9 років по тому. Завдяки чому збірна України вийшла на чемпіонат світу

Вчора вісьмома матчами по всій Європі завершилася кваліфікація до жіночого гандбольного семпіонату світу-2023. Головним її підсумком для українських шанувальників ручного м'яча стало те, що після дуже тривалої перерви нашим дівчатам таки вдалося пробитися до фінальної частину великого турніру. Востаннє на планетарному форумі наші гандболістки були помічені ще у досить далекому 2009 році, а на європейських першостях крайній виступ синьо-жовтої команди датований 2014 роком. Тож очікування вийшло досить значним. Цілих дев'ять років.

Цьому успіху сприяли два фактори. Точніше, їхній одночасний збіг. Спробуємо розібратися, завдяки чому ми зможемо наприкінці року побачити нашу збірну серед найкращих команд планети.

Фактор 1. У нас знову з'явилася міцна національна жіноча команда

На початку нульових років ХХІ століття український жіночий гандбол переживав свої найкращі часи. У нас підібралося справжнє «золоте покоління» і Україну без сумніву можна було зараховувати до світових грандів ручного м'яча, що підтверджували і результати нашої збірної (срібло на Євро-2000, четверте місце на чемпіонаті світу-2003, бронза Олімпійських ігор-2004). Але після того як наші топові гандболістки почали потихеньку йти зі сцени, синьо-жовтий колектив поринув у непростий процес зміни поколінь.

Завдяки власним високим рейтингам і сплаву досвіду та молодості ми ще за накатом регулярно брали участь у великих турнірах, але результати невблаганно пішли вниз. На світові першості в останній до цього раз ми заглянули в 2009 році і посіли там лише сімнадцяте місце, а серед учасників континентальних форумів ми протрималися трохи довше. Апофеозом цього процесу стали два останні для нас на цю хвилину чемпіонати Європи (Євро-2012 та Євро-2014). Чесно кажучи, вже тоді ми їхали на турнір під олімпійським девізом «головне не перемога, а участь». На обох змаганнях ми програли всі свої поєдинки, не вийшли з групи та посіли чотирнадцяте та шістнадцяте (останнє) підсумкові місця.

Після цього ми взагалі перестали відбиратись до фінальних частин великих турнірів. Український жіночий гандбол практично досяг свого дна, і славні перемоги залишились лише у спогадах. Парочка відборів пішла зовсім коту під хвіст і в них ми програвали навіть збірним калібру Швейцарії та Словаччини, а проти топових команд у нас взагалі не було шансів. На щастя, ми не загрузли в цій трясовині, відштовхнулися від неї і почали рухатися вгору.

Декілька років Україна відчувала значний кадровий голод. Звичайно, у нашій збірній були висококласні гандболістки, але щоб вони були присутні на кожній з ігрових позицій, та їхня загальна кількість дорівнювала хоча б стартовій сімці, ось із цим були проблеми. Але ми пройшли і цей період своєї історії. Зараз у синьо-жовтому колективі достатньо хороших виконавиць, щоб у вдалий день громити Північну Македонію. Ірина Глібко, Тамара Смбатян, Марія Гладун, Юлія Левченко, Ірина Стельмах та інші створили справжній міцний кістяк команди. Окремо хочеться виділити гандболісток «Галичанки». Після того як багаторазовий чемпіон України почав брати участь у чемпіонаті Польщі і замість двох-чотирьох близьких матчів за сезон львів'янки почали отримувати такі майже щотижня, прогрес наших гандболісток не змусив на себе довго чекати. Діана Дмитришин, Марина Коновалова, Вікторія Салтанюк, Мар'яна Маркевич та дев'ятнадцятирічна (!) Ірина Прокоп'як уже або зробили, або стоять на порозі великого кроку вперед у якості своєї гри.

Все гаразд у нас стало і на тренерській лаві. Після кількох років творчих пошуків у Федерації Гандболу України зупинили свій вибір на Віталії Андронові та не помилилися. Єдиний в історії нашого гандболу фахівець, який тренував і чоловічу, і жіночу національну збірну зліпив із непоганого набору гравців справжню команду та вивів її на чемпіонат світу.

ФГУ. Віталій Андронов

Передумови для успішної кваліфікації в нас були і раніше. Так, у відборі на Євро-2022 синьо-жовтий колектив вдома дав справжній бій Франції (Олімпійському чемпіону Токіо) та виграв в гостях у Хорватії, бронзового призера останньої на той момент європейської першості. Українська збірна знову стала конкурентоспроможною, і вихід на великий турнір назрівав, але для його здійснення був потрібен ще один момент.

Фактор 2. Україні пощастило із жеребом

Не секрет, що у жіночому європейському гандболі існує значний розрив між топовими збірними та середняками, а також між середняками і аутсайдерами. Він набагато більш відчутний, ніж у футболі або, до прикладу, в баскетболі. Але лідерів дещо менше, ніж середняків, відповідно перед жеребкуванням різних відборів команди рангом нижче завжди розраховують, що доля розведе їх із визнаними грандами.

Довгий час жереб не радував жіночу збірну України. В кваліфікації на чемпіонати світу, остання частина яких завжди грається у форматі раунду плей-оф, синьо-жовтій команді діставалися складні суперники – Польща, Німеччина, Швеція. Непогано спробували потягатися з Іспанією 2017-го, але також не вийшло. І ось, цього року фортуна нам усміхнулася в повній мірі. Збірна Північної Македонії явно не подарунок, але порівняно з іншими потенційними суперницями вона виглядала дуже привабливо.

Давайте повністю оцінимо можливі розклади для раунду плей-оф, що вже пройшов. Нам могла потрапити одна з десяти збірних (Німеччина, Польща, Румунія, Хорватія, Іспанія, Угорщина, Словенія, Сербія, Північна Македонія та Швейцарія). Звичайно, історія не знає умовного наголосу, але грубо розкидати українські перспективи можна приблизно так: Польща, Німеччина, Румунія, Угорщина, Словенія, Сербія – все максимально тяжко, дуже реальна підсумкова поразка; Іспанія, Хорватія – тяжко, ми аутсайдери, але не без шансів на успіх; Північна Македонія та Швейцарія – вдалий розклад, гарні шанси на підсумкову вікторію. Тож наші варіанти на вдалий жереб складали лише 20%, але ж спрацювало.

ФГУ. Тамара Смбатян

Перемога над Північною Македонією дала нам дещо більше, ніж просто вихід на чемпіонат світу-2023. Тепер, якщо тільки не станеться нічого екстраординарного, підопічні Віталія Андронова будуть у другому кошику при жеребкуванні відбору на Євро-2024, а враховуючи збільшення числа учасників фінальної стадії континентального форуму з 16 до 24, ми цілком можемо пробитися і на цей великий турнір.

***

Але це буде ще не скоро, наступного року. А 2023-го всі шанувальники ручного м'яча в Україні будуть знаходитись у передчутті виступів синьо-жовтої команди на майбутньому чемпіонаті світу, який відбудеться з 29 листопада по 17 грудня у Норвегії, Швеції та Данії. Поки ще не визначено повного переліку учасниць цього змагання (ще залишилися три вільні вакансії), не розписані кошики посіву та не проведено жеребкування, тож знайомитися з розкладами та вдаватися до детального аналізу ще зарано. Цим можна буде зайнятися згодом. А поки що слід привітати українську жіночу гандбольну збірну з таким довгоочікуваним виходом на ЧС і справжнім перевтіленням нашої команди, яке почалося ще у 2021 році, а зараз принесло свої відчутні плоди.