Поль Погба: коли життя та кар’єра – боротьба!

…Він покидав поле в сльозах. Массіміліано Аллегрі, Хуан Куадрадо, Анхель Ді Марія намагалися знайти слова підтримки для нього, проте в ці хвилини він був ображений на свою футбольну долю. У минулу неділю вперше за мало не 400 діб Поль Погба вийшов на поле з перших хвилин, та відіграв лише пів тайму, а надалі, відчувши біль, не зміг продовжити гру. А за час, проведений на полі, він запам’ятався тим, що першим із гравців «Ювентуса» спробував ударити по воротах «Кремонезе» після вдалої технічної дії (захисник удар заблокував), заробив першим фол на собі й назагал виокремлювався в складі «Юве» (та й тифозі підтримували його щоснаги). Та, на жаль… Надовго його не вистачило, й хоча коліно він наче не пошкодив (а це було би найбільшим розчаруванням, адже довго його лікував), дістав м’язову проблему, й цього сезону вже на поле навряд чи вийде.

«Погба – серце «Юве» – заголовок у друкованій версії Tutto Sport кількарічної давнини, наче саме красномовство! А як тепер? Чи справді епатажний (у передмові до книги Метта й Тома Олдфілдів «Поль Погба. Футбольні герої» його назвали трохи інакше – «екстравагантним») француз є тим самим серцем, без якого «Ювентусу» годі й сподіватися на місце в Лізі чемпіонів наступного сезону?

Як там щодо першого матчу півфіналу Ліги Європи проти «Севільї»? Чи не видається вам, що саме Поль Погба, вийшовши на заміну, змінив хід подій на полі, й матч, який скидався на безнадійний для «Синьйори», заграв новими – біло-чорними – барвами? А що такого зробив француз? Та «нічого особливого», як казав Ваня Пасюк – герой українського актора Олександра Мілютіна – в культовому радянському фільмі. Спершу виконав достоту цирковий номер, контролюючи головою м’яч упродовж тривалої часини (це навіть жонглюванням не назвеш – фокус, та й годі!), опісля видав ефектний гострий пас п’ятою, надалі подискутував з арбітром – спокійно, проте твердо, вивів на чудову ударну позицію партнера, й вінцем – гольовий пас, завдяки якому, зрештою, туринці й врятувалися від домашньої поразки. Як висловився мій сусід: «До виходу Погба хотілося мені заснути, а от після виходу француза я не лише догледів двобій до кінця, а й не міг заснути впродовж тривалого часу». А я особисто помітив, що Погба зразка весни 2023 р. – це не зухвалий егоїстичний юнак 10-річної давнини. У нього з’явилася важлива риса – розуміння, що свої індивідуальні скіли слід узгоджувати з інтересами команди. Юний Погба вражав своїми мріями бувалих у бувальцях англійських газетярів: мовляв, мрію про «Золотий м’яч». І чопорні, футбольно стурбовані британці ніяковіли: як це так, той молодик марить не про командні звитяги в прем’єр-лізі чи в Лізі чемпіонів, а суто про індивідуальну нагороду! Отакої! Та нині, судячи, принаймні з його гри та поведінки на полі, вектор у бік командності накреслився в Поля чітко.

Звернув увагу на те, що Массіміліано Аллегрі дозовано підпускав Поля до складу, даючи йому дедалі більше ігрового часу. Й, слід додати, що таке рішення себе виправдовувало: щоматчу чемпіон світу-2018 додавав. У грі проти «Роми» майже 91% його передач були точними. У двобоях проти «Аталанти» й «Лечче» whoscorred.com оцінила його старання в 6,9 бала, а проти «Севільї» – в 6,7. Певно, невзабарі й «сімки» пішли би. Та травма в матчі проти «Кремонезе» зупинила прогрес Поля цього сезону. Й… Що сказати, трикрапка тут буде красномовною…

Один із вишуканих компліментів (в якому, певно, лише частка, власне, самого компліменту) юному Полю: «Він на третину Патрік Вієйра, на третину Зінедін Зідан, на третину – Роналдінью». Дотепно, та чи достотно? Відомий британський дослідник футбольних тактик Джонатан Уїлсон у своїй колонці в The Guardian аналізує причини того, що Погба буцімто не заграв у МЮ. Зокрема, йдеться про те, що француз є гравцем «поза часом, півзахисником «бокс-ту-бокс» в епоху, яка це переросла». Його проблема – отримання м’яча спиною до воріт, брак тактичної дисципліни, декотра байдикуватість на «Олд Траффорд», та й назагал марнотратність творчого обдарування, яке мало місце в МЮ. Вважаю, трохи засувора оцінка визнаного фахівця. Погба, як на мене, не людина поза епохою, натомість він поступово доходив думки про те, як обернути свої чесноти (й зокрема винятково ефективну гру у відборі завдяки довгим ногам, за що француз дістав прізвисько «Восьминіг Поль») на користь команді. Та повноцінне розуміння цього, зрештою прийшло до нього вже в 30-річному віці. Прикметно, що свого часу, міркуючи над тим, чи не варто піти з МЮ до «Юве», Погба казав так: «Клуб став для мене другим домом. Проте я втомився бути «гравцем із потенціалом». Я не зірка прийдешнього, я – зірка теперішнього!» І його агент Міно Райола завів мову про «Ювентус», де, зрештою, зірка Поля засяяла в режимі реального часу.

Рафаела Пімента – спадкоємиця імперії Міно Райоли (цей нідерландець італійського походження, суперагент світового футболу пішов із життя рік тому в 54-річному віці від раку легень) та, як її називають, найвпливовіша жінка в світовому футболі. Коли її характеризують як агента, то повсякчас підкреслюють: «Її клієнти – Холанд і Погба». Ну, норвежець нині є чи не найпопулярнішою фігурою в світовому футболі та очевидним претендентом на «Золотий м’яч». А от Погба тепер явно не на пику своїх можливостей. Це колись його вартість становила 100 млн євро, а нині www.transfermarkt.de оцінює француза лише в 20 млн. Й у тієї самої Рафаели є чимало гравців, ринкова вартість яких набагато перевищує ціну Поля (приміром, нідерландець Маттейс де Лігт або італієць Марко Верратті), однак, бачте, як: щоб підкреслити значущість агента, прізвище Погба ще й досі називають. Чи це не характеристика футбольної зірки! Сам Погба, до речі, з величезною повагою ставиться до Рафаели, не гребуючи консультуватися з нею не лише з контрактних, юридичних, а й суто із життєвих питань, прищеплюючи й своїм дітям повагу до цієї кмітливої, юридично грамотної пані. «Він мені, як племінник, точніше, як син. Часто-густо палко сперечаємося, сваримося, проте надалі миримося. Поль – золотий хлопчик!» – підкреслює послідовниця Райоли. Італійські медійники наголошують, що саме Пімента відіграла «інтегральну роль у поверненні Поля до Турина минулого літа». Ну, й Рафаела зазначає, що «Погба радів від повернення до «Юве», наче дитина, адже справдилася його мрія».

Та чи всі футбольні мрії Поля вже стали реальністю? Погбаманія, або, за визначенням кмітливих британських медійників, «Погбум» залишився у вчораденні? Чи з ярмарку вже йде француз, чи затримається ще поярмаркувати? Як на мене, багато залежить від того, якою буде доля «Юве» наступного сезону. Тут базовими є три питання: 1) чи вийдуть туринці до Ліги чемпіонів; 2) чи не зазнають вони очкових покарань на наступний сезон у серії А; 3) чи залишиться Аллегрі на своїй посаді. Із першими двома пунктами наче все зрозуміло. Стосунок до них француза гвінейського походження? Як на мене, Поль є рідким типом гравців, які є такими собі «туклабменами». «Ванклабменів», попри всю модерну комерціалізованість футболу, є серед гравців доволі високого рівня чимало й дотепер. Пілігримів, які ледь не що два роки (ба навіть частіше!) змінюють грандів, що ті рукавички, й поготів. А от гравців двох клубів, які є найважливішими в житті, обмаль. Серед топзірок нещодавнього минулого таким би я назвав Андрія Шевченка, в ігровій кар’єрі якого два головні клуби: київське «Динамо» та «Мілан». «Челсі» все ж таки за великим рахунком не його команда, доведено лондонським періодом кар’єри Андрія. Хоча в своїй книжці «Шляхетна сила: моє життя, мій футбол» Андрій і пише, що, мовляв, «любив (і люблю) «Челсі», це, радше, ознака вихованості української футбольної зірки, ніж яскраві спогади про власну гру на «Стемфорд Бридж». Із глибини футбольної історії – угорець Ференц Пушкаш із його «Гонведом» і «Реалом». Для Погба натомість існують лише дві рівнозначні футбольні клубні одиниці: «Ювентус» і «Манчестер Юнайтед». Звідси, до речі, й один із його ніків: Pogback. Тут обігрується його прізвище й англійське слово «back» – назад. Вічне повернення – є в цьому щось від філософії Ніцше, чи не так? Вища форма ствердження, зокрема й футбольного! Та у футболі, зрештою, «вічне повернення» не може тривати вічно. Адже що далі? Вчергове повернутися до МЮ? Крають мене сумніви. Виявити свої чесноти деінде ще? Як на мене, малоймовірно. Тому стартові позиції «Юве» наступного сезону, вважаю, життєво важливі для успішності подальшої ігрової кар’єри «туклабмена». Й чинник Аллегрі. Цей алленаторе, на мою думку, дуже тонко відчуває психологію Поля. Поль Погба зчаста в своєму житті стикався з криміналом: то в нього вимагали багатомільйонні суми, погрожуючи автоматичною зброєю (за тим, імовірно, стояв рідний брат футбольної зірки), то зловмисники вдиралися в будинок Поля в Англії та цупили золоту медаль чемпіона світу. Всі ці переживання не можуть не впливати, власне, на гру як таку.

Уїлсон у The Guardian констатує: «Те, що почалося як невелика тактична проблема, крихітна тріщина в загальному сприйнятті, поширилося та розширилося, поки вся будівля не зруйнувалася. Це не про ставлення, форму чи застосування; це точно не про зачіски. Це вже не про втрачений потенціал чи травму; це людська трагедія. Погба аж ніяк не єдиний футболіст, який потрапив під приціл злочинців. Незрозуміло, що може зробити футбол, щоб захистити своїх багатих зірок, але він зобов’язаний, принаймні, співчувати. Навіть якщо Погба більше ніколи не гратиме на максимумі, він заслуговує на розуміння та підтримку футболістів». А Аллегрі завжди підтримував підопічного, публічно й непублічно твердячи: «Погба має заспокоїти свою душу». Алленаторе констатував, що «Погба трохи емоційно впав». Однак чорні часи мають змінюватися білосмужжям. Власне, навіть кольори клубу Погба – свідчення цього. Поль нині на полі аж ніяк не відзначається байдужливістю. Йому не все одно! Віриться, що в Погба, зрештою, розпочнеться саме біла смуга, й француз ще поярмаркуватиме!

Олексій РИЖКОВ