Відбір нездійснених надій, або Чому збірна програла кваліфікацію ЧС

У понеділок матчами на американському континенті завершилася програма кваліфікації до Чемпіонату світу 2023 року, який стартує 25 серпня в Японії та на Філіппінах. На превеликий жаль всіх шанувальників українського баскетболу, наша збірна не змогла пробитися на планетарний форум, але півторарічний відбір став дуже яскравою сторінкою в історії синьо-жовтої команди.

Після жеребкування нинішньої кваліфікації українські вболівальники цілком могли дозволити собі стриманий оптимізм. Підопічні Айнарса Багатскіса уникли відверто поганих варіантів і отримали з важковаговиків континентального баскетболу лише Іспанію та Італію. Усі інші суперники з першого раунду та потенційні опоненти з другої частини відбору бачилися як рівні команди, з іграх якими можна досягати необхідного результату.

Однак за фактом у нашого колективу назбиралось лише чотири підсумкові перемоги в десяти матчах (поєдинки з Північною Македонією, які не пішли в залік другого раунду, не беремо до уваги), з них дві над головним аутсайдером відбору в особі збірної Нідерландів. Чому так вийшло? Спробуймо разом розібратися.

Війна

Одразу варто зауважити, що однією з основних причин турнірної невдачі є кривава війна на території нашої країни. Виходити на паркет проти чинних чемпіонів Європи того дня, коли на голови твоїх близьких і на всю Україну з самого ранку почали падати ракети та бомби, а межі суверенної держави перетнула нога окупанта - дуже непросте завдання. Саме в такій ситуації опинилася наша команда перед виїзним матчем з Іспанією. У подальших поєдинках такої гострої ситуації вже не було, але недооцінювати цей чинник зовсім не варто. Достатньо сказати, що через війну наша збірна була позбавлена права проводити домашні поєдинки, а підтримка рідних трибун для такого куражного виду спорту, як баскетбол, є дуже важливим чинником. Чомусь не залишає думка, що якби програні домашні зустрічі з Італією та Іспанією ми проводили вдома, то в одній з них точно змогли б здобути перемогу.

Принагідно також хочеться висловити подяку Ризі та всій Латвії. У неймовірно складний для України момент маленька балтійська країна підставила плече нашому баскетболу, і Рига стала для синьо-жовтих у цьому відборі справжнім другим домом. Дякую Вам за все, але як же хочеться, щоб наша команда виступала вдома, і після закінчення бойових дій у нашому старенькому, але затишному Палаці Спорту був організований якийсь товариський турнір, де український баскетбол приймав би своїх справжніх друзів. Ідеальний варіант був би з приїздом збірних Латвії, Литви та Естонії. Втім, відволіклися від теми.

Гравці

Враховуючи те, що через пандемію коронавірусу європейський баскетбольний календар дещо сплівся в плані графіків Євробаскету-2022 та кваліфікації на Кубок Світу-2023, багато збірних з нашого континенту отримали можливість заявити на частину матчів відбору максимально бойові склади.

У контексті нашої команди це вилилося у довгоочікуваний приїзд українських гравців НБА – Святослава Михайлюка та Олексія Леня. Перший провів три матчі кваліфікації в липні та два у серпні, а другий – два поєдинки в останньому місяці літа.

fiba.basketball. Cвятослав Михайлюк (№10)

Однак саме ці відрізки і стали тією чорною зоною, в якій розчинилася більшість наших шансів на азійський мундіаль. Якщо конкретно, відбір синьо-жовтим колективом був програний у трьох ключових точках: домашня поразка в один пункт від Іспанії (липень), домашній програш у матчі зі збірною Італії після відмінного ігрового та очкового запасу в першій половині (серпень) і сенсаційне, що не піддається ніякій логіці, фіаско в Ісландії (серпень). Для любителів символізму можна відзначити, що два з цих трьох моментів можна асоціювати з конкретними епізодами – блок-шот іспанця Себастьяна Саїза В'ячеславу Боброву на фінальних секундах матчу з Іспанією та дика втрата Святослава Михайлюка в атаці на цих самих останніх секундах основного часу в Ісландії.

Про виступ у синьо-жовтих футболках Леня і, особливо, Михайлюка вже сказано дуже багато, тож не будемо повторюватися. Залишається лише констатувати факт, що наші представники НБА не змогли нам допомогти здобути ключові перемоги, а ми, мабуть, стали єдиною збірною в Європі, де наявність одразу двох гравців із найсильнішої ліги світу не давала нам очікуваної переваги навіть над опонентом рівня Ісландії. Втім, уже на Євробаскеті-2022 наші американські легіонери виглядали краще.

На жаль, серед інших гравців так і не знайшлося лідера на весь відбір. Так, щоб із самого початку і до кінця. В окремих матчах дуже добре себе проявляли Пустовий, Близнюк, Санон, Ткаченко, Бобров, Сидоров та інші, але саме в окремо взятих матчах. Постійного лідера рівня Шермадіні чи Шенгелії у Грузії чи Фрідрікссона в Ісландії у нашій збірній не знайшлося. Втім, язик не повернеться сказати щось різке нашим баскетболістам. Вони старалися, боролися, у них горіли очі. Не у всіх все виходило, але навіть через екрани телевізорів відчувалося, що гравці стараються, а виступи у майці національної збірної для них не порожній звук.

Просто треба прийняти як факт, що синьо-жовта команда має свій рівень, стелю, якщо хочете, почерк. Наша збірна ще з часів Майка Фрателло є таким собі колективом «баскетбольних робітників», яким за правильної постановки завдань та детального інструктажу під силу виконати дуже серйозні завдання, а якщо при цьому українці ще й зловлять кураж, то місця буде мало всім (перша половина матчу з Італією і майже весь домашній поєдинок із Грузією не дадуть збрехати). Однак варто тільки роботі піти не за планом (друга половина домашнього матчу з Італією, більша частина виїзного поєдинку в Ісландії) як плана Б у нас дуже часто не знаходиться.

Головний тренер

fbu.ua. Айнарс Багатскіс

І тут вже більше запитань до тренерського штабу нашої збірної. Звісно, Айнарс Багатскіс є знаковою персоною для українського баскетболу. І по-людськи хочеться сказати йому величезне спасибі за все, що він зробив для українського баскетболу. І ще раз окреме дякую за те, що він зробив для нашого баскетболу після початку війни.

Однак явні недоробки на тренерському містку очевидні. Занадто великий кредит довіри Святославу Михайлюку, питання щодо формування ростеру на кваліфікаційні вікна (і за списками викликаних, і за переліком невикликаних гравців), заміни у деяких матчах. І як вишенька на торті максимально спірне тренерське рішення про відсутність Олексія Леня на паркеті у другій половині матчу в Ісландії, коли наша збірна написала одну із найчорніших сторінок у літописі українського баскетболу.

Кажуть, переможців не судять. Якби наша збірна успішно завершила відбір, то на ці моменти можна було б заплющити очі. Але натомість вихід на Кубок Світу відзначають на Кавказі, а ми маємо з розчаруванням констатувати, що третьою путівкою на світовий форум з нашої групи ми поступилися рівному за силою супернику, якого ще й обійшли за особистими зустрічами. Відповідно, всі перераховані вище і не тільки моменти викликають питання.

Безумовно, Айнарс Багатскіс пройшов із нашою збірною стільки, скільки більшість тренерів не проходять і за всю свою кар'єру, достатньо лише війни та коронавірусу, на тлі цього інші складнощі здаються дитячими забавками. І знову залишається тільки зняти капелюха і подякувати йому за цей шлях, який би подужав далеко не кожен наставник, але зараз, дивлячись зі сторони, максимально близький і доречний момент вододілу. Часто застосовують формулювання, що команда втомилася від тренера або тренер від команди. Це не наш випадок. Мікроклімат у колективі дуже хороший, енергії у латиського фахівця досить багато, а нинішнє скликання української збірної все ще голодне до великих перемог. Але дуже схоже, що Айнарс Багатскіс та синьо-жовта команда вже дали один одному все, що можна, і подальшого прориву не варто очікувати.

***

Дев'ятнадцятий Чемпіонат світу з баскетболу у серпні-вересні цього року пройде без України. На жаль, це вже факт і його не змінити. Подвійно прикро, що, незважаючи на всі складнощі, наша збірна мала реальні шанси на подолання кваліфікації. Ми обійшли за особистими зустрічами Ісландію та Грузію. Дали серйозний бій своїм суперникам у всіх матчах, крім одного, який був зіграний на виїзді проти збірної Іспанії 24 лютого 2022 року. За збірну дебютували нові імена та після довгої перерви зіграли представники НБА. Шанси були непогані і це зараз, мабуть, найприкріше. Адже ми ними не скористалися. І замість відбору, який міг би стати новою надією українських уболівальників, ми отримали відбір нездійснених надій.