Чому сучасним шахам бракує Боббі Фішера?

9 березня 1943 р. у Чикаго народилася людина, якій доля подарувала шалену шахову славу й водночас наринула на неї справжнісінькі каменепади критики, – Роберт Джеймс Фішер.

Його внесок у розвиток шахової гри непересічний. Ця людина дотепер є єдиною, яка перемагала в чемпіонаті США зі 100%-м результатом: 11 очок з 11 можливих у першості країни 1963/64. В міжзональному турнірі 1970 р. Фішер випередив найближчих конкурентів (Юхима Геллера із СРСР, данця Бента Ларсена й представника ФРН Роберта Хюбнера) на 3,5 очки – рекордна перевага! А надалі в матчах претендентів у нього вийшло здолати аж ніяк не слабких опонентів – радянського гросмейстера Марка Тайманова й того таки Ларсена – з нищівним рахунком 6:0! Опісля була перемога над Борисом Спаським у матчі за світову шахову корону й багаторічне затворництво, помережане кількома неофіційними змаганнями (зокрема матчем проти Бориса Спаського). Ну, й, звісно, свого роду революцію здійснили два фішерівські винаходи – годинник, який додає час після кожного ходу, аби позбавити гравців цейтнотних пасток, і так звані «шахи Фішера» (довільне розставляння фігур на шахівниці на початку партії), покликані позбавити переваг знавців тих чи інших дебютів.

«Він – шаховий комп’ютер», – казали про Фішера симпатики. «Він не більше, ніж шаховий комп’ютер», – заперечували опоненти. Як на мене, більше! Саме поведінка й цілком людські хиби характеру Фішера багато в чому посприяли швидкоплинності його професійної кар’єри. Гроші? Так, він незрідка казав про них, вимагаючи гонорари й зокрема за спілкування з медіа. Ба більше, в інтерв’ю 1971 р. стверджував: «Шахи – це лише засіб робити гроші!». Проте водночас не погоджувався рекламувати машини відомого німецького автовиробника, адже власноруч переконався в їх неналежній якості й заявив: «Не збираюся рекламувати автівку для самогубців!» Виходить, що для нього гроші важливі, та не за будь-яку ціну! Оцей раціоналізм він сповідував у шаховій грі. Чіткість і ясність, а не модернізм на кшталт Михайла Таля! Може, тому й загальний рахунок партій між Фішером і Талем – на користь ризької легенди? Й показово, що, коли Таль під час турніру на Кюрасао опинився на лікарняному ліжку (через що – то окрема велика історія), єдиним із колег-шахістів його навідав у лікарні саме Фішер.

Вчителів у своїй школі юнак Фішер вважав дурними. Єдиним не дурним викладачем, на його думку, був хіба що фізкультурник, адже «непогано грав у шахи». Як писали в книжці «Боббі Фішер йде на війну» Джон Айдинау й Девід Едмондс, «це був інтелект, що не має стосунку до знань чи мудрості». Євген Мансуров у книжці «Загадка Фішера» називає гросмейстера «напіввідхиленим генієм, що йде навпомацки лабіринтами життя». Зануреність у шахову проблематику, енциклопедичність шахових знань, готовність на будь-які жертви заради головної цілі – володіння світовою шаховою короною – були відмітними рисами Фішера. Емоційність, схильність до скандальної поведінки й водночас раціональність безпосередньо за шахівницею – як, виявляється, це – переможне поєднання!

Лівацькі ідеї? Так, закидали Боббі й роботу на КДБ, й підкреслену опозиційність до офіційної позиції США, приміром, щодо В’єтнаму, ба навіть знання російської мови видавалося підозрілим. Достеменно не знаю, чи був завербований радянськими спецслужбами «хвальний, горезвісний Фішер» (жартівлива характеристика, надана американцю Володимиром Висоцьким у славнозвісній пісні), проте вічна опозиційність до всього, на його думку, недостойного супроводжувала його спортивний і життєвий шлях. Недостатньо лівий для радянських (у статті в Sports Illustrated Фішер прямо звинувачував радянських шахістів у договірних партіях у численних турнірах) і не завеликий симпатик демократії і вільного світу для американців (хоча й стверджував в інтерв’ю BBC у 1972 р.: мовляв, матч Фішер – Спаський – «це боротьба вільного світу проти брехливих, вивертких, двоєдушних росіян»). Людина, яка демонстративно відмовилася від званого обіду в Білому домі з нагоди здобуття світової шахової корони, на який його запросив 37-й президент США Річард Ніксон. Ситуативний симпатизант «Аль-Кайди» (принаймні зізнавався в цьому в інтерв’ю) і водночас великий прихильник Югославської держави. Й людина, яка відзначилася різкими випадами на адресу арбітра турніру в туніському Сусі – румуна Пауля Дьяконеску. Фішер тоді кинув в обличчя представнику соціалістичної країни презирливе: «Ви – комуніст!» Одне слово, вічний опонент для всіх! Проте… Френк Брейді, біограф Фішера, зазначав, що «істерика Фішера на турнірах завжди була спрямована на організаторів, а не на гравців». Достотне й промовисте твердження!

Фото з відкритих джерел. Боббі Фішер

Хай в який спосіб, але Фішер неабияк підняв інтерес до шахів у США. Саме за його часів до Нового Світу хлинув потік шахової еміграції. А для молоді США він став кумиром у ранні 1970-ті. Й у нинішні часи потік став достоту повноводним морем. Відтак й американська збірна ледь не щороку збагачується гравцями екстра-класу на кшталт Фабіано Каруани, Веслі Со або Левона Ароняна. Заслуга Фішера й у тому, що міжнародний бізнес звернув увагу на шахи. Боббі прагнув домогтися надгонорарів у шахах і зробити їх «найдорожчою грою», прагнув домогтися «не меншої поваги до шахів, ніж до боксу». Звідтоді Борис Спаський з усмішкою, але й із неприхованою повагою казав про Фішера: «Це – наша профспілка!» Макс Ейве, президент ФІДЕ доби розквіту шахового таланту Фішера й водночас ексчемпіон світу з шахів, зазначав: «Містер Фішер - непроста людина. Проте ми маємо пам’ятати, що він підвищує рівень світових шахів для всіх гравців». Це – чудова ілюстрація влади Боббі над шаховим чиновництвом. Хоча кого-кого, а саме Ейве назвати просто «шаховим чиновником» було би не зовсім слушно. Це – видатний шахіст і водночас майстер політичного компромісу, що виявив цю свою чесноту якнайкраще під час Холодної війни. Й – парадокс – не парадокс – саме Фішер серед інших і зробив нідерландця «гросмейстером компромісу». Хоча, може, й тоді, за умов біполярного світу таким стати було куди легше, ніж тепер, коли держава-терорист веде гарячу (холодної їй уже замало!) війну й геть не хоче чути про послаблення своєї керівної ролі саме на світовій шахівниці, зокрема й у прямому сенсі слова, а не лише в тому контексті, який мав на увазі свого часу Збігнєв Бжезінський.

Колись-заколись під час першого свого візиту до СРСР юний Фішер назвав росіян «стадом свиней». Щодо того, що мав на увазі американський молодик, думки розходяться, однак чи не продемонстрував 2022-й слушність висловлювання Боббі? А чи задалеко від істини інше фішерівське: «Російський контроль у шахах став на такому рівні, що чесне змагання за звання чемпіона світу вже неможливе»? Біда шахової сучасності ще й у тім, що такого відвертого правдоборця і водночас таланта-непересічника в світі нині просто немає. І, може, й через це зокрема триває світове шахове володарювання росіян. Най які злочини чинить Z-солдатня на українських землях, а вгодовані млинцями з ікорочкою шахові наднамники німуватимуть про це (це в кращому разі, в гіршому – збовкнуть якусь нісенітницю), адже здебільш прямо або опосередковано залежать від російських грошей. І шаховий світ (я вас прошу, яка там одна родина, згідно з формальним девізом „Gens una sumus“!) покірливо, а десь із неприхованим підлабузництвом ведеться на улесливі поговори путінських посіпак. Несимпатики росіян натомість переважно мовчки (в крайньому разі пошепки) позначають свою фронду. Зрушити кригу, вийти з патового павутиння може допомогти лише людина фішерівського шахового таланту й фішерівської жаги справедливості. Та, на жаль, Роберта Джеймса Фішера вже 15 років немає на цьому світі, а послідовників, співставних за масштабом, поки що не видко. Як казав про Фішера колись Борис Спаський, «вічно 17-річний». От максималізму та загостреного (чи принаймні бодай якогось!) почуття справедливості, характерного для 17-річних, і бракує, певно, в дворковицько-карякінському царстві зашкарублого цинізму.

Олексій РИЖКОВ