Олександр ІЩЕНКО: «Маємо зберегти генофонд українського футболу»

Війна дуже серйозно вплинула на український футбол. Найбільше постраждав юнацький сектор. ДЮФЛ минулого року не проводили через безпеку. Утримати на плаву футбольну Академію, коли велика кількість людей виїхали закордон та футболісти до 18 років мають вільний виїзд – неймовірно важко.

Керівник Академії «Динамо» Олександр Іщенко розповів про життя футбольної школи столичної команди у час війни.

– Олександре Олексійовичу, як Академія «Динамо» переживає війну?
– Події в країні не могли пройти повз роботу футбольної школи. У квітні минулого року керівниками клубу були вжиті екстрені заходи, щоб убезпечити футболістів. Було прийнято рішення допомогти виїзду гравців закордон. Тоді була така загальна тенденція.

Завдяки хорошими відносинами з «Академією Пушкаша» та «Віслою» Краків при активній допомозі клубу «Мункач» Мукачево ми вивезли дві групи 2005 та 2006 року народження у Будапешт, ще дві групи 2007 та 2008 до Кішварди. 2010 рік був у Сосновці, це передмістя Катовіце у Польщі.

З травня місяця почали там працювати. Були створенні умови для тренувального процесу. Мали хороші спаринги. Ми вийшли на хороший рівень, який дозволив нам вийти з мінімальними втратами зі складної ситуації.

– Зараз Академія перебуває в Німеччині. Чому обрали Кельн?
– 5 липня залишили Угорщину. Ситуація вимагала працювати далі. У нас контакти з багатьма командами. Ми звернулися до клубу «Кельн» з проханням допомогти організувати роботу школи в їхньому місті. Згоду було отримано.

Ми виїхали трьома групами – 2007, 2008, 2009 років. Вони розмістили нас у готелі. Створили хороші умови. Допомогли організувати кухню. Ми привезли наших двох кухарів, щоб гравці відчували себе, як вдома.

Тренуємося на одній із баз футбольного клубу «Кельн». Маємо всі можливості для роботи. Проводимо спаринги із командами Німеччини, Бельгії, Нідерландів.

Головні труднощі мають психологічну площину – тривале перебування дітей без батьків. Сподіваємося, що зможемо подолати всі проблеми та повернутися додому. Збережемо генофонд українського футболу.

Повертаємо дітей до нормального життя. Психологічно їм теж важко. Стають замкнутими, інертними через війну. Вони мають залишатися дітьми

– Академія у Києві на Нивках працює?
– По повній програмі. Коли повітряні тривоги, то звичайно, що всі йдуть в укриття.

Ми провели передноворічний турнір, де брали участь 32 команди. Потрібно було бачити ці емоції. Багато батьків приходили та дякувало керівництву клубу, бо зараз не в кожному місті можна проводити такі турніри.

Повертаємо дітей до нормального життя. Психологічно їм теж важко. Стають замкнутими, інертними через війну. Вони мають залишатися дітьми.

Школа працює у своєму звичному режиму. 4 квітня починається чемпіонат Києва. А 7-го числа - Кубок ДЮФЛ. Футбольний світ бореться. І наші діти незламні.

– Цього року відбувся набір у наймолодші класи Академії «Динамо»?
– Так. Ми не припиняємо селекцію. Поки не має масовості, все більше точково.

На турнірах, які проводили по всіх вікових групах, ми уважно слідкували за хлопцями, які можуть нас посилити. Ми пішли на експеримент: набрали групи 5-річних. Дуже цікаво за ними спостерігати. Вони працюють із великим бажанням та азартом. Будемо продовжувати займатися в цьому напрямку.

– Відсутність офіційних матчів у вигляді ДЮФЛ проблема?
– Так. Ми бачимо на рівні дорослого футболу цьому підтвердження. Національна команда не збиралася пів року, не проводила матчів. Матч проти Англії на «Вемблі» не вразив. Для мене це не стало несподіванкою.

Звичайно, що важко без офіційних матчів. Але ми намагаємося знаходити вихід із цієї ситуації. Є чітка рекомендація УЄФА – проведення достатньої кількості міжнародних поєдинків. При всій повазі до ДЮФЛ та Кубка ДЮФЛ це не порівняється із «Сузукі Кап», який ми грали у Будапешті 2005 та 2006 роками. Там брали участь бразильський «Фламенго», португальський «Спортінг», мадридський «Реал». Або турніром в Абано Терме – «Атлетіко» Мадрид, австрійський «Ред Булл», японський «Токіо» будуть учасниками цього року в травні.

– Чи всіх футболістів вдалося зберегти?
– Ряд батьків вивезли своїх дітей закордон. Гравець 2007 року Олександр Драган виїхав з батьками в Італію, бо родина має троє дітей. Це право його батька - залишитися в Італії. Вирішили, що син залишиться там. Зараз він грає за «Аталанту».

Є інша історія – капітан команди 2007 року Олександр Ільченко зараз у берлінській «Герті» Він однозначно сказав, що динамівець. Приїздить до Кельна в Академію. Хоч через це має проблеми.

Батьки говорять, що як тільки ситуація стабілізується в Україні, то із великим задоволенням повернуться до рідного клубу.

– «Шахтар» дуже багато втратив гравців починаючи із 2005 року після початку війни. Яка найбільша втрата у «Динамо»?
– Ще рано аванси видавати. У нас є чітке бачення групи гравців, яка найбільш перспективна. Часто буває так, що гравець у 16 років виглядає дуже добре та перспективно. А інший футболіст, який раніше себе не показував, у 17 років починає його переважати. Зараз період становлення.

Я вже можу сказати, що ми припустилися стратегічної помилки. Півтора місяці зборів для команди 2006 року – це дуже важкий момент, фізичний, психологічний. Вони з великим бажанням працювали у Туреччині на зборах. А потім через 10 днів еліт-раунд на Кіпрі для збірної України, де динамівці складають кістяк команди. Ми перегнули палицю. Для гравців був перший збір у футбольному житті. Футболісти були під психологічним тиском – поряд перша команда, великі стадіони, сильні суперники. Потім емоцій не вистачило на Кіпрі.

Навряд чи можна було це все передбачити. Тепер багато хто у психологічній чи функціональній ямі після збірної. Дуже хотіли поїхати на Євро. Потенціал цієї команди дуже високий. Я думаю, що з цього набору ми матимемо значну групу гравців, яка через рік-два буде грати за першу команду.

– Ситуація із Кирилом Пашком. Він був у «Спортінгу». Важко було його повертати?
– Наші керівники Григорій Михайлович та Ігор Михайлович вміють переконувати. Вони зіграли вирішальну роль, щоб цю команду зібрати в Угорщині після початку війни та зберегти.

ФК Динамо. Кирило Пашко

– У «Гурніку» Забже на хорошому рахунку форвард 2008 року народження Богдан Попов. До нього приписують інтерес з боку «Фіорентини». Він вже втрачений для «Динамо»?
– Я зустрічався з його батьком. Ми продовжуємо спілкуватися. Я впевнений, що у «Динамо» є умови, щоб Богдан тут розкрився. Проблеми Попова зовсім не хвилюють керівників клубу «Гурнік» Забже. Вони вже возили його на перегляди в європейські клуби. Там відмічають його недоліки. Богдана ставлять на позицію лівого півзахисника, центрального півзахисника. У нас він грав в атаці. Ми підходимо до питання більше скрупульозно та даємо можливість показати себе, де він може себе проявити. Даємо футболісту право вибору. Там цього вибору ніхто не дає. Потрібні гравці на конкретну позицію. Не підійшов – до побачення. Я порадив батьку не втрачати час. Там не буде потрібен і нам вже не підійде. На цій позиції є цікавий футболіст, який вже не грає не гірше за Попова. Шкода, що хлопчик може не розвиватися, бо у батька амбіції. Рівень «Динамо» та «Гурніка» Забже трохи відрізняється.

– За юнацьку команду «Фіорентини» грає Андрій Лисицький. Син Віталія Лисицького, який колись грав за «Динамо». Яка ситуація із цим футболістом?
– Батько настояв, щоб син виїхав. Ми не можемо заборонити. Безпека дитини головне. Андрій працює у Флоренції. Для Віталія Лисицького «Динамо» – не чужий клуб. Ми спілкуємося. Зараз все без змін.

– Воротар «Баєра» Олександр Петренко. Яка ситуація з ним?
– Тут все складніше. Він був в угорській «Кішварді» після початку війни. Там дуже подобався тренеру воротарів першої команди Сандро Томічу. Петренко – воротар з хорошими задатками.

У нього виникли проблеми зі здоров’ям в Угорщині. Мама вирішила, що сина недостатньо лікують. Забрала Сашка і хотіла привезти в Україну до лікарів. Але потім змінила своє рішення та опинилася в Німеччині. Після чого Петренко опинився у «Баєрі». Зіграв навіть за команду U-19.

Наша Академія там поряд. Вони зустрічаються. З батьком ми розмовляли. Він каже, коли ситуація нормалізується в Україні, то вони повернуться.

Успіх роботи футбольної команди залежить від селекції. Це не значить, що ми повинні брати тільки гравців з інших команд. Відбір йде всередині клубу. Має бути нюх на гравця

– Покоління 2006 року називають одним із найсильніших в історії українського футболу. В чому його феномен?
– Успіх роботи футбольної команди залежить від селекції. Це не значить, що ми повинні брати тільки гравців з інших команд. Відбір йде всередині клубу. Має бути нюх на гравця.

Селекція ведеться кожен день. Будь-який турнір, будь-які змагання під нашим наглядом. У нас є група селекції, яку очолює Віктор Маташевський. В прямі обов'язки тренерів входить аналізувати суперника, гравців, проти яких ми граємо. Це важка не завжди вдячна робота. Потрібно вести щоденно, щоб запрошувати перспективних хлопців. Тими можливостями, які має «Динамо», в Україні мало хто може похвалитися. Це умови для тренувального процесу, рівень турнірів, у який беремо участь.

– Рішення відправити команду 2006 року разом із тренерами до «Зорі» U-19 себе виправдовує?
– Однозначно, так. У мене сумнівів не було. Я порадився із Мохником Сергієм Андрійовичем, куратором U-19. У нас була друга направленість. Потім змінився вектор. Це пішло на користь. Гравці швидше дорослішають. Відходять від дитячого футболу та швидше переходять до дорослого. Є ризики та труднощі, пов'язані із травматизмом та психологією. Ця ідея однозначно вдалася.

– Кирило Пашко, Владислав Калин, Матвій Пономаренко вже зіграли за першу команду. Не заважає додаткова увага цим юним футболістам?
– Заважає, але це робота журналістів. Вам хочеться швидкого розвитку гравців. Важливо, щоб вони розуміли, що це тільки початок. Далі потрібно ще дуже багато працювати. Хочеться вірити, що вони це спокійно сприйняли.

Всі перераховані хлопці не балувані. Вони живуть футболом та дуже хочуть успішно грати на дорослому рівні. Сподіваються, що у найближчому майбутньому це буде допомога першій команді. Це головна мета.

ФК Динамо. Матвій Пономаренко

– Опорний півзахисник 2006 року та гравець збірної цього року Данило Іщенко – ваш родич?
– Ні. Це однофамілець. Чомусь багато людей вважає його моїм сином. Бог мені дав дві доньки. Його батько – Микола Іщенко, який свого часу грав за «Карпати», «Шахтар», а зараз працює в Академії «Динамо». У мене із Миколою хороші особисті стосунки, ми разом працювали у «Карпатах».

У Данила хороші гени від батька – фізично сильний, має бійцівські якості, характер. Іщенко-молодший в обоймі гравців, які представлять інтерес першої команди. Але поспішати не потрібно.

– Не так давно була інформація, що «Аталанта» цікавилася Пашком. Взагалі, великий інтерес до гравців та чи немає агентського фактора, який намагається задурити голову молодих футболістів?
– У Німеччині підходять люди з пропозицію заробити грошей. Я розумію, що для агентів це потенційний заробіток. Кажу: «Хлопці, звертайтеся до керівників». Але вони йдуть на контракт із гравцями. Намагаються підписати з ними агентські угоди, спонукають до певних дій. Більшість хлопців дорожить маркою, званням гравця «Динамо» та віддані своєму клубові.

– Діти відомих футболістів теж проходять Академію. Зараз вже за юнацьку команду грає син Олега Гусєва Олексій. Ми згадали за Іщенків, Лисицьких. Прізвище батька заважає молодим гравцям?
– Я не бачу тут проблем. Хіба що відчуття відповідальності. Бо дивляться прискіпливо. Це навіть добре. Є наступність поколінь. Діти повинні прагнути перевершити батьків. Карти їм у руки. А їхні батьки мають ними пишатися.

У Яшкіна були претензії до мене. Що я не даю йому можливості росту, як тренеру. Я категорично не згідний

– Колишній тренер Академії «Динамо» Артем Яшкін зараз працює в «Руху». Чому розійшлися дороги?
– У Артема Олександровича були претензії до мене. Що я не даю йому можливості росту, як тренеру. Я категорично не згідний. Немає у мене упередженого ставлення до жодного наставника Академії. Є вимоги. Вони дуже високі. Якщо тренер їх виконує, то він зростає та прогресує. Свого часу з Академії починали Сергій Федоров, Ігор Костюк, Олег Венглинський. Зараз вже вони працюють в юнацькій команді.

– У вас півтора року немає іноземних методистів. Останніми були Гільєрмо Самсо та Рамон Катала. Це питання фінансове, чи у цьому немає потреби?
– Я не думаю, що наші керівники звертають увагу на фінанси, коли йде мова про розвиток молодих гравців. Тут головне - якісно покращити роботу школи. Це було зроблено.

Ми багато взяли від кожного методиста, який працював в Академії. Іспанці зробили великий внесок у створення методології тренувального процесу. Це все задокументовано, є на відео. Ми звертаємося до окремих моментів, коли виникає потреба. Не маємо забувати про фірмовий стиль «Динамо» – гра флангами, швидкий вихід з оборони, фізична підготовка. Зараз такий мікс підготовки. З різних підходів ми зробили одне ціле, що стало методологією школи.

– Юнацька команда «Динамо» три роки не була чемпіоном. В цьому сезоні є відставання від «Руха». Як ви оціните виступи команди Ігоря Костюка?
–Тут не можна однозначно сказати. Двічі за цей час чемпіонат не був дограний: спочатку через ковід, а потім війну. «Шахтар» у позаминулому сезоні випередив нас тільки за додатковими показниками.

Дуже добре, що з'явився такий суперник, як «Рух». На заході та в центрі країни вони активно проводять селекцію. Григорій Козловський побудував чудову базу. Набрали молодих тренерів, які «пашуть». Це дало результати. Хлопці йдуть туди. Там хороший колектив, хороша аура, хороша методологія. Це суперник, гідний поваги. Конкуренція нікому не була зайвою.

Я відкрию таємницю. В червні-липні плануємо провести Кубок виклику чотирма віковими групами проти «Руху». Ми готові прийняти виклик. Після Кубка ДЮФЛ та повернення наших команд з Кельна ми готові провести ці спаринги. Для тренерів це будуть дуже корисні матчі. Ми побачимо реальне співвідношення сил в юнацькому футболі.

– 2005 та 2006 роки в збірних України мають базову команду «Динамо». Це визнання роботи Академії.
– Я б не став так говорити. Після завершення юнацького чемпіонату світу-2019 у нас навіть пів слова не було сказано наставником Олександром Петраковим про клуби, які підготували гравців. Я не згідний із терміном «мої вихованці», який собі дозволяв Олександр Васильович. Це вихованці футбольних шкіл. Було образливо, бо найбільшим було представництво «Динамо». Потрібно було подякувати школам «Динамо», Шахтаря», «Ворскли», «Металіста». Доброго слова ніхто не сказав про тих, хто підготував цих гравців. Хотілося б розуміння та тренерської солідарності.

Сергій ТИЩЕНКО