Артем ПУСТОВИЙ: «В збірну України готовий приїжджати до 40 років»

Перед вирішальними матчами Євроліги колишній гравець «Барселони» поділився своїми роздумами про досвід виступів за «синьо-гранатових», гру під керівництвом Шарунаса Ясікявічуса та багато іншого.

– Як ви почали займатися баскетболом?
– Коли мені було 14, родина переїхала до Каховки. Там, у школі, мене зупинив один старшокласник і запропонував піти з ним на секцію баскетболу, мовляв, маю високий зріст. Тренер мене одразу взяв до шкільної команди. Після цього все і закрутилося.

Шкільний тренер почав возити мене на оглядини до команд. Спершу ми поїхали до «Миколаєва», але там сказали чекати. Потім вирушили до «Хіміка». Вони відповіли, що беруть, і сказали приїздити з речами. Отже, в «Хіміку» розпочалася моя кар’єра.

– Там завжди була сильна академія, чи не так?
– В Південному все робилося для дітей, для молодих баскетболістів: харчування, проживання, школа, тренування. Також була можливість спостерігати за грою старших хлопців з Вищої ліги, Суперліги, вчитися у них. Мотивувати себе потрапити в перші команди.

До того ж, коли почав займатися в академії «Хіміка», там хлопці були на голову сильніші за мене. Мені було дуже важко на початку.

– Хто був вашим кумиром у дитинстві?
– Мені подобався Кевін Гарнетт.

– Могли на початку кар’єри уявити, що досягнете того, що маєте зараз?
– Я не будував великих планів стосовно цього. Жив у теперішньому моменті і не міг собі навіть уявити, що займатимусь баскетболом на професійному рівні, виступатиму за збірну України.

Коли почав грати за дублюючий склад, коли мене почали підпускати до матчів за основну команду, десь за рік після того я вже зрозумів, що баскетбол для мене – це на все життя.

– Пам’ятаєте перший виклик до збірної України?
– Мене взяли через високий зріст (сміється). Я викликався до збірних U-16, U -18, в U-20 відіграв два чемпіонати Європи поспіль. Перший виклик до дорослої збірної України отримав у 21 рік і це було для мене: «Вау!». Відчув, що прогресую. До того ж, у той час нашу національну команду тренував Майк Фрателло. Багато чому в нього навчився.

Я хоч і мало грав, але спільні тренування з найкращими гравцями України дуже допомогли мені в майбутньому.

***

– До збірної приїдете на пре-кваліфікацію до Олімпійських Ігор?
– Так. Телефонував Віталій Степановський, ми спілкувалися. Тренер повідомив мене про свої плани щодо збірної, коли збираємося. Я відповів, що, звичайно, буду.

– Які у вас очікування від пре-кваліфікації на Олімпіаду?
– Хочеться перемагати. Думаю, ми трохи змінимо наші напад і захист. Це має піти команді на користь. Всі знають, який Віталій Степановський як тренер: відповідальний, вимогливий в першу чергу до себе, а потім уже й до гравців. На початку нам може бути важко. Але, я впевнений, що ми пройдемо цей етап.

ФБУ. Артем Пустовий

– Ви перетиналися раніше з нинішнім головним тренером збірної України в «Хіміку»?
– Так, він тоді ще був асистентом Звездана Мітровича. Він робив дуже багато роботи зі скаутингу, допомагав нам із розбором опонентів. Він постійно навчається, у кожного тренера, з ким працював, Віталій Степановський вчився чомусь новому для себе. Він любить баскетбол і відданий своїй справі.

Показником його майстерності є перемога «Хіміка» в чемпіонаті України у 2015-му році, маючи при цьому не найбільший бюджет у турнірі.

– Що вважатимете успіхом на пре-кваліфікації для нашої команди?
– Пройти далі, вийти на кваліфікацію. Не можна говорити, що ось, ми поїдемо в серпні на турнір, щоби виграти одну-дві гри. Я вважаю, що успіхом потрібно вважати прохід у наступний раунд. А там – прохід до Олімпіади. Вже на самій Олімпіаді успіхом буде вихід з групи.

– Чи плануєте грати за збірну далі, після Олімпійських Ігор? Яке ваше особисте бажання?
– Моє бажання? Я ще грав би і грав би за нашу національну команду. Бажання маю грати за збірну. Завжди туди їздив із задоволенням. Ну а там – як буде. Якщо викликатимуть, то завжди приїздитиму. І в 35, і в 40 років приїздитиму.

***

– Повернемося до клубного баскетболу. Розкажіть, як опинилися в чемпіонаті Іспанії?
– «Обрадойро» хотіли мене підписати ще за рік до переїзду – в 2014-му році. Але тоді клуб мене не відпустив. Після того, як ми виграли чемпіонство, на банкеті до мене підійшов президент клубу і повідомив, якщо матиму пропозиції – клуб мене відпустить. Знову з’явилася пропозиція від «Обрадойро». І за тиждень ми згодилися поїхати в Іспанію.

– Які були ваші враження, коли вперше вийшли на паркет сильнішого європейського чемпіонату?
– Зал був повністю заповнений людьми. Ми грали дома. Перед матчем глядачі співали гімн клубу. Коли п’ять тисяч людей співають, підтримують – це дуже заряджає. Мені сподобалося, що тут скрізь кожен зал заповнений, люди приходять, вболівають до останнього. Не важливо, програєш, чи виграєш.

В перший рік ми боролися за виживання і лише за тур до завершення регулярного чемпіонату ми зберегли прописку на наступний сезон. Коли ми прилетіли додому, 20-30 людей зустріли нас. Я подумав ще тоді про себе: «Чи вони нормальні? Ми ж ледь не вилетіли». Біля залу нас чекали ще 200 вболівальників. Я не розумів, що відбувається. Ми боролися за останні місця, але люди зустрічають нас, як героїв. Це було приємно.

– Як на вас вийшла «Барселона»?
– Я вже закінчував третій сезон в лізі ACB. Починав в Іспанії взагалі, як третій центровий, потім провів 5-6 матчів, як другий. А далі мене почали випускати в старті. Третій мій сезон був доволі успішним (34 матчі, 26 хвилин; 11,1 очок; 5,9 підбирань), після чого на мене вийшла «Барселона». Вже у червні 2018-го ми підписали контракт на три роки.

– Як вам цей досвід?
– Перші два сезони виявилися повністю провальними через брак ігрового часу. На третій рік я грав більше, але це не те, чого хотів. В свій перший рік я терпів і був спокійним. На другий рік справи пішли ще гірше. Підійшов до тренера і попросив відпустити мене. Але він відмовив.

Отже, досвід цікавий, але хотілося грати. Так, виступи в Євролізі були неперевершеними, але я засмучений через те, що не отримував достатньо ігрового часу.

– Якщо повернути час назад, що би ви обрали: меншу команду, але постійну ігрову практику, або все лишили би без змін в «Барселоні»?
– Грати. Якби я знав, що буду так мало грати там, то не підписав би контракт. Але це неможливо знати наперед. Я йшов з великими амбіціями показати себе. Але склалося, як склалося.

БК Барселона. Артем Пустовий

– Які позитивні моменти ви хотіли би відзначити під час перебування в «Барселоні»?
– Це участь в Євролізі. Особливо - останнього року. Тоді у нас травмувався основний центровий і я грав 15-20 хвилин (8.7 очок; 2.8 підбирань). Та й просто підписатися в один з найкращих клубів у Європі, попрацювати з фахівцями, подивитися зсередини, як функціонує ця організація. Бути в одній роздягальні з великими гравцями і тренерами: Анте Томіч, Наварро (як менеджер команди), Міротіч.

– Розкажіть про свій стан, коли ви виходили грати проти мадридського «Реала»?
– Та звичайний. Намагаюся тримати голову холодною, бо інакше зайві емоції і енергія все руйнують. Перед грою не слід ставити собі планку вийти і порвати зараз же всіх. Я коли виходжу на майданчик, ще перед грою на розігрів - я відключаю голову. Немає такого, що я думаю, що маю зараз вийти і «порвати» того хлопця з «Мадрида». На кожного суперника готуюся однаково і виходжу з чистою, спокійною головою. Коли я виходжу на матч саме таким, то він складається успішно і для команди, і для мене.

– Чим вам запам’ятався Шарунас Ясікявічус?
– Останній мій рік ми працювали разом. Інколи, це було занадто з його боку, але він дуже вимогливий від гравців. Напевно, це не кожного разу корисно. Ясікявічус завжди хоче витиснути максимум. Наприклад, коли команда виграє 20 очок і хтось зробить помилку – він кричить, і коли команда програє і хтось зробить помилку – він кричить. Це не завжди добре впливає на баскетболістів.

– Це один з найсильніших ваших тренерів?
– Як тренер, фахівець, він дуже багато знає, багато навчався. Ясікявічус хворий на баскетбол – це все, що в нього є. Він багато чого перейняв у Желько Обрадовича, під керівництвом якого виступав ще в «Панатінаїкосі» – це один з його найкращих тренерів. Мабуть, від Обрадовича й перейняв цей агресивний стиль тренера, який кричить на всіх 40 хвилин, доки триває матч і що б не коїлося.

Думаю, якби він прийшов раніше в «Барселону», я грав би більше. Бо до нього два роки провів на лавці запасних. Тренування тренуваннями, але я втратив ігровий ритм і впевненість у собі. Він дав мені шанс. Я хотів ним скористатися, але був трохи загубленим, не міг віднайти свій ритм. Мені потрібен був час на це. Але в нього цього часу не було - амбітний тренер. Він давав грати, але не дуже багато.

– Чи не нагадує Шарунас Ясікявічус вас самого? Можливо, саме він надихне вас стати тренером з часом?
– Ну, якщо я стану тренером, то не буду таким «крейзі». Буду давати трішки видихнути своїм гравцям, тому що з ним - це постійні крики. Якщо я буду тренером, то частіше триматиму себе в руках. Але я про це ще не думав. Концентруюся на кар’єрі гравця.

– Що би ви порадили зараз молодим баскетболістам, у яких, можливо, не все виходить одразу добре?
– Продовжувати працювати. Слухати настанови тренера, виконувати його вправи, не звертати ні на що інше уваги. І працювати. Також, треба виходити на гру і допомагати своїй команді. Не думати, що ось зараз я вийду і закину 100 очок. Але виходити на паркет з думкою допомогти своїй команді.

В’ячеслав ШЕВЧЕНКО