Олександр ВОРОНІН: Вибиті зуби, коронавірус та хепі-енд у Литві

У 23-річного захисника збірної України Олександра Вороніна нинішній сезон вийшов далеким від ідеального, але хокеїст зумів впоратися з життєвими та кар'єрними викликами у трьох різних чемпіонатах та в результаті скрасив весну першим чемпіонством в історії «Каунаса». Цими днями уродженець Донецька повернувся до Литви у статусі гравця збірної України, яка 18-19 квітня зіграє в Електренаї два заключні товариські матчі перед ЧС-2023. З актуальної теми збірної України сайт Sport.ua і розпочав розмову з хокеїстом.

- Олександре, під час підготовки до ЧС-2023 збірна України відвідала чотири країни та зіграла стільки ж товариських матчів. Які найяскравіші фрагменти врізалися на згадку під час цієї підготовки?
- Насамперед, це приїзд до Мішкольца та можливість поринути у рідне середовище та суспільство. Після насиченого клубного сезону в міжнародних командах – це як ковток свіжого повітря, яке бадьорить та окрилює. Радий був усіх побачити і одразу відчув, що в нас підібрався добрий колектив, здатний вирішувати великі завдання.

Другий момент – це сервіс. Нас всюди гостинно приймали, добре годували, а жили ми у відмінних умовах. Мені сподобалося, як усе було організовано довкола національної збірної України. Сюди ж можна додати чудову комунікацію тренерів із гравцями – це безперечний плюс.

- Яке враження справляє гра збірної України в товариських матчах?
- Є чотири перемоги у чотирьох поєдинках, висока результативність, мало пропущених шайб... Результати у товариських матчах вселяють оптимізм, адже перемоги – це як наркотик, ми вже не хочемо відмовляти собі у цьому задоволенні. Однак після кожної гри у тренерів та гравців з'являються нові моменти для роздумів, оскільки процес пошуку ідеальних зв'язок не припиняється. Конкуренція – гарна! Практично, кожне тренування та гру тренерський штаб намацує оптимальні поєднання, робить перестановки в парах та трійках нападу, дає можливість проявити себе всім виконавцям. Тобто йде процес побудови команди і на цьому тлі цілісну картинку ми вже побачимо у Таллінні. Постараємося не залежати від впливу Фортуни, а за рахунок класу та дисципліни піднятися до дивізіону 1A.

- Як особисто оціниш для себе клубний сезон, у якому ти змінив три команди?
- Дуже важкий сезон вийшов, але в плані досвіду та ігрових аспектів, гадаю, його точно можна занести в скарбничку. А розпочинав сезон-2022/23 я в «Соколі», де ми пройшли хорошу передсезонку і вже тоді стало зрозуміло, що – ця команда буде серед лідерів чемпіонату із завданням виграти чемпіонство. На жаль, зіграв я у чемпіонаті України лише дві гри, а потім мені вибили зуби у поєдинку з «Кременчуком»: наклали 8 швів на губу і майже тиждень не міг нормально їсти. У плані ігрового часу мене все влаштовувало, я мав місце в лідируючих п'ятірках і довіру тренера грати в більшості, але потім надійшла пропозиція від найтитулованішої команди Польщі – «Подгалє» і я вирушив у Новий-Тарг. У мене була домовленість із киянами і мене без проблем відпустили за кордон. Почав начебто непогано, але потім втретє перехворів на коронавірус і на відновлення пішло чимало часу в період новорічної паузи. Потрібно було знову набирати форму, команда вже не потрапила до плей-оф і в той період мене покликав догравати до об'єднаної балтійської латвійсько-литовської ліги молодий, але амбітний клуб «Каунас».

- Там усе і закінчилося для тебе хепі-ендом, тріумфально завершивши чемпіонат Литви!
- Спочатку ми дали хороший бій ризькому «Динамо» у плей-оф балтійської ліги (серія з п'яти матчів), а після цього всуху здолали у фінальній серії чемпіонату Литви «Енергію» моїх нинішніх партнерів зі збірної – Ярослава Панченка та Назара Ружнікова. Той тріумф забезпечив «Каунасу» перше в історії чемпіонство Литви, і ми за аншлагу подарували радість нашим уболівальникам! До речі, на трибунах завжди було чимало вболівальників з України, оскільки наш клуб безкоштовно запрошував біженців, які живуть у Литві, на всі домашні зустрічі «Каунаса».

- Цікаво, що фінальну крапку у вирішальній грі поставив саме Олександр Воронін.
- У дуже нервововій кінцівці за рахунку 2:1 зняв усі питання кидком у порожні ворота (посміхається). Так вийшло, що в попередніх зустрічах фіналу я набирав очки, але ніяк не міг забити, а у підсумку вийшло, що саме я закрив чемпіонський сезон своєю шайбою. Загалом кінцівка клубного сезону вийшла дуже позитивною, і я сподіваюся, що виправдав надії керівництва литовського клубу. Принаймні у мене налагодився гарний контакт та порозуміння з латвійським тренером Сергієм Дурдіним. Після сезону «Каунас» запропонував співпрацю наступного сезону, але я поки що взяв паузу в цьому питанні. Хочу провести час із рідними та близькими та зрозуміти, куди рухатися далі.

- Олександр Воронін – уродженець Донецька. На окупованій території хтось залишився із твоїх родичів?
- Досі по маминій та татовій лінії у Донецьку живуть мої бабусі. Нелегко їм там, води не завжди вистачає, хоча з продуктами начебто немає питань. У моєму будинку в районі Текстильник, де розташована ковзанка «Лідер», людей майже не залишилося у будинку. Усі виїхали... Моя квартира начебто ціла, хоча до будинку прилітали снаряди і є руйнування на сусідніх поверхах. Батьки і я вже давно живемо в Києві і можу сказати, що це чарівне місто – мій другий дом і мені в ньому дуже затишно! Звичайно, в майбутньому мені хотілося б повернутися до Донецька і зробити тренінг-кемп для дітлахів. Подарувати їм свято! Але це буде після нашої перемоги над окупантами!

В'ячеслав ВОЛКОВ із Вільнюса