої команди. Своєю працею та успіхами я їм віддячую. Це стосується не тільки футболу. Вони мені допомагають та підтримують у всьому.

– Який Антон Царенко поза футболом?
– Вихідних не так багато. Зазвичай один вільний день на тиждень. Хочеш зробити багато чого, але не вистачає часу. Найрідніше – це батьки. Намагаюся проводити з ними більше часу. З друзями також, якщо є хвилинка, то я завжди приділю їм час. Вони для мене багато значать. Люблю теніс настільний. Можу на велосипеді проїхати. Люблю кіно. Інколи читаю. Зараз футбол, інститут – часу бракує..

– На вулиці впізнають?
– Ні, не впізнають. Буває хіба що після матчів просять спільне фото або автограф.

– Яким ви себе бачите через 4-5 років?
– В першу чергу, хочу прогресувати та вдосконалюватися. Стати провідним гравцем «Динамо» або потрапити до топ-ліг та отримати виклик до національної збірної України.