ЛУЧЕСКУ: «Всі іноземні тренери поїхали з України, але я не міг здатися»

Головний тренер «Динамо» Мірча Луческу дав інтерв'ю румунським журналістам, у якому розповів про те, як в нього справи в Україні.

– Мірча, найбільше досягнення за останні роки – це чемпіонство із київським «Динамо»?
– Вони програли попередній чемпіонат із 23 очками відриву від «Шахтаря», а через рік ми виграли вже з відривом у 11 очок. А ще ми виграли Кубок та Суперкубок. Після пандемії прийшла війна, футболу більше немає, це вже неможливо... Зараз це дуже складно.

- Я теж так гадаю, там у країні повноцінна війна!
- Я грав в Ужгороді та їхав 13 годин потягом. Потім я поїхав до Львова, це ще сім-вісім годин. Коли я грав у єврокубках, то щотижня їздив до Кракова, Львова, Києва, Кишинева. Надзвичайно складно, але футболом треба жити та не закидати його. Це сентиментальна сторона людей, які абсолютно ні в чому не винні.

- Я бачив, що у футбол грають...
- Лише на трьох-чотирьох стадіонах. Хотів здатися, та не можу! Усі іноземні тренери поїхали з України, але я не міг здатися. Я б теж ніколи не поїхав з «Корвінула», бо мав неймовірний успіх, але я пішов працювати до збірної. Це важка ситуація, але я не можу зрадити клуб! Якщо я піду, то сам вважатиму це актом зради.

– У вас були пропозиції?
- Від «Фенербахче». Я не міг поїхати з Києва, навіть якщо маю дуже великі проблеми. З команди пішло 11 гравців, а зараз маю п'ятеро, шестеро дітей. Забарний поїхав до Англії, Циганков — до Іспанії, Вербич — до «Панатінаїкоса», Кендзьора — до ПАОКа... Поки не прийшла пандемія, київське «Динамо» вигравало багато матчів, на іграх було багато вболівальників, а потім команда опинилася без них.

- Але ж усі втратили багато грошей.
- У «Шахтаря» керівник, який любить футбол більше за гроші. Ахметов заробляв гроші для команди. Він був закоханий у цю команду із шести-семи років й ніколи не погоджувався брати команду з-за кордону чи інший клуб з України.

– Ви підтримуєте з ним зв'язок?
- Востаннє спілкувалися два тижні тому. Він засмутився, що я пішов у київське «Динамо», але ж ми професіонали. У «Динамо» мене тільки попросили прийти та поговорити, бо мали складний період, і зрештою переконали підписати контракт.

- А скільки ви заробляєте?
- Ха, ха, ха! Я чекав на це питання... Я не заробляю стільки, як уявляють собі люди. І питання вже далеко не в грошах. Питання у тому, щоб вистояти! Як для клубу, так і для усього футболу в Україні. Я хотів би зробити те саме в Румунії, але це було неможливо...