Від Щенсни до Пйонтека: символічна збірна Польщі в цьогорічній серії А

Зірки польського футболу проторували собі шлях на Захід ще на межі 1970-х – 1980-х. Тоді Польський футбольний союз дозволив заслуженим місцевим гравцям, які сягнули 30-річного віку, їхати на заробітки до капіталістичних країн. Хоча були й винятки. Скажімо, олімпійський чемпіон-1972 Зиґмунд Анчок виїхав до США ще в 1975 р. в 29-річному віці, а інший володар олімпійського «золота» Мюнхена-1972 Влодзімеж Любанський поїхав до бельгійського «Локерена», щойно йому виповнилося 28. А ось Італію поляки стали підкоряти лише після успішного виступу Кадри на мундіалі-1982. Саме після нього Збігнев Бонек попрямував до «Ювентуса». В серії А в нього вийшло сповна реалізувати себе, виборовши в складі «Старої Синьйори» Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА та Кубок чемпіонів (долучився, до речі, до досягнення «Старої Синьйори», яка першою в Європі доскочила тріумфу в трьох різних єврокубках), чимало пограв Зібі й у складі «Роми». Менше пощастило партнеру Бонека по тій зірковій Кадрі-1982 захиснику Ладіславу Жмуді. Він тогоріч перейшов до «Верони». Однак виявити свої чесноти сповна в складі жовто-синіх не зміг – завадили повсякчасні травми. Згодом Жмуда приєднався до «Кремонезе», де затримався на куди довший час. Власне, в Кремоні він і завершив свою професійну кар’єру.

Нині в серії А грає мало не зо два десятки поляків, і вони є напрочуд помітними у своїх клубах. Складаючи символічну збірну з поляків, що грають в Італії, подумав, що ця команда за іменами виглядає напрочуд потужно. Власне, за кількістю своїх посланців у серії А поляки ведуть перед серед країн Східної Європи, а назагал поступаються лише визнаним футбольним державам – Франції, Бразилії, Аргентині та Нідерландам. Всі інші країни представлені в найсильнішому італійському футбольному дивізіоні меншою порівняно з поляками кількістю гравців. Чим ваблять скаутів італійських клубів польські футболісти? Історичною пам’яттю? Ну, це категорія емоційна, але маловживана на практиці. Власне, футбольною майстерністю? Не без того, але успіхів на рівні збірних Кадра останнім часом не здобувала, третім призером на мундіалях ставала, хоча й двічі, та вже мало не півстоліття тому. Проте яскраві індивідуальності в її складі є, чого там. Тактичною грамотністю? Ну, це вже ближче до істини. Поляки вперті й працелюбні та напрочуд добре сприймають тактичну дисципліну, пропоновану італійськими алленаторе. Якщо додати до цього й таку собі слов’янську жагу до імпровізації на полі (проте в рамках тактичної схеми!), то виходить непоганий мікс, який дає змогу вигравати конкуренцію за місце в складі навіть італійських клубів-грандів.

Воротар: Войцех Щенсни («Ювентус»)

О, на цій позиції конкуренція шалена. Власне, наявність у серії А одразу кількох майстровитих польських кіперів чи не свідчення якості воротарської школи наших західних сусідів?! В Італії, Карле! На батьківщині Джамп’єро Комбі, Енріко Альбертозі, Діно Дзоффа, Джанлуки Пальюки, Джанлуїджі Буффона й Джанлуїджі Доннарумми! Й узагалі, за версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики, в списку 50 найкращих європейських воротарів ХХ століття найбільше саме італійців – 7. Та менше з тим…

До складу символічної збірної включу «ювентіно» Войцеха Щенсни, до якого в Україні – особливе ставлення. У Войцеха дружина – етнічна українка, й війну на нашій землі він сприймає, як біду у власному домі, щиро допомагаючи українцям. Заміна в домашньому матчі Ліги Європи проти «Спортинга» (Войцеху стало зле просто на полі) стривожила його прихильників, однак сам Щенсни, коментуючи результати МРТ-дослідження наступного дня після матчу, зазначив, що з ним усе добре, й він готовий до дальших викликів! Щоправда, опісля в матчі серії А проти «Сассуоло» він не зіграв.

Майстрами своєї справи є і кіпер «Спеції» Бартломей Дронговський, й кіпер «Болоньї» Лукаш Скорупський. За нещодавній складний для «Спеції» матч во Флоренції проти «фіалок» відомий портал whoscored.com пошанував польського кіпера гросмейстерською оцінкою 7,45! А назагал цього сезону Дронговський 6 разів ставав кращим гравцем матчу в складі своєї команди в серії А! Як пишуть про Скорупсього на статистичних сайтах у розділі «Слабкі сторони»: «У гравця немає слабких сторін». Достотне та водночас зобов’язувальне визначення! Цього сезону й Дронговський, і Скорупський – 3-ті в своїх клубах за середньоматчовими оцінками ледь не за всіма версіями.

Захисники: Аркадіуш Реца («Спеція»), Павел Давидович («Верона»), Пшемислав Вишневський («Спеція»), Бартош Берешинський («Наполі»)

У лінії оборони здебільшого представники клубів, які не ставлять перед собою надвеликих завдань. Виняток – правий фланг, де розташую нинішнього неаполітанця (натомість першу половину поточного сезоні він провів у «Сампдорії» і навіть капітанствував там) Бартоша Берешинського. Хоча цей універсал може закрити будь-яку позицію в захисті, водночас вкрай рідко бачить перед собою жовті картки, а у відборі грає просто ювелірно.

Ліворуч – шульга зі «Спеції» Аркадіуш Реца. Він вирізняється здатністю проробити чималезний обсяг роботи, може без втоми гарувати на лівому фланзі від і до. Лівий центральний захисник – веронець Павел Давидович. Цей уродженець Ольштина має неабияку чесноту для центрдефа: однаково добре грає як лівою, так і правою ногою. Гренадер із жорсткою вдачею – помітна постать в захисних побудовах жовто-синіх. Власне, багато в чому завдяки його зусиллям у «Верони» вийшло привезти з Неаполя нульову нічию минулого вікенду. Оцініть: лідер чемпіонату на своєму полі завдав лише один удар в отвір воріт у матчі з аутсайдером! Весь матч Павел ефективно нейтралізовував форвардів «Партенопеї» (навіть із Віктором Осімхеном впорався!), лише на 90-й хвилині припустився незначної хиби: не втримав у рамках правил неподалік своїх воріт, та за межами штрафного майданчика Дієго Демме, за що дістав попередження.

Ще один одноклубник українця Віктора Коваленка вихованець «Гурніка» із Забже Пшемислав Вишневський, у принципі, може закрити будь-яку позицію в обороні. Втім, здебільшого він грає правого центрального захисника. Зі зростом 195 см це виглядає природньо.

«Емполіано» Себастьян Валюкевич як варіант? Він нечасто виходить на поле цього сезону в складі «Адзуррі», однак цілком надійно відіграв у попередньому турі в матчі проти «Кремонезе», не дозволивши розгулятися форвардам команди-суперниці.

Півзахисники: Нікола Залевський («Рома»), Кароль Лінетти («Торіно»), Шимон Журковський («Спеція»), Пйотр Зелінський («Наполі»)

Ніколу Залевського відрядимо на лівий фланг півзахисту. У цього молодика (йому лише – 21) – непоганий дриблінг, точний дальній пас і виняткова корисність у відборі. Прикметно, що свій кращий матч цього сезону (7,46 від whoscored.com) Нікола провів проти «Сассуоло», а та гра назагал розчарувала прихильників «Роми», адже їх улюбленці програли – 3:4. Потрапляти в командний ритм – ось актуальне завдання для уродженця містечка Тіволі, що в регіоні Лаціо, та водночас власника польського паспорта.

Кароль Лінетти напрочуд працелюбний гравець, що називається, хапається за гаряче й студене. Однак більшою мірою виявляє свої таланти в руйнуванні, аніж у креативі. Діє вельми жорстко, незрідка буває відзначений жовтими картками (їхня кількість у Кароля цього сезону наближається до десятка!), та пройти його навіть найкмітливішим гравцям доволі складно.

Певно, найнеочевидніша кандидатура в цьому складі символічної збірної – 25-річний Шимон Журковський. Права на нього належать «Фіорентині», а грає він в оренді в «Спеції». Найкращий свій матч цього сезону він провів якраз у складі «Спеції» проти… «Фіорентини», діставши оцінку 7,01 від whoscored.com. Ризикну поставити його на правий фланг, хоча його рідна позиція – в центрі півзахисту. Має непоганий дриблінг, вміє прикрити м’яч корпусом, на ньому суперники зчаста фолять. Усі передумови для дальшого прогресу в Шимона є.

Із виходом найдорожчого (40 млн євро – оцінкова вартість) серед поляків гравця в серії А Пйотра Зелінського дії «Наполі» в домашньому матчі проти «Верони» минулого вікенду набули осмисленості. Фаворити цього сезону заграли куди гостріше, ніж без Зелінського, хоча це й не допомогло, зрештою, зламати оборону гостей до розчарування 42-тисячної тифозерії на «Стадіо Дієго Армандо Марадона». Пйотр входить до переліку кращих гравців поточного сезону в серії А за асистами. Прикметно, що в Лізі чемпіонів Зелінський більше забиває, ніж асистує. А з «Айнтрахтом» у тому турнірі він узагалі провів ледь не ідеальний матч, діставши оцінку 8,88 від whoscored.com.

Нападники: Аркадіуш Мілік («Ювентус»), Кшиштоф Пйонтек («Салернітана»)

Не можна сказати, що «ювентіно» Аркадіуш Мілік феєрить цього сезону, однак у футболці «Юве» грає куди успішніше, ніж у формі збірної Польщі. Його сильні риси – ефективна боротьба на другому поверсі, вміння утримувати м’яч, гольове відчуття. Критики зчаста закидають Міліку небажання відпрацьовувати на оборону. Певно, мають рацію, однак уродженець 130-тисячного містечка Тихи, що неподалік Катовіце, щоматчу намагається компенсувати цю хибу купою креативних дій. Щоправда, не завжди це виходить. Матч попереднього туру проти «Сассуоло» польський форвард не може занести собі в актив.

Салернітанець Кшиштоф Пйонтек вельми потужно зіграв минулого вікенду у виїзному матчі «морських коників» проти «Торіно». У «гранатовому дербі» польський нападник відзначився асистом, повсякчас напружував оборону «биків». Вище нього оцінку за той матч на дістав ніхто з гравців обох команд. Після «Мілана» та «Фіорентини» «Салернітана» виглядає як крок назад для Кшиштофа? Може, й так, проте Пйонтек потребував перезавантаження кар’єри, й у Салерно він таку можливість дістав. А злети в нього, переконаний, ще будуть.

***

Чи варто нам дивитися заздрими очима на наших сусідів? Так, паралелі з українським представництвом у серії А годі й проводити. Ми й близько не можемо похизуватися таким. Вже чую критику скептиків: он, як потрібно, а не оце-оце все… Як на мене, порівняння тут не надто доречні. Поляки давно обрали свій шлях: не надто гонорові клуби (ніколи не вигравали єврокубків у своїй історії!), проте безліч гравців за кордоном. На виході мала би бути потужна збірна. Та чи потужніша вона за українську? Не за іменами, а за грою? Однозначної відповіді на це питання в мене немає. Викладайте свої версії. Популярність українських футболістів на Апеннінах сягала максимуму наприкінці 1980-х. Та тієї уже сиводавньої пори ще існував СРСР, і хоча футбольні шпарини на Захід, зокрема й до найсильнішої тоді ліги світу – серії А – було вже прочинено, сказати, що крізь них було аж так залегко проникнути, не можна. Поодинокі випадки нашого представництва на «розпеченій сковороді серії А» були, але масовості вони так і не набули. Польща – повна протилежність нам. Для польських гравців поїхати до Італії – це податися на куди вагоміші, ніж на батьківщині футбольні заробітки. Славнозвісна «зона комфорту», про яку останнім часом забагато теревенять у нас, у польських гравців якщо й починається, то десь в малоамбітних західних клубах. До речі, цього сезону в серії В грає добрий десяток поляків. Серед них, певно, виокремлюються 22-річний нападник-гренадер з «Парми» Адріан Бенедичак, центральний півзахисник «Дженоа» Філіп Ягелло та центральний оборонець «Беневенто» Каміл Глік. Трапляються власники польських паспортів і в нижчих італійських лігах. Наприклад, «Мессіна» підтримує тренд щодо польських воротарів, надаючи ігровий час 26-річному уродженцю Мелеця Міхалу Левандовському.

Повномасштабна війна чимало змінила в ментальності наших гравців. Тепер багато хто прагне будь-що податися на Захід, аби просто виїхати подалі від війни (хоча навіть у найвідвертішому інтерв’ю українські футболісти так, звісно, не скажуть). Вислів «зона комфорту» змінив значення. Чи можна з огляду на це прогнозувати поповнення в українському легіоні в Італії? Масового – ні. Адже, як на мене, занадто слабкий промоушн у наших гравців на західних футбольних ринках. Натомість талановита українська футбольна молодь (у віці 14–17 років), про яку мало хто чув, торить собі шляхи туди, де є футбол і де не стріляють. Шкода, що це цілком може супроводжуватися і змінами футбольного громадянства. Ніде правди діти, повернутися в повоєнну Україну в багатьох із цих хлопців особливого бажання не буде, натомість вони трудитимуть до сьомого поту на чужині. Й матимемо за деякий час такий собі ефект П’єтро Верховода, коли гравець українського походження з італійським паспортом здійме над головою, приміром, жаданий Кубок світу, а ми пишатимемося хіба що його коренями й тим, що ази футбольного мистецтва він вивчав колись-заколись на наших теренах. Чи?..

Олексій РИЖКОВ